Beta

Зелений курс в ЄС та Україні: виклики та перспективи

30 Липня 2021
FacebookTwitterTelegram
47

Європейський зелений курс є найповнішою та найамбітнішою програмою захисту клімату та довкілля, започаткованою ЄС. Це стратегія, яка має перетворити ЄС на ресурсоефективну економіку, в якій у 2050 році буде нульовий баланс викидів парникових газів, а економічне зростання буде відокремлене від використання природніх ресурсів. Потреба у таких змінах виникла через швидкі кліматичні зміни, пов’язані зі збільшенням рівня викидів парникових газів у XX столітті через діяльність людини. Україна планує приєднатися до цього курсу, проголосивши в Національній економічній стратегії намір досягти кліматичної нейтральності в 2060 році. Проте такий перехід може стати величезним викликом для нашої країни через застарілі технології у промисловість, низьку якість державного управління та занадто амбітні цілі, запропоновані Євросоюзом для України.

У червні VoxUkraine та Promote Ukraine провели експертну дискусію щодо розробки та імплементації Зеленого курсу та його наслідків для різних сторін.

До заходу долучилися Леся Неделчу, помічник депутата Європейського парламенту Єжи Бузека, Чарлі Хеберер, акредитований помічник депутата Європейського парламенту Тімо Волкена, народний депутат України Інна Совсун, Вероніка Мовчан з Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, Марина Ярошевич з Promote Ukraine, Веста Малолітнева з Інституту економіко-правових досліджень НАН України, та Рувен Штуббе з Low Carbon Ukraine.

Нижче ми представляємо основні моменти дискусії. 

Нещодавно ми опублікували підсумки дискусії про вакцинацію та відповідальність за її безпечність та про місцеві вибори в Україні.

Впровадження Зеленого курсу в Європейському Союзі

Європейський Союз має комплексну стратегію щодо імплементації Зеленого курсу. Ця стратегія зосереджена не тільки на енергетичному секторі, а також на сільському господарстві, транспорті, сталому промисловому розвитку тощо (див. Рисунок 1). Стратегія базується на принципі «нікого не залишати позаду». Для його реалізації ЄС створив спеціальний Фонд справедливого переходу (Just Transition Fund), який надаватиме підтримку найменш розвиненим регіонам, найвіддаленішим територіям та островам, що стикаються зі значними соціально-економічними проблемами на шляху до кліматичної нейтральності.

На додачу до Механізму справедливого переходу, існує безліч інших законодавчих ініціатив, як-от План дій у сфері циркулярної економіки, Стратегія «Від ферми до виделки», Європейський акумуляторний альянс, Механізм коригування вуглецю на кордоні. Найважливішим серед них є Європейський закон про клімат. Він забезпечує перехід від політичного поля (де ми лише бажаємо) до правового поля, де ЄС бере на себе зобов’язання стати кліматично нейтральним. Закон містить нову проміжну ціль на 2030 рік – цільовий показник скорочення викидів двоокису вуглецю збільшено з 40% до 55%. Це великий виклик для європейської промисловості. 

Разом з тим, ЄС не хоче уповільнюватися і тому вирішив одночасно працювати і над переходом до кліматичної нейтральності та подоланням економічних наслідків коронавірусної кризи.

Рисунок 1.

Джерело: compostnetwork.info

Поточна ситуація

Європейське агентство з охорони довкілля проаналізувало викиди парникових газів у ЄС у різних секторах протягом 1990-2018 років. Результати показали, що ЄС далекий від досягнення повної кліматичної нейтральності (див. Рисунок 2).

Рисунок 2.

Джерело: Європейське агентство з охорони довкілля

ЄС домігся значного прогресу в скороченні викидів CO2 в секторі енергопостачання, який є найбільшим джерелом викидів, та невеликого прогресу в промисловості, торгівлі та сільському господарстві. Однак деякі інші сектори (авіація та інші транспортні галузі) навіть збільшили свої викиди.

Хоча важливість цілей Зеленого курсу важко переоцінити, малоймовірно, що до 2050 року всі європейські країни будуть кліматично нейтральними. Це не означає, що Україні потрібно розслабитися, однак в нас є гарна можливість вчитися на досвіді сусідів, оскільки кінцевий термін досягнення кліматичної нейтральності озвучений Україною є дещо віддаленішим – 2060 рік.

Воднева стратегія ЄС

Відповідно до цієї Стратегії, водень «є ключовим пріоритетом для досягнення Європейського зеленого курсу та переходу до чистої енергії в Європі», оскільки не створює викидів CO2 і забруднення повітря від його використання практично дорівнює нулю. ЄС не зможе виробляти весь необхідний об’єм водню самостійно. Відповідно до Водневої стратегії, до 2030 року ЄС повинен встановити щонайменше 40 ГВт відновлюваних водневих електролізерів та виробляти до 10 мільйонів тон поновлюваного водню. Також Європейська комісія планує імпортувати до країн ЄС 32,5 ГВт гідрогену. Це досягатиметься за допомогою інструментів Східного партнерства. Європейський парламент виставляє певні умови щодо такого імпорту. Стратегічним інтересом ЄС є енергетична безпека як самого ЄС, так і його партнерів. ЄС хоче уникнути переміщення впливу на довкілля до інших країн. Для України це означає, що не потрібно відкладати декарбонізацію української економіки. Виробництво водню дуже енергоємне. Тож, щоб виробляти достатню кількість водню для експорту до ЄС, Україні доведеться побудувати багато «зелених» потужностей.

Шлях до кліматичної нейтральністі України

Хоча обговорення Зеленого курсу в Україні тільки-но розпочалося, і уряд далекий від якихось конкретних планів, Україна підтвердила своє прагнення розвивати «зелену» економіку. Національна економічна стратегія визначає зобов’язання України щодо досягнення кліматичної нейтральності до 2060 року. Країна має амбіції стати «ранньою пташкою» з точки зору узгодження власного курсу з Європейським зеленим курсом. Для цього в Україні створили міжвідомчу групу для подолання наслідків зміни клімату, яка координує роботу міністерств, та двосторонню групу ЄС-Україна, яка розвиває партнерські відносини між Україною та ЄС у рамках Зеленого курсу.

Виклики для України

Серед політиків та суспільства немає єдиного розуміння щодо того, що означає «Зелений курс». Нерідко це сприймається лише як екологічні питання. Так, в українському парламенті депутати зазвичай вважають, що це входить до сфери відповідальності Комітету з питань екологічної політики, тоді як Комітет з питань енергетики не робить акцент на Зеленому курсу. Насправді Зелений курс має набагато більший стосунок до економіки, ніж до екології.

Крім того, Україна має проблеми з управлінням великомасштабними та довгостроковими проектами. Також відсутня культура довгострокового планування. Українські політики нерідко думають лише в межах виборчого циклу. Інфраструктура прийняття рішень для реалізації Зеленого курсу в Україні знаходиться на дуже ранніх стадіях розвитку. У нас є віцепрем’єр-міністерка з питань європейської інтеграції, яка відповідає за міжнародну співпрацю, проте немає жодної людини, яка відповідала б за впровадження Зеленого курсу всередині країни.

Великим викликом для України є застаріла промисловість. У 2018 році енергоємність ВВП в Україні становила близько 180 кілограмів нафтового еквівалента на тисячу доларів за паритетом купівельної спроможності проти лише 83 для ЄС. Те саме стосується вуглецеємності. Попри певну примусову деіндустріалізацію 1990-х років, Україна має понад 600 кілограмів еквівалента CO2 на тисячу доларів ВВП за паритетом купівельної спроможності, тоді як ЄС має лише 200 кілограмів, що втричі менше. Викиди двоокису вуглецю на одиницю доданої вартості, безумовно, набагато вищі в Україні, ніж в ЄС. 

Ще одним нагальним питанням є фінансування. Існує план створення фонду, який накопичував би внески міжнародних партнерів, а потім розподіляв кошти на кліматичні проекти та політику. Європейська комісія планує представити фінансові інструменти, які будуть доступні як для України, так і для інших 30 країн у рамках Європейського зеленого курсу. Великі фінансово-промислові групи (олігархи) в Україні докладають значних зусиль для того, щоб державні кошти залишались єдиним джерелом фінансування Зеленого курсу, блокуючи будь-які дискусії щодо підвищення вуглецевого податку (у 2020 році він становив менш ніж 1 євро на метричну тонну викидів в Україні та Польщі та понад 100 євро в Швеції). Однак скорочення викидів СО2 потребує великих інвестицій, які мають фінансуватися не лише урядом України чи міжнародними партнерами, а й бізнесом. Запрошувати міжнародний бізнес інвестувати в Україну дуже проблематично, оскільки ризикованість інвестицій в Україні залишається долі високою.

Для дотримання свого зобов’язання «нікого не залишати позаду», Україна повинна захищати вразливі групи від наслідків енергетичного переходу, а саме від негативних наслідків закриття деяких підприємств та шахт. Важливо те, що в довгостроковій перспективі кліматична нейтральність та чисте довкілля означають краще та здоровіше життя для кожної людини. Однак наразі деяким фірмам і людям доведеться нести витрати.

Іншим важливим питанням є Механізм коригування вуглецю на кордоні (CBAM), який не дозволяє купівлю в ЄС товарів, виробництво яких передбачає великі обсяги викидів вуглекислого газу. Така продукція може бути заборонена для продажу на ринку ЄС. Сьогодні Україна має великі частки ядерної та зеленої енергії в своєму енергетичному балансі, тож у України є шанс задовільнити вимоги ЄС.

Можливі «точки зростання»

Україна має величезний потенціал розвитку органічного виробництва. Наразі для нього в Україні використовується лише 1,1% сільськогосподарських угідь, тоді як в ЄС частка земель під органічною продукцією становить близько 8,5%.

Державні закупівлі в Україні становлять майже 13% ВВП і можуть використовуватися більш стратегічно. У 2020 році в Україні прийняли закон, що пропонує нові можливості для розвитку зелених закупівель. Зелені державні закупівлі стають дедалі поширенішими. Важливо зосередити увагу не лише на поточній ціні, а й на всьому життєвому циклі товару, зокрема побічних ефектах, які покриватимуться за рахунок державного бюджету. Якщо розрахувати загальну вартість використання товару, то зелені державні закупівлі можуть виявитися суттєво ефективнішими, ніж коли ми просто дивитимося на цінник.

Європейський зелений курс є частиною міжнародних зусиль із боротьби з кліматичними змінами. Їдея, що стоїть за його впровадженням — мотивувати власним прикладом. Це означає, що якщо Європейський Союз зможе досягти сталого зростання, водночас зробивши планету чистішою та безпечнішою для наших дітей, це саме зможуть зробити і інші країни.

Україна може виграти від світового руху в напрямку кліматичної нейтральності або програти в цій гонці. Все залежить від того, чи ми візьмемо відповідальність за зміни на себе, чи покладемося лише на зовнішнє фінансування та преференції. Наразі Україна має хороші стартові умови та можливість отримати зиск від вкладених зусиль.

Автори