Кадри для відбудови та дуальна освіта: як залучити бізнес до навчання учнів?

Бізнесу потрібні працівники, але часто компаніям простіше навчати людей з нуля, ніж перевчати випускників ЗПО під сучасні стандарти ринку або під специфіку виробництва. Це робить тісну співпрацю бізнесу та навчальних закладів необхідною як для якості професійної освіти, так і для відбудови країни. Але що перешкоджає цій взаємовигідній співпраці? 

Професійна освіта відіграє ключову роль у забезпеченні ринку праці кваліфікованими кадрами, однак їхня кількість та якість не всіх влаштовує. Особливо гостро стоїть це питання в умовах війни, коли значна частина людей працездатного віку воює або виїхала з країни, а потреба в кадрах зростає. 

Війна стала справжнім випробуванням для ринку праці. З одного боку згідно з даними ООН, понад 6 мільйонів біженців покинули Україну, тим самим значно скоротивши трудовий потенціал країни. Так, за сім місяців 2025 року Державна служба зайнятості запропонувала понад 265 тисяч вакансій, тоді як працевлаштувалися за ними лише 136 тисяч осіб. З іншого боку, за тими ж даними ООН, в Україні є 3.6 мільйона ВПО, які внаслідок зміни місця проживання мали шукати нову роботу, що призвело до зростання рівня безробіття. 

Згідно з дослідженням людського капіталу KSE Institute, в Україні спостерігається одночасно високе безробіття – 11.5% у 2024 році – та нестача працівників – 63% бізнесу вказують на проблеми з наймом. Така ситуація може свідчити про структурне безробіття на ринку праці – вид безробіття, який виникає через невідповідність між наявними на ринку праці професійними навичками людей та попитом на робочу силу внаслідок структурних зрушень в економіці. 

Внаслідок цього в одних сферах не вистачає людей, особливо серед робітничих професій, а в інших сферах чи серед окремих груп людей безробіття високе. Наприклад, безробіття серед ВПО становить 15%, на 4 в.п. більше, ніж в середньому по країні. Щоб адаптуватися до нестачі кадрів, підприємства підвищують зарплати: наприклад, у 2024 році середні зарплати будівельників виросли на 30%, а логістів – на 20%.

Водночас, хоча заклади професійної освіти мають бути головними постачальниками кваліфікованих спеціалістів з робітничих спеціальностей, нестача працівників поєднується з іншою проблемою – низьким рівнем працевлаштування випускників. Лише 68.3% випускників ЗПО працевлаштовані після випуску, що помітно нижче за середній рівень по ЄС – 81% (без уточнення за професією). 

Ефективність професійної освіти (тобто частка працевлаштованих випускників) значно залежить від того, наскільки тісною є співпраця між закладами та роботодавцями. Так, хоча в середньому рівень працевлаштування випускників ЗПО у Європейському Союзі помітно вищий, ніж в Україні, діапазон працевлаштування за країнами ЄС становить від 60% до 95%. 

При цьому звичайної виробничої практики не завжди вистачає для набуття потрібних навичок. Показовим є приклад Іспанії, де 96.5% учнів мали досвід навчання на робочому місці (WBL – work based learning), але рівень працевлаштування випускників тільки 62.8%. Це пояснюється різними факторами, в тому числі особливостями іспанської економіки (наприклад, її туристична сезонність). Однак свою роль може відігравати й низька поширеність глибшої взаємодії навчальних закладів та бізнесу – дуальної освіти (див. Карта 1).

Лише близько 1.4% українських компаній із понад 10 співробітниками беруть участь у дуальній формі здобуття професійної освіти (надалі – ДФЗПО), що співставно з іншими країнами Східної Європи, такими як Румунія (3.5%) та Литва (2.3%), але суттєво нижче, ніж у Центральній та Західній, де цей показник може перевищувати 40%. Учнів, які беруть участь у дуальних програмах, також мало – лише 5-7% загальної кількості учнів ЗПО.

При цьому, хоча це відносно невелика група учнів, рівень працевлаштування випускників дуальних програм не відстає від середнього рівня по ЄС – 81.4%. Це робить дуальну освіту більш ефективною, ніж стандартні програми для професійної освіти, що відповідає одночасно інтересам учнів, бізнесу, держави та суспільства в цілому, яке отримує більше якісних спеціалістів, що працюють за спеціальністю. 

Однак якщо існує таке просте рішення, щоб підняти якість навчання та рівень працевлаштування учнів ЗПО, завдяки якому виграють усі – чому це не поширено в Україні? На це є декілька причин – не лише складність реалізації дуальної освіти, але й те, що переважання практики над теорією не завжди доречне в навчанні учнів.

Щоб відповісти на це питання, KSE Institute спільно з Міністерством освіти і науки України провели дослідження, яке мало на меті виявити ключові бар’єри для розвитку дуальної освіти та шляхи її масштабування. В цьому матеріалі ми ділимося основними результатами та рекомендаціями дослідження, що можуть допомогти зробити дуальну форму більш поширеною та ефективною в Україні. Дослідження складалося з кількісної частини – національного опитування бізнесу – та якісної – інтерв’ю з представниками бізнесу, навчальних закладів та місцевої влади (детальніше – див. Методологія).

Чому бізнес не бере участь у програмах ДФЗПО?

Щоб зрозуміти, чому бізнес вагається та які є підводні камені дуальної професійної освіти в України, ми провели 11 інтерв’ю з представниками компаній, навчальних закладів та місцевої влади. Це дозволило виділити дві найбільш суттєві проблеми:

• Бізнес не розуміє правил взаємодії з освітніми закладами

Правила та умови дуальних програм зрозумілі не всім навчальним закладам та компаніям. Це створює значну варіативність реалізації програм у ЗПО: від дуальної освіти, де майже немає теорії та понад 90% практики (хоча співвідношення теорії та практики має бути близько 30 до 70%), до «онлайн дуальної освіти», де втрачається суть цієї форми навчання, оскільки учні, про яких ішлося в інтерв’ю, не можуть працювати. Бізнес, у свою чергу, може як дійсно навчати учнів, виділяючи для цього значні ресурси та час, так і просто відправляти їх робити низькокваліфіковану роботу. 

В умовах такої невизначеності деякі компанії воліють радше дочекатися «фіналізації реформи», оскільки не хочуть брати участь в експериментах. Бізнес має альтернативу у вигляді практики, яка зумовлює набагато менше зобов’язань, і не розуміє, чим дуальні програми для них кращі – це один із проявів проблем комунікації.

Попри наявність інструментів для налагодження співпраці між компаніями та закладами освіти, їхня реалізація часто стикається з труднощами. Наприклад, існує механізм регіонального замовлення на здобуття професійної освіти, який формально враховує думку бізнесу через консультації з роботодавцями та узгодження переліку спеціальностей, на які є попит на місцевому ринку праці. Однак на практиці регіональне замовлення не завжди відповідає потребам ринку.

Якщо це нова для регіону галузь, компаніям доводиться самостійно готувати спеціалістів, оскільки їх не навчають у ЗПО цього регіону. І навіть за наявності робочих місць та готовності компаній працевлаштувати учнів їхні запити можуть не включатися до регіонального замовлення, що можна пояснити орієнтацією на перевірені, популярні на ринку праці програми. Водночас через повільне оновлення програм та матеріальної бази навчальних закладів бізнес змушений самостійно навчати співробітників.

•  Інвестиційні ризики 

Значним бар’єром для бізнесу є інвестиційні ризики. Повноцінне навчання учнів потребує значних витрат часу та фінансових ресурсів, які можуть не окупитися. Для того, щоб інвестиція виправдалася, учень має або залишитися працювати в компанії достатньо довго, або принести віддачу більшу за витрати на навчання. Наприклад, у Швейцарії компаніям у середньому вдається окупити ці витрати за рахунок роботи учня на 110%.

Однак, в умовах кризи на ринку праці основним критерієм окупності інвестицій в дуальну освіту є те, скільки учнів залишилося працювати в компанії. З цим можуть виникати проблеми: представник однієї з компаній сказав в інтерв’ю, що в них після навчання залишається 100% учнів, а представник іншої сказав про 0%. Ці результати можуть залежати як від компанії та її процедури добору та навчання учнів, так і від бачення учнями своєї подальшої кар’єри та місця проживання. 

Фактично, як і в усьому, що стосується бізнесу, гарантій на успіх немає, є лише співвідношення потенційних ризиків та вигод. А серед ризиків, окрім прямих витрат на навчання, є ще ризик переманювання кадрів, що може бути значною проблемою в конкурентних сферах, таких як будівництво. 

Чинники неучасті у програмах ДФЗПО: що зупиняє компанії від навчання учнів?

Для підтвердження результатів інтерв’ю та оцінки впливу різних чинників на участь компаній у дуальних програмах ми провели кількісне опитування представників українського бізнесу. Воно виявило, що головними бар’єрами, які стримують впровадження дуальної професійної освіти, є відсутність підтримки з боку держави та правові ризики працевлаштування неповнолітніх (див. Графік 1).

Якщо розглядати ситуацію в розрізі розміру компаній, то можна помітити значні відмінності:

• Мікро (до 10 співробітників) / малі компанії (від 10 до 50) найчастіше вказують на нестачу підтримки з боку держави та фінансові труднощі;
• Середні компанії (від 50 до 250 співробітників) рідше виділяють проблему відсутності підтримки від держави та фінансові труднощі та не мають окремих чинників, які найбільше характерні для них;
• Великі компанії (від 250 співробітників) – найменше переживають через державну допомогу та фінансові труднощі та більше зважають на матеріально-технічну базу ЗПО та нестачу учнів.

Спільною проблемою для всіх компаній є ризики працевлаштування неповнолітніх: від складності роботи з дітьми та підвищеної відповідальності за них до правових обмежень їхньої праці. Значущість цього фактора підтверджується тим, що, за даними Державної служби статистики за 2024 рік, 58% учнів ЗПО молодші 18 років. Водночас 42% із них повнолітні, що суттєво вище нинішньої залученості до дуальних програм (5-7% учнів).

Отже, поширення дуальних програм стримують два основних фактори:

• Для мікро, малих та середніх компаній – матеріальні обмеження бізнесу,
• Для великих компаній – обмежені можливості ЗПО. 

Можливі рішення: як масштабувати дуальну освіту й залучити бізнес?

Формат дуальної освіти передбачає, що учні більше часу проводять у компаніях, ніж у навчальних закладах. Реалізація дуальної освіти може включати оплату праці окремого персоналу (майстрів) та матеріальне забезпечення учнів (окрім зарплати, це може бути транспорт, спорядження та харчування). Це зумовлює значні витрати для бізнесу, тому держава може спрямувати частину фінансування професійної освіти на підтримку компаній-учасників дуальних програм. Не менш важливим є й формат такої підтримки з боку держави, про що бізнес також висловив свою думку в опитуванні. (див. Графік 2).

Найбільш бажаними видами фінансової підтримки для бізнесу є пряма компенсація витрат та податкові знижки. При цьому прямі компенсації цікаві всім компаніям незалежно від розміру, а податкові знижки – мікро- та в меншій мірі малим та середнім компаніям.

Для залучення великих компаній потрібні якісні перетворення ЗПО: оновлення матеріальної бази та навчальних програм, які більше відповідатимуть потребам ринку. Частково фінансування на це можна отримати від співпраці з бізнесом, оскільки зазвичай половина зарплати учня, яку він отримує, працюючи за дуальними програмами, надходить закладам професійної освіти. Однак перший крок у вдосконаленні матеріально-технічної та програмної бази ЗПО має зробити саме держава.

Водночас варто враховувати розміри компенсацій, на які розраховує бізнес. У середньому компанії захотіли досить високі компенсації для впровадження програм дуальної освіти: 20 тисяч на одного учня на місяць. Подібні розміри виплат є нереалістичними, і їх можна пояснити відсутністю досвіду залучення в дуальне навчання, адже очікування щодо компенсацій на розширення існуючих програм значно нижчі – 10 тисяч.

Поширеною відповіддю був еквівалент однієї мінімальної зарплати в 2025 році (8 тисяч гривень) або менше – його обрали 17% компаній, які не мають програм дуальної освіти, та 67% тих, які мають. На користь такого розміру компенсацій, податкових знижок чи інших форм підтримки на одного учня може свідчити те, що дуальний формат передбачає проведення 70% навчання на робочому місці. Відтак компанії фактично будуть виконувати значну частину роботи ЗПО. 

Однак такі щомісячні виплати тисячам учнів можуть виявитися значним фінансовим тягарем для бізнесу. Тому, щоб скоротити витрати, можна використати австрійський підхід: компенсації лише за перший час навчання, коли учень є малопродуктивним працівником. Наприклад, здійснення виплат по 8 тисяч протягом перших 3 місяців навчання учня. 

Чому навчальні заклади не беруть участь у програмах ДФЗПО?

Хоча ця стаття переважно стосується перспективи бізнесу, все ж не можна ігнорувати і бачення навчальних закладів. 

• Навчальні програми: практика > теорія?

В інтерв’ю респонденти піднімали проблему того, що коли 70% програми приділяється робочій практиці, в учнів не вистачає часу на теорію. Хоча дуальна освіта може збільшити шанси працевлаштування після випуску, вона також може сильно звузити можливості кар’єрного зростання учня чи опанування ним нових навичок. 

На проблему нестачі теорії та робочої практики можна подивитися з двох боків:

• Важливе різноманіття практики: наприклад, якщо кухарі/кондитери матимуть практику лише в одному ресторані, то вони вмітимуть готувати тільки обмежений перелік страв.
• Важлива якість практики: в одних компаніях може бути окремий майстер із навчання учнів, який буде показувати різні аспекти робочого процесу, а в інших учень буде просто виконувати низькокваліфіковану роботу, нічому не навчившись. 

Крім того, учні, які вступають до ЗПО після 9 класу, мають завершити шкільну програму для подальшого складання НМТ/ЗНО. Тому запропоновані в програмах дуальної освіти 30% теоретичного навчання, зорієнтованого переважно на професійну підготовку, будуть недостатніми для цих учнів.

• Чи готові учні працювати?

Потреба в завершенні повної середньої освіти тісно пов’язана і з питанням віку учнів. Більшість вступають до ЗПО саме після 9 класу, а оскільки їхні навчальні програми тривають довше, ніж для тих, хто вступив після 11 класу, – неповнолітні становлять переважну більшість здобувачів професійної освіти (див. Графік 3).

Тому поширення дуальної освіти обмежується не тільки потребою в теоретичних знаннях та завершенні шкільної програми, але й віком учнів: працевлаштування неповнолітніх хоча й можливе, але юридично та соціально ускладнене.

Війна також перешкоджає навчанню. Представник одного із ЗПО в інтерв’ю розповів про те, що в них є група, де офіційно дуальна форма, але учні вчать теорію дистанційно. Це зумовлено безпековою ситуацією та наближеністю навчального закладу до зони бойових дій: не всі батьки згодні, щоб їхні діти самі їхали в інші міста працювати, хоча така можливість у них є. Через це навіть у відносно безпечних областях виникають труднощі з тим, щоб узгодити роботу здобувачів професійної освіти в інших містах.

Отже, масштабування дуальної освіти можливе, але сильно обмежене, особливо в нинішніх умовах. З одного боку, в учнів та ЗПО немає гарантії, що підприємство існуватиме до кінця навчання (фінансово або навіть фізично). З іншого боку, в компаній немає гарантій, що учні після навчання не поїдуть за кордон чи не перейдуть до компанії-конкурента. 

Отже, потрібно переглянути освітню роль ЗПО та збільшити увагу до підготовки та перекваліфікації дорослих працівників. Теоретичне навчання для цієї вікової групи не таке важливе, оскільки їм з меншою ймовірністю потрібно завершувати середню освіту, але є потреба працювати та заробляти. Дуальні програми для дорослих можуть стати для них способом доволі швидко здобути професію. Таким чином вони здобудуть роботу, а компанії – кваліфікованих спеціалістів.

Висновки

Професійна освіта не має асоціюватися із «залишковим варіантом після школи для тих, хто не склав ЗНО/НМТ». Натомість вона має бути важливою частиною формування ринку праці та задоволення потреб бізнесу, пропонуючи учням майже гарантоване працевлаштування за спеціальністю та гідну оплату праці.

Для цього Міністерство освіти і науки має проводити фінансову, адміністративну та інформаційну підтримку дуальної освіти з урахуванням потреб та побоювань бізнесу. Метою цієї підтримки має бути переведення ЗПО на ринкові рейки, щоб у майбутньому якість навчання підвищувалася не тільки державним коштом, а й завдяки компаніям, які братимуть участь у підготовці фахівців для власних потреб.

Подібне «оживлення» професійної освіти матиме значну суспільну користь і може стати одним із кроків, які дозволять впоратися не лише з післявоєнною відбудовою, але і з кризою на ринку праці, зумовленою об’єктивними демографічними змінами.

Водночас це не означає, що потрібно переводити професійну освіту повністю на дуальний формат: насамперед такий формат підходить для повнолітніх учнів, які здобули середню освіту в школі. Крім того, необхідний контроль якості подібного практичного навчання, щоб учні не тільки виконували однотипну низькокваліфіковану роботу, але і дійсно навчалися на підприємстві.

Методологія

Дослідження проводилося у квітні 2025 року, відбір респондентів відбувався через поширення запрошень компаніям. В опитуванні взяли участь 697 респондентів, які представляли свої компанії. Вибірка була не ймовірнісною – респондентів залучали через запрошення та оголошення в соціальних мережах. Для формування анкети був проведений попередній етап індивідуальних інтерв’ю з представниками компаній, ЗПО та місцевої влади.