Хрестовий похід. Як, всупереч повальній критиці, Уляна Супрун проводить реформу медицини

Наступні півтора місяці стануть вирішальними для української медицини. Верховна Рада розглядатиме законопроекти про реформу охорони здоров’я. Якщо в.о. міністра Уляні Супрун вдасться проштовхнути їх через парламент, Україна побачить зміни в охороні здоров’я вже в цьому році.

Худорлява жінка середніх років в окулярах і чорній флісовій кофті сидить за великим столом і незворушно слухає, як солідні і доглянуті люди по черзі розпікають її. Нарешті, жінці надають слово і вимагають відповісти на звинувачення. Та чемно відповідає, що не планувала брати участь у прес-конференції, встає і йде.

Щойно ви подивилися засідання комітету Верховної Ради з охорони здоров’я. Жінка в спортивній кофті – в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. “Можливо, вони хороші люди, але це ж не професія”, – відгукується про команду Супрун депутат і колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій. Його помічник Костянтин Надутий називає команду МОЗ “оскаженілою зграєю пінгвінів”.

Антагонізм міністерства і профільного комітету давно досяг апогею – кожне засідання перетворюється на фарс. На словах депутати і МОЗ виступають за одну і ту ж концепцію реформи медицини: геть фінансування лікарняних ліжок, жебрацькі зарплати лікарів і корупцію. Але з осені 2014-го через комітет пройшли всього чотири законопроекти, що стали законами. (А більше десяти не пройшли комітет або були “збиті” в залі ВР)

Незважаючи на війну всіх проти всіх в медицині, Супрун рухає реформу швидше попередніх керівників МОЗ – Олега Мусія і Олександра Квіташвілі. На кону не питання чиїхось політичних амбіцій, а тривалість і якість життя мільйонів українців: сьогодні ми в середньому живемо на 10 років менше, ніж люди на 1500 км на захід від нас. Чи є у Уляни Супрун шанс “вилікувати” українську медицину і увійти в історію її першим реформатором?

Спадщина совка

У грудні 2014-го Арсеній Яценюк формував уряд після парламентських виборів. У цей час колишній міністр охорони здоров’я Грузії Олександр Квіташвілі разом з іншими експертами закінчував роботу над стратегією реформи української медицини. Його-то Яценюк і погодився бачити в своєму Кабміні на посаді міністра охорони здоров’я. На співбесіді президент Петро Порошенко, тодішній голава парламенту Володимир Гройсман та Арсеній Яценюк жваво цікавилися концепцією реформи і обіцяли майбутньому міністрові повну свободу дій.

Квіташвілі був налаштований рішуче. Через два тижні після призначення дав прес-конференцію з мером Києва Віталієм Кличком і розповів про пілотну реформу столичної охорони здоров’я. «Гроші повинні виділятися на пацієнта, а не на ліжко-місце; система повинна бути відкритою; у пацієнтів повинен з’явитися вибір (лікаря та медичного закладу – прим. авт.). В першу чергу потрібно вирішити проблему тендерів», – перераховував Квіташвілі етапи майбутньої реформи в кінці 2014. Страхову медицину він обіцяв запустити у 2015 році.

Квіташвілі, що залишився жити в Києві після звільнення з МОЗ, і сьогодні готовий довго розповідати про те, що потрібно поміняти в українській медицині.

“Українська охорона здоров’я працює за системою, вигаданою радянським академіком Миколаєм Семашко, – каже він, – коли держбюджет фінансує медицину за кількістю лікарняних ліжок і квадратних метрах інфраструктури, а не кількістю і якістю наданих лікарями послуг». Гроші в такій системі витрачаються неефективно. Звітність про пролікованих пацієнтів залишає бажати кращого: не факт, що всі ліжка зайняті, і не факт, що у лікарів досить пацієнтів. Але їх все одно оплачують платники податків.

За даними Світового банку, в 2005 році Україна входила в топ-5 світу за кількістю лікарняних ліжок: 8,7 штук на 1000 населення. Більше було тільки в Білорусі, Росії та Японії. У 2013 показник в Україні не змінився. Державний бюджет на медицину при цьому невеликий: в 2017-му бюджет охорони здоров’я становить 3,4% ВВП (дані МОЗ). У нових членах ЄС держава витрачає на медицину в середньому 5% ВВП, в “Старій Європі” – близько 8%.

Скоротити число ліжок в держлікарнях або почати брати гроші з пацієнтів означає піти проти Конституції України: 49 стаття гарантує українцям безкоштовне лікування в комунальних і державних лікарнях і забороняє закривати медичні заклади. «Ця норма Конституції гальмує всі реформи в медицині», – каже Квіташвілі. Втім, у нього був план, як ці перешкоди обійти: Квіташвілі вирішив описати на законодавчому рівні, які конкретно медичні послуги українська держава надає безкоштовно, відмовитися від змісту ліжко-місць і платити лікарям за надані пацієнтам послуги. Залишалася справа за малим: заручитися підтримкою профільного комітету Верховної Ради. Але де там.

Згадуючи про той час, Квіташвілі невтішно відзивається про главу комітету і народного депутата Ольгу Богомолець. В кінці грудня 2014-го він представив концепцію реформи медицини. Через три тижні Богомолець розказала про свою програму “25 кроків до щастя”.

З Мусієм відносини теж не склалися. Експерт Костянтин Надутий, помічник Мусія, розповідає, що до кінця 2014-го у Мусія була своя концепція реформи охорони здоров’я. Експерт вважає, що Квіташвілі скопіював багато напрацювань з цього документа, а сам комітет просто викинув за борт реформи. Хоч би що там було, а просувати свою реформу в комітеті Квіташвілі було практично неможливо.

Рік війни

Для того, щоб зрозуміти, в якому середовищі працював Квіташвілі, варто зробити невеликий екскурс в історію. Осінь 2014-го. З’ясовується, що закупівлі МОЗом життєво важливих ліків провалені. Арсеній Яценюк усунув тодішнього міністра охорони здоров’я Мусія з посади. Незадовго до цього Мусій пояснював проблему тим, що його зам Роман Салютін затягнув із закупівлями плюс проблема була в зростанні курсу валют і непростій системі держзакупівель.

Центр протидії корупції називає інші причини. «(У 2014-му-прим. авт.) держсистема забезпечення громадян життєво необхідними ліками була заблокована внаслідок системної політичної корупції чиновниками МОЗ та профільних відомств», – написано у звіті ЦПК про закупівлі в медицині за 2014 рік. Того року до багатьох лікарень не доїхали ліки для хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатит, рак, дитячі вакцини.

Щоб позбутися корупції, Квіташвілі запропонував купувати ліки через міжнародні організації, що займаються проблемами охорони здоров’я по всьому світу. У лютому 2015-го МОЗ представив законопроект про передачу держзакупівель ліків Всесвітньої організації охорони здоров’я та ЮНІСЕФ. Законопроект схвалили, але доповнили список організацій, причому кінцевим автором закону стала Богомолець разом з кількома депутатами. Квіташвілі і тут бул невдоволений, але проблема не в авторстві: розширений список організацій загальмував впровадження нової системи закупівель, довелося заново домовлятися з міжнародниками і переписувати нормативні документи МОЗу. Договори з ПРООН, ЮНІСЕФ і Crown Agents МОЗ подписав тільки в кінці жовтня 2015 го.

Навесні 2015-го війна Квіташвілі з українським політикумом увійшла в гарячу фазу: проти нього почали службове розслідування – реформи йшли повільно, ліки не закуповувалися. Була й інша претензія: мовляв, Квіташвілі збирався приватизувати українську медицину. Богомолець змінюється в обличчі, коли згадує про це: «Якби ми не зупинили ці « реформи», то зараз у нас на місці лікарень були б торгові центри. Я чітко сказала тоді: я не дам приватизувати систему охорони здоров’я України!”.

Насправді було трохи не так. У липні 2015 МОЗ подав у Раду пакет законів про реформування медицини – №№2309, 2310, 2311. Основний законопроект №2309 був про автономізацію медустанов: щоб перейти з повного фінансування лікарень на оплату наданих лікарями послуг, потрібно дозволити лікарням отримувати дохід офіційно. Для цього вони повинні стати підприємствами. Це не означає автоматичну приватизацію лікарень, і в першій версії законопроекту МОЗу про це мови не йшло.

Богомолець зрозуміла цей законопроект інакше. «Ми його (пакет законопроектів – прим. авт.) заблокували, – каже вона. – Комітет створив на базі цього закону (вірніше, пакета законопроектів – прим. авт.) свій законопроект. Лікарня не має права продати землю або будинок, як було передбачено в моделі реформи Квіташвілі». Подача альтернативного законопроекту – поширена парламентська тактика. «Альтернативний законопроект – це можливість або навіть примус до діалогу в парламенті», – пояснює Богомолець. Діалогу з Квіташвілі так і не вийшло: тоді закон про автономізацію медустанов не ухвалили.

Коли в липні 2015-го Квіташвілі подав у відставку, у Верховній Раді вже лежала постанова про його звільнення. Правда, піти йому вдалося тільки разом з відставкою уряду Яценюка через 9 місяців: до цього депутати охоче повторювали ім’я Квіташвілі на всі лади на телеефірах та під куполом Ради, але звільняти його відмовлялись.

Залізна Уляна

У Супрун, яка очолює МОЗ з серпня 2016-го, ефективність набагато вище, ніж у Квіташвілі. Навесні парламент прийняв законопроект №2309 про автономізацію медустанов. Щоб проштовхнути цей документ через Раду, МОЗ пішов на хитрість: відмовився від обов’язкової автономізації лікарень і погодився на авторство Ольги Богомолець. Супрун каже, що від цього суть реформи не змінилася.

У Міністерстві та медичній спільноті Супрун доводиться несолодко. “Документи в МОЗі або дуже повільно проходять департаменти, і я отримую їх прямо перед дедлайном, або зовсім “губляться”, – розповідає вона про міністерські будні. – Приблизно третина співробітників МОЗу постійно займаються легким саботажем”. Це квіточки порівняно з конфліктом з окремими відомими лікарями. На зустрічі в комітеті охорони здоров’я, з якої Супрун демонстративно пішла, був глава Інституту серця Борис Тодуров. На початку 2017-го року він звинуватив в.о. міністра у провалі закупівель ліків . До цього з МОЗ воювала Світлана Донська, головний онкогематолог України. “МОЗ завжди винен: то ліки і стенти закупив неякісні, то вони в дефіциті. Але ці ж лікарі складали списки препаратів. І у самих же потім виявляється, що повно ліків на складах”, – говорить Супрун. Для того, щоб на адресу МОЗу більше не лилися подібні звинувачення, в.о. міністра повністю передала закупівлі міжнародним організаціям до 2019 року, запросила провідних лікарів для складання списків закупівлі ліків (в тому числі – з приватних клінік, які не отримують від держави нічого), і змусила державні лікарні та поліклініки публікувати свої залишки препаратів.

Супрун не приховує, що впроваджує старі напрацювання Квіташвілі. Але уточнює: при розробці реформи побажання всіх стейкхолдерів, включаючи комітет ВР з питань охорони здоров’я, МОЗ врахував. Основних напрямків реформи чотири (джерело – Концепція МОЗа):

Зазвичай реформа медицини йде непросто і в більш цивілізованих країнах, ніж Україна. «Це дуже публічна сфера і стосується кожного з нас. Тому МОЗу доводиться багато пояснювати, що ми робимо і чому», – каже заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. Він постійно їздить по Україні разом з Супрун, іншими її заступниками і експертами РПР з розповідями про майбутнє медицини. Але від цього у медичної спільноти та пацієнтів менше питань не стає. VoxUkraine поспілкувався з шістьма лікарями, десятком експертів і безліччю пацієнтів та зібрав основні страхи на цю тему.

СТРАХ №1 – в бюджеті на лікарів не вистачить грошей

Лікарі побоюються, що в ході реформи лікарні закриють, а їх виженуть на вулиці. «Семашко винайшов найгуманнішу систему охорони здоров’я. Він дійсно думав про людей. А ці що? Позакривають лікарні, ось і наш стаціонар закриють. Це ж скільки безробітних буде», – розмірковує медсестра Центральної районної поліклініки Деснянського району в Києві. Їй вторить лікар, що стоїть поруч. Насправді МОЗ не планує економити на медперсоналі: розпоряджатися грошима будуть самі лікарі в результаті автономізації медустанов. Рішення про звільнення буде приймати головний лікар, а про закриття якоїсь лікарні або її перепрофілювання – місцева влада.

Але чи вистачить у бюджеті грошей на оплату послуг лікарів – для початку хоча б на первинній ланці? У МОЗі часто говорять, що сімейні лікарі будуть отримувати по 210 грн на рік за ведення одного пацієнта. Богомолець не в захваті від цієї суми. “Щоб реформа відбулася, потрібно ґрунтуватися на реальних цифрах. Неможливо за 210 грн на рік забезпечити пацієнту якісну медичну допомогу і кваліфікованого лікаря”, – говорить вона і вимагає прорахувати вартість послуги в залежності від її складових. Експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Олександра Бетлій теж вважає, що відсутність заздалегідь зроблених підрахунків – недолік медреформи. “Спочатку була розроблена концепція і написані законопроекти, а потім МОЗ почав рахувати, на що вистачить грошей. Зараз насправді не дуже зрозуміло, які послуги будуть покриті державою і яким буде відсоток співоплати “, – говорить вона. Тим більше, що витрати лікарів будуть великими: за даними Олександра Жигінаса, радника Ковтонюка, з цих грошей поліклініки будуть платити не тільки зарплати лікарям, а й за комуналку або оренду, послуги адміністративного персоналу, базові матеріали і податки.

Ковтонюк, який відповідає в МОЗі за розрахунок майбутньої вартості послуг первинної і вторинної ланки, каже, що 210 грн на пацієнта – це не остаточна сума і напевно ще не раз зміниться. “Ми беремо передові лікарні, включаючи приватні, дивимося їх реальні витрати. Будемо робити припущення. І з цих припущень поступово будемо виходити на тарифи”, – розповідає він. Заступник міністра передбачає, що процес “утруски” тарифів займе до трьох років. У будь-якому випадку, за його словами, МОЗ хотів би вийти на дохід сімейних лікарів в розмірі 10 тис. грн на руки. Фахівці на кшталт гастроентерологів та ендокринологів – 20-25 тис. грн. Скільки пацієнтів їм доведеться прийняти для того, щоб стільки заробити, поки невідомо.

У будь-якому випадку 10-20 тис грн – непоганий дохід, з огляду на середню зарплату по країні 6752 грн, а у лікарів – за даними Держстату, 4500 грн.

Ключове питання – чи вистачить нових зарплат, щоб лікарі підтримали реформу? Думки розбігаються:

Директор програми «Громадське здоров’я» в фонді «Відродження» Вікторія Тимошевська не впевнена, що українські лікарі з ентузіазмом поставляться до зарплат, пропонованих МОЗом. «Лікарі нерідко заробляють навіть більше за рахунок неформальних платежів пацієнтів, фармвиробників і приватних лабораторій», – говорить вона.

«Я впевнений, що багато лікарів погодяться нехай на менший, ніж зараз, але чесний дохід – коли ти можеш просто лікувати людей в нормальних умовах, а не збирати готівку по пацієнтах», – каже директор приватної клініки «Ілая» Олексій Шершнев. Він думає, що в новій системі приватні клініки будуть охоче конкурувати з державними за пацієнтів – і вигравати за якістю послуг.

СТРАХ №2 – пацієнти платитимуть за все

Якщо українську медицину реформують, вона буде частково схожа на британську або канадську – багато послуг безкоштовні, але частину доведеться оплачувати додатково з власної кишені або за рахунок страховки. Якою буде ця частина – МОЗ поки не каже. Мусія такий розклад не влаштовує: «А якщо, наприклад, держава буде гарантувати тільки 10% від вартості видалення апендициту? І операція коштує, наприклад, 10 тис грн? Тоді що – пацієнтам доведеться доплачувати 9 тис грн?» – запитує він. І додає, що за спеціалізовану допомогу доведеться платити однаково всім незалежно від фінансового стану пацієнта. Мусій або неуважно прочитав план реформи, або маніпулює. Видалення апендициту в більшості випадків – екстрена операція, і вона входить в гарантований пакет послуг.

СТРАХ №3 – лікарів на всіх не вистачить

Медицина за принципом Великобританії або Канади – це великі черги до лікарів. Колишня громадянка України, а нині мешканка Торонто Ірина Дорошенко не в захваті від канадської медицини: до сімейних лікарів не потрапити, і вони часто не хочуть направляти пацієнтів до фахівців, які ще більше завантажені. Але недавно Дорошенко побувала в одній з київських державних лікарень, де сподівалась пройти обстеження. Її думка про канадську медицину різко змінилася: «Я готова чекати скільки завгодно прийому у канадського лікаря, аби більше не потрапляти в пекло української медицини». Заступник гендиректора приватної клініки «Ісіда» Олег Петренко запевняє, що черги до лікарів – це повальне явище практично по всьому світу. Медицина – занадто дороге задоволення для будь-якої держави, і лікарів часто просто не вистачає, щоб задовольнити всі потреби населення.

Супрун поки не знає, чи вистачить на всіх пацієнтів сімейних лікарів: «В Україні 20 тис. таких докторів. Чи вистачить їх – поки не зрозуміло: немає достовірної статистики про те, скільки людей і як часто звертаються до лікарів». Ковтонюк розраховує за допомогою сімейних лікарів зібрати статистику не тільки про реальну кількість пацієнтів, але і про їх недуги. Але навіть якщо вийде зібрати, то при сьогоднішньому стані роботи з даними в МОЗі, це буде просто величезна купа непотрібної інформації. Без Національної служби здоров’я, яка буде її аналізувати, не обійтися.

СТРАХ №4 – не можна буде обрати сімейного лікаря після 1 липня

За словами Супрун, якщо хтось не запишеться до 1 липня до сімейного лікаря – нічого не станеться. Вибрати лікаря або поміняти можна буде і пізніше. Нова система оплати медпослуг буде існувати паралельно зі старою. Лікарні та поліклініки продовжать отримувати субвенцію з державного та місцевого бюджетів, а лікарі сімейної медицини, які уклали контракти з пацієнтами, отримають оплату своїх послуг за новою схемою. Повністю на оплату за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» українська охорона здоров’я перейде з 2019 року.

Що потрібно зробити у 2017-му: eHealth

Але поки пацієнтам і лікарям ніде реєструватися – немає системи eHealth. Її запуск – один з етапів реформи разом з запуском нового типу фінансування первинної медицини і Нацслужби здоров’я. Їх потрібно реалізувати в цьому році.

МОЗ працює над кожною з цих складових реформи, але процес йде повільно і критиків знаходиться чимало. Один з колишніх координаторів напрямку електронних закупівель в Мінекономіки (Prozzoro) Юрій Бугай обговорював eHealth з Уляною Супрун ще в серпні 2016-го. Минуло більше півроку – і тільки в квітні 2017 МОЗ представив демо-версію майбутньої платформи для реєстрації договорів. В обговоренні ініціативи взяли участь понад 120 осіб: українські розробники електронних медичних систем, громадські активісти, лікарі, експерти. Керівник фірми-розробника «медобліку» Андрій Гура брав участь в декількох зустрічах проекту. «Навіщо МОЗ збирав весь ринок і обговорював проект всім кагалом – не зрозуміло», – дивується він.

У Бугая своя логіка: нехай краще громадянське суспільство розробить продукт, що всіх влаштовує, ніж розробники нав’яжуть платформу державі, або МОЗ почне проект і при черговій зміні керівництва закине його. Поки обговорювали проект, компанії-розробники медичних систем пересварилися з Бугаєм і цивільними організаціями. Але в підсумку всі дійшли до того, що систему eHealth розроблятиме проектний офіс на чолі з Бугаєм на гроші донорів, тим більше, що процес будуть контролювати антикорупційні та пацієнтські організації. Держава буде встановлювати стандарти даних та тгарантувати безпеку, тоді як розробити інтерфейс і підключитися до системи зможе будь-яка фірма-розробник електронних медичних систем – на щастя їх в Україні багато. Зараз команда проекту eHealth формується, і якщо ключовий управлінський персонал практично укомплектований, то вісьмох розробників програмного забезпечення на початку травня ще шукали .

Розробити електронну платформу і впровадити її – півбіди. Без протоколів лікування, яких дотримуватимуться лікарі, якість української медицини залишиться на нинішньому рівні. «Нещодавно у мене була ГРВІ – і лікар призначила мені свічки від геморою. Це нормально?», – обурюється киянка Тетяна Нарожна.

Що потрібно зробити в 2017: затвердити протоколи

Безвідповідальне ставлення лікарів до пацієнтів – поширена історія в Україні. Боротися з цим Супрун планує просто: змусить лікарів дотримуватися протоколів лікування – керівництва до дії про те, як діагностувати хвороби і надавати медичну допомогу в тих чи інших випадках. Але і тут у МОЗу знову чимало критиків.

В кінці 2016-го МОЗ дозволив українським лікарям використовувати європейські, американські і канадські протоколи, чим викликав шквал критики експертів – в тому числі тих, хто займається розробкою українських протоколів, причому на основі західних посібників. За останні чотири роки на основі західних директив (medical guidelines) Державний експертний центр при МОЗі адаптував 123 протоколи лікування. Залишилося ще приблизно стільки ж.

Супрун не розуміє, навіщо Україні свої протоколи, якщо є західні – які можна просто перекласти на українську мову і використовувати. «Люди всюди хворіють однаково», – говорить вона. Критики МОЗ погоджуються з одним застереженням – за міжнародними стандартами, протоколи потрібно адаптувати до реалій місцевої медицини і бюджету охорони здоров’я.

Експерт РПР Олександр Ябчанка пояснює бажання МОЗу перейти на західні протоколи тим, що в старих українських часто прописували застарілі ліки або під конкретних фармвиробників. «Добре, але нехай МОЗ вкаже хоч на один протокол, де згадані сумнівні ліки», – говорить експерт в цій сфері, яка попросила її не називати. У відповідь Супрун пропонує лікарям орієнтуватися як на західні, так і на українські протоколи. Її підтримує кардіохірург Олександр Бабляк з Добробуту, член Європейського асоціації кардіо-торакальних хірургів: «Я не бачу проблем використовувати західні протоколи лікування», – каже він.

Україна багато років жила без протоколів – і нічого. Але тепер вони знадобляться не тільки для того, щоб уберегти українців від недобросовісних лікарів. Оплата роботи лікарів через НСЗ буде залежати від того, наскільки вони дотримуються протоколів. Лікарям, які призначають зайві ліки або дослідження, НСЗ просто не заплатить за їхні послуги. Супрун сподівається, що НСЗ запрацює з осені 2017-го.

Стара пісня про головне

Ламати списи навколо української медицини стане нікому і нема чого, якщо Верховна Рада не прийме пакет законопроектів, необхідних для старту реформи. Якщо законопроект №2309 ще вдалося проштовхнути, то з іншими буде складніше. Основний законопроект №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медпослуг» описує майбутню систему української медицини: гарантований державою пакет медпослуг, Національну службу здоров’я, дедлайни реформи. Ще три документа не так важливі, але теж необхідні – про додаткові гарантії для учасників АТО (в ньому є спроба легалізувати міжнародні протоколи в Україні), зміни до Бюджетного кодексу щодо видатків на первинну медицину та зміни до закону про публічні закупівлі.

“У цих законопроектів мінімальні шанси пройти комітет охорони здолров’я у його поточному складі”, – каже співзасновниця “Таблеточки” Ірина Литовченко. Втім, головний комітет, який розглядає основний законопроект №6327, – соціальної політики, а не охорони здоров’я, і подається документ від імені прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Навряд чи це випадковість, хоча Супрун запевняє у протилежному. Вона навіть радилася c головою Верховної Ради Андрієм Парубієм про таймлайн, коли краще подати законопроекти до парламенту, щоб вони пройшли його безболісно. Парубій порадив після травневих свят.

«Якщо не буде затверджений пакет законів – то медицина залишиться в нинішньому жахливому стані, і все буде котитися по похилій», – вважає Тимошевська з фонду «Відродження».

За даними Держкомстату України, півстоліття тому середня тривалість життя українців була 71 рік – лише на три роки менше, ніж в тодішніх США. Минуло 50 років, людство винайшло ядерно-магнітний томограф і зайнялося генною інженерією, а фармакологія зазнала кілька революцій. Середня очікувана тривалість життя в Європі та США за цей час зросла на 9-10 років. А що Україна? Після провалу в 1990-х вона лише недавно вийшла на показник тривалості життя кінця 1960-х. Разом з тим навесні 2017-го депутати Верховної Ради 8 скликання продовжують з піною у роті сперечатися, чи залишати радянську систему або дати шанс системі охорони здоров’я, що поширена у всьому цивілізованому світі.