Грецька трагедія: як з першого світу скотитися в третій

Грецька криза – один з рідкісних прикладів в історії світової економіки, коли причини її настільки очевидні і настільки зрозумілі, що навіть не потрібно вигадувати нових наукових теорій, які б пояснювали її.

Перш ніж розглянути конкретні причини такої глибокої кризи і краху-2015, нам потрібно отримати загальне уявлення про грецьку економіку.

Греція. Цифри та факти

Для початку трохи вступних цифр і фактів.

1. ВВП (2014) – $284 млрд, на душу населення – $25 800.

2. Експорт товарів (2014) – 36 млрд. (в основному – ті чи інші продукти сільського господарства, текстиль і продукти нафтохімії), експорт послуг – 50,9 млрд., імпорт товарів – 65 млрд. (енергоресурси і майже всі продукти машинобудування, власне виробництво розвинене дуже слабо), імпорт послуг – 32,7 млрд. Негативне зовнішньоторговельне сальдо становить 3,8% ВВП, або 10,8 млрд. доларів.
3. Сукупний державний борг – понад $570 млрд. (приблизно 175% від ВВП). Дефіцит бюджету попереднім урядом був скорочений з 15% ВВП (2012) до 3,4% ВВП (2014). На 2015 рік було заплановано профіцит у 3%, але новий уряд вже збирається знизити плановий профіцит до 1,5% від ВВП.
4. З 2008 до 2014 року рівень безробіття зріс з 7,3 до 25,6%. Тут і загальне падіння економіки (графік 3), і скорочення держсектора.

Графік 3. Динаміка ВВП і безробіття в Греції 2001-2014 роках

5. Бізнес у сфері послуг відіграє значну роль в економіці. Перше – 19 мільйонів туристів і більше 700 тисяч осіб, зайнятих у галузі, дають більше 10% ВВП країни і 16% зайнятих. Друге – кораблі та судноплавство. Грецький прапор – все ще вигідна юрисдикція, але це теж може виявитися не надовго («завдяки» Ципрасу).
6. Слабкий розвиток промисловості та переважання дрібного фермерства і сфери послуг визначають і структуру підприємств. До кризи в Греції було понад 120 тисяч малих підприємств (більшість – мікророзміру) і всього близько 700 великих (понад 100 працівників). В результаті кризи кількість малих підприємств скоротилася практично на чверть, а багато підприємців переїхали до сусідніх країн – Болгарії, Туреччини, навіть Албанії та Чорногорії.
7. Податкове навантаження до кризи становило близько 40% ВВП, до кінця 2014 року склало вже 48,4% ВВП. Значні доходи бюджету приносить податок на нерухомість, адже обзавестися нерухомістю на одному з грецьких островів або на благодатному грецькому узбережжі – справа приємна. І недорога.
8. Рівень корупції – високий. У рейтингу сприйняття корупції (2014) Греція ділить 69 місце з Італією, і це – найгірший показник у всьому ЄС.
9. У структурі витрат грецького уряду домінують витрати на бюрократичний апарат (до якого, до речі, віднесені і православні священнослужителі, так як православ’я в Греції – державна релігія) і соціальні програми, в тому числі найширша програма допомоги малозабезпеченим, безробітним і лояльна пенсійна система. Засоби покриття – високі податки на бізнес і активно залучені позикові кошти.

Отже, про що нам говорить вищесказане? Греція – країна з незрілою економічною структурою, економікою аграрно-індустріального типу з досить низьким рівнем доданої вартості, обтяжена роздутим бюрократичним апаратом і соціальним сектором. Як же так сталося, що в Греції виникла ця парадоксальна ситуація і як її допустили партнери Греції по Європейському Союзу?

Маастрихт і «проблемний Південь»

Греція вступила до Євросоюзу в 1981 році, підписала Маастрихтську угоду 1992 року, якою встановлювалися суворі боргові обмеження (3% ВВП для бюджетного дефіциту, 60% ВВП – для сукупного боргу), і почала активний рух у бік євро. Головною проблемою угоди в Маастрихті (він же – Договір про Європейський Союз) було те, що всі на неї наплювали фактично в день підписання. Першою його порушила, як не дивно, Німеччина, якій дуже потрібно було витрачатися на програму реінтеграції та вирівнювання східних земель (поглинання НДР називалося так), тому обмеження в 3% ВВП для дефіциту було на тлі такого історичного завдання непомітним. До 2008-2009 року, до речі, всі без винятку країни зони ЄВРО цей рубіж подолали. Соціальні програми, пошук стабільності, бажання догодити виборцю, знамениті гойдалки «праві – ліві» – багато причин можна шукати. Але якщо для країн півночі таке навантаження виявилося більш-менш посильним, то для країн південної Європи – практично нестерпним. Чому? Ми можемо виділити три ключові причини:

1. Менший рівень бюджетної дисципліни.
2. Нижчий середній рівень доданої вартості (глибина економіки).
3. Вищий рівень корупції (таблиця 4).

При цьому зауважимо, що оздоровча політика Іспанії (мінімізувала зниження ВВП у 2012 і 2013 роках, у 2014 році показала зростання) і Португалії (у 2014 році економіка почала відновлюватися) після кризи 2008 року була успішнішою, ніж в Італії (падіння сповільнилося, але не було подолано) або Греції. Тому їхні позиції значно зміцнилися за останні 7 років. До речі, ця статистика прекрасно показує, в чому мудрість того шляху економічного розвитку, який обрали поляки – спочатку розвиток виробничих сил, а потім – розвиток соціальної сфери, а не навпаки.

Грецька карма

Криза в країнах «Півдня» після 2008 року виявилася глибшою, ніж у країнах Півночі, через меншу зрілість їхньої економіки, більший навантаження на економіку і бюджети, високий рівень корупції і більшу частку соціальних витрат у ВВП.

Так чому ж найважчий удар прийняла на себе Греція, а не Італія з її трильйонним бюджетом? По-перше, економіка Італії – економіка глибокої і розвиненої промисловості, що і стало порятунком. А грецька економіка – досить слабо диверсифікована. По-друге, Греція – типова жертва владної системи, в якій чергувалися соціалісти з корупціонерами.

Після повалення влади «чорних полковників» Греція пішла шляхом демократизації та економічного зближення з Європою, що призвело до вступу в «спільний ринок» у 1981 році. Потім настав період влади лівих (1981-1989 і з 1993 до 2004 року). І період фальсифікацій. Розпад СРСР, розпад Варшавського блоку і загальне економічне пожвавлення призвели до того, що економіка Греції досить жваво зростала практично 15 років. Паралельно зростали державні витрати, розросталися до ірраціональних розмірів соціальні програми, корупція поглиблювалася, але цифри звітів говорили про приємне і хороше.

«Розквіт» настав у період з 2004 до 2007 року, коли почав надуватися світовий «бульбашка» нерухомості. Ціна була висока, грошей було багато, ринок грецької нерухомості приносив будівельній галузі, бюджету і грекам десятки мільярдів євро. Мільярдери і мільйонери зі Східної Європи та Азії купували будинки, вілли, готелі, острови, приносячи ріелторам і бюджету мільярди…

Соціальні програми, бюрократія все росли-росли-росли…

Коли настав 2008 рік, сталася іпотечна криза в США і все дійшло до Європи, по Греції криза вдарила майже миттєво і майже відразу перейшла в кризу неможливості виплатити борги. Далі почалася довга епопея воєн між грецькою владою, грецькою громадськістю і міжнародною громадськістю, зростання боргів, кредитні та бюджетні програми. Падіння «правого уряду» Нової демократії, потім ліві, потім знову Нова демократія.

Уряд Антоніса Самараса 2012-2015 років, незважаючи на сильний внутрішній опір, виконував програму з подолання боргової кризи. Греція вийшла в бюджетний профіцит і навіть на показник зростання ВВП, вдалося поліпшити умови ведення бізнесу, але грекам набридло чекати. Багато в чому це стало наслідком і помилок міжнародних кредиторів (про які нижче), і нездатності грецьких урядів коректно пояснити громадянам необхідність заходів жорсткої рятувальної політики. Самі греки теж внесли свою лепту, не погодившись в масі з тезою про необхідність лібералізації економіки.

Греки масово вірять в життєву силу державного регулювання, мріють стати чиновниками з їх величезними соціальними програмами. Тому, до речі, вкрай ліва (!!!) СІРІЗА одним з пунктів своєї програми назвала припинення (!!!) скорочення чисельності чиновників і повернення на роботу 10 000 раніше звільнених бюрократів.

Ті ж греки активно протестували проти програми скорочення числа працівників грецької залізниці (з 5 000 осіб до 1 200; без урахування афінського метрополітену), і це при тому, що у державної компанії борги ще в 2012 році перевищили 10 млрд. доларів при річному збитку в 900 мільйонів. При цьому на всю Грецію одна серйозна залізниця – з Афін до Солуні. Решта доріг (в основному в Пелопоннесі) мають дуже незначну протяжність і завантаженість.

Греків не бентежила перспектива отримувати 13-ту зарплату на Новий рік і Різдво та 14-ту на Православний Великдень (це стосувалося і державного сектора, і приватного сектора). Греків не бентежило утримання церкви за рахунок держави. Все – в борг, зрозуміло. Греки шукали джерело своїх проблем де завгодно, але тільки не в собі. І зараз настає час платити за це.

Греків не бентежила низька інвестиційна привабливість і високе податкове навантаження (яке було обумовлене необхідністю покривати надмірні соціальні програми) для всіх видів бізнесу (крім туристичних галузей). Але зараз вони в шоці від масової втечі бізнесу з раніше квітучого району Салонік до сусідньої Болгарії.

Ще одним фактором, який привів Грецію до нинішнього сумного становища і який не можна забувати, були помилки міжнародних інститутів, в тому числі МВФ і ЄС. Хтось називає програму для Греції занадто жорстокою і орієнтованою не на оздоровлення економіки, а на вибивання боргів за будь-яку ціну. Багато в чому ця теза вірна, бо кредитуючи Грецію, «Трійка», в першу чергу, покривала можливість греків виплатити борги європейським приватним банкам. До Греції поставилися як до боржника, у якого зручніше відібрати будинок, ніж дати можливість заробити. Багато в чому ті 25%, які Греція втратила відносно ВВП-2008, є наслідком і помилок зовнішніх партнерів, зокрема.

Зараз і грекам, і європейцям, і нам, зацікавленим спостерігачам з України, важливо зрозуміти, куди піде цей процес? Раціональним шляхом виходу з ями? Або за популістським сценарієм розмежування і неминучої катастрофи для Греції?

А ось це залежить від того, скажуть греки ТАК чи НІ на майбутньому референдумі.

Замість висновку

Яке резюме з даного матеріалу ми можемо отримати?

1. Довга влада лівих і правих популістів при повній байдужості суспільства до стану справ в економіці практично неминуче призводить до економічної катастрофи.
2. Соціальні програми і держсектор повинні за своїми розмірами відповідати потужності і можливостям економіки. Сировинна, аграрна економіка, економіка відсталої промисловості (з низькою доданою вартістю) не може дозволити собі широких соціальних програм.
3. Корупція і бюрократизація завжди виступають каталізатором будь-якої кризи, і перше, що треба робити для боротьби з нею, – знижувати рівень регулювання в економіці і спрощувати процеси економічного життя.
4. Жорстка економія в умовах боргової та бюджетної кризи – болюча необхідність, будь-які субсидії та демпінг цін – прямий шлях до колапсу економіки. Як би не було болісним підвищення цін або скорочення соціальних програм – це треба робити.
5. Успіх будь-яких жорстких реформ залежить від ефективної комбінації заходів економії та десубсидизації. Але ще більшою мірою – від відповідальності громадян країни, яка намагається вийти з крутого економічного піке. Якщо громадяни в процесі реформ віддають владу популістам – це крок у прірву.
6. Не всі програми МВФ однаково корисні для вашого здоров’я. І будь-яку програму треба адаптувати до особливостей суспільства, якому вона пропонується.

Чи винесемо ми уроки з грецького досвіду? Ми дізнаємося про це вже в найближчий рік.

Джерела

1. Книга фактів ЦРУ – https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/gr.html
2. Індекс сприйняття корупції – http://www.transparency.org/cpi2014/results
3. Статистика Світового Банку – http://databank.worldbank.org/data/databases.aspx