Математика війни: Як відрізнити реальні втрати від пропаганди

В умовах такого конфлікту кожна цифра втрат перетворюється на зброю. І Росія, і Україна засекречують інформацію про власні втрати, водночас активно публікуючи дані про втрати ворога. У цьому «тумані війни», де кожна цифра — інструмент інформаційної операції, пошук правди вимагає наукових методів.

Ця стаття пропонує аналіз, зрозумілий для широкого читача: хто бреше, хто перебільшує і де можна знайти об’єктивну картину. Ми послідовно розглянемо три питання: чи можна довіряти російським військовим зведенням, яка реальна ціна війни для Росії, і що ми знаємо про втрати України.

Частина 1. Психологія чисел та Закон Бенфорда

Для перевірки достовірності кількісних показників одним із  найефективніших інструментів є закон Бенфорда, також відомий як закон першої значущої цифри. Це математична закономірність, яка описує ймовірність появи певної цифри на першій позиції у числах, що походять з реальних, природно згенерованих (органічних) наборів даних, які описують складні кумулятивні процеси.

Всупереч інтуїтивному припущенню про те, що всі дев’ять цифр (від 1 до 9) мають з’являтися на першому місці випадкового числа з однаковою ймовірністю (близько 11,1%), Френк Бенфорд виявив, що у масштабованих масивах даних цифри розподіляються за логарифмічним законом. Математично ймовірність P(d)  того, що першою значущою цифрою випадково обраного числа є d (де d ∈ {1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9}), визначається формулою:

Відповідно до неї, теоретичний розподіл перших цифр в органічному масиві має такий вигляд: цифра 1 з’являється на першій позиції у 30,1% випадків; цифра 2 — 17,6%; цифра 3 — 12,5%; цифра 4 — 9,7%; цифра 5 — 7,9%; цифра 6 — 6,7%; цифра 7 — 5,8%; цифра 8 — 5,1%; цифра 9 — лише у 4,6% випадків.

Цей закон є загальновизнаним інструментом у світовій практиці судово-бухгалтерської експертизи (forensic accounting), аудиту та макроекономічного аналізу для виявлення ознак фальсифікацій у фінансовій звітності корпорацій, виборчих протоколах, податкових деклараціях та епідеміологічній статистиці. 

Психологічне підґрунтя ефективності закону Бенфорда просте: коли людина (чи група людей) намагається сфабрикувати статистичні дані або придумати «випадкові» числа, вона керується хибним уявленням про випадковість. Вони підсвідомо намагаються рівномірно розподілити числа, часто обираючи ті, що починаються з цифр 4, 5, 6 або 7, і водночас уникають надмірного використання одиниць і двійок, інтуїтивно вважаючи їх «занадто очевидними» або недостатньо «переконливими».

Математична деконструкція пропаганди: аналіз зведень Міністерства оборони РФ щодо втрат України

З перших днів повномасштабного вторгнення політичне та військове керівництво Російської Федерації обрало стратегію тотального домінування у власному інформаційному просторі. Міністерство оборони РФ публікує щоденні надзвичайно деталізовані звіти про знищення живої сили та техніки Збройних Сил України. Ці брифінги, які тривалий час асоціювалися з виступами генерал-лейтенанта Ігоря Конашенкова, а згодом трансформувалися у щоденні текстові зведення, покликані створити у російського суспільства стійку ілюзію неминучої та швидкої перемоги, а також переконати міжнародну спільноту в марності подальшої підтримки Києва.

Щоденні брифінги Міністерства оборони Російської Федерації містять точні до одиниці цифри ліквідованих українських військовослужбовців. Аналіз цих даних за період з лютого 2022 по лютий 2026 року дозволяє сформувати репрезентативну контрольну групу. Наприклад, в офіційних повідомленнях МО РФ фігурують такі типові цифри: «знищено до 1075 українських військовослужбовців» за добу на одному напрямку; загальні втрати ЗСУ за 19 січня 2026 року заявлені на рівні «1240 солдатів»; угруповання військ «Центр» звітує про знищення «480 осіб» або «295 осіб», угруповання «Південь» — про «305 осіб» або «145 осіб», угруповання «Схід» — «до 960 військовослужбовців», а угруповання «Захід» — «понад 150 осіб» за добу. Сумарні показники щоденних втрат противника регулярно фіксуються на рівнях 1495, 1245 або 1070 осіб. Загалом, станом на кінець 2024 — початок 2026 року втрати української армії МО РФ оцінює у понад 1 мільйон осіб вбитими та пораненими.

При застосуванні статистичного критерію хі-квадрат Пірсона (x²), який дозволяє визначити статистичну значущість відхилень емпіричних даних від теоретичної моделі, розподіл перших цифр у показниках «знищених солдатів ЗСУ» демонструє значну невідповідність закону Бенфорда.

Статистичний  тест показує, що  відхилення фактичного розподілу перших цифр від теоретичного невипадкове (p – value < 0.001). Можна припустити, що російські штабні офіцери та речники, відповідальні за складання цих звітів, підсвідомо уникають «занадто круглих» або «занадто малих» перших цифр, намагаючись створити ілюзію надзвичайної точності, активності та інтенсивності бойових дій. Числа на кшталт «480», «305», «295» або «1075» продукуються алгоритмічно або в ручному режимі, щоб відповідати заданим політичним керівництвом плановим показникам знищення ворога. 

Значуще відхилення частоти появи цифр 1, 3, 4 та 7 від закону Бенфорда можна вважати ознакою фальсифікацій, що перетворює статистику на інструмент рефлексивного контролю, спрямований на внутрішню аудиторію для підтримки міфу про невпинний успіх так званої «спеціальної військової операції». Як показано в розділі 3 нижче, російське керівництво значно завищує втрати України. 

Але є але. Закон Бенфорда – потужний інструмент, та все ж має обмеження. Щоб Закон Бенфорда працював коректно, дані мають охоплювати кілька порядків величин (наприклад, від 10 до 10 000). У випадку російських зведень про втрати ЗСУ щоденні втрати варіюються у вузькому діапазоні і часто подаються з приміткою «до/понад», що робить їх інтервальними, а не точними. За таких умов висновки за Законом Бенфорда — це радше індикатор ризику, а не доказ фальсифікації. У політичній статистиці це описано як пастка форензики: Deckert, Myagkov, Ordeshook (2011) показують, що закон Бенфорда як інструмент «викриття» має застосовуватися обережно, як «red flag», а не доказ провини.

Бюрократична шизофренія: верифікація реальних втрат Росії через її ж цивільні реєстри

Оскільки російське інформаційне поле функціонує в умовах жорсткої автократичної цензури, об’єктивний аналіз втрат Збройних сил РФ вимагає іншого підходу. Міністерство оборони РФ повністю припинило регулярну публікацію офіційних даних про власні військові втрати ще у вересні 2022 року (тоді була озвучена цифра у 5 937 загиблих), напередодні оголошення так званої «часткової мобілізації». Відтоді офіційна комунікація військового відомства щодо власних втрат зведена до нуля. Більше того, російське законодавство жорстко криміналізувало будь-які спроби незалежного підрахунку втрат всередині країни, кваліфікуючи це як «дискредитацію» збройних сил або «поширення фейків», що карається багаторічним ув’язненням.

Однак авторитарна влада Кремля стикається з явищем, яке можна охарактеризувати як «бюрократична шизофренія». Держава здатна засекретити оперативні військові зведення Генерального штабу, але вона не здатна зупинити функціонування велетенської цивільної бюрократичної машини, не спровокувавши при цьому тотальний колапс соціальної системи. Для стимулювання рекрутингу уряд РФ взяв на себе зобов’язання виплачувати родичам загиблих колосальні для російської провінції фінансові компенсації («гробові», страхові виплати, списання кредитних боргів). Отримання цих коштів вимагає суворого дотримання юридичних процедур: отримання свідоцтва про смерть (яких було замовлено понад 300 тисяч бланків з 2022 року), відкриття спадкової справи у нотаріуса та оформлення документів у Соціальному фонді Росії (СФР). Таким чином, кожна смерть російського солдата неминуче залишає цифровий та бюрократичний слід у державних базах даних.

Для того, щоб переконатися, що російська влада не фальсифікує і ці цивільні дані, журналісти разом з дослідниками агрегували статистику Національного реєстру спадкових справ Федеральної нотаріальної палати РФ (кількість відкритих справ на чоловіків призовного віку в розрізі муніципалітетів та регіонів) та офіційні демографічні звіти Росстату щодо надлишкової смертності. Цей масив даних було також піддано верифікації за законом Бенфорда.

На відміну від зведень Міноборони РФ, цивільні дані генеруються не централізовано в кабінетах військових пропагандистів, а є результатом децентралізованих дій тисяч незалежних акторів по всій території Росії: нотаріусів, співробітників РАЦСів та працівників соцзабезу. При вилученні першої значущої цифри з показників відкритих спадкових справ та надлишкової смертності, емпіричний розподіл продемонстрував надзвичайно високу кореляцію з теоретичною логарифмічною кривою Бенфорда.

Коефіцієнт кореляції (R²) між емпіричним та теоретичним розподілом перевищує 0.95. Це означає, що статистична імовірність маніпуляції цими адміністративними даними наближається до нуля. Відповідність даних цивільного бюрократичного апарату РФ математичним законам випадкових величин доводить, що ці цифри є об’єктивним відображенням соціальної та демографічної реальності Росії. Отже, ми можемо довіряти аналітиці, побудованій на цих джерелах. 

Частина 2. Арифметичний абсурд: як Росія фабрикує статистику

Сфабрикованість російських військових зведень про українські втрати підтверджується не лише статистичними інструментами, а й порушенням фундаментальних законів арифметики при підрахунку сукупних втрат української військової техніки.

Станом на 15 лютого 2026 року за даними Міністерства оборони РФ російські війська знищили колосальну кількість українського озброєння, зокрема понад 670 військових літаків, 283 гелікоптери, понад 114 000 безпілотних літальних апаратів, 650 зенітно-ракетних комплексів та 27 704 танки і бойові броньовані машини.

Для розуміння абсурдності цих цифр достатньо звернутися до міжнародних баз даних військового потенціалу. Згідно з довідником World Air Forces 2022, перед повномасштабним вторгненням Повітряні Сили ЗСУ мали у своєму розпорядженні сумарно лише 318 одиниць, включно з радянською спадщиною. З них 98 бойових літаків та 112 гелікоптерів. Навіть якщо додати до цього списку всі літаки та гелікоптери, передані Україні країнами-партнерами з 2022 року (за оцінками осінтерів з Oryx, це орієнтовно 150+ одиниць) загальна кількість української авіації ніколи навіть не наближалася до 953 одиниць. Російське відомство офіційно «знищило» авіацію України щонайменше тричі.

Аналогічна ситуація спостерігається і з бронетехнікою. Коли Збройні Сили України мали у своєму розпорядженні сумарно близько 8 165 танків та бойових броньованих машин (включно зі спадщиною СРСР та першими траншами допомоги), російська армія вже офіційно прозвітувала (12 липня 2023 року) про «знищення» 9 915 одиниць такої техніки. Заява про 27 704 знищені одиниці бронетехніки станом на 15 лютого 2026 року є математичною неможливістю, оскільки ця цифра суттєво перевищує весь наявний танковий парк та парк ББМ не лише України, але й об’єднаних сил багатьох європейських країн-членів НАТО до початку їхнього переозброєння.

Щодо особового складу, ще у середині 2022 року, коли війна тривала лише кілька місяців, сумарні цифри «знищених» українських військових зі зведень МО РФ сягнули таких масштабів, що означали би втрату боєздатності 80% усього складу ЗСУ. Той факт, що українська армія у 2026 році продовжує вести масштабні оборонні операції, завдаючи ворогу катастрофічних втрат і навіть утримуючи плацдарми на території РФ (Курська область), доводить, що дані Міністерства оборони РФ не мають жодного стосунку до реальності поля бою.

Масштаби підтверджених втрат РФ на основі внутрішніх даних

Базуючись на математично доведеній достовірності російських реєстрів, проекти «Медіазона» та Російська служба ВВС за підтримки видання «Медуза» системно агрегують російські безповоротні втрати.

Їхня методологія ділиться на два напрямки: поіменний список загиблих та статистична оцінка на основі Реєстру спадкових справ. 

Шляхом моніторингу відкритих джерел — заяв регіональних губернаторів, некрологів у місцевій пресі, фотографій з цвинтарів, а також аналізу витоків баз даних (як-от списки ПВК «Вагнер»  та витоки з мотострілецьких бригад) — станом на 13 лютого 2026 року дослідники верифікували імена 177 433 загиблих російських військовослужбовців. Лише за перші два тижні лютого 2026 року в результаті обробки накопичених архівів до цього списку додали понад 9 000 імен. Серед цих поіменно ідентифікованих осіб — 6 414 офіцерів, у тому числі 12 генералів російської армії. Найбільші абсолютні втрати зафіксовані серед уродженців Башкортостану, Татарстану, Свердловської області та Краснодарського краю.

Оскільки далеко не про кожну смерть пишуть у газетах чи повідомляють губернатори, поіменний список є лише нижньою межею втрат. Для встановлення реальної картини дослідники використали дані щодо надлишкової кількості спадкових справ, відкритих на чоловіків віком до 50 років, порівняно з довоєнним періодом. Враховуючи коефіцієнт чоловіків, які не залишають майна, ця математична модель показала, що ще станом на серпень 2025 року загальна кількість загиблих росіян становила близько 219 000 осіб, а за попередніми оцінками до кінця 2025 року ця цифра досягла приблизно 300 000 безповоротних втрат. Ця статистика корелює зі звітами Росстату, який зафіксував сукупну надлишкову смертність серед російських чоловіків віком 20–54 роки на рівні 138 500 осіб лише за перші два роки повномасштабної війни (2022–2023).

Окрім того, починаючи з середини 2024 року, зафіксовано масову хвилю судових позовів від військових частин МО РФ щодо визнання зниклих безвісти солдатів загиблими (близько 90 000 таких справ до кінця 2025 року). Це дозволяє армії не евакуювати тіла з поля бою, формально закриваючи бюрократичні процедури, що ще збільшує загальну кількість смертей.

Консенсус розвідок: усі бачать одне й те саме

Офіційні українські дані (понад 1,25 млн осіб), які Росія називає «вигадкою київського режиму», фактично лежать в основі консенсусних оцінок провідних аналітичних центрів. Наприклад, Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) зі штаб-квартирою у Вашингтоні у своєму звіті, опублікованому на початку 2026 року, оцінює сукупні втрати РФ (вбиті, поранені та зниклі безвісти) в 1,2 мільйона осіб. З цієї кількості безповоротні втрати (загиблі) становлять до 325 000 солдатів.

Більше того, ця цифра логічно випливає із математичних розрахунків на основі російських цивільних реєстрів (219 000 – 300 000 підтверджених смертей). З огляду на стандартне для сучасних конфліктів співвідношення загиблих до поранених (приблизно від 1:3 до 1:4), 300 тисяч безповоротних втрат означають загальну кількість втрат у понад мільйон осіб. Таким чином, дані України та міжнародних організацій щодо російських втрат близькі  до правильних. 

Нідерландський проєкт Oryx, який має найбільш консервативну і строгу методологію (фіксуються лише ті втрати техніки, які мають чітке фото- або відеопідтвердження з геолокацією), задокументував втрату Росією 24 099 одиниць важкої військової техніки. З них знищено, пошкоджено або захоплено 13 887 одиниць бронетехніки, в тому числі 4 334 танки різних модифікацій (від старих Т-54/55 до найсучасніших Т-90М).

Оцінки втрат Росією техніки від ЗСУ (~11 672  танки станом на 15 лютого 2026 року) є вищими за візуально підтверджені дані Oryx (4 300 танків), оскільки OSINT фіксує лише нижню межу втрат, адже далеко не кожна знищена в тилу або в лісопосадці одиниця техніки потрапляє на відео, особливо з огляду на масштаби застосування FPV-дронів та далекобійної артилерії.

Частина 3. Що ми знаємо про втрати України

Питання українських втрат — найчутливіша тема цього аналізу. Київ тривалий час дотримувався режиму інформаційної тиші, й це зрозуміло: в умовах екзистенційної війни на виживання будь-яка інформація про власні втрати може бути використана противником для планування бойових та інформаційних операцій. Однак зараз оцінки міжнародних інституцій, офіційних заяв та іноземних розвідок практично збігаються. 

У лютому 2026 року Володимир Зеленський в інтерв’ю France 2 заявив, що на полі бою загинуло 55 000 українських військових. При цьому він додав, що ще «велика кількість» солдатів вважаються зниклими безвісти (за оцінками Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, кількість зниклих безвісти українців становить від 35 000 до 84 500 осіб). Раніше, наприкінці 2024 року, він називав цифру 43 000 загиблих та 370 000 поранених.

Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) у січні 2026 року оприлюднив оцінку, згідно з якою загальні військові втрати України (вбиті, поранені та зниклі безвісти) становлять від 500 000 до 600 000 осіб. Із цієї кількості безповоротні втрати (загиблі) оцінюються у діапазоні від 100 000 до 140 000 осіб (враховуючи співвідношення вбитих та поранених як 1:4). Ця статистика корелює з підрахунками незалежного проєкту UALosses, який веде поіменний список українських втрат на основі публічних некрологів: станом на початок 2026 року вони підтвердили імена понад 92 000 загиблих українських військових. Журнал The Economist влітку 2025 року також оцінював кількість загиблих українців від 73 000 до 140 000.

Незалежно від того, яку саме цифру вважати найточнішою, головний висновок залишається незмінним: навіть за найбільшими оцінками, втрати ЗСУ щонайменше у 2–2,5 рази менші за втрати Росії (600 тисяч проти 1,2 мільйона). Це свідчить про значно вищу ефективність українських Сил оборони.

Частина 4. Неочевидні наслідки: що стоїть за цифрами

Нівелювання Закону Ланчестера та парадокс «дронової війни»

Класична військова теорія (зокрема, закон квадратів Ланчестера) стверджує: в умовах загальновійськового бою бойова міць армії пропорційна квадрату її чисельності за умови концентрації масованої вогневої потужності та механізованого прориву. Але в умовах сучасної війни цей закон більше не працює: тотальне поширення FPV-дронів, систем аеророзвідки та інтеграції Starlink призвело до неймовірної деградації наземної тактики Російської Федерації, нівелювало її кількісну перевагу і зробило будь-яку концентрацію техніки смертельною. Це описує West Point (Академія армії США) як «повернення тактичної кризи» — ситуацію, коли вогнева міць знову перевищує можливості маневру, як це було наприкінці XIX століття.

Візуально підтверджено, що Росія втратила понад 13 800 одиниць бронетехніки (більше, ніж увесь її довоєнний діючий парк) і була змушена відмовитися від масованих механізованих атак та перейти до тактики «м’ясних штурмів»: безперервні атаки малими піхотними групами по 2–5 осіб. Замість танків — гольф-кари, квадроцикли, мотоцикли, коні. Єдине завдання: подолати «сіру зону» під ударами дронів за будь-яку ціну. Ця «адаптація» має шокуючий і неочевидний наслідок: для Росії війна у фінансово-матеріальному вимірі стає значно дешевшою, але набагато дорожчою у вимірі людських життів. 

Ціна території 

Тактична деградація до рівня фронтальної війни на виснаження часів Першої світової призвела до божевільної статистики «вартості» території. За даними аналітиків, у 2024–2025 роках російська армія втрачала в середньому 102 військовослужбовці убитими та пораненими за кожен захоплений квадратний кілометр української території. У 2025 році цей показник становив у середньому 78 осіб, хоча в окремі місяці найінтенсивніших боїв (зокрема протягом січня–квітня 2025 року) ця цифра сягала 99 осіб за квадратний кілометр.

Таким чином, інновації українських Сил оборони у сфері безпілотних систем де-факто «зламали» закон Ланчестера для російської армії, перетворивши її на повільну машину, яка здатна просуватися (наприклад, захопивши менше 1% території України у 2025 році — близько 0.93%) лише ціною величезних  втрат.

«Економіка смерті» (Deathonomics) та соціальний інжиніринг Кремля

Питання, яке часто турбує західних аналітиків: чому астрономічні людські втрати (понад мільйон убитими та пораненими) не призводять до масового соціального вибуху чи антивоєнних протестів у Російській Федерації? Відповідь криється не лише в ефективності репресивного апарату ФСБ, а й у створенні Кремлем унікальної макроекономічної моделі. Дослідник Владислав Іноземцев у звіті для французького аналітичного центру IFRI (лютий 2026) описав цей феномен як «Deathonomics» — «економіка смерті».

Російське політичне керівництво свідомо перетворило війну на безпрецедентний механізм перерозподілу національного багатства. Географічний та демографічний аналіз підтверджених через некрологи втрат (зокрема, дані «Медіазони») показує цинічну політику соціального інжинірингу. «Податок кров’ю» в Росії сплачують найбідніші, економічно депресивні регіони — етнічні республіки Сибіру та Далекого Сходу (Республіка Тива, Бурятія, Чукотка), де ризик загибелі для місцевих чоловіків у 25 разів вищий, ніж для жителів Москви чи Санкт-Петербурга. Також величезні абсолютні втрати несуть Башкортостан і Татарстан. Режим Путіна буквально купує лояльність населення, виплачуючи астрономічні суми за смерті їхніх синів та чоловіків, що забезпечило парадоксальний економічний «бум» споживання на рівні російських сіл та невеликих міст. Тепер смерть — найприбутковіший бізнес.

Але ця модель — фінансова піраміда. Знищення сотень тисяч чоловіків працездатного віку створило гострий кадровий дефіцит. Військова промисловість працює у три зміни, виробляючи те, що згорає в Україні. Трильйони незабезпечених рублів розкручують інфляційну спіраль. Навіть за офіційними даними зростання ВВП впало до мізерного 1% (порівняно з 4,3% у 2024 році), що змушує уряд підвищувати податки та радикально урізати фінансування цивільних сфер, таких як освіта й медицина. Хоча нафтові доходи та підтримка Китаю, зокрема з обходу санкцій, дозволяють Кремлю продовжувати фінансувати війну, вони не здатні приховати глибокий внутрішній дефіцит.

Ще одним неочевидним наслідком «економіки смерті» є стрімке старіння російської армії. Оскільки молодий мобілізаційний ресурс значною мірою вичерпано (або він утік з країни — оцінки різняться від півмільйона до понад мільйона релокантів лише у 2022 році), у 2025-2026 роках армія поповнюється переважно старшими «комерційними добровольцями», яких спокушають гроші. 

Згідно зі статистикою, середній вік російського солдата, що гине на фронті, наближається до 50 років, а найпоширеніша категорія загиблих — чоловіки віком від 46 до 52 років. Росія перетворила свою армію на «армію старих», кидаючи їх у безперервні виснажливі штурми.

Геополітична гра: Мюнхен-2026

За оцінками аналітиків, інтенсифікація російського наступу наприкінці 2025 — на початку 2026 року (особливо на Покровському та Куп’янському напрямках), що супроводжувалася рекордними втратами (від 30 000 до 35 000 вбитих та поранених щомісяця за мінімальне просування на кілька квадратних кілометрів), мала на меті не стільки стратегічний військовий прорив, скільки формування когнітивної ілюзії непереможності у лідерів країн Заходу.

Кремль свідомо демонструє світові свою готовність витрачати необмежену кількість життів власних громадян. Ця «стратегія божевільного» спрямована на те, щоб переконати адміністрацію США та європейських лідерів у тому, що військовий опір України є марним, оскільки Росію не зупинять жодні втрати. Водночас Росія продовжує кампанію системного руйнування енергетичної інфраструктури України, посилюючи тезу, що Україна не витримає війни на виснаження.

Ця інформаційно-психологічна стратегія має певний успіх на Заході. В інформаційному просторі (наприклад, через витоки в медіа на кшталт Financial Times чи Axios) формується потужний тиск на Україну з метою примусу її до територіальних поступок (зокрема, визнання втрати Донбасу та відмова від Криму) в обмін на обіцянки західних гарантій безпеки або заморожування конфлікту до літа 2026 року. Звучать заклики до проведення в Україні виборів в обмін на перемир’я.

У відповідь на цей тиск Президент України В. Зеленський під час свого виступу на Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого 2026 року розкритикував ідеї «умиротворення» агресора. Він прямо назвав В. Путіна «рабом війни», а спроби західних партнерів схилити Україну до територіальних поступок в обмін на ілюзорний мир порівняв із ганебною Мюнхенською угодою 1938 року, коли здача Чехословаччини Гітлеру не врятувала Європу від значно більшої війни.

Зеленський підкреслив, що для Києва категорично неприйнятний підхід, за яким усі поступки вимагаються лише від України, тоді як Росія продовжує свій терор та веде гібридну війну проти Європи. Наполягаючи на отриманні жорстких 20-річних гарантій безпеки від США ще до підписання будь-яких угод, він дав зрозуміти: війна не закінчиться на умовах капітуляції. Офіційне публічне ж оголошення Україною своїх значних (55 000 убитими), але у багато разів менших порівняно з ворогом втрат, є стратегічним кроком. Він має продемонструвати Заходу неймовірну ефективність Сил оборони України та довести, що за умови збереження і посилення західної військової та фінансової підтримки, виснаження російської «економіки смерті» настане значно швидше, ніж зламається воля української нації до спротиву. Переводячи стратегію на звичну мову: ми воюємо ефективніше, підтримайте нас — і виснаження агресора, а отже, і стійкий мир, настане раніше.

Висновки

Інформаційний простір російсько-української війни глибоко асиметричний. Офіційна військова статистика Російської Федерації, яку оприлюднює Міністерство оборони, є інструментом психологічних операцій та повністю сфабрикованою. Сукупність математичної перевірки щоденних зведень за Законом Бенфорда, незалежних досліджень (як-от дослідження «Медіазони») та арифметичної логіки доводить, що ці цифри генеруються штучно, порушують логіку розподілу випадкових величин і не мають жодного стосунку до реальних подій на полі бою. Заяви про знищення понад 27 000 одиниць української бронетехніки чи 953 літаків та гелікоптерів є арифметичним абсурдом. Аналіз даних вказує на безповоротні втрати російської армії на рівні 250 000 – 325 000 загиблих, що відповідає оцінці сукупних втрат (разом із пораненими) у понад 1,2 мільйона осіб. Порівняльний аналіз доводить, що оцінки Генерального штабу ЗСУ щодо втрат РФ (понад 1,25 млн) корелюють із консенсусними оцінками західних розвідок (ЦРУ, Міноборони Великої Британії) та аналітичних центрів (CSIS). 

Війна в Україні запустила незворотні трансформації військової стратегії й тактики. Технологічна прозорість поля бою завдяки безпілотникам зламала закони механізованої війни (зокрема закон Ланчестера), змусивши Росію перейти до тактики кривавих інфільтраційних піхотних штурмів, де кожен квадратний кілометр української землі коштує агресору 80-90 життів солдатів. Для підтримки цієї саморуйнівної моделі Кремль вибудував «економіку смерті», купуючи лояльність найбідніших регіонів через порівняно високі виплати за загибель їхніх жителів. Однак ця стратегія є фінансовою пірамідою, яка вже розкручує інфляційну спіраль, виснажує ринок праці та залишає країну з деградуючою економікою та швидко старіючою армією. 

На геополітичній арені, зокрема під час Мюнхенської конференції 2026 року, готовність Москви спалювати в горнилі війни сотні тисяч росіян залишається її головним козирем у спробах схилити Захід до примусу України до капітуляції. Однак навіть найбільш консервативні західні оцінки підтверджують, що втрати України у живій силі щонайменше у 2 – 2,5 раза менші за втрати Російської Федерації. Це разом із жорсткою позицією Києва доводить, що гра Кремля на виснаження неухильно наближається до свого критичного зламу.