Нещодавно Міжнародний валютний фонд (МВФ) ухвалив два важливі рішення. По-перше, він затвердив нову політику, яка дозволяє йому за певних обставин надавати фінансову допомогу країнам, навіть якщо ті мають заборгованість за офіційними двосторонніми кредитами. По-друге, МВФ постановив, що українські облігації, викуплені російським урядом задля допомоги урядові Януковича, є двостороннім міждержавним боргом. Що означають ці рішення для України?
Перше рішення для України є явно вигідним. Перед його ухваленням український уряд фактично перебував на російському гачку. Якщо Україна не сплатила б боргів Януковича, її могли б оголосити боржником, і фінансування МВФ було б перекрите. Зважаючи на жалюгідний стан державних фінансів і брак доступу до міжнародних ринків капіталу, цей сценарій міг би стати серйозним, ба навіть фатальним ударом по Україні. Не дивно, що уряд Росії не погодився на реструктуризацію кредиту. Утім, МВФ змінив свою політику, й нині позиція Росії значно ослаблена. Україні слід лише добросовісно домовитися про реструктуризацію. Оскільки «добросовісність» є досить туманним терміном, російський уряд може ще довго не бачити грошей з України: найімовірніше, Україна братиме участь у тривалих перемовинах, робитиме різні пропозиції, залучатиме суди тощо. Може пройти багато років, перш ніж буде знайдено якесь рішення, а тим часом Україна отримуватиме фінансування від МВФ, яке відкриває доступ до додаткового фінансування з інших джерел.
З огляду на перше рішення, друге є менш важливим, адже немає жодних корінних змін у переговорних позиціях українського та російського урядів; утім, це означає, що Україна не може включити російський кредит до периметру нещодавно реструктуризованої заборгованості приватних власників облігацій. Україна може не погодитися з цим рішенням, однак має його поважати, якщо хоче отримувати фінансування від МВФ. У нинішніх умовах в України невеликий вибір, тому їй доведеться виконувати постанови МВФ і розпочати переговори з російським урядом. Проте друге рішення може відкрити скриньку Пандори.
Формально уряд Росії не надавав прямих позик українському урядові. Кошти Україні позичив Фонд національного добробуту Росії (ФНД). Ба більше, це було зроблено шляхом випуску облігацій в Ірландії. Іншими словами, Україна випустила боргові цінні папери, які в принципі міг придбати будь-хто, але так «сталося», що весь випуск викупив ФНД. Ось офіційна історія від МВФ:
«…Російський міністр фінансів Антон Силуанов пояснив, що фінансова допомога надавалася через ФНД, оскільки відповідні кошти не були асигновані федеральним бюджетом, що виключало отримання прямого міжурядового кредиту. Оскільки інвестиційні обмеження ФНД не дозволяли напряму інвестувати в українські облігації (у зв’язку з вимогами рейтингу кредитоспроможності), було потрібне спеціальне рішення уряду, щоб змінити їх. Це дозволяє стверджувати, що ФНД, купуючи єврооблігації, діяв від імені уряду. Згодом російська влада на прохання української підтвердила групі Euroclear, що весь цей час єврооблігації на 100% належали російському урядові».
Така аргументація проблематична. Уявімо, що російський уряд не утримував українські боргові зобов’язання «весь цей час» і продав облігації комусь (наприклад, хедж-фонду на кшталт Franklin Templeton). Згідно з постановою МВФ, це могло б змінити правовий статус боргу. Однак це порушує принцип того, що права власників облігацій не залежать від особистості власників облігацій. Уряди, домашні господарства чи фірми не можуть сказати: ми збираємося платити хорошим хлопцям й не виконувати зобов’язання перед поганими хлопцями. Позичальники мають однаково ставитися до всіх держателів облігацій.
Тепер уявімо, що ФНД від імені російського уряду купує облігації (весь випуск), які були випущені українським урядом і раніше були в руках приватних інвесторів (наприклад, фонду Franklin Templeton). Чи означає це, що нині ці облігації є частиною двостороннього міжурядового боргу?
Якщо ні, тоді є явна невідповідність у постанові: до покупки і продажу облігацій у будь-який момент слід ставитися однаково. Якщо хтось купує облігацію після випуску, це не робить такого власника меншим або відмінним у правах.
Якщо так, то чи має борг США, який утримується китайськими/саудівськими/російськими урядами чи їхніми державними фондами, вважатися двостороннім? Звісно, ні! І все ж саме це випливає з постанови МВФ. Умова «було потрібне спеціальне рішення уряду» є своєрідним фіговим листком: чиновник чи сторона в іноземному капіталі можуть магічно трансформувати приватний борг у двосторонній навіть без консультацій з урядом, який випустив боргові зобов’язання.
Таким чином, перше рішення слід було прийняти вже давно. Жоден кредитор не повинен стримувати інших кредиторів. МВФ прийняв аналогічне рішення щодо приватних власників боргових зобов’язань давно, ще в 1989 році, і лише зараз застосував ті самі принципи до урядів. Друге рішення виглядає значно суперечливішим. Воно не має логічної послідовності й створює прецедент, який може мати негативні наслідки в майбутньому не лише для країн, що розвиваються, а й для економічних гігантів. На щастя, він нічого істотно не змінює для України в найближчому майбутньому. Справді, уряд України оголосив мораторій на виплати за «російськими» боргами й добросовісно запросив уряд Росії в суд для розв’язання спірних питань. Віктор Янукович може стати головним свідком!
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
