Олексій Геращенко: Міністерство Фінансів Готує Свої Пропозиції Практично в Закритому Режимі

Маємо спростити систему настільки, аби справляння податків стало максимально однозначним, простим, майже автоматичним, в цілому знизити податкове навантаження, – так бачить завдання податкової реформи Олексій Геращенко. Розглядати збільшення ставки ПДВ як компенсатор зниження інших податків є безперспективним, адже й при сьогоднішній ставці «тіньовий ринок» пропонує дешевші рішення податкової оптимізації, нехай і не зовсім законні. 

В даній статті зроблено надзвичайно якісний і ґрунтовний аналіз поточного стану податкової реформи та потенційних рішень, що можуть стати результатом тих пропозицій, які лунають з боку міністерства фінансів, бізнесу, громадськості, іноземних експертів. Найбільше занепокоєння викликає той факт, що після справді широкого обговорення теми податкової реформи міністерство фінансів готує власні пропозиції практично в закритому режимі, видаючи порціями на суд здивованої громадськості ту програму змін податкової системи, яка в принципі не звучала в пропозиціях. Саме тому автор статті змушений робити власні припущення щодо базового проекту змін, а не аналізувати конкретні параметри, які уряд має намір представити у вигляді законопроектів.

Мало що можу додати до ретельних і якісних цифрових оцінок, але зауважу, що аналітичні викладки, не містять, як на мене, важливих питань вищого рівня:

• А для чого взагалі робити реформу?
• Які існуючі проблеми ми маємо намір вирішити?
• Які цілі й задачі ставимо перед собою, проводячи податкову реформу?

Не відповівши на базові питання, можна надзвичайно довго сперечатися про ті чи інші механізми, а також ставки податків.

Нижче наведено один із варіантів відповіді на поставлені вище запитання:

• Сьогоднішня податкова система, яка в цілому відтворює європейський досвід, виявляється недієздатною в Україні – знижує ділову активність, не створює інвестиційної привабливості, призводить до тінізації й спотворення конкуренції, надає корупційні повноваження Державній фіскальній службі.
• Маємо спростити систему настільки, аби справляння податків стало максимально однозначним, простим, майже автоматичним, в цілому знизити податкове навантаження.
• Прагнемо досягнути інвестиційної привабливості й збільшити обсяг прямих іноземних інвестицій, спонукати до підприємницької активності громадян всередині країни.

Із цих відповідей слідують деякі висновки, які відкидають окремі з розглянутих в статті рішень, а саме:

1. Розглядати збільшення ставки ПДВ як компенсатор зниження інших податків є безперспективним, адже й при сьогоднішній ставці «тіньовий ринок» пропонує дешевші рішення податкової оптимізації, нехай і не зовсім законні. Звичаєве право в нашій країні є сильнішим за те, що закріплено законами. При збільшенні ставки цей тіньовий ринок запропонує бізнесу, як у тій чи іншій формі не сплачувати надмірну ставку податку. Висока ставка ПДВ може спровокувати значний перехід у бартерно-готівкові відносини, відпрацьовані ще в 90-ті роки минулого століття.
2. Податкова реформа може стати спусковим гачком зміни широкого кола суспільних відносин, адже намагання провести її без втрати бюджетних доходів виглядає як профанація задачі зменшення податкового тиску, а пенсійна система і система бюджетних витрат вже давно мали б бути визнані такими, що не працюють. Треба принципово погодитися на тимчасове падіння бюджетних доходів, яке буде компенсоване економічним зростанням і детінізацією економіки за кілька років.
3. Спрощену систему оподаткування варто розглядати як спосіб спонукання до підприємницької діяльності й самозайнятості населення пост-радянської країни із звичками до низької ініціативності й роботи лише у великих державних компаніях.
4. Радикальне скорочення податків на оплату праці значною мірою покликане виконати дві цілі – по-перше, сприяти попиту на українську кваліфіковану робочу силу, по-друге, визнати, що при тому обсязі готівки в обігу, який є в Україні, зберігати високі податки на оплату праці практично безглуздо, «зарплата в конвертах» залишатиметься звичним явищем, що не сприймається суспільством із осудом і не вважається ним злочином.
5. Використання класичного податку на прибуток є виправданим тоді, коли офіційний прибуток виступає в якості важливого індикатора оцінки вартості бізнесу. Ринок капіталу в Україні знаходиться на такому рівні, що бізнесмени не вважають цей фактор суттєвим. Відповідно й збори податку – це переважно фіскальний тиск, що спонукає підприємства до сплати в бюджет певної індикативної суми, що про неї було домовлено з податковою. Звідси, в тому числі, близько 28 мільярдів гривень переплат за податком – бізнес аж ніяк не прагнув їх здійснити. В той же час нульова ставка податку для прибутку, який було реінвестовано в бізнес, може слугувати важливою конкурентною перевагою для інвестиційних рішень іноземних компаній.

Як легко можна помітити, ми не можемо прийти до проектів рішень суто через моделювання їх наслідків у вигляді потенційних зборів до бюджету, ми маємо насамперед визначити обмежену кількість завдань, які хочемо вирішити. В іншому випадку, не існує критеріїв прийняття рішення – ми роздивляємося запропоновані в статті варіанти, додаємо до них свої, можемо обмірковувати чи палко обговорювати, проте не здатні домовитися і прийняти остаточне рішення, якщо спочатку не обрали 2-3 найважливіших пріоритети, що мають стати результатом реформи.

Так виглядає, що міністерство фінансів та громадські активісти увійшли з цього приводу в непереборний клінч. Одні бачать цілями спрощення, прозорість, справедливість, а інші – розвиток, підприємницьку активність і конкурентні переваги країни.

Стаття Павла Кухти дозволяє системно оцінити відмінність принципово різних підходів, їх переваги та ризики.