Внаслідок війни в Україні тисячі українських сімей втратили домівку, роботу, близьких та звичний уклад життя. За даними ООН, понад 12 мільйонів українців зазнали переміщення через окупацію українських територій чи бойові дії. Майже 5 мільйонів із цієї кількості поїхали за кордон, а інші стали внутрішньо переміщеними особами. Здебільшого це молоді економічно активні люди, які є значним рушієм економіки і є основною трудових ресурсів України.
Збройне протистояння, що триває, невтішна безпекова ситуація та відсутність системного бачення вирішення проблеми ВПО змушують людей і надалі виїжджати за кордон. Щоби втримати людей в Україні та сприяти поверненню на Батьківщину тих, хто виїхав, держава та наші міжнародні партнери мають запропонувати стратегічне бачення вирішення цієї проблеми. Очевидно, що для цього необхідно створити цілий комплекс соціально-економічних передумов. Я називаю його Українською мрією (за аналогією з так званою «американською мрією»).
Ця концепція має давати відповіді на такі ключові питання як працевлаштування та створення умов для ведення бізнесу, а також житло для тих громадян, які його втратили. Розглянемо ці питання по черзі.
Вирішення житлового питання
Осіб, які втратили житло внаслідок бойових дій або житло яких знаходиться на окупованих територіях, потрібно забезпечити на праві користування іншим житлом або надати їм можливість отримати пільгове довгострокове іпотечне кредитування на придбання такого житла. Зокрема, потрібно розширювати відповідні програми Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та Укрфінжитла (єОселя).
Для прикладу, український уряд витратив понад 73 мільярди гривень на виплати внутрішньо переміщеним особам (по 2000 гривень на місяць – для дорослих та по 3000 гривень – для дітей та осіб з інвалідністю). За ці кошти держава могла б побудувати понад 300 багатоквартирних житлових будинків по 280-350 квартир у кожному (для порівняння, за середньою вартістю 1 кв. м житла, затвердженою Мінінфраструктури, 73 млрд грн вистачило б на будівництво 3,4 млн кв. м житла, тоді як за 9 місяців 2023 року було розпочато будівництво 3,1 млн кв. м житла). Ці квартири можна було б дати у користування понад 100 тисячам осіб, які втратили власне житло. Окрім цього, на будівництві була б зайнята велика частина населення (для порівняння – у 2021 році в галузі будівництва працювали понад 690 тис. осіб). Чоловікам, зайнятим на такому будівництві, можна було б дати відстрочку від мобілізації. Подібний масштабний проєкт дав би серйозний поштовх розвитку економіки, локальному виробництву будівельних матеріалів тощо, а в результаті держава отримала б також серйозний майновий комплекс. У подальшому ці квартири можна було б використовувати як маневрений фонд житла, яким малозабезпечені особи могли б користуватися безоплатно, а інші за бажанням могли б викупити їх за пільговими державними іпотечними програмами.
Наявність таких квартир, у яких можна безкоштовно проживати й мати можливість стати на ноги, маючи дах над головою, спонукала б певну частину тих, хто виїхав, зокрема серед молоді, яка не має власного житла, повернутися в Україну, якби вони мали гарантії отримання цих квартир у користування. А для тих, хто планує виїхати з України, це стало б аргументом на користь того, щоб залишитися.
Програму фінансування таких масштабних проєктів житлового будівництва можна запропонувати і міжнародним донорам, які уже заявили про бажання доплачувати українським переселенцям за повернення додому. Їм можна було б давати квартири, що мотивувало б не тільки повертатися, але й залишатися тут, якщо встановити умову проживання в квартирі як обов’язкову для можливості отримання її у власність або придбання з певним дисконтом.
В цілому держава може реалізувати настільки масштабний проєкт. Наприклад, можна дати нове дихання найбільшому в Україні державному будівельному холдингу «Укрбуд», який за правильного менеджменту та суворого контролю з боку міжнародних спостерігачів та громадськості міг би стати генпідрядником проєктів масового будівництва житла в Україні.
Окрім цього, доцільно створити платформу, де фахівці-ВПО (наприклад, медики, вчителі) могли б знаходити громади, готові запросити їх до себе на роботу й надати відповідні умови – зокрема житло. Таким чином можна одночасно закрити потреби відповідної громади в робочій силі, вирішити проблему інтеграції переміщеної особи і її родини та сприяти тому, що висококваліфіковані фахівці залишаться в Україні.
Працевлаштування і створення умов для ведення бізнесу
Українці — нація підприємців, тому передусім держава має максимально спростити умови ведення бізнесу, запровадити прості і прозорі правила звітності і оподаткування, встановити прозорий податковий контроль в автоматичному режимі.
Паралельно з цим держава має максимально сприяти навчанню підприємців та давати гранти на створення і розвиток власного бізнесу. В рамках таких грантових програм доцільно виділити окремі квоти для молоді та переселенців. Для останніх варто враховувати успішний підприємницький досвід до переселення, що свідчить про наявність у таких осіб відповідного хисту і необхідних бізнес-навичок для поновлення власної справи у новій громаді, куди така особа перемістилася. Таке рішення крім іншого сприятиме зайнятості ВПО, бо за допомогою гранту ВПО будуть створювати робочі місця для себе і декількох переселенців.
Цей принцип разом зі мною сповідує переселенка з Мар’їнки, членкиня ради ВПО при Дарницькій РДА у місті Києві, Ольга Санжаревська. Вона змогла отримати грант на власну справу від держави і тепер безкоштовно навчає інших жінок-ВПО, як скласти бізнес-план і податися на грант.
«Звичайно, це капля в морі, але якби держава зробила окремі квоти для переселенців на отримання грантів у рамках «Власної справи» за умови, що переселенець влаштовує себе та ще двох переселенців, то це значно сприяло б не тільки зайнятості ВПО, але і створювало б для них більше стимулів залишатися в Україні і розбудовувати власний бізнес», — коментує ситуацію Ольга.
Водночас на заваді працевлаштуванню жінок або заснуванню ними бізнесу залишається дефіцит місць у закладах дошкільної освіти. Ольга Дроздова, співзасновниця ГО «Радослава» та заступниця голови ради ВПО при Вишгородській районній державній адміністрації зазначає:
«Негативні фактори війни впливають на українських жінок та спонукають їх виходити з декретної відпустки раніше, ніж це передбачено законодавством України. Але для багатьох жінок вихід з декретної відпустки неможливий, оскільки не вистачає місць у комунальних садочках, особливо ясел для дітей до трьох років. Це одна з найгостріших проблем сьогодення: доступність дошкільної освіти в Україні дуже низька, особливо для дітей жінок-ВПО. Це пов’язано з тим, що у державні садочки — великі черги, а у приватних садочках — висока ціна за послугу.
Для відбудови та відновлення економіки України нам потрібно, щоб більше жінок працювали. І ми повинні створити такі умови для них, щоб вони мали рівні можливості у професійному та суспільному житті. Щоб жінки змогли поєднувати материнство і кар’єру, потрібні якісні і безпечні послуги з догляду за дітьми.
Для цього необхідно, по-перше, розробити Державну Програму розвитку дитячих садочків та інших дошкільних закладів в Україні; по-друге, підвищити доступність послуг приватних садочків за рахунок державних (місцевих) програм або міжнародних коштів. Такі кроки дозволять розширити економічні можливості жінок на ринку праці та підтримати економіку України».
Нарешті, варто визнати, що частина тих, хто виїхав, уже не повернуться в Україну. Водночас для нашого відновлення (як інфраструктурного, так і економічного) буде потрібно багато трудових ресурсів та економічно активного населення. Мігранти — спосіб залучити робочу силу, дефіцит якої з високою імовірністю виникне в Україні. Це треба прийняти й використовувати можливості цього трудового ресурсу на повну. Правильна політика у цій сфері дозволить запобігти можливим безпековим ризикам, потенційним конфліктам на культурному та релігійному підґрунті, а також залучити спеціалістів, які підсилять наші продуктивні можливості та конкурентоспроможність на світовому ринку.
Цитати:
Ольга Санжаревська, членкиня ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Дарницькій районній в місті Києві державній адміністрації ([email protected]);
Ольга Дроздова, співзасновниця ГО «Радослава», заступниця голови ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Вишгородській районній державній адміністрації Київської області ([email protected]).
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний