Дешевий Популізм Нового Парламенту Може Дорого Обійтися Державі

У теперішній економічній ситуації прийняття законів, що не сприяють скороченню, або й збільшують бюджетні витрати – це не лише недалекоглядність, а й безвідповідальність. 

На новий парламент покладалося, мабуть, навіть більше надій, ніж на новий уряд. Як професійна спільнота, так і суспільство в цілому очікували, що нові парламентарії, серед яких чимало молоді, випускників західних університетів – від London School of Economics до Sussex University, громадських активістів, польових командирів – тобто загалом людей «не з системи», являтимуть собою якісно новий законодавчий орган, який разом із урядом впроваджуватиме необхідні реформи. Під час виборчої кампанії всі майбутні нардепи визнавали, що країна балансує на межі економічної прірви, і рівновагу здатні відновити лише рішучі кроки вбік від провалля.

Популізм «старого» парламенту зрозумілий – перед черговою виборчою кампанією потрібно набирати електоральні «бали». Новий парламент у перший рік своєї роботи має ідеальний шанс діяти задля порятунку держави, не гублячись між трьох сосен популізму, лобізму і власного его. До наступної кампанії виборці або відчують позитивний ефект реформ, або в будь-якому разі забудуть, хто за що голосував.

Нинішній молодий і проєвропейський парламент примудрився скотитися в популізм трохи більше ніж за місяць свого існування.

Ось лише найбільш кричущі приклади:

1. «Удосконалення» мораторію на виселення осіб із житла в рамках стягнення заборгованості за валютними кредитами, ветоване Президентом (25.12.14).

Законодавчий захист кредитора – головна умова нормального функціонування банківської системи. Якщо Верховна Рада щоразу захищатиме осіб, які недалекоглядно набрали кредитів, котрі не в змозі виплачувати, це призведе до зупинки кредитування взагалі. Слід пам’ятати, що неповернення кредитів боржниками збільшує ризик неповернення депозитів вкладникам. Узаконення такої ситуації – це фінансування осіб, які споживали більше, ніж заробляли, за рахунок тих хто поводився більш розсудливо і робив заощадження.

2. Боротьба народних депутатів проти вельми скромного скасування пільг, запропонованого урядом, в рамках якої від представників усіх фракцій звучали заяви про геноцид (щодо обмеження пільг), необхідність збереження безкоштовного харчування у школах (на якому крадуться мільйони гривень) та методкабінетів при районних управліннях освіти (які лише додають вчителям паперової роботи) тощо.

В результаті, скасування транспортних пільг (28.12.14) для деяких категорій населення було відкладене на 5 місяців, що призведе до додаткових витрат бюджету, а головне – істотно не вплине на становище «пільговиків».

Загалом, надання пільг – найбільш неефективний спосіб допомоги бідним. Так, за даними Держстатслужби (обстеження умов життя домогосподарств за 2 кв. 2014 року), найбідніші 10% домогосподарств отримували немонетарних пільг в обсязі 12 грн. на місяць, а найбагатші 10% домогосподарств – в обсязі 83,4 грн. Зокрема, сума транспортних пільг, отримуваних найбагатшими домогосподарствами, утричі перевищувала таку суму для найбідніших.

Отже, збереження системи пільг вигідне не «бідним людям», а підприємствам, які надають «пільгові» послуги й отримують за це з бюджету астрономічні суми. Так, лише з Державного бюджету на фінансування різноманітних пільг у 2015 році заплановано понад 14,7 млрд. грн. порівняно з 11,7 млрд. у 2014 році.
Запроваджене урядом надання багатьох пільг з урахуванням доходу родини – правильний, але недостатній крок. Найбільш ефективним способом підвищення добробуту бідних людей є надання грошових субсидій тим, хто не може працювати, та робочого місця – тим, хто може.

3. Провалене голосування за список підприємств, що підлягають приватизації (15.01.15).

Якби ці підприємства були прибутковими, можна було б зрозуміти аргументи на кшталт «почекаємо сприятливої кон’юнктури ринку». Однак, більшість із цих підприємств – «чорні діри» з неефективним менеджментом та застарілими технологіями, де зникають бюджетні кошти.

Зокрема, який сенс залишати в державній власності «Укрспирт», який, нібито, й був причиною провалення законопроекту? (якщо це справді так, то це вже не популізм, а лобіювання вузьких інтересів).

Аргументи на користь «державної монопольки» на виробництво алкоголю – це вже навіть не минуле, а 19 століття. Зараз держава отримує свій дохід від «торгівлі шкідливими звичками» у вигляді акцизів та плати за ліцензії. Виробничі ж потужності потрібно продати більш ефективним приватним власникам, причому різним, щоб створити конкуренцію на ринку.

4. Скасування й так половинчастої пенсійної реформи (14.01.15). Так, пенсійні реформи ніколи не бувають популярними, і найчастіше їхній позитивний ефект відчувають лише наступні покоління. Тому здатність провадити такі реформи є індикатором рівня суспільної відповідальності політиків.

Скасування пенсійної реформи дуже дорого коштуватиме країні. Безпосередні витрати при цьому тьмяніють на тлі непрямих і репутаційних. Додаткові витрати Пенсійного Фонду в цьому та наступному роках – раз. Дискредитація засад, на підставі дотримання яких МВФ було надано кредит влітку 2011 року – два. Розчарування у парламенті як провідникові реформ – три. Додатковий бар’єр на шляху нової програми з МВФ, а отже, і пов’язаної з нею міжнародної допомоги – чотири.

VoxUkraine сподівається, що Президент накладе вето на цей законопроект. Однак, вето – це як антибіотик, який потрібно вживати лише у крайньому випадку. Так само, як найкраще лікування – профілактика, найкращий рецепт проти популістських законопроектів – фахове обговорення із залученням як представників уряду (яким потрібно буде прийнятий закон виконувати), так і незалежних експертів.

Мотивація народних депутатів, які голосували за вищеназвані та подібні законопроекти, зрозуміла – оскільки уряд фактично змусив парламент прийняти бюджет та пов’язані закони без обговорення, прийняття подібних популістських і витратних ініціатив – це своєрідна помста урядові, який муситиме знайти кошти на фінансування “атракціону нечуваної парламентської щедрості”, а в подальшому – рахуватися з думкою народних обранців. Однак, хоча таку поведінку легко зрозуміти, проте важко виправдати – адже парламентська коаліція має підтримувати “свій” уряд. А разом уряд і парламент мають впроваджувати непопулярні, але необхідні реформи, а не грати у гру “хто зверху?”.

Зрозуміло, що неможливо заборонити народним депутатам подавати як популістські, так і лобістські законопроекти. Так, уже зареєстровані декілька проектів, що пропонують вивести певні статті з-під закону про держзакупівлі (1597, 1532), відновити субсидування (1699) та пільги (1751), створити вільну економічну зону (1371), підвищити пенсійні витрати (1713) та ін. Однак, сподіваємося, що Верховна Рада як колективний орган буде мудрішою за своїх окремих представників, і законопроекти, подібні до вищенаведених, будуть «відсіюватися» якщо не під час розгляду в комітетах, то принаймні у сесійній залі.

Безперечно, урядовцям варто більше працювати з парламентаріями, пояснюючи необхідність тих чи інших законодавчих змін за допомогою раціональних аргументів, а не “тому що так треба”. В той же час, для проведення реформ необхідний не тільки професійний та відповідальний уряд, а й професійний та відповідальний парламент. Прийняття законів, подібних до вищенаведених – це демонстрація непрофесіоналізму та безвідповідальності, які дуже дорого коштуватимуть державі.