Біла книга реформ 2025. Розділ 14. Реформи системи охорони здоров’я в Україні

Систему Семашка розробили на початку XX століття, і її головною метою була протидія інфекційним хворобам. Досягнення цієї мети потребувало великої кількості лікарняних ліжок, щоб ізолювати хворих від здорових і попередити поширення інфекції. Однак з 1960-х років основною проблемою стали неінфекційні захворювання. До того ж, між 1991 і 2014 роком населення України скоротилося приблизно на 10 мільйонів. Тому багато лікарень виявилися недостатньо завантаженими. Малозавантажені лікарні не лише неефективні (оскільки фіксовані витрати в них все одно потрібно платити). Вони також надають медичні послуги нижчої якості, оскільки лікарі, які там працюють, не мають достатньої практики. Тому скорочення кількості лікарень в Україні могло би сприяти вищій якості медичних послуг за ті самі кошти.

Водночас українці змушені оплачувати «з власної кишені» близько половини загальних витрат на охорону здоров’я (один із найвищих показників у Європі), що призводить 7% громадян до зубожіння. Загальну стагнацію реформ у цій сфері пов’язують із недостатньою політичною волею, корупцією, поширеною серед надавачів медичних послуг, та змовою фармацевтичних корпорацій задля завищення цін.

Головна мета реформи — це ефективне використання обмежених ресурсів, які Україна може витратити на охорону здоров’я. Задля досягнення цієї мети необхідно було здійснити кілька кроків: перейти від фінансування медичних закладів до фінансування послуг за принципом «гроші ходять за пацієнтом», зробити більший акцент на профілактиці, що дешевша від лікування, а також підвищити доступність ліків і медичних засобів для пацієнтів.

Пілотні проєкти, що запроваджували сімейних лікарів як «точку входу» до системи охорони здоров’я, розпочалися ще у 2010 році за підтримки Світового банку. Першою значною зміною фінансування охорони здоров’я стала заміна централізованого фінансування шкіл і лікарень освітньою та медичною субвенціями у 2015 році (детальніше про це в розділі 2). Це надало місцевим органам влади більше свободи в управлінні лікарнями, наприклад, вони могли підвищувати зарплати лікарям або закуповувати медичне обладнання. 

Однак основні зміни у сфері охорони здоров’я, а саме, перехід до фінансування послуг, а не медичних закладів, відбулися у 2017 році. Така зміна моделі фінансування запровадила певну конкуренцію в цьому секторі: якщо лікарня чи лікар отримує гроші за надані послуги, а не фіксовану зарплату, це стимулює їх покращувати якість послуг, щоб залучати більше пацієнтів. Інтерв’ю «Вокс Україна» з керівниками медичних закладів показали, що вони загалом скористалися можливостями, які надала їм медична реформа: вони закуповують нове обладнання для розширення спектру послуг, залучають додаткове фінансування та намагаються підвищувати зарплати кваліфікованим лікарям. Частка пацієнтів, які здійснюють неофіційні платежі, значно знизилася. Також є певні свідчення того, що сімейні лікарі стали приділяти своїм пацієнтам більше уваги, наприклад, контролювати, чи ті приймають ліки від хронічних захворювань.

Медична реформа принесла відчутні результати вже у 2020 році: вакцинацію від COVID-19 ефективно організували через мережу первинної медичної допомоги. Крім того, автономія медичних закладів відіграла ключову роль у забезпеченні їхньої стійкості у перші місяці повномасштабного вторгнення. Керівники медичних установ могли самостійно ухвалювати рішення щодо евакуації лікарів і пацієнтів, отримання гуманітарної допомоги тощо (за попередньої системи вони були б змушені чекати на рішення Міністерства охорони здоров’я).

Медична реформа в Україні охоплює кілька взаємопов’язаних блоків: 

1. оплата за послуги з центральним закупівельником медичних послуг (Національною службою здоров’я — НСЗУ). Це вимагало запровадження Програми медичних гарантій (переліку медичних послуг, які оплачує держава) замість необмеженого зобов’язання держави забезпечувати «безкоштовну медицину», успадкованого від радянської системи. На рівні первинної допомоги лікарі отримують фіксовану оплату за кожного пацієнта. Тому сімейні лікарі, які підписали більше декларацій із пацієнтами, можуть отримати набагато вищі зарплати, ніж раніше, а отже мають стимул відповідально виконувати свої обов’язки. Вони також стали «точкою входу» до вторинної медичної допомоги (тобто пацієнти не платять за вторинну допомогу, якщо отримали направлення від сімейного лікаря). На рівні вторинної допомоги запровадити оплату за послуги складніше, оскільки складно точно розрахувати вартість кожної послуги або пролікованого випадку. Україна почала впроваджувати систему діагностично-споріднених груп (ДСГ), але цей процес перервало повномасштабне вторгнення; 
2. запровадження електронної системи охорони здоров’я (eHealth), яка містить всю інформацію про пацієнтів і надані послуги, що дозволяє НСЗУ здійснювати відповідні виплати. Інтерфейс для користування системою eHealth надають приватні цифрові платформи та Дія;
3. створення госпітальних округів (оптимізація мережі лікарень). Ідея в тому, що округ має охоплювати щонайменше 200 тисяч осіб; окружна лікарня повинна лікувати складні випадки, а отже, мати відповідне обладнання та фахівців, тоді як лікарні нижчого рівня (районні) можуть бути перепрофільовані в заклади первинної допомоги, заклади паліативної допомоги (хоспіси) або соціальні установи. Цю реформу реалізовано лише частково, де-факто мережа лікарень майже не змінилася; 
4. фінансова автономія медичних закладів. Заклади охорони здоров’я змінили свій статус: із бюджетних установ перетворилися на державні або комунальні підприємства. Таким чином вони отримали більше можливостей залучати додаткове фінансування й пропонувати платні послуги;
5. забезпечення ліками пацієнтів із хронічними захворюваннями (діабет, астма, серцево-судинні захворювання) безкоштовно або за зниженими цінами, щоб контролювати їхній стан і запобігати його погіршенню. Це реалізовано через програму «Доступні ліки»;
6. Покращення якості медичної освіти: допуск до навчання у медичних вишах абітурієнтів, які набрали щонайменше 150 балів на ЗНО, а також поліпшення якості післядипломної та безперервної освіти. Тут відбулися зміни на краще: випускників медичних вузів направляють на інтернатуру за результатами іспитів, а не через домовленості з лікарнями. Ба більше, фінансування інтернатури спрямовується до лікарень, а не до університетів, що стимулює лікарні якісно навчати молодих лікарів.

Загалом реформа охорони здоров’я створила правильні стимули для медичних працівників, керівників закладів охорони здоров’я, освітніх установ і пацієнтів. Через сильний опір системи не всі заплановані зміни були реалізовані, а з 2019 року уряд розвернув деякі реформи (наприклад, запровадження мінімальних зарплат для медпрацівників обмежило автономію медичних закладів). Попри це, позитивний вплив реформ на систему охорони здоров’я очевидний.

Реформи у 2014-2019 рр.

Окрім комплексної реформи системи охорони здоров’я, яку обговорюємо нижче, уряд у 2015 році реалізував ще дві важливі реформи. По-перше, реформував систему медичних закупівель (див. розділ 5). По-друге, ліквідував Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням і створив Центр громадського здоров’я, який відповідає за протидію всім інфекційним захворюванням, зокрема COVID-19. Центр також збирає статистичні дані у сфері охорони здоров’я.

Запровадження системи оплати за результатами

Основні принципи реформування охорони здоров’я були викладені в п’ятирічній Національній стратегії реформування охорони здоров’я України, що була опублікована у 2015 році. Стратегія описувала основні ідеї реформи: посилення первинної медичної допомоги, створення центральної закупівельної агенції, автономія медичних закладів, розвиток людського капіталу. Реформа 2017 року ґрунтувалася на цих ідеях.

У 2016 році уряд дерегулював деякі питання в галузі охорони здоров’я. Наприклад, дозволив усім медичним закладам проводити медичні огляди для водіїв (раніше це могли робити лише окремі установи, що штучно обмежувало пропозицію та підвищувало ціни на цю послугу). По-друге, спростив ліцензійні умови для банків пуповинної крові та інших людських клітин (наприклад, скасував вимогу щодо мінімальної площі таких установ у 500 м2), що уможливило вихід на цей ринок значно більшої кількості компаній.

По-третє, спростив доступ до ринку медичних послуг, зокрема, дозволив фізичним особам-підприємцям відкривати медичні заклади навіть якщо вони не мають медичної освіти (при цьому вони наймають на роботу лікарів). Водночас уряд зобов’язав надавачів медпослуг використовувати українські або міжнародні клінічні протоколи, затверджені Міністерством охорони здоров’я, а також надавати екстрену медичну допомогу постраждалим від нещасних випадків безкоштовно. По-четверте, медичним закладам дозволили надавати платні дистанційні послуги (це стало першим кроком до розвитку телемедицини).

По-п’яте, Міністерство охорони здоров’я зобов’язало лікарні розробити плани скорочення кількості лікарняних ліжок з 78 до 60 на 10 тисяч населення (на той час у країнах ЄС цей показник становив 52,8 ліжка на 10 тисяч осіб). Міністерство ухвалило таке рішення, оскільки парламент виступав проти впровадження повномасштабної реформи охорони здоров’я.

Нарешті, у 2017 році відповідні закони ухвалили, хоча й із певними компромісами. Наприклад, закон, який уможливив автономію медичних закладів (їхню трансформацію в державні та комунальні підприємства), водночас заборонив закривати або приватизувати державні та комунальні медичні заклади (їх можна лише перепрофілювати, наприклад, у хоспіси).

Закон про реформу системи охорони здоров’я здійснив революцію у фінансуванні медичних послуг. Він запровадив Програму медичних гарантій (ПМГ), яку адмініструє створена у 2018 році Національна служба здоров’я України (НСЗУ). НСЗУ виконує роль центрального закупівельника медичних послуг: вона укладає контракти із закладами охорони здоров’я та контролює якість наданих послуг, розробляє тарифи для ПМГ та управляє електронною системою охорони здоров’я eHealth, яка пов’язує пацієнтів, лікарів та НСЗУ. ПМГ, яка охоплює всі види медичних послуг, впроваджувалася поступово: у 2017 році для первинної, а з 2020 року для інших рівнів медичної допомоги (станом на 2019 рік понад 80% українців уклали декларації з сімейними лікарями). Закон також передбачав, що витрати на охорону здоров’я мають становити щонайменше 5% ВВП. Однак ця норма, як і багато подібних законодавчих норм, залишилася на папері.

У 2019 році уряд реформував систему екстреної медичної допомоги для підвищення рівня виживання пацієнтів. Працівники бригад швидкої допомоги мають отримати щонайменше ступінь бакалавра з парамедицини (раніше вони могли бути медсестрами або фельдшерами без вищої освіти), а водії повинні пройти курси первинної медичної допомоги. Підвищення кваліфікації бригад екстреної допомоги мали завершити до кінця 2025 року, але через російське вторгнення, її, імовірно, завершать дещо пізніше. Втім на передовій екстрена допомога розвивається дуже швидко, часто у форматі волонтерських ініціатив.

Кращий доступ до лікарських засобів

З 2014 року уряд здійснив низку кроків для покращення доступу населення до лікарських засобів. Ця мета відповідає фокусу на профілактику: якщо люди отримують препарати для лікування своїх хронічних захворювань вчасно, ймовірність загострення хвороби знижується, що зменшує загальні витрати на охорону здоров’я. Ще однією метою реформи забезпечення ліками було зменшення корупції в медичних закупівлях. Насамперед задля цього уряд передав закупівлі ліків спочатку міжнародним організаціям, а згодом — централізованому агентству медичних закупівель (див. розділ 5). 

У 2016 році уряд запровадив систему реімбурсації вартості інсуліну: пацієнти отримують інсулін в аптеках, а Міністерство охорони здоров’я компенсує його вартість. Ця реформа допомогла позбутися 31 тисячі фіктивних пацієнтів (деякі лікарі отримували інсулін для розподілу серед пацієнтів, а тоді продавали його на тіньовому ринку). Того ж року парламент спростив імпорт генеричних лікарських засобів, а в наступні роки уряд спростив імпорт в Україну багатьох інших ліків. Наприклад, препарати, ліцензовані в ЄС, США, Канаді та Японії, можна ввозити без української ліцензії (див. розділ 6). 

У 2017 році уряд започаткував програму «Доступні ліки», в рамках якої повністю або частково компенсує вартість низки препаратів для лікування хронічних захворювань, як-от астма, діабет і гіпертонія (станом на 2018 рік програма налічувала майже 250 лікарських засобів). Того ж року уряд запровадив граничні ціни для державних закупівель лікарських засобів: обмежив максимальну націнку дистриб’юторів на рівні 10%, а максимальну націнку аптек на рівні 15%. У 2019 році ці обмеження зняли.

У 2019 році програму «Доступні ліки» передали в управління Національної служби здоров’я України. Електронні рецепти, виписані через систему eHealth, дають можливість пацієнтам купувати субсидовані ліки в будь-якій аптеці, яка підписала контракт із НСЗУ (наприкінці 2019 року близько третини всіх аптек мали такі контракти; наприкінці 2023 року уряд зобов’язав усі лікарняні аптеки приєднатися до системи, а з 2025 року всі аптеки мають стати її учасниками). Уже в 2019 році стали помітними перші результати програми «Доступні ліки»: кількість викликів швидкої допомоги через астму зменшилася на 6%, а кількість пацієнтів із діабетом, які мали нормальний рівень цукру в крові, виросла на 6,5%.

Крім того, уряд запровадив Національний перелік основних лікарських засобів, який відповідає Базовому переліку основних лікарських засобів ВООЗ і використовується для покриття періодичних призначень та потреб пацієнтів. Надавачі медпослуг мають підтримувати на необхідному рівні запаси ліків, що входять до Національного переліку. 

У 2019 році Міністерство охорони здоров’я відкрило Сервісний центр, який співпрацює з дослідниками та виробниками лікарських засобів над спрощенням шляху, який проходять ліки від розробки до виходу на ринок. Центр працює як «єдине вікно» для фармацевтичних компаній, які хочуть зареєструвати препарати або проводити клінічні дослідження в Україні. 

Реформи у 2019-2024 рр.

Протягом останніх п’яти років уряд продовжував реформи системи охорони здоров’я, розпочаті раніше, незважаючи на труднощі, з якими система зіткнулася під час пандемії COVID-19 і через повномасштабну війну. Другий етап реформування системи охорони здоров’я розпочався у квітні 2020 року, як і було заплановано. У 2022 році Україна перейшла від «радянської» трирівневої системи охорони здоров’я до європейської моделі, що поділяється на первинну, спеціалізовану, екстрену, реабілітаційну та паліативну допомогу. 

Далі розглянемо організаційні питання, питання доступу до лікарських засобів, а також відповідь системи охорони здоров’я на нові виклики, зокрема розвиток екстреної медичної допомоги та реабілітацію поранених або іншим чином постраждалих від війни осіб. 

Організаційні питання

Наприкінці 2019 року парламент спростив правила трансплантації. Новий закон усунув багато бюрократичних перепон: лікарям дозволили залучати колег для визначення смерті мозку у пацієнта, скасували ліцензування для лікарень, де здійснюється вилучення органів (хірурги, які проводять забір органів, більше не зобов’язані проходити навчання з трансплантології). Створили центр трансплант-координації, який адмініструє Єдину державну інформаційну систему трансплантації, яка допомагає підібрати донорів для пацієнтів. У 2022 році уряд зробив трансплантації безкоштовними для пацієнтів та встановив правила надання згоди донора на трансплантацію. 

У 2020 році законодавці звернули увагу на аспект охорони здоров’я, про який часто забувають, — паліативну допомогу. Міністерство охорони здоров’я розпочало формування у новостворених центрах паліативної допомоги мультидисциплінарних команд, до складу яких входять соціальні працівники, юристи, психологи та інші фахівці залежно від потреб пацієнтів. Паліативну допомогу можуть надавати як приватні, так і державні установи, що дає пацієнтам та їхнім сім’ям можливість вибору.

У липні 2020 року Міністерство охорони здоров’я визначило процедуру створення госпітальних округів. Однак їхнє фактичне формування стало можливим лише після завершення адміністративної реформи та об’єднання районів (див. розділ 2). Новий закон про госпітальні округи, ухвалений у 2022 році, запроваджує три рівні лікарень: загальні, надкластерні та кластерні. Ця система відповідає чинному поділу на районні, міські та обласні лікарні. Водночас, якщо уряд захоче, наприклад, створити більші кластери або визначити межі госпітальних округів незалежно від адміністративних кордонів областей, він матиме таку можливість. 

Негативним аспектом закону про госпітальні округи є те, що він надав уряду юридичне право встановлювати мінімальні зарплати для медичного персоналу — таке рішення уряд ухвалив у січні 2022 року. Встановлення мінімальних зарплат підважує один із ключових принципів медреформи — що кращі фахівці мають отримувати вищу зарплату. 

Наприкінці 2021 року державним медичним закладам дозволили трансформуватися у державні неприбуткові підприємства аналогічно до того, як комунальні заклади перетворили на комунальні підприємства у 2017—2021 роках. А наприкінці 2023 року уряд зобов’язав спеціалізовані лікарні створити наглядові ради, до складу яких повинні входити щонайменше 50% представників громадянського суспільства. Теоретично це має покращити управління лікарнями, проте реальні результати відрізнятимуться для кожного конкретного випадку. 

Цей самий закон розширив покриття електронної системи охорони здоров’я на всі медичні заклади, як державні, так і приватні. У свою чергу уряд спрямував додаткові ресурси на розвиток системи eHealth, щоб додати до неї такі функції, як моніторинг громадського здоров’я, управління біологічними матеріалами (зокрема компонентами крові) та розрахунки з бюджетом. З липня 2024 року пацієнти можуть отримати доступ до системи eHealth та своїх медичних даних через електронні кабінети в застосунку Дія.

З жовтня 2023 року Національна служба здоров’я запроваджує автоматичний моніторинг медичних закладів задля забезпечення якості послуг. Автоматичний моніторинг передбачає аналіз даних та ідентифікацію ризиків, тоді як фактичний контроль передбачає перевірку документів і виїзні інспекції. Медичні заклади матимуть можливість оскаржити результати перевірок. 

Наприкінці 2024 року медзакладам та ФОПам дозволили укладати трирічні контракти з НСЗУ, що дозволить їм краще планувати інвестиції, наприклад, у нове обладнання.

Вплив війни на систему охорони здоров’я

Війна значно впливає на систему надання медичних послуг, оскільки Росія методично використовує бомбардування лікарень як частину своєї терористичної тактики (наприклад, улітку 2024 року вона атакувала Охматдит). З лютого 2022 року Росія зруйнувала понад 200 медичних закладів і пошкодила понад 1600, переважно на сході та в центрі України. Деякі лікарні були змушені евакуюватися або об’єднатися з іншими. 

Щоб забезпечити стабільне фінансування медичних закладів, з 25 лютого 2022 року уряд тимчасово відмовився від моделі оплати за надані послуги та почав виплачувати лікарням щомісячно 1/12 їхнього бюджету за 2021 рік. Улітку 2022 року цей механізм фінансування залишився лише для лікарень, розташованих поблизу лінії фронту або на тимчасово окупованих територіях (протягом 2022 року уряд продовжував фінансувати заклади на окупованих територіях, оскільки деякі лікарі залишилися там зі своїми пацієнтами).

У 2022 році уряд додав до Програми медичних гарантій два нові пакети послуг: супровід осіб із психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги та реабілітаційну допомогу в стаціонарних умовах. Для людей, які потребують реабілітації, уряд спростив процедуру отримання необхідного обладнання, як-от крісла колісні чи милиці. Крім того, уряд оптимізував процедури отримання первинної медичної допомоги та призначення ліків: оскільки в Україні налічується майже 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, українцям дозволили звертатися до найближчого сімейного лікаря без необхідності підписувати з ним декларацію.

У 2023—2024 роках уряд продовжив вирішувати проблеми, які створила для української системі охорони здоров’я війна. По-перше, він дозволив ввезення донорської крові для переливання та спростив адміністративні процедури для донорства крові за допомогою електронної системи «єКров» (раніше, у липні 2020 року, парламент ухвалив рішення про те, що експорт крові та її компонентів дозволено лише за умови повного забезпечення потреб українців). Система «єКров» дасть змогу моніторити наявні запаси крові для переливання та потребу в ній. 

По-друге, уряд запустив програму збору та зберігання статевих клітин українських захисників і захисниць, а також встановив правила для біобанків — установ, які збиратимуть і зберігатимуть зразки тканин, крові та ДНК для медичних досліджень, а також з метою ідентифікації загиблих або зниклих безвісти. Постанова уряду передбачає захист прав пацієнтів та регламентує доступ наукових установ до біологічної інформації.

По-третє, уряд зробив низку кроків для розвитку інфраструктури телемедицини, що має покращити доступ до медичних послуг. Тепер телемедицину можна використовувати для реабілітаційних послуг. Бригади екстреної медичної допомоги також зможуть отримувати дистанційні консультації від фахівців, що особливо корисно для прифронтових районів. 

Крім того, у 2023 році уряд розробив структуру медицини катастроф, пристосовану для вирішення спричинених війною викликів, на основі досвіду, накопиченого з 2022 року. Передбачено шість типів бригад екстреної допомоги, які надаватимуть допомогу залежно від потреб та характеру катастроф. Планується, що ці бригади отримають сертифікати ВООЗ і в майбутньому зможуть допомагати іншим країнам. 

Кілька змін, впроваджених у 2023 році, стосуються реабілітації поранених. Відтепер до складу мультидисциплінарних реабілітаційних команд мають входити психологи і соціальні працівники, а реабілітаційні заклади повинні розробляти індивідуальні реабілітаційні плани для кожного пацієнта. Крім того, фахівці з реабілітації, які не є медичними працівниками (наприклад, фізіотерапевти, ерготерапевти, протезисти тощо), а також спеціалізовані реабілітаційні заклади, зможуть отримувати ліцензії, що має сприяти виходу цього сектора з тіні. Мультидисциплінарні реабілітаційні команди також отримали право ухвалювати рішення про необхідність протезування (раніше це було компетенцією забюрократизованих та корумпованих медико-соціальних експертних комісій). У більшості випадків виготовлення та обслуговування протезів фінансуватиме держава.

У березні 2024 року парламент ухвалив закон про організацію медичного забезпечення Збройних Сил України. Відповідно до цього закону, Міністерство оборони разом із Міністерством охорони здоров’я затверджуватимуть і впроваджуватимуть протоколи і стандарти медичного забезпечення та медпрепаратів, узгоджені зі стандартами НАТО. 

Восени 2024 року, після корупційних скандалів у медико-соціальних експертних комісіях (МСЕК) та на основі дослідження НАЗК, уряд ліквідував МСЕК і загалом змінив парадигму виконання їхніх функцій. Тепер замість визначення ступеню інвалідності експертні команди проводитимуть оцінку функціональності особи. Такий підхід дозволить краще визначати індивідуальні потреби пацієнта й рівень підтримки, необхідний йому для повернення до активного життя. Експертні команди можна буде сформувати у будь-якій із 300 спеціалізованих лікарень залежно від потреб пацієнта. Пацієнти отримають право вести запис зустрічей експертних команд і оскаржувати їхні рішення. Завдяки цифровізації процес стане швидшим і набагато прозорішим: сімейні лікарі зможуть направляти пацієнтів до експертних команд через електронну систему, а в деяких випадках засідання експертних команд можна буде проводити онлайн.

Освіта працівників сфери охорони здоров’я

З 1 січня 2024 року керівники закладів охорони здоров’я почали пропонувати медпрацівникам можливість безперервної професійної освіти. Основні зміни стосуються обов’язкового професійного розвитку медсестер і фахівців з реабілітації, а також впровадження електронної системи для безперервного професійного розвитку. 

Водночас уряд започаткував експериментальний проєкт із навчання фахівців з реабілітації за системою дуальної освіти. Метою проєкту є підготовка більш кваліфікованих медичних спеціалістів із практичними навичками, які зможуть працювати у реабілітаційних відділеннях лікарень. Практичні заняття займатимуть приблизно 45-60% навчального часу. Сьогодні в експерименті беруть участь чотири університети, а за два роки, в разі успіху, проєкт буде масштабований на всю країну.

У середині 2024 року Міністерство охорони здоров’я розпочало впровадження лікарської резидентури. Це етап післядипломної медичної освіти після закінчення інтернатури, під час якого лікарі набувають високоспеціалізованих професійних компетенцій, необхідних для самостійної практики. Перші лікарі-резиденти завершать навчання у 2027 році. Цей крок інтегрує українську медичну освіту в європейський освітній та медичний простір.

Доступ до ліків 

Наприкінці 2021 року парламент спростив державну реєстрацію лікарських засобів, вакцин та інших медикаментів під час надзвичайних станів або карантину. Нова процедура передбачає, що в разі надзвичайної ситуації лікарський засіб може бути зареєстрований без повного пакета даних щодо його ефективності та безпеки, якщо (1) існують дані про успішні доклінічні або клінічні випробування, проведені під наглядом відповідних державних органів; (2) відомі переваги препарату перевищують відомі ризики або побічні ефекти; (3) відсутні альтернативні методи лікування.

На початку 2021 року уряд дозволив укладати договори керованого доступу на фармацевтичному ринку. У межах цього механізму держава зможе закуповувати дороговартісні ліки для рідкісних або орфанних захворювань через конфіденційні угоди з виробниками. Цей механізм застосовують низка країн ЄС.

У квітні 2022 року уряд визначив умови, за яких українці з тяжкими захворюваннями можуть отримати експериментальні ліки. Пацієнти зможуть отримати незареєстровані препарати, які пройшли щонайменше першу фазу клінічних випробувань у США, Європейській економічній зоні, Австралії, Канаді, Японії, Великій Британії, Ізраїлі або Швейцарії, а також якщо існує достатньо доказів щодо їхньої користі та ризиків. 

У жовтні 2022 року парламент заборонив продаж ліків без рецепта. Заборона впроваджується поступово — спочатку для психотропних препаратів (зокрема, медичного канабісу) та антибіотиків. Повністю вона набуде чинності через три місяці після скасування воєнного стану. Контроль за її виконанням здійснюватиметься через електронні рецепти, які поступово замінюють паперові. Того ж року парламент ухвалив комплексний закон про лікарські засоби, який визначає «шлях» ліків від лабораторій розробників до споживачів. Закон гармонізує українське регулювання виробництва, реєстрації та продажу ліків із нормами ЄС. Він набуде чинності через 30 місяців після скасування воєнного стану. 

У травні 2024 року уряд змінив процедуру внесення лікарських засобів до Національного переліку лікарських засобів: препарати можуть бути внесені до цього переліку без додаткової експертизи, якщо вони входять до Базового переліку основних лікарських засобів ВООЗ, а їхні активні речовини зареєстровані в Україні, і їх виробляють щонайменше чотири компанії. Національний перелік лікарських засобів містить препарати з доведеною ефективністю, вартість яких може бути відшкодована державою. Це зробить ліки більш доступними.

Профілактика

У вересні 2022 року парламент ухвалив рамковий закон про систему громадського здоров’я. Цей закон продовжує реформу громадського здоров’я та запроваджує регіональні підрозділи Центру громадського здоров’я, створеного у 2015 році. 

У січні 2022 року парламент заборонив рекламу електронних сигарет і зобов’язав виробників збільшити площу попереджень про шкоду для здоров’я на упаковках тютюнових виробів з 50% до 65% площі пачки. Ці зміни відповідають національному плану зниження рівня неінфекційних захворювань. 

У січні 2023 року парламент погодив процедури діагностики та лікування ВІЛ/СНІД відповідно до міжнародних стандартів та рекомендацій ВООЗ. Новий закон узгоджується з глобальною метою «95-95-95» (до 2030 року 95% людей, які живуть із ВІЛ, мають знати про свій діагноз, 95% із них мають отримувати лікування, і в 95% таких пацієнтів вірусне навантаження не має визначатися). 

У серпні 2023 року парламент ухвалив закон про протидію туберкульозу в Україні. Закон визначає, що НСЗУ має закуповувати протитуберкульозні препарати та розподіляти їх серед надавачів медичних послуг. Також передбачається створення трирівневої системи лабораторій для тестування на туберкульоз, де Центральна референс-лабораторія відповідатиме за зовнішній контроль якості. Закон забороняє продаж протитуберкульозних препаратів в аптеках без рецепта.

Наприкінці 2023 року парламент ухвалив закон про раннє виявлення захворювань. Медичні заклади зможуть укладати контракти з Національною службою здоров’я України на надання послуг раннього втручання, зокрема тестування дітей до 4 років на генетичні або рідкісні захворювання та подальше лікування. Цю програму впроваджують, оскільки лікування хвороб у ранньому віці може запобігти розвитку інвалідності. Медичні заклади вже здійснюють неонатальний скринінг, який дає змогу виявити 21 рідкісне генетичне захворювання протягом перших 72 годин життя немовляти. З моменту запуску розширеної програми неонатального скринінгу було підтверджено близько 250 випадків орфанних захворювань, зокрема 24 випадки спінальної м’язової атрофії.

Подальші реформи

За останнє десятиліття фундаментальні реформи, впровадження яких постійно підтримували міжнародні організації, значно модернізували українську систему охорони здоров’я, залишивши далеко позаду її радянське минуле. Система охорони здоров’я, характерними рисами якої колись були корупція та неякісні медичні послуги, суттєво змінилася. Міністерство охорони здоров’я докладає значних зусиль для підвищення рівня задоволеності пацієнтів, зосереджує увагу на зниженні вартості медичних послуг для кінцевого споживача та підвищенні надійності сімейних лікарів.

Однак деякі проблеми залишаються невирішеними, як-от неформальні платежі пацієнтів та надмірна кількість лікарень. Війна створила додаткові виклики для системи охорони здоров’я (підвищену потребу в реабілітаційних послугах, дефіцит лікарів, руйнування медичних установ), які необхідно вирішувати. Тому сьогодні ще важливіше ефективно використовувати обмежені ресурси, які Україна може спрямувати на охорону здоров’я. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року визначає такі пріоритети:

• підвищення якості управління у сфері охорони здоров’я: розвиток спроможності Національної служби здоров’я України, впровадження наглядових рад у медичних закладах, розвиток професійного самоврядування медичних працівників; 
• зменшення рівня неформальних платежів і випадків катастрофічних витрат на лікування; 
• професійний розвиток медичних працівників; 
• залучення населення та місцевої влади: здоров’я людей значною мірою залежить від навколишнього середовища — від чистого повітря та води до правильної організації дорожнього руху. Тому покращення здоров’я потребує узгоджених зусиль як органів влади, так і громадян.

Ці стратегічні пріоритети значною мірою відповідають рекомендаціям, що викладені у книзі про відбудову України. Зокрема, це: 

• чітке визначення програми медичних гарантій: і пацієнти, і медичні заклади мають знати напевно, які послуги держава оплачує, а які — ні; 
• розвиток спроможності НСЗУ та запровадження ключових показників ефективності (KPI) як для самої служби, так і для медичних закладів; 
• цифровізація охорони здоров’я та розвиток телемедицини; 
• розширення повноважень медсестер: вони можуть виконувати багато функцій, які наразі виконують лікарі, особливо в невеликих чи віддалених громадах; 
• підвищення якості освіти лікарів як у медичних вузах, так і післядипломної; 
• запровадження індивідуального ліцензування лікарів та медсестер, що підвищить їхній вплив на управлінські рішення в медичних закладах; 
• розроблення генерального плану лікарняної мережі з чітким розподілом функцій між різними типами медичних установ. Це потрібно робити у співпраці з регіональною владою, оскільки вона відповідає за транспортну інфраструктуру. 

Крім того, у відповідь на виклики воєнного часу Україна й надалі розвиватиме систему надання реабілітаційних послуг і підтримки ментального здоров’я.