Як мікрогранти допомагають бізнесу вистояти під час війни

Чому мікрогранти важливі

Після перших кількох місяців війни багато підприємців були на межі закриття через брак обігових коштів, пошкодження виробничих потужностей, розрив звичних ланцюгів постачання та збуту. Програма «Власна справа» запропонувала їм невеликі гранти — від 50 до 250 тисяч гривень, що дозволяли відремонтувати майстерню, закупити обладнання чи запас сировини. Щоб отримати понад 75 тис. грн, обов’язково потрібно було створити одне-два робочі місця. Якщо підприємець виконує умови програми, він «повертатиме» грант за рахунок сплачених податків і зборів. Якщо не виконує – має повернути отриману суму гранту, що трапилося з автором цієї роботи та стало приводом для її написання. 

Важливо, що отримати кошти могли й діючі підприємці, й ті, хто лише планував відкрити власний бізнес. Такий підхід стимулював появу нових бізнесів там, де їх могло взагалі не бути. До кінця 2024 року цією можливістю скористалися понад 23 000 підприємців, а держава інвестувала у розвиток їхнього бізнесу 5,5 мільярда гривень. За підрахунками Міністерства економіки, це створило понад 40 000 робочих місць.

Програма «Власна справа» спрямована на пом’якшення наслідків війни, запобігання банкрутствам та створення робочих місць. Схожі інструменти застосовувалися в інших країнах. Наприклад, під час пандемії COVID‑19 країни ОЕСР надавали підприємствам гранти, допомагали цифровізуватися та набути нові навички (OECD, 2024), а у США гранти доповнювали податковими пільгами для МСП (SBA, 2022).

Тож чи допомогла грантова підтримка бізнесу адаптуватися до умов війни і стати стійкішим? Я розглядаю стійкість бізнесу як поєднання трьох компонентів:

• Адаптація (здатність швидко реагувати на шоки),
  
• Фінансова життєздатність (ресурси для покриття витрат та інвестицій),
  
• Організаційне відновлення (здатність відновити або навіть розширити діяльність після кризи). (Saad et al., 2021).

Для дослідження використані такі джерела даних: офіційна статистика з дашборду Державного центру зайнятості (ДЦЗ), зведена статистика ДЦЗ, надана за офіційним запитом, 10 глибинних інтерв’ю з підприємцями, із яких п’ять отримали гранти й п’ять — не подавалися на гранти, 4 експертних інтерв’ю (представники консалтингової компанії та громадської організації) та особистий досвід подачі на грант.

Що кажуть цифри

Обсяги та охоплення програми зростають

Загальна статистика показує, що кількість учасників програми зростає (рис. 1). Так, у 2022 році було подано понад 16 тисяч заяв від підприємців, із яких гранти отримали майже 3000. У 2023 році кількість заявок виросла до 24 тисяч, а у 2024 році перевищила 27 тисяч. Частка успішних заявок також збільшилася: від 17 % у 2022 році до 38 % у 2024-му. Це свідчить про покращення якості поданих бізнес‑планів та більш ефективну роботу адміністраторів програми. Загальний обсяг наданих грантів виріс із 640 млн грн у 2022 році до 2,5 млрд грн у 2024. За чотири місяці 2025 року сума грантів становила 739 млн грн.

Серед отримувачів грантів переважають жінки, а ВПО недопредставлені

Частки жінок серед отримувачів грантів виросла з 42% у 2022 до 55% у 2024 та 58% у 2025 році. 8% загальної кількості грантів отримали переселенці з тимчасово окупованих територій. Проте частка виданих переселенцям грантів значно відрізняється за областями — від 2% у Волинській області до 50% у Херсонській (рис. 2). Втім, у прифронтових областях кількість заявок значно нижча. Імовірно, це наслідок як в цілому нижчої бізнес-активності, так і нижчого доступу підприємців до програми. У 2025 році держава частково відреагувала на це, піднявши розміри грантів для таких регіонів, однак цей крок не повністю вирішує проблему доступності.

Жінки-підприємниці та внутрішньо переміщені особи з більшою імовірністю стикаються з обмеженнями в доступі до капіталу та ринку праці. Тому участь у програмі для них — це не лише питання фінансової підтримки, а й можливість соціальної інтеграції та зміцнення ролі у місцевих громадах. Міжнародний досвід показує, що інвестиції у вразливі групи створюють мультиплікативний ефект: вони знижують рівень безробіття, стимулюють місцевий попит і підвищують соціальну згуртованість (OECD, 2024).

Найбільше грантів отримують представники галузей торгівлі та HoReCa

Найбільше грантів отримали підприємці, що займалися торгівлею та надавали послуги з розміщення та харчування, на третьому місці — переробна промисловість (рис. 3). Деякі опитані нами експерти вважають, що в у галузях з високими ризиками (наприклад, агротуризм чи інноваційні стартапи) відсоток успішних заявок був нижчим, через визнання бізнес-планів «нереалістичними». 

Як гранти допомагають підприємцям? Результати глибинних інтерв’ю

Гранти надали стимул і підтримку

Більшість підприємців, які отримали мікрогрант, відзначили його як вирішальний поштовх. Один із респондентів, підприємець, що відкрив магазин будматеріалів, підкреслив: «Цей грант реально допоміг — я закупив товар, зробив ремонт, вистачило навіть на вивіску. Самостійно я б так швидко не запустився». 

Інші згадували, що завдяки гранту змогли взяти в оренду приміщення, закупити обладнання або відразу вийти в онлайн. Більшості це дозволило не лише запустити бізнес, а й адаптувати його до умов війни.

У багатьох інтерв’ю звучала не лише економічна, а й емоційна складова. Наприклад, власник онлайн-школи англійської мови зазначив: «Це дало відчуття, що хтось тебе підтримує. Після всього, що ми пережили, ця підтримка мала не лише грошову, а й моральну вагу». Декілька учасників програми описували грант як сигнал: можна розвиватися навіть попри війну, і це дійсно допомагає зберегти віру в завтрашній день.

Але деяким підприємцям не вистачало знань

Усі, хто проходив через програму, згадували про складність подачі, а саме заповнення анкети чи підготовка бізнес-плану. Один із респондентів — підприємець, який відкрив кав’ярню — поділився: «Складніше було не реалізувати ідею, а пройти весь бюрократичний процес. Добре, що було кому допомогти, бо сам не розібрався б». Частина підприємців оплачувала послуги приватних консультантів (грантрайтерів), щоб уникнути помилок. Це створювало певну нерівність, адже ті, хто мав доступ до фахової допомоги, мали вищі шанси на успіх.

Ще одна критична тема – освіта та менторство. Частина респондентів зізналися, що після отримання коштів не знали, як правильно розпорядитися цими ресурсами. Учасники без економічної освіти витрачали гроші на обладнання, що не приносило прибутку, або недооцінювали майбутні податки. Експертка з консалтингової компанії наголосила: «Фінансовий старт без розвитку компетенцій — це крок у безодню нестабільності. Люди беруть кошти, не розуміючи, як ними управляти». Подеколи підприємці мають повертати гранти, якщо не змогли виконати умови програми.

Основні виклики програми

Складна процедура подачі та непрозорий відбір

Підприємці з прифронтових та віддалених територій подавали менше заявок і мали нижчий відсоток успіху (рис. 4). Причина не лише в небезпечній ситуації, а й у слабких цифрових навичках, нестачі інформації та відсутності комунікаційних каналів. Олександр, фермер із Запорізької області, сказав: «У нас найбільше потребують підтримки, але подати заявку — цілий квест». Він радив спростити процедуру для таких регіонів або створити мобільні консультативні центри.

Крім того, підприємці були би вдячні за зрозумілий і детальний зворотний зв’язок: опис того, чому їхній бізнес-план «не пройшов» і яких саме помилок вони припустилися. Формулювання відмов часто виглядають надто формально, наприклад «сумнівні результати бізнес-плану». Іноді комісія надає додаткові пояснення, але вони не завжди вичерпні. Наприклад, автор цього дослідження отримав відмову через технічну деталь: у шаблоні бізнес-плану, завантаженому з сайту ДЦЗ, під час редагування змінилося форматування, і дві клітинки в Excel виявилися «не того кольору». Подібні ситуації створюють відчуття бюрократизму й знижують довіру до програми.

Водночас важливо зазначити, що відмова не є остаточною: отримувач може подати заявку повторно після виправлення помилок. Прозорий і змістовний фідбек у такому разі перетворюється на корисний інструмент, що підвищує шанси на успіх наступного разу.

Відсутність супроводу й нематеріальної підтримки

Майже всі респонденти відзначали, що програмі бракує менторської складової. Підприємці потребують навчання з бухгалтерії, маркетингу, кадрового менеджменту, особливо якщо вони вперше стали роботодавцями. У західних країнах гранти часто поєднуються з наставництвом та консультаціями, що робить підтримку ефективною. Наприклад:

• «10,000 Small Businesses» від Goldman Sachs (США, Велика Британія, Франція). Це безкоштовна 12‑тижнева програма, розроблена Babson College. Вона не видає гранти напряму, але навчає фінансовому менеджменту, маркетингу, лідерству й бізнес‑плануванню, надає підприємцям наставників і допомагає будувати мережі. За інформацією адміністраторів програми, 67 % випускників збільшили доходи, а 44 % створили нові робочі місця вже через пів року після завершення навчання. Отже, інтенсивний освітній компонент може замінити пряме фінансування і забезпечити стійкий результат.
  

Для України урок полягає у створенні «повного циклу підтримки»: не лише кошти, а й навчання, мережування, менторство. Це підвищить шанси на зростання бізнесу в майбутньому.

• UnLtd (Велика Британія). Фонд підтримує соціальних підприємців, поєднуючи фінансування з індивідуальною менторською підтримкою, розвитком лідерських навичок і доступом до партнерських мереж. На офіційному сайті UnLtd зазначено, що їхні гранти «розроблені навколо вас», а підтримка включає one‑to‑one coaching, менторство та безкоштовну допомогу експертів. Вони прагнуть, аби кожен грантоотримувач отримував не лише гроші, але й персоналізовані послуги для подолання викликів та ефективного зростання. Для України, де програма «Власна справа» активно використовується жінками та переселенцями як засіб адаптації, подібний підхід може бути особливо цінним.

Цей приклад особливо актуальний у контексті відбудови: соціальне підприємництво в Україні може допомогти одночасно вирішувати економічні та суспільні проблеми. Гранти у поєднанні з наставництвом створюють сталі бізнес-моделі, які корисні не лише власникам, а й громадам.

• Хорватський досвід (2010–2012). Дослідження Srhoj, Lapinski та Walde (2021) показало, що хорватська програма грантів поліпшила виживання та зростання малих підприємств, але ефект був сильнішим у тих, хто отримував консультації. Відсутність супроводу зменшувала довгостроковий вплив. Це ще один аргумент на користь поєднання фінансування та менторства.
  

Подібний досвід підкреслюють і українські експерти, які наголошують: для довгострокової стійкості гранти повинні бути частиною цілісної екосистеми підтримки. Глибинні інтерв’ю також показали, що без супутньої підтримки деякі бізнеси швидко повертаються на рівень «виживання».

Важливо також відстежувати, що відбувається з українськими грантоотримувачами через рік, два чи п’ять. Такі дані дозволяють оцінити вплив та ефективність програми та відповідно коригувати її. На жаль, сьогодні системного й довгострокового відстеження результатів програми немає. Але наше дослідження дозволяє сформулювати певні рекомендації.

Рекомендації з політики

• Спростити процедуру подачі на грант і посилити комунікацію. Подати заявку має бути не складніше, ніж отримати кредит у банку. Для цього потрібно запровадити навчання (наприклад, онлайн-курс) з правильного оформлення бізнес-плану для всіх охочих.Важливо запровадити механізм зворотного зв’язку, щоб заявники розуміли, що саме треба покращити.
• Розширити фінансові можливості та гнучкість використання грантів.

Максимальну суму варто підняти до 500 000 грн, адже нинішні ліміти не враховують інфляцію та потреби бізнесів, що створюють додаткові робочі місця. Зараз таку суму можна отримати лише в окремих регіонах, але доцільно зробити її доступною для всіх. Водночас потрібно дати підприємцям більше свободи у витратах: дозволити коригувати кошторис, замінювати обладнання чи товари, якщо під час реалізації проєкту виникають нові обставини. Це зменшить бюрократичні бар’єри й підвищить ефективність використання коштів.

• Запровадити менторські програми. Гранти потрібно супроводжувати консультаціями з бухгалтерії, маркетингу, HR у формати онлайн‑курсів, семінарів тощо. Для ветеранів та переселенців варто організувати окремі програми з урахуванням психологічних і соціальних викликів.
• Підвищити прозорість відбору та якість зворотного зв’язку. Комісія має публікувати критерії оцінювання, а після завершення відбору — надсилати заявникам відгуки на їхні заявки. Така система працює у багатьох європейських країнах і дозволяє бізнесу довіряти програмі. «Власна справа» надає зворотний зв’язок, але часто він лише формальний.
• Створити регіональні та галузеві пакети. Фермери, IT‑стартапи й кав’ярні потребують різних умов грантів, оскільки у них різна тривалість виробничого циклу, окупність капіталовкладень та ризики. Для прифронтових територій варто передбачити підвищені розміри грантів та/або страхування, оскільки там вища ймовірність втрати майна.
• Налагодити моніторинг і збір даних. Щоб оцінювати довгострокову ефективність, потрібно запровадити обов’язкові щорічні звіти від грантоотримувачів та дані ДПС щодо податків і обороту. Це допоможе зрозуміти, чи зростає бізнес, чи створюються робочі місця, чи повертаються кошти до бюджету.

Як держава змінює програму в 2025 році

Після завершення мого дослідження уряд оголосив низку оновлень програми. З початку 2025 року розширено перелік отримувачів: гранти тепер доступні виробникам тихих вин і медових напоїв. До програми приєднався ще один банк — ПриватБанк, тож підприємці можуть вибирати між ним та Ощадбанком.

Для ветеранів та їхніх подружжів, які беруть грант, збільшено строк реалізації проєкту: тепер він може тривати не лише стандартні три, але й п’ять або сім років. Повернення гранту передбачено у вигляді податків та зборів протягом цього періоду. Ветерани, які успішно реалізували проект і «закрили» грант, отримали право подати одну заявку на ще один грант.

Розміри мікрогрантів залишилися в діапазоні 50–250 тисяч гривень, але молоді до 25 років можна отримати до 150 тисяч без обов’язкового створення робочих місць. Найбільш суттєва новація — гранти до 1 мільйона гривень для учасників бойових дій, людей з інвалідністю внаслідок війни та їхніх подружжів. Щоправда, для сум понад 500 000 грн потрібне співфінансування: 70 % надає держава, а 30 % вкладає підприємець. Крім того, такий заявник має бути ФОПом не менше 12 місяців до подачі заявки.

Уряд врахував і специфіку прифронтових регіонів. Якщо раніше гранти понад 250 тис. грн були доступні лише для ветеранів та їхніх подружжів (за умови співфінансування), то тепер підприємці з восьми прифронтових областей можуть отримати до 500 000 грн. Ключова вимога залишилась та сама — створити щонайменше два робочі місця. Це важливий сигнал підтримки бізнесу в зонах підвищеного ризику, адже саме там підприємці стикаються з найбільшими викликами.

Такі зміни показують, що уряд намагається збільшити відповідність програми потребам різних категорій підприємців. Сподіваємося, що це дослідження допоможе вдосконалити програму.

Погляд експертів та міжнародний досвід

Під час дослідження ми поспілкувалися з представниками аналітичних центрів та громадських організацій, які працюють із підприємцями. Експерти наголошували на тому, що мікрогранти мають бути частиною цілісної екосистеми підтримки підприємництва. Це означає, що поряд із фінансуванням має йти навчання, консультації та інструменти для масштабування бізнесу — наприклад, можливість отримати другий грант чи кредит на пільгових умовах для розширення бізнесу (сьогодні можливість удруге податися на грант мають ветерани та молоді люди до 25 років). У країнах ОЕСР грантова підтримка часто надається через цифрові платформи, які дозволяють відстежувати прогрес, отримувати менторську допомогу та підключатися до нових ринків.

Наприклад, дослідження OECD (2024) показує, що гранти найбільш ефективні, коли їх отримувачі паралельно проходять курси цифровізації — започатковують інтернет‑магазини, автоматизують бухгалтерію, вчаться працювати з безготівковими платежами. Такий підхід підвищує продуктивність малого бізнесу на 20–25 %. В Україні схожі тренінги проводилися точково громадськими організаціями, але не були вбудовані у програму «Власна справа».

Експерти також звертали увагу на ризик залежності: якщо держава щороку надає гранти без чітких критеріїв зростання, бізнес може звикнути до «легких грошей» і не шукати ринкових можливостей. Дослідження Durst & Gerstlberger (2020) показало, що довгострокова підтримка без супроводу та контролю іноді породжує «культуру грантоїдів», коли підприємці подаються на все нові й нові програми, але не розвивають власну стійкість. Тому важливо поєднувати гранти із зобов’язаннями щодо масштабування, залучення приватного капіталу чи виходу на експорт.

Втім, «Власна справа» – не єдиний інструмент державної підтримки. Існують також пільгові кредити (програма «5–7–9 %»), компенсація частини вартості української техніки тощо. Багато наших респондентів поєднували кілька джерел підтримки: брали грант на обладнання, кредит на обігові кошти й подавалися на місцеві програми. Отже, необхідно посилити координацію між різними ініціативами: наприклад, коли підприємець подається на одну з програм підтримки, розповідати йому й про інші програми.

Порівняльний погляд: отримувачі vs неотримувачі

Цікавий пласт дослідження — порівняння досвіду тих, хто отримав мікрогрант, і тих, хто не отримував (не подавав заявку). Останні частіше фокусувалися на утриманні бізнесу на поточному рівні й уникали ризиків. Іван, власник майстерні у Вінниці, сказав: «Головне — утриматись. Зараз не до експансії». Анжеліка з Кропивницького додала: «Зараз не до розширення. Треба вижити». Ті, хто не отримав грант, зазвичай покращували свої бізнес‑плани, скорочували витрати й відкладали масштабування на «після перемоги».

Натомість отримувачі грантів демонстрували сміливіший підхід: розширювали асортимент, відкривали нові точки продажу, впроваджували онлайн‑торгівлю. За їхніми словами, саме наявність «фінансової подушки» дозволяла ризикувати. Оксана з Полтави, яка відкрила майстерню з пошиття військової форми, зізналася: «Якби не грант, я б не наважилася [це зробити]. Тепер у нас працює шестеро людей, і ми шукаємо вихід на експорт». Це порівняння показує, наскільки обмеженим може бути доступ до капіталу під час війни та як одна програма може змінити траєкторію бізнесу.

Обмеження та потенціал подальших досліджень

 має низку обмежень. По‑перше, брак даних: про розвиток (або закриття) підприємств за рік чи більше після отримання гранту, про прибутковість тощо. По‑друге, розмір вибірки: 10 глибинних інтерв’ю – це пошуковий формат, який не претендує на репрезентативність. Проте ці історії дозволяють побачити деталі, які губляться у статистиці.

Дослідження відкриває простір для подальших аналітичних розвідок. Майбутні проекти можуть використовувати опитування підприємців та дані фінансової звітності, що дозволить відстежувати зміни у доходах, зайнятості та продуктивності. Експериментальні методи (наприклад, рандомізовані вибіркові гранти) можуть допомогти оцінити причинно‑наслідковий ефект мікрогрантів. Також варто вивчати інтеграцію грантів із іншими програмами, наприклад, чи наявність кредиту за програмою «5–7–9 %» підвищує шанси на успіх тих, хто отримав грант. Усе це дозволить сформувати комплексну політику підтримки малого бізнесу.

Висновки

Для багатьох підприємців мікрогранти стали «рятівним колом» у критичний момент. Вони дозволили їм не лише вижити, але й почати нові проекти, створити робочі місця й підтримати місцеві економіки. Грант спонукає підприємців думати не лише про поточні проблеми, але й планувати на кілька років наперед. 

Втім, гранти підсилюють стійкість бізнесу, але не гарантують її. Ключовими є супутні фактори — знання, підтримка та середовище довіри. Зміни, внесені до програми у 2025 році, розширюють можливості для окремих категорій підприємців і враховують уроки попередніх років. Проте головний урок залишається незмінним: без ефективного супроводу навіть найщедріша фінансова допомога може не дати сталого результату. Це потрібно враховувати, реформуючи програму та запускаючи нові інструменти підтримки. 

«Власна справа» має потенціал стати не лише антикризовим інструментом, а й одним з елементів стратегії економічного відновлення. Щоб реалізувати цей потенціал, держава має слухати підприємців, удосконалювати правила й допомагати тим, хто хоче й може створювати робочі місця.

Посилання

1. Aldianto, L., Anggadwita, G., Permatasari, A., Mirzanti, I. R., & Williamson, I. O. (2021). Toward a business resilience framework for startups. Sustainability, 13(6), 3132.
2. Audretsch, D., Momtaz, P. P., Motuzenko, H., & Vismara, S. (2023). The economic costs of the Russia-Ukraine war: A synthetic control study. Economics Letters, 224, 111123.
   
3. Durst, S., & Gerstlberger, W. (2020). Financing responsible small-and medium-sized enterprises: An international overview of policies and support programmes. Journal of Risk and Financial Management, 14(1), 10.
4. Kersten, R., Harms, J., Liket, K., & Maas, K. (2017). Small Firms, Large Impact? A systematic review of the SME Finance Literature. World Development, 97, 330–348.
5. OECD. (2024). Enhancing resilience by boosting digital business transformation in Ukraine. OECD. 
6. Srhoj, S., Lapinski, M., & Walde, J. (2021). Impact evaluation of business development grants on SME performance. Small Business Economics, 57(3), 1285–1301.
7. United Nations Development Programme (UNDP). (2024). Assessment of the Impact of the War on Micro-, Small-, and Medium Enterprises in Ukraine.
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 р. № 738 «Деякі питання надання грантів бізнесу».
9. Державний центр зайнятості України. Дашборд із даними щодо програми «Власна справа» (2022–2025).