Бути, а не здаватися: шлях України до справжньої незалежності від СРСР

Після здобуття незалежності у серпні 1991 року Україні не вдалося остаточно відокремитися від впливу Росії. У грудні того ж року Україна спільно з Росією та Білоруссю утворили нове міждержавне об’єднання — Співдружність Незалежних Держав (СНД), — яке формально слугувало для збереження зв’язків між колишніми членами СРСР, а насправді для збереження економічного та культурного впливу РФ на сусідів.

Спроби України побудувати справжню самостійність та обрати європейський вектор наштовхнулися на шантаж з боку РФ газом чи грошима. Саме такий шантаж у 2013 році з метою не допустити підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом став спусковим гачком для протестів, що переросли у Революцію Гідності і змусили Росію показати своє справжнє обличчя.

Напад РФ на Україну під прикриттям «захисту» місцевих мешканців Криму, Донецькій та Луганській областях у 2014 році поставив крапку на спробах зближення країн і допоміг Україні чітко визначитися з вектором розвитку. 

Понад вісім років Україна відстоює свою свободу у війні за незалежність. Сьогодні майбутнє незалежної України визначається у запеклому бою з російськими окупантами. Проте (не без «допомоги» путіна) Україна здійснила й важливі невійськові кроки, що віддаляють нас від московського впливу. Серед них розвиток власної мови й культури, енергетична незалежність від Росії та Білорусі і поступова інтеграція у європейський простір. 

Розвиток української мови та культури

У Радянському Союзі до 1990 року не існувало єдиної державної мови, однак російська мова була загальноприйнятою мовою міжнаціонального спілкування. Тільки вільно володіючи нею можна було будувати кар’єру, що сприяло її популярності та витісненню інших мов країн-республік, які входили до складу СРСР.

Через це на момент отримання незалежності мовне середовище України приблизно навпіл розподілялося між українською та російською мовами (Рисунок 1). Тоді приблизно третина українців вдома говорили українською, третина — російською і ще третина користувалася у побуті обома мовами (білінгви).

Цікаво, що з моменту отримання незалежності і до середини 2000-х росла частка носіїв російської та української мови за рахунок тих, хто спілкувався обома мовами. Однак у 2014 році, після вторгнення російських військ в Україну та анексії Криму, українці почали менше користуватися виключно російською, переходячи спочатку у групу білінгвів, а потім у групу тих, хто спілкується в побуті українською.

Протягом 2014-2019 рр. спостерігається відчутне зростання частки тих, хто хотів би мати українську єдиною державною мовою (у травні 2014 року цю ідею підтримували 34% респондентів, у 2019 — 65%). За той же період частка українців, які виступали за надання російській мові статусу офіційної у деяких регіонах, впала з 34% до 15%.

Падіння популярності російської мови в Україні простежується і за даними книжкового ринку (Рисунок 2). З 2014 року ассортимент виданих російською мовою книг став знижуватися (до того їхня кількість зростала). 

На зниження популярності російської мови вказує і те, що до 2018 року майже кожен рік російськомовна книга в середньому мала більший наклад, ніж україномовна, однак з 2018 ситуація змінилася.

Передумови для збільшення використання української мови запровадило законодавство, яке розвиває в Україні україномовне середовище у сфері розваг та медіа, у державному секторі та сфері послуг. Першою ластівкою стала постанова Кабміну 2006 року, яка впровадила квоту на дубляж фільмів українською мовою. Далі були квоти на радіо та телебаченні, вимога надавати освітні послуги державною мовою (допустимо — одночасно з мовою нацменшин). 

За даними Держстату, у 2005 році 82% шкіл вели викладання українською мовою, 7% російською, решта — іншою мовою, наприклад, угорською, або кількома мовами). У 2021 році українською мовою викладали вже у 95,5% шкіл, а російська основною залишилася у 0,3% шкіл. Це означає, що з кожним роком все більше молодих українців вільно володітимуть українською.

Однак, щоб не втратити ці здобутки, — а російськомовний ринок більший, багатший і тому може бути більш привабливим для виробників контенту, — потрібно підтримувати українську мову. Це можна робити не лише «батогом» квот і заборон, але і «пряником» популяризації української культури. Тим болючішим є поточний скандал у культурному середовищі — чергова спроба реорганізації Довженко-центру, яка ставить під загрозу збереження існуючої архівної колекції українських та закордонних фільмів.

31 рік енергетичної (не)залежності

Енергія — це кров економіки та «ахіллесова п’ята» молодої української держави. Адже до останнього часу Україна мала значну залежність від Росії у поставках енергоносіїв (газу, вугілля, ядерного палива) і Росія активно цим користалася.

Від СРСР Україні лишилась енергонеефективна економіка, яка до того ж мала значну частку виробництв з високим споживанням енергії, передусім металургію. Водночас власні залежі корисних копалин (газ, нафта, вугілля) активно розроблялись у 1960х-1980х, тож до моменту отримання незалежності більшість родовищ вже були виснажені.

У 1991-2019 роках Україна майже утричі скоротила виробництво власної енергії (з 252 до 90 тис. тонн нафтового еквіваленту) та суттєво змінила структуру її виробництва. Істотно зменшилося виробництво енергії з використанням вугілля, натомість зросла частка атомної енергетики і природного газу. Також Україна почала більше виробляти «зеленої» енергії — з води, вітру, енергію сонця, біопалива тощо. Впровадження цих технологій допоможе Україні істотно зменшити енергетичну залежність від інших країн. 

Природний газ. Завдяки шантажу України зупинками поставок газу і підвищенням цін при забороні реверсу, Росія виторгувала собі частину кораблів українського Чорноморського флоту, низькі ціни на транзит та продовження перебування у Криму російського флоту, який став плацдармом для окупації та анексії Криму. Росія також працювала над послабленням української переговорної позиції, розпочавши будівництво двох трубопроводів (Північний потік -1, Північний потік – 2) в обхід української території. Якби їй вдалося відмовитися від українського трубопроводу, Україна могла б втратити можливість віртуального імпорту газу з Європи.

Україна намагалася позбутися газового шантажу Росії, купуючи газ у країн Середньої Азії, однак ті спільно з Росією часто «ставили підніжку» газовій безпеці України. З 2014 року Україна почала поступово відмовлятися від купівлі російського газу, натомість розвиваючі реверсні закупівлі з країн Європи, як віртуальні, так і фізичні. У 2016 році ми повністю перейшли на європейський газ. Європейські країни показали себе надійними партнерами. Навіть під час повномасштабного військового вторгнення росіян в Україну вони забезпечують безперебійні поставки палива.

Ще один фактор, який допомагає Україні у здобутті газової незалежності — зменшення потреби у газі. У 1991 році ми використовували 118 млрд куб. м газу на рік (це третій найбільший показник у світі), у 2021 році — 28 млрд куб.м. Це відбулося через закриття енергозатратних радянських підприємств (частина з них опинилася на окупованих Росією територіях), збільшення енергоефективності економіки і житлового фонду, перехід на інші види палива. Власний видобуток України до повномасштабного вторгнення — приблизно 20 млрд куб м газу, отже ми самостійно покриваємо більшу частину власних потреб. Все це дозволило скоротили витрати на імпортний газ — із близько 18% ВВП у 1992 році до приблизно 1% ВВП у 2021. 

Ядерне паливо. Перші роки незалежності Україна мала 100% залежність від Росії у поставках ядерного палива. Враховуючи, що всі енергоблоки в Україні були створені за радянських часів, працювали вони виключно на російському паливі. Щоб подолати цю залежність, у 2000 році Україна та США підписали угоду про впровадження Проекту кваліфікації ядерного палива для АЕС. Завдяки йому у 2005 році на Південноукраїнській АЕС провели експеримент із використання паливних касет виробництва американської компанії Westinghouse. Він пройшов успішно і дозволив Південноукраїнській АЕС у 2018 почати перехід на це паливо. Наступними до переходу готувалися Запорізька та Рівненська атомні станції. У 2019 році вже майже 43% ядерного палива надходило зі шведської філії компанії Westinghouse. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну ми повністю відмовилися від російського ядерного палива. Президент «Енергоатома» зазначає, що половину палива планується закуповувати у Швеції, іншу половину — виробляти в Україні.

Це не перша спроба України налагодити власне виробництво ядерного палива. Україна має підприємства з видобутку урану та робила кілька спроб подолати залежність від зовнішніх постачальників. У 1995 році Україна планувала спільно з РФ та Казахстаном побудувати на Кіровоградщині завод з вироблення ядерного палива, а у 2012 році реанімувала цей проєкт спільно з РФ. Однак вторгнення Росії в Україну у 2014 році поклало кінець спільним планам. Цю ж ідею обговорювали й зі шведським підрозділом Westinghouse у 2016 році та фіксували у Концепції розвитку атомно-промислового комплексу до 2020 року. Однак поки що плани лишаються планами.

Росія також шантажувала Україну перебоями з розміщенням відпрацьованого ядерного палива. У 2021 році Україні нарешті вдалося повністю відмовитися від послуг РФ у цій сфері. Власні сховища побудовані у Чорнобилі та на Запорізькій атомній електростанції.

Для забезпечення незалежності у ядерній сфері для України важливо диверсифікувати постачальників ядерного палива та за можливості доєднатися до його виробництва. Повний цикл в Україні неможливий, бо за умовами Будапештського меморандуму ми не можемо збагачувати уран на своїй території.

Ядерна енергетика вважається однією з найбільш «чистих» та потужних. До повномасштабної війни Україна планувала добудовувати кілька енергоблоків на АЕС. Сподіваємося, після перемоги ці плани будуть втілені.

Електроенергія і вугілля. У спадок від СРСР Україна отримала спільну енергетичну мережу з країнами колишнього Радянського союзу та радянської зони впливу. 

Переважно територія України з’єднана лініями електропередач з Росією та Білоруссю. Однак на заході українські лінії електропередачі з’єднані з електромережами Угорщини, Словаччини та Румунії. Ці мережі стали основою для створення в Україні так званого Бурштинського енергетичного острову — відокремленої частини української енергосистеми, що з 2003 року працює синхронізовано з європейською енергосистемою та експортує електроенергію до ЄС. Такий досвід став дуже корисним для України, коли після 2014 року загострилася необхідність відмовитися від енергетичної співпраці з РФ і Білоруссю та приєднатися до енергосистеми ЄС ENTSO-E. Таке приєднання було заплановано на 2023 рік, однак внаслідок повномасштабного нападу РФ відбулося на рік раніше — у березні 2022. Окрім посилення енергетичної незалежності від РФ такий крок має ще один позитивний наслідок: продаж електроенергії на європейських аукціонах забезпечить Україні такі потрібні валютні надходження.

Хоча загалом Україна виробляє достатньо енергії для своїх потреб (Рисунок 6), у попередні роки у моменти пікових навантажень ми докуповували енергію у РФ та Білорусі. До початку повномасштабного вторгнення РФ Україна періодично запроваджувала та скасовувала заборону на імпорт електроенергії з Росії та Білорусі. Вперше постачання припинилося в 2015 році, згодом було відновлено з жовтня 2019-го до березня 2020 року. За даними Європейської мережі системних операторів передачі електроенергії ENTSO-E, 1 лютого 2021 року Україна відновила імпорт електроенергії з Росії. Але це погана ідея — власними коштами спонсорувати війну проти України. Тепер така практика стала неможливою.

До того ж, тепер Україна може допомогти Європі частково замістити російський газ українською електроенергією.

Додатковий спосіб посилити енергетичну безпеку й нарощувати роботу відновлюваної енергетики, — накопичувати енергію, коли її багато, і витрачати, коли є нестача: у 2022 році Україна вперше ухвалила закон про установки зберігання енергії, тож можна очікувати розвитку цього ринку.

Ще один важіль впливу Росії на Україну — вугілля, адже більшість українських теплоелектростанцій та теплоелектроцентралей працюють на цьому паливі, воно також потрібно у металургії. У 2020 і 2021 роках понад 60% (за вартістю) імпортованого до України вугілля надходило з Росії. При цьому РФ діяла як завжди, шантажуючи зупинками поставок напередодні опалювального сезону. Водночас Україна втратила ⅔ видобутку і практично втратила експорт вугілля через те, що РФ у 2014 році окупувала частини Донецької та Луганської областей.

Після повної заборони на торгівлю з РФ, ухваленої у квітні цього року, зараз, напередодні опалювального сезону, Україні потрібно отримати достатньо вугілля з інших країн.

Тісні зв’язки з Росією, яка виявилася ненадійним партнером, показали, що енергетична незалежність — це питання безпеки країни. Для її забезпечення важливі два фактори: зниження споживання енергії (енергоефективність) та розвиток власного виробництва. З другим завданням допомагає впоратися відновлювана («зелена») енергетика. Україна вже почала розвивати цей напрям, будуючи вітрові та сонячні станції та створюючи відповідне законодавство. Однак наразі таким чином виробляється менше 2% енергії  (Рисунок 3). Україна також може забезпечити частину потреб Європи у відновлюваному водні та біогазі й таким чином долучитися декарбонізації світу.

Європейський вибір

Починаючи з 1991 року Україна пройшла довгий шлях від авторитаризму і планової економіки СРСР до справжньої демократії та ринкової економіки. 

Відразу після розпаду СРСР Україна стала однією зі співзасновниць Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка об’єднувала пострадянські країни. Вбачаючи високий рівень імовірності перетворення СНД на «СРСР 2.0» та наголошуючи на статусі України як незалежної держави, суб’єкта міжнародного права, 20 грудня 1991 р. Верховна Рада України виступила із Заявою з приводу підписання Україною Угоди про Співдружність незалежних держав та ратифікувала угоду із застереженнями.

Україна стала першою країною СНД, яка підписала Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) з ЄС у 1994 році та наступного року приєдналася до Ради Європи. Водночас ми активно взаємодіяли з СНД та шукали власний шлях «мосту між Сходом і Заходом», а Росія намагалася залучити Україну у свої міжнародні угоди та спільний митний простір. 

Ці спроби зазнали остаточної невдачі у 2016 році, коли РФ скасувала двосторонню угоду про зону вільної торгівлі з Україною у відповідь на підписання нами Угоди про асоціацію та Угоди про приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС. А у 2018 році ми нарешті повністю припинили участь України у статутних органах СНД. 

У 2022 році Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС — із застереженнями. Наступного року планується окреслення більш конкретної «дорожньої карти», тобто кроків, які потрібно буде здійснити для вступу. Втім, Україна починає не з нуля — багато було зроблено й у рамках Угоди про асоціацію, і раніше. Сьогодні рух до Європи підтримують 90% українців.

Принципами ЄС є вільний рух людей, свобода пересування товарів і надання послуг, вільний рух капіталу. Наскільки Україна вже може скористатися цими свободами?

Рух людей. У радянські часи Росія була привабливим місцем для міграції українців, оскільки там зосереджувалися ключові освітні, наукові, владні інституції та були створені кращі умови для побудови кар’єри. У 1990-х роках українці продовжували обирати РФ як основне місце для трудової міграції — як через доступність такої опції, так і через споріднену мову та часто наявність дружніх чи родинних зв’язків. Однак з 2000-х все більше українців почали розглядати для трудової міграції європейські країни та США. Тож там кількість українців зростає, а у Росії та пострадянських країнах (зокрема Середній Азії) знижується. За роки незалежності відбулися суттєві зміни у міграційних вподобаннях серед українців: якщо у 1994 році до Росії виїхали б 12,2% респондентів, то у 2020 — лише 1,9%. 

Підтримуючи євроінтеграційні прагнення України і бажаючи прискорити реформи, у 2017 році Європейський союз дозволив українцям без віз подорожувати до країн-членів. 

Повномасштабна війна з РФ ще раз підкреслила нашу орієнтацію на Європу та зміну ставлення українців до РФ. Під час війни кордон України перетнуло понад 9 млн біженців.За даними ООН, станом на 17 серпня по всій Європі було зафіксовано понад 6,6 мільйона біженців з України, із яких понад 3,8 мільйона подали заявки на тимчасове проживання. Лише 1,6 млн біженців опинилися у Росії, однак не всі вони потрапили до РФ добровільно. 

Рух капіталу. Україна досі має нерозвинений ринок капіталу. Ваучерна приватизація радянських підприємств у 90-х роках була оповита шахрайствими схемами, тож більшість українців, які швидко отримали і втратили майно, не встигли набути досвіду в операціях із цінними паперами. У Global Competitiveness Index-2019 у категорії «фінансові системи» ми посіли 136 місце зі 140. Попри загальну слабкість у цій сфері Україна мала і досягнення: у 2000-х роках на український банківський ринок зайшли європейські гравці, які успішно працюють тут і досі. 

До обігу в Україні допущені 86 видів іноземних акцій та облігацій. Проте за 5 років український ринок не виріс: за цей час було укладено лише 2117 угод на купівлю іноземних цінних паперів. У 2018 році був ухвалений закон, який спростив українцям операції з валютою та відкриття рахунків за кордоном (до цього на відкриття такого рахунку потрібно було отримувати дозвіл від Національного Банку України). Переважно гроші українців ідуть до США та країн Єврозони. У 2021 році НБУ дозволив українцям купувати цінні папери на міжнародних ринках через посередників — українські компанії, що торгують цінними паперами (включаючи українські банки). 

Україна підтвердила свою прихильність прозорим операціям з капіталом та виведенню прибутків із тіні, приєднавшись до близько 100 країн, що впроваджують План дій BEPS (заходи з протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування). Ідея BEPS у тому, що гра на пониження податків не принесе нічого хорошого державам, а лише знизить доходи бюджету. А отже треба об’єднатися, щоб встановити рівні правила у міжнародному податковому регулюванні й намагатися привабити інвестиції в країну не відсутністю податкового тиску, а іншими методами.

В Україні зараз точаться дискусії, якою має бути податкова система, щоб, з одного боку, стимулювати розвиток бізнесу, а з іншого – забезпечити достатні доходи для виконання функцій та зобов’язань держави. Під час розробки податкової реформи важливо пам’ятати про наші зобов’язання перед партнерами по BEPS та вимоги ЄС, до якого ми прагнемо приєднатися.

Свобода економічної діяльності, пересування товарів, надання послуг. З усвідомленням, що колишні сусіди по радянському союзу — не найнадійніші партнери, Україна почала докладати зусилля для розвитку економічних відносин з ЄС. 

Після підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною перед нами постало масштабне завдання з гармонізації українського законодавства з європейським. Спільні правила, стандарти і регуляції мали стати ключем до вільного ринку ЄС. Україна впритул наблизилася до угоди про «промисловий безвіз» із ЄС. Після її підписання сторони визнаватимуть сертифікати відповідності одна одної, а отже товарам не доведеться проходити цей процес вдруге. Підписання угоди заплановане на 2023 рік. Найближчим часом Україна може отримати «митний безвіз» із ЄС — участь у Конвенції про спільний транзит, яка дозволить переміщувати вантажі з ЄС до України (і навпаки) без додаткових переоформлень у внутрішній транзит. Україна вже ухвалила закон, потрібний для синхронізації роботи української та європейської митниць.

У інших сферах Україна також інтегрувалася з європейськими ринками. Цього року була підписана угода «про вільне небо», яка дозволяє українським та європейським перевізникам здійснювати перельоти між країнами без укладання двосторонніх угод. Влітку на рік запрацював «транспортний безвіз», який скасовує необхідність отримувати у країнах ЄС дозволи на вантажоперевезення у ці країни або транзитом. З великою імовірністю (якщо Україна продовжить реформи) цю угоду буде продовжено.

Впродовж 31 року незалежності Україна поступово виходила з-під впливу самопроголошеної наступниці Радянського союзу — Росії. Довгі роки Росія майже повністю контролювала українську енергетику, була основним торговельним партнером та впливала на культурне середовище в Україні. І, здається, такий стан справ міг закінчитися черговим поглинанням України Російською імперією.

Революція Гідності та подальша окупація Росією частини України, показали, що багатовекторність не працює. Сьогодні переважна більшість українців підтримують рух до ЄС та розуміють неможливість будь-яких об’єднань із Росією. На жаль, за це розуміння ми платимо високу ціну.

З 1991 (і особливо з 2014) року Україна здійснила великий обсяг реформ, які наближають нас до цивілізованого світу. Багато що ще потрібно зробити — особливо у сфері верховенства права та розбудови сильних інституцій. Однак спільними зусиллями ми зможемо це зробити.