Однією із найобговорюваніших тем першого півріччя 2016 року є підвищення тарифів на енергоносії. Реформатори стикнулися із гострою критикою на свою адресу не лише від простого люду а й від різноманітних експертів. У суспільстві поширеним є переконання, що альтернативою зростанню тарифів може стати підвищення енергоефективності – зменшимо тепловтрати і не потрібно збільшувати тарифи. Так це чи ні спробуємо розібратись виходячи із наявної статистики про паливно-енергетичний баланс в Україні.
Ефективність кінцевого споживання енергоресурсів домогосподарствами
Спробуємо визначити, скільки втрачає Україна внаслідок неефективного використання енергоносіїв домогосподарствами в цілях обігріву протягом опалювального сезону, порівняно із європейськими країнами. У цілях спрощення припустимо, що для обігріву використовуються усі види палива крім нафтопродуктів та електроенергії. Висунуто гіпотезу, що обсяг їх споживання залежить від кількості населення, площі та кліматичних умов. Тому в якості показників енергоефективності в цілях обігріву пропонується використовувати два показники:
- Співвідношення кінцевого споживання енергоресурсів відносно кліматичних умов та відносно чисельності населення країни.
- Співвідношення кінцевого споживання енергоресурсів відносно кліматичних умов та відносно житлової площі.
Показником кліматичних умов є градусо-дні обігріву, які відображають рівень холоду протягом визначеного періоду часу, беручи до уваги зовнішню температуру та внутрішньо кімнатну температуру і визначаються за наступною формулою Євростату:
(18 °C – Tm) x d, (1)
де Tm – середньоденна зовнішня температура, яка визначається як (Tmin + Tmax / 2)
Результат формули (1) прирівнюється до нуля якщо середньоденна зовнішня температура дорівнює або перевищує 15 °C. Так як інформація про мінімальну та максимальну денну температуру в цілому по Україні відсутня у відкритому доступі, в якості Tm використано просту середньомісячну температуру у м. Києві скориговану на коефіцієнт 1,05 який враховує факт спрощення формули визначення середньоденної зовнішньої температури.
Для розрахунків були використані дані Євростату щодо обсягів споживання енергоресурсів а також дані Енергетичного балансу України Держкомстату за 2007-2014 роки. Оскільки дані енергетичного балансу за 2015 рік в Україні поки відсутні, обсяг кінцевого споживання енергоресурсів домогосподарствами, (крім нафтопродуктів та електроенергії) оцінено виходячи із обсягів споживання природного газу населенням та теплокомуненерго, а також виходячи із тренду зміни структури видів палива у їхній структурі споживання.
Встановлено, що в Україні у 2008 році показник кінцевого споживання енергоресурсів для обігріву відносно площі житлового фонду складав 6,3 тис. тон нафтового еквіваленту / градусо-днів обігріву / млн. кв.м2. У 2014 році цей показник знизився до 119 при середньому значенні у країнах Європи – 112 (рисунок 1), а в 2015 році був навіть нижчим від середньоєвропейського рівня і склав 108 тис. т. н. е. / градусоднів обігріву / млн. осіб. Інший показник енергоефективності – використання енергетичних ресурсів відносно площі — має набагато більший розрив із середньоєвроейським показником так як в Україні на 1 людину припадає 22 м2 в той час як у Європі – 37 м2. У 2008 році цей показник склав 6,3 тис. т. н. е. / градусо-днів обігріву / млн. м2, у 2014 році він знизився до 5,4, а в 2015 до 4,9. За цим показником Україна у 2015 році випередила такі країни як Польща, Румунія та Угорщина (рисунок 2).
Джерело: розрахунки автора згідно даних Євростату про обсяг споживання енергоресурсів в Європі, Держкомстату щодо даних Енергетичного балансу, даних Євростату та Держкомстату щодо чисельності населення.
Джерело: розрахунки автора згідно даних щодо згідно даних Євростату щодо обсягу споживання енергоресурсів в Європі, даних Держкомстату щодо Енергетичного балансу, даних щодо обсягу житлової площі у Європі
Виходячи із співвідношень двох показників енергоефективності в Україні та в Європі було визначено обсяг втрат, які перевищують середньоєвропейський рівень. Починаючи з 2008 року він знизився із 31,7% до 12,2%. Несподіваним результатом аналізу стало те, що згідно офіційних даних про обсяги споживання зазначених видів енергоресурсів домогосподарствами протягом 2007-2013 рр. практично не залежали від кліматичних умов.
Втрати від надмірного використання енергоресурсів, виражені у фізичних та вартісних обсягах природного газу
Враховуючи, що у структурі консолідованого кінцевого споживання енергоресурсів теплокомуненерго та населення природний частка природного газу становить понад 70%, а також той факт що природний газ для цих споживачів реалізовувався за цінами що були нижчими від ринкових більш ніж на 50% логічно припустити що понаднормові втрати здебільшого пов’язані із зловживаннями пов’язаними із ціновими диспаритетами на природний газ а також неефективністю його використання. На рисунку 3 відображено обсяг споживання енергії для обігріву домогосподарствами в т.ч. понаднормові втрати цих енергоресурсів . На рисунку 4 відображено понаднормові втрати але переведені у фізичні обсяги природного газу та вартісну оцінку цих обсягів, виходячи із ринкових цін.
Протягом 2007-2015 роки обсяг втрат оцінюються в 45,8 млрд. м3 природного газу або 12,4 млрд. дол. США за ринковими цінами що діяли на момент використання цих ресурсів.
Джерело: розрахунки автора згідно вищенаведених даних
Джерело: розрахунки автора згідно вищенаведених даних
Варто зауважити і на можливі прорахунки такого підходу: 1) в Україні енергетичний баланс практично не враховуються відновлювальні джерела енергії, тобто споживання може бути і більшим; 2) обсяг споживання домогосподарствами України може бути завищений, оскільки відсутній належний облік спожитих енергоресурсів; 3) припущення про те, що електроенергія не використовується в цілях опалення викривляє статистику, особливо в країнах у яких відношення в цінах електроенергії та інших видів енергоресурсів є нижчим ніж в середньому у Європі, що заохочує домогосподарства цих країн використовувати електроенергію в якості палива; 4) частки населення, що проживають у багатоквартирних та індивідуальних будинках у країнах є різною, що впливає на затрати; 5) обсяги споживання природного газу домогосподарствами в Україні більший порівняно із європейськими країнами за рахунок відмінностей у частці населення, яка використовує громадські заклади харчування (25% природного газу спожитого населенням використовується для приготування їжі та підігріву води).
Також було здійснено спробу визначити втрати енергоресурсів на рівні теплокомуненерго. Використано наступну методику розрахунку цього показника, (2):
- споживання теплоцентралями первинної енергії;
- виробництво тепла теплоцентралями;
- обсяг постачання тепла теплоцентралями та теплоелектроцентралями
- виробництво тепла теплоцентралями та теплоелектроцентралями.
Джерело: розрахунки автора згідно даних щодо згідно попередніх розрахунків та даних Держкомстату щодо Енергетичного балансу
Результати аналізу вхідних первинних джерел енергії та вихідних теплової енергії також виявились несподіваними. Виявилось, що співвідношення між виходом та входом первинної енергії на рівні теплокомуненерго в Україні у 2014 році склали 81% (рисунок 5). Настільки високий показник ККД теплоцентралей в Україні є дуже сумнівним оскільки для його досягнення необхідно, щоб ККД котла складав 90% і тепловтрати при доставці а також власне споживання теплокомуненерго становили не більше 10%. Для України це фантастичні показники! Порівняння із Європою теж це підтверджує – середній ККД у Європі – 68%.
Тобто втрати при перетворенні первинної енергії у теплову, власне споживання тепла, а також втрати перерозподілу в Україні становлять всього 19% і мають постійний тренд до зменшення.
Такі результати дають підстави стверджувати, що ймовірно власники теплокомуненерго приписують населенню обсяги споживання теплоенергії і фактичне кінцеве споживання домогосподарств знижується більшими темпами ніж це відображається у статистиці.
Приписи надмірного споживання енергоресурсів домогосподарствами з боку теплокомуненерго = байдужість споживачів
Припустимо, що держава чи зовнішні донори беруть на себе витрати з підвищення енергоефективності. Однак, при низьких цінах й у деяких випадках за ринкових цін, за діючої схеми нарахування субсидій, такі заходи матимуть малопомітний ефект. Причина – через відсутність суб’єктів, які зацікавлені в у кінцевому результаті заходів з підвищення енергоефективності. Діючий механізм нарахування субсидій не створює жодних стимулів для тих домогосподарств, які мають право на отримання субсидій у заощаджені енергоресурсів чи контролі за обсягом їх споживання. Він передбачає, що в межах соціальних нормативів площі держава компенсує все що перевищує певний відсоток від доходу домогосподарства. Цей відсоток визначається за формулою:
Середній дохід на 1 особу / Прожитковий мінімум / 2 * 0,15 (3)
Наприклад, у квітні 2016 року сім’я з двох працюючих осіб, які отримують середню заробітну плату у 4895 грн. та двох дітей за усі житлово-комунальні послуги сплачуватиме максимальну суму у 885 грн. Все решта покриватиме держава. При цьому лише за послуги теплопостачання під час опалювального періоду ця сім’я буде повинна сплатити в середньому 2,8 тис. грн. Чим більший розрив між максимальною сумою сплати за рахунок власних коштів домогосподарства та фактичною вартістю послуг, тим менша ймовірність того, що результати заходів з енергозаощадження дадуть змогу зменшити максимальну суму сплати за рахунок власних коштів і тим менші стимули для домогосподарства піклуватися про енергозаощадження.
У квітні 2016 року субсидії отримували 5,2 млн. домогосподарств, що складає 36%. Однак із зростанням тарифів ці цифри зростуть до 9 млн або 62% від загальної кількості. Більшість із цих сімей без встановлення хоча б мінімального взаємозв’язку між доходом отримувачів субсидій та ринковою вартістю послуг на житлово-комунальні послуги на енергоресурси не будуть зацікавлені в утепленні своїх будинків, встановленні засобів обліку, контролю за обсягом постачання послуг монополістами. Про відсутність стимулів у домогосподарств заощаджувати енергоресурси і контролювати обсяги постачання тепла монополістами може свідчити хоча б той факт, що станом на 1 жовтня 2015 року лише в 19% багатоквартирних будинків були створені ОСББ. А саме ці інститути є інструментом вирішення колективних завдань з енергозаощадження. Можна приймати різні державні програми, створювати агентства, спеціалізовані банки, зацікавлювати постачальників – монополістів, але без інститутів контролю, якими б мали стати ОСББ, реально ці кошти підуть за вітром, благо досвід освоєння коштів багатий.
Варто також зазначити, що політика держави у сфері регулюванні заробітної плати та пенсій, коли більшість працівників бюджетної сфери та пенсіонери отримують жебрацькі заробітні плати та пенсії натомість отримують субсидії які у випадку централізованого опалення повертаються до власників теплокомуненерго є хибною. Зокрема співвідношення між заробітною платою у бюджетному секторі та заробітною платою у інших секторах економіки становить 0,64. (Тут припускається, що в Україні у бюджетній сфері зайняті працівники таких секторів як: Державне управління й оборона, обов’язкове соціальне страхування; Освіта; Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги; Діяльність у сфері творчості, мистецтва та розваг а також функціонування бібліотек, архівів, музеїв та інших закладів культури). В той же час у країнах ЄС-28 працівники бюджетної сфери отримують також з заробітну плату як і в інших секторах економіки.
Без збільшення заробітних плат бюджетників і пенсій, монетизацій субсидій, з одночасним переходом на більш жорсткі умови надання цих субсидій знизити приписи теплопостачання домогосподарствам не вдасться, оскільки 62% домогосподарств буде байдуже, що там ЖЕК чи теплоенерго виставляють у платіжках, як використаний кредит держави на утеплення і т. д. Висловлюючи тези щодо необхідності підвищення заробітних плат у бюджетному секторів очікуваним є осуд у лівацтві, мовляв держава не впливає на ринок заробітних плат, це призведе до інфляції і т. д. Але варто пам’ятати, що, держава є одним із найбільших роботодавців (у квітні 2016 р. понад 3 млн. найманих працівників бюджетної сфери (без урахування військовослужбовців) отримували по 3,6 тис. грн. заробітної плати).
Джерело: розрахунки автора за даними Держкомстату та Eurostat
Загальні висновки та пропозиції
-
Підвищення цін на енергоносії є невід’ємним елементом підвищення енергоефективності, оскільки в іншому випадку споживачі не має стимулів заощаджувати енергоресурси. Як показують результати, підвищення цін на енергоресурси протягом 2014 – 2015 рр. надало змогу знизити кінцеві витрати енергії як на обігрів відносно житлової площі так і відносно чисельності населення в Україні
-
Зниження надмірних втрат на обігрів домогосподарствами очевидно є ще більшою, оскільки факти вказують на те, що існує висока ймовірність того, що підприємства теплокомуненерго приписують домогосподарствам додаткові обсяги спожитого тепла. Про це свідчить: по-перше, надзвичайно високе співвідношення між обсягом постачання теплоенергії кінцевим споживачам до обсягів первинної енергії, використаної на її виробництво, яке перевищує відповідний показник у Європі на 14%; по-друге, відсутність взаємозв’язку між погодними умовами та обсягом спожитих енергоресурсів.
-
Механізм субсидій потребує імплементації елементів, які б передбачали зацікавленість власників житла в ефективному використанні ресурсів. У будинку в якому 62% домогосподарств отримуватимуть субсидії згідно існуючого механізму нарахування, важко створити функціонуюче ОСББ, оскільки до 9 млн. сімей отримуватимуть «субсидії-пайки» і будуть невмотивованими до енергозбереження і контролю за обсягами споживання енергоресурсів. За таких умов власники теплокомуненерго приписуватимуть їм надлишкові обсяги споживання, і поглинатимуть значну частку державних субсидій.
Перед усіма працездатними отримувачами пільг повинна бути окреслена чітка перспектива протягом 3-5 річного періоду переходу до більш жорсткіших умов виплати субсидій. Державі слід збільшити продуктивність праці в бюджетному секторі, в т.ч. за рахунок зниження кількості зайнятих працівників у бюджетному секторі й ліквідації диспропорцій рівнів заробітних плат державного сектору економіки відносно приватного сектору.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний