«Ми з України» — це перевидання в оновленному дизайні книжки журналістки Уляни Скицької «Наші на карті світу». Тут зібрані історії про непересічних людей: українців за походженням чи місцем народження, людей, яких визнав увесь світ, які змінили хід історії, чиї досягнення дивують і вражають. Ці люди надихають, і часом їхні біографії настільки дивовижні, що виникає думка: «Так буває лише в кіно».
Соломія Крушельницька – легенда оперної сцени
З українкою на одній сцені вважали за честь виступати Шаляпін і Карузо. Після кожної прем’єри за нею неодмінно закріплювався новий театральний псевдонім: «неперевершена Аїда» або «єдина у світі Джоконда». Хтозна, чи в репертуарах сучасних оперних театрів закріпилась би «Мадам Батерфляй», якби після провальної прем’єри спантеличений композитор Джакомо Пуччіні не звернувся до українки. Соломія довго вагалась, адже легенда оперної сцени вважала, що з її зовнішністю важко зіграти японку, та саме її вокал 1904 року розкриє всю довершеність опери.
Соломія Крушельницька не мала жодних обмежень у виборі репертуару — співала вісьмома мовами, а її неперевершене сопрано у три октави робило її універсальною оперною дівою. Доньку священика із села Білявинці поблизу Бучача закидали пропозиціями керівники нью-йоркської Метрополітен-опери, лондонського Ковент-Ґардена, а в італійській Ла Скала її приймали як свою. Запрошуючи Крушельницьку, оперні агенти отримували гарантовані аншлаги та ажіотаж. Зафіксовано випадок, коли після виступу її 17 разів викликали на біс. Навіть у далекій Аргентині Соломію настільки любили, що запросили виконати державний гімн на святкуванні 100-річчя незалежності.
Співачка не допускала, аби хтось неправильно вказував її походження, тож після своїх концертів часто знайомила публіку з українськими народними піснями. У вітальні її вілли гості мали змогу помилуватись її портретом у національному строю із Заліщиків, який родичі спеціально передали співачці.
Насичений гастрольний графік вимагав жорсткої дисципліни як в харчуванні, так і розпорядку дня. У день виступу, шануючи голос, Крушельницька ні до кого не говорила. У театрі з’являлась за дві години до вистави й сама себе гримувала. Не менш вражало сучасників і те, як добре вона водила автомобіль, чим тоді не часто могли похвалитися й чоловіки.
З 30 років на її плечі лягає утримання родини в Україні, співачка навіть купує будинок у Львові. Власних гонорарів їй вистачає, аби оберігати свою самостійність. Крушельницька відмовляється приймати від залицяльників коштовності й тим більше пропозиції руки і серця, бо найчастіше слідом за ними лунають прохання залишити сцену. Соломія Крушельницька вийшла заміж у 38 років за італійського адвоката Чезаре Річчоні. Він не висував умов і не встановлював обмежень. Пара не хотіла публічності — 1910 року закохані обрали для вінчання одну з церков Буенос-Айреса.
1939 року після смерті чоловіка Крушельницька повернулась в Україну, а коли розпочалася Друга світова — кордони закрили. У рідному Львові, який нещодавно приєднався до Радянського Союзу, більшовики конфіскували будинок оперної діви, залишивши родині кілька кімнат. Поїхати до Італії забороняли, але й довго не давали радянське громадянство. Лише подавши заяву про передачу своєї італійської вілли «Salome» на користь держави, Соломія змогла отримати паспорт СРСР.
Легенда оперної сцени була змушена заробляти приватними уроками вокалу, і лише за 5 років її запросили викладати до Львівської консерваторії. Останній концерт Соломії Крушельницької відбувся на сцені Львівської філармонії 1949 року, коли співачці було 77 років.
Уривок опубліковано у межах партнерства «Вокс Україна» з видавництвом «Видавництво Старого Лева» у напрямку популяризації читання книг українських видавництв.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
