Підтримка Заходом України проти неспровокованої агресії з боку Росії, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, часто подається як форма солідарності з невинними жертвами цих жорстоких дій російського імперіалізму чи навіть як акт милосердя. Тому постійні запити України про фінансову та військову допомогу в боротьбі проти російського агресора в багатьох країнах супроводжуються коментарями, що допомога Україні повинна мати межі, а політики – дбати насамперед про власний народ (New York Times, 2022). Це абсолютно хибний та недалекоглядний підхід. Допомогти Україні перемогти у війні проти Росії є таким само життєво необхідним завданням для Європи – і, власне, світу – як і для українців, які борються за своє виживання та свободу. З цієї точки зору Україна потребує більшої допомоги, й вона має надходити швидше, ніж зараз. І я поясню чому.
Європейські лідери все більше розуміють, що перемога Росії в Україні була б лише першим кроком до реалізації експансіоністських планів Росії щодо вторгнення в інші країни і, зрештою, знищення Європейського Союзу. Лідери країн Балтії, Молдови, Польщі, Фінляндії та інших країн, які в певний момент своєї історії постраждали від російського вторгнення та окупації, дуже добре розуміють природу російської імперіалістичної загрози. Вони розуміють, що українці також борються і гинуть, захищаючи свободу та незалежність своєї країни. Британці, яким на початку Другої світової війни довелося самотужки воювати проти нацистів, також розуміють тяжке становище українського народу. Саме зараз кордони України є бастіоном нової холодної війни між Росією та її союзниками і демократичною Європою. Тому допомогти Україні вигнати Росію з усіх її окупованих територій – це екзистенційний інтерес для всіх європейських країн.
Але допомога Україні в боротьбі з російським загарбником – не тільки в інтересах Європейського Союзу, це також в інтересах миру в усьому світі. Перша причина полягає в тому, що перемога Росії на роки зруйнувала б результати усіх зусиль останніх десятиліть із побудови заснованого на правилах міжнародного порядку, який би гарантував мир і процвітання. Перемога Росії означала б повернення до грубої та насильницької міжнародної політики ХІХ століття, заснованої на військовій силі та погрозах, залякуванні, вторгненні та колонізації менших країн. З точки зору путіна, міжнародний порядок має бути побудований саме так, а отже, потрібно поважати імперські амбіції Росії. Повернення до такого міжнародного порядку було б катастрофічним для миру у світі. Це означало б повернення колоніальних війн і воєн між великими державами. В епоху ядерної зброї це може становити екзистенційну небезпеку для життя на нашій планеті.
Друга причина, яка є важливішою в короткостроковій перспективі, полягає в тому, що перемога Росії в Україні потужно надихне президента Китаю Сі Цзіньпіна на реалізацію його планів військового вторгнення до Тайваню. Десятиліттями китайські комуністичні лідери наполягали на поверненні Тайваню, куди Гоміньдан відступив наприкінці 1940-х років після поразки в громадянській війні. Із часів Ден Сяопіна тягнеться ідея об’єднання з Тайванем за принципом “одна країна, дві системи”. Цей принцип застосовано до Гонконгу після того, як британці повернули його Китаю в 1997 році, і його ж планувалося використати щодо Тайваню, якщо він погодився б на возз’єднання. Однак добре відомо, що з моменту свого приходу до влади Сі Цзіньпін був вороже налаштований до принципу “одна країна – дві системи”. Захоплення інституцій Гонконгу Комуністичною партією Китаю згідно із Законом про національну безпеку КНР від 2019 року фактично поклало край принципу “одна країна – дві системи” у Гонконгу, і стало очевидним, що він не захистить демократію Тайваню, якщо той погодиться возз’єднатися з материковою частиною. Китай, безумовно, спробує повернути Тайвань мирними шляхами, якщо зможе, але Сі Цзіньпін все частіше згадує про можливість військового захоплення влади і Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) активно готується до такої можливості.
Є багато паралелей між посяганнями росії на Україну та Китаю на Тайвань. Російський уряд прямо заперечує незалежність України, а лідери Китаю неодноразово заявляли, що відреагують на проголошення незалежності Тайванем військовим вторгненням. Зауважте, що в обох випадках ідеться не лише про путіна чи Сі. Мета захоплення України й Тайваню має потужну підтримку в Росії та Китаї відповідно.
Сценарій війни на Тайвані може виглядати дуже схоже до українського сценарію, де Тайвань опосередковано підтримували б США, Японія та Південна Корея, надсилаючи зброю та надаючи військові консультації. Це був би єдиний спосіб, за якого цей конфлікт залишився б локалізованим. Проте цей сценарій здається менш імовірним, оскільки можливі прямі морські битви між американською та китайською арміями. Конфлікт може легко перерости у світову війну з центром в Азії, коли такі країни, як Японія, Австралія та Індія, активно підтримають Тайвань і США (Roland G., 2023a). Зауважте, що в Азії немає військового альянсу на зразок НАТО.
Загалом, рішення Росії вторгнутися в Україну збільшило ймовірність військового вторгнення Китаю до Тайваню, що мало б величезні наслідки для всієї Азії та світу в цілому (Ruta М., 2022). Перемога росії в Україні, безсумнівно, надихнула б Китай на вторгнення в Тайвань, тоді як поразка Росії, безперечно, мала б протилежний ефект. Військова потужність Росії перевищує українську (принаймні за кількістю військ і зброї), проте перевага Китаю порівняно з Тайванем набагато більша. Але втручання США на боці Тайваню змінило б це співвідношення. Крім того, Тайвань —острів, на нього складніше вторгнутися.
Поразка Росії в Україні, крім можливих дуже негативних наслідків для режиму путіна в Росії, майже напевно переконає багатьох китайських лідерів, що вторгнення до Тайваню було б занадто ризикованим. Тож допомога Україні в боротьбі з Росією є не тільки в інтересах миру в Європі, це також в інтересах миру в усьому світі.
До Першої світової війни наш світ був світом конкуруючих імперій, експансіоністські інтереси яких входили в конфлікт. Після Першої світової війни ми спостерігали появу національних держав і демократій, геополітичні інтереси та стимули яких були відмінними від імперій (Roland G., 2023b). Автократичні режими Росії та Китаю – це дві останні імперії. Вони не випадково намагаються створити альянс. Допомога Україні в знищенні експансіоністських цілей Росії, безумовно, стримала б і гегемоністські амбіції Китаю. Зважаючи на економічну вагу Китаю як найбільшої економіки світу, він становить більшу загрозу для миру у світі, ніж Росія. Адміністрація Байдена це розуміє, як і наслідки вторгнення Росії в Україну для світового миру та вплив на ймовірність вторгнення Китаю до Тайваню. Було б ліпше, якби уряди та громадяни усіх наявних демократій повністю усвідомили це і як наслідок збільшили допомогу Україні.
Список літератури
New York Times (2022), “The War in Ukraine Is Getting Complicated, and America Isn’t Ready”, 19 May.
Ruta M. (2022), “How the war in Ukraine may reshape globalisation”, VoxEU.org, 5 May.
Roland G. (2023a), “The War in Ukraine and its Consequences for the International Order and Northeast Asia”, mimeo, UC Berkeley.
Roland G. (2023b), “Empires, Nation States and Democracies. The International Order in Historical Perspective”, UBS Public Paper No 13.
Ця публікація входить до збірки есе, створеної за ініціативи НБУ. У ній відомі економісти, політологи та історики – визнані світом експерти – на волонтерських засадах діляться своїми думками та аргументами про те, чому, допомагаючи Україні, ви допомагаєте всьому світу. Повну збірку есе можна прочитати за посиланням
#допомогаУкраїні_допомогасвіту
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний