Децентралізація та антицентралізація | VoxUkraine

Децентралізація та антицентралізація

19 Серпня 2015
FacebookTwitterTelegram
1984

Децентралізацію держуправління слід розглядати крізь призму постколоніального та посттоталітарного статусу України. В тій же мірі ми виходимо з загального припущення, що культурні традиції (зокрема політичні інститути) розвивались в іншій політичній реальності: візьміть до прикладу інститут президентства в США, який передбачає більш складну взаємодію з громадянським суспільством, ніж в Україні.

З часів тоталітаризму одне з найважливіших завдань – це перевернути піраміду влади так, щоб в її основі опинився стійкий фундамент: «місцева влада», «громади», «солідарність» та ін. Небезпека тоталітаризму полягає в тому, що він не припускає можливості розподілу влади та руйнує будь-який інший альтернативний спосіб організації громадського життя, що не вписується у «виконавчу вертикаль».

Основною проблемою є виборча система, яку необхідно змінити на чесну. Іншими ключовими проблемами є слабка система підтримки альтернативних кандидатів та домінуюча роль посттоталітарних олігархічних інститутів. Це не тільки питання децентралізації, але й питання недосконалості сектору неурядових організацій. Саме тому так необхідно розрізняти різні рівні децентралізації. Автор, здається, сприймає це з легким серцем, змішуючи поняття «місцевого самоврядування», «місцевих рад» та «регіональних лідерів».

На мій погляд, місцева влада повинна вийти на перший план та отримати якнайбільше повноважень, і тільки потім нереалізовані повноваження можуть бути передані на рівень вище; така практика делегування повноважень могла б бути встановлена не рівні законодавства, а віддана на розсуд місцевих громад, з яких складається регіон. Це був би найдемократичніший підхід.

У такому випадку, найбільшою загрозою посттоталітарної децентралізації є зміцнення, принаймні в короткостроковій перспективі, влади олігархів, які сконцентрують свої ресурси на відносно невеликих округах та стануть переможцями по відносній більшості голосів (згадайте результати виборів Партії Регіонів у 2012 та Віктора Януковича у 2010). Попередні результати викликали виборів певну недовіру до функціонування виборчої системи, яка, якщо подивитися під іншим кутом, привела до влади партії, небезпечні для існування демократії як такої.

В запропонованій концепції, поняття «резервів» не найкращим чином відображає групу активних людей з політичними амбіціями в період до того, як вони прийшли до влади, в час їх правління та після того, як вони передадуть владу іншому кандидату. Політичний клас, активіст, лідер краще відображають цю ідею, в той час як термін «резерви» – це згадка про особистості, які повертаються до влади строк за строком від різних політичних партій після відставки в результаті скандалу чи інших обставин. Тим не менш термін «резерви» може стосуватися потенційної енергії громадянського суспільства – політичного активності, як сукупної форми ідей та обговорень, які можуть бути висунуті на порядок денний тим чи іншим активістом. В той же час, незалежна спілка фахівців здійснюватиме контроль над процесом їх впровадження.

Тоталітарна держава, фашистська чи більшовицька, пропонує свій погляд на права людини: уряд пропонує привілеї на основі рівності чи на свій розсуд, в той час як громадяни не можуть скористатись основними правами по праву народження. За такою системою, в ідеалі, поза державою та загальною масою населення не повинно бути нічого; окремий індивід не розглядається як джерело влади. Таким чином, децентралізація не повинна бути націлена на порожнечу, що з практичної точки зору, з таким же успіхом може призвести до узурпації влади кількома особами та їх прибічниками за рахунок інших.

Концентрація уваги на найменших громадах (місто, містечко, кілька сіл) успішно вирішить проблему з олігархами, в плані залучення всіх задіяних людей: буде надто багато округів і олігархи не зможуть перемогти на всіх із них. В той же час, одна громада буде надто малою, щоб становити загрозу сепаратизму.

В той час як виконавчий апарат – це звісно справа політична, про компроміс мова йдеться тільки в разі, якщо представлена не тільки групи зацікавлених осіб.  Розумний підхід полягає в тому, щоб не тільки об’єднати обрані та призначені посади в праві управління громадою, а також у впровадженні виборчих посад, де пошук компромісу вважатиметься найкращим управлінським рішенням. Наприклад навряд варто запроваджувати посаду шерифа поблизу ліній зіткнення в Донецькій області, в той час як можна ввести інститут мирових суддів на виборчій основі. На мій погляд, сильний регіональний лідер – за відсутності противаги з боку інших виборчих чи призначених осіб – став причиною сепаратизму на Донбасі, в той час як центральна влада залишалася слабкою. Відповідно день голосування скоріше буде проблемою, ніж рішенням для місцевих громад чи їхнього регіонального об’єднання.

З постколоніальної перспективи стає зрозумілим різний рівень сепаратизму в регіонах (областях та районах), що не можна сприймати бездумно. Частково, це наслідок дилеми державної верхівки: якісні кадри з ґрунтовним досвідом не можуть не зберігати вірність столиці в політичному, економічному, лінгвістичному та інших планах, в той час як романтики національної держави (а заразом і некорумпованого управління) не допускалися до влади через їх дисидентські настрої. Так постає питання обережного розподілу функцій, що повинні здійснюватись централізовано і на місцевому рівні. Такий розподіл не має аналогів у розвинутих демократичних країнах, таких як США, де люди об’єднались, делегувавши владу республіці.

Децентралізації, таким чином, є важливою проблемою при розбудові інститутів. Для протидії інтересам центральної влади у збереженні всієї повноти влади, необхідно визначити строки на законодавчу рівні (шляхом внесення змін до Конституції). Координована розбудова інститутів на всіх чотирьох (4) рівнях управління скоріш за все призведе до ще більшого хаосу, ніж є сьогодні.


Тиждень Децентралізації

Інші статті:

Гліб Вишлінський: Важливо Зрозуміти, які Саме Аспекти Децентралізації Ключові у Становленні Нових Політичних Лідерів (Гліб Вишлінський, виконавчий директор, Центр економічної стратегії)

Пастка Децентралізації. На Яку Хитрість Пішла Українська Влада (Іван Лукеря, Реанімаційний пакет реформ)

Децентралізація та Анти-Централізація (Олег Загнітко, МЮФ Gide Loyrette Nouel)

Юрій Ганущак: Наївно Очікувати Швидкого Зникнення Місцевих Олігархів Внаслідок Дій Правоохоронних Органів (Юрій Ганущак, директор Інституту розвитку територій та експерт з питань децентралізації влади)

Сергій Гурієв: Децентралізація Не Працюватиме До Тих Пір, Поки Великі Компанії Залишаються у Державній Власності (Сергій Гурієв, Професор економіки, інститут політичних наук Sciences Po, Париж)

Битва За Конституцію Триває (Віце-спікер парламенту Оксана Сироїд звернулася до народу щодо пропонованих змін до Конституції)

Георгій Єгоров: Центральний Уряд Повинен Мати Право на Силове Втручання у Роботу Місцевої Влади (Георгій Єгоров, Школа менеджменту Келлога при Північно- Західному університеті, США)

Вікторія Сюмар: Умови Вимагають Більшої Концентрації Влади в Руках Президента (Вікторія Сюмар, депутат Верховної Ради 8 скликання, фракція політичної партії “Народний Фронт”)

Висновок щодо Проекту Закону «Про Внесення Змін до Конституції України (Щодо Децентралізації Влади)» від Оксани Сироїд (Оксана Сироїд, заступник Голови Верховної Ради України, член Конституційної комісії)

Розумна Децентралізація: Шлях до Економічного Процвітання ( Марк Бернард,  доцент економіки, Університет Гьоте, Франкфурт, Німеччина)

Андрій Кириленко: Історія Шляху України до Формального Самоврядуванню Налічує Більше 500 Років (Андрій Кириленко, MIT Sloan)

Пол Грегорі: Україні Слід Побоюватися Російських Грошей і Російських Спецслужб (Пол Грегорі, Hoover Institution, Stanford and University of Houston)

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний