Легше, Швидше, Справедливіше: Банкрутство По-Новому Як Шлях до Поліпшення Інвестклімату в Україні

Загальний обсяг закордонних інвестицій в Україну у 2014 році суттєво зменшився – більше, ніж на 20%. Проте 2015 рік демонструє уповільнення відпливу іноземного капіталу і поступове повернення інтересу іноземних інвесторів. Щоб продовжити позитивні зміни Україні, в першу чергу, варто зосередитися на поліпшенні умов ведення бізнесу. Негайного реформування потребують процедури підключення до електропостачання, отримання дозволів на будівництво та вирішення неплатоспроможності, адже за цими факторами Україна відноситься до відсталих країн.

Інвестиційна активність характеризує економічний розвиток країни, є рушійною силою усіх інноваційних процесів. Основою для здійснення впливу на інвестиційну активність в країні є формування її інвестиційного клімату та іміджу у світі.

Інвестиційний клімат та економічна активність в країні визначається певним набором факторів. В Україні діє багато вагомих чинників, які заважають веденню бізнесу в країні та формують негативний інвестиційний клімат, таких як нестабільна економічна та політична ситуація, військові дії на території країни, високий рівень корупції. Результатом дії цих чинників стало суттєве зменшення в 2014 році обсягу закордонних інвестицій в країну (більше, ніж на 20%), а також закриття великої кількості працюючих підприємств і значне сповільнення створення нових, що в сумі дало зменшення кількості підприємств на 5%. Динаміка цих процесів за останні 3 роки представлена на рис. 1.

Проте 2015 рік демонструє уповільнення відпливу іноземного капіталу з української економіки і поступове повернення інтересу іноземних інвесторів до України. Продовження позитивних змін за наведеними на рис.1 показниками повинно стати ключовим важелем для подальшого розвитку економіки країни. Одним з основних факторів, який впливає на ці зміни, є те, що в країні почали впроваджуватися реформи щодо покращення умов ведення бізнесу, захисту прав інвесторів та власників підприємств.

Загальний стан нормативно-правового забезпечення регулювання ведення бізнесу, а також ступінь виконання прийнятих законів відображається в індексі легкості ведення бізнесу, який щорічно розраховується Світовим банком в рамках проекту «Doing Business» з 2002 року.

Цей індекс користується особливою увагою міжнародних інвесторів при визначені підприємницького та інвестиційного клімату в країні та слугує вагомим критерієм при виборі країни для вкладання свого капіталу в її економіку (кореляція між позицією країни за індексом та обсягом іноземних інвестицій, а також кількістю відкритих нових бізнесів в країні наближена до -0,5).

Тобто інвесторів набагато більше приваблюють країни з простішими умовами ведення бізнесу. Громадяни країни також значно активніше створюють власні бізнеси, розвивають мале підприємництво, якщо державою їм забезпечено сприятливі умови для цього.

В результаті реформування більшості факторів, що впливають на умови ведення бізнесу, та які враховує Світовий банк при розрахунку індексу легкості ведення бізнесу, Україна за останні три роки значно покращила свою позицію в світі за цим індексом. Так, порівняно зі 112 місцем в 2013 році відбувся підйом до 83 місця станом на липень 2015 року, тобто зростання рейтингу на 29 позицій.

Що ж включає Світовий банк до цього індексу? За методологією Світового банку, легкість ведення бізнесу складається з 10 індикаторів, позицію України за якими на кінець 2015 року представлено на рис. 2.

За останній рік покращення позиції України за індексом вдалося забезпечити передусім за рахунок спрощення процедури реєстрації підприємств і, як наслідок, переміщення України за цим індикатором на 40 сходинок ближче до лідерів. Найсприятливішою складовою ведення бізнесу в Україні є процедура отримання кредитів.

Але ще багато сфер не забезпечують комфортне ведення бізнесу. Найбільше заважають підприємцям складні процедури вирішення неплатоспроможності, отримання дозволів на будівництво та підключення до системи електропостачання.

Зупинимось на процедурі вирішення неплатоспроможності, яка є найгіршою складовою рейтингу для України. Проте, в той же час, вона є одною з основних умов для залучення інвесторів в економіку країни, оскільки починаючи свій бізнес, чи вкладаючи свій капітал у вже існуючий бізнес потрібно знати, що в разі невдачі можна так само легко забрати свій капітал без великих ризиків, і країна-реципієнт інвестицій захистить на законодавчому рівні інвестора-капіталодавця. Отже, очевидною є необхідність покращення цієї складової, що повинно забезпечити прийняття нового закону про банкрутство.

Світовий банк при досліджені процедури вирішення неплатоспроможності вивчає ефективність нормативно-правової бази, що застосовується до процедур ліквідації та реорганізації підприємства. Дані для індикатора визначаються за результатами опитування місцевих фахівців з питань неплатоспроможності і перевіряються шляхом вивчення законів та інших нормативно-правових актів, а також загальнодоступної інформації про процедуру вирішення неплатоспроможності. Рейтинг країн за цим індикатором визначається на основі показника віддаленості від «передового рубежу», тобто від найкращого результату. Віддаленість кожної країни від «передового рубежу» вимірюється за шкалою від 0 до 100, де 0 представляє найгірший результат, а 100 – «передовий рубіж» [2].

За методологією Світового банку в аналізі процедури вирішення неплатоспроможності досліджується 9 складових. На рис. 3 відображено стан цих складових для України у порівнянні з лідером за процедурою вирішення неплатоспроможності – Фінляндією.

Загальне відставання від «передового рубежу» у України є істотним (69%), що не дивно при незадовільному стані усіх складових. Після проведення аналізу цих складових, бачимо, що в Україні в середньому лише 8% коштів повертається кредиторам проти 90% у Фінляндії, а також ефективність законодавчого захисту кредиторів є низькою (регулювання участі та забезпечення прав кредиторів у процесі банкрутства). Повернення коштів кредиторами ускладнюється великими вартістю та тривалістю процесу вирішення неплатоспроможності в Україні. З погляду підприємств, що визнані неплатоспроможними, процес банкрутства в Україні також є дуже складним та частіше за все призводить до ліквідації підприємства. Причиною для цього є неефективне регулювання управління активами боржника, тобто отримання відстрочок платежів, отримання кредитів на пільгових умовах та проведення інших заходів, спрямованих на уникнення банкрутства.

Причиною низької позиції України в рейтингу по процедурі вирішення неплатоспроможності є низька ефективніть законодавства в цьому напрямку. Так, головним Законом, що регулює процес вирішення неплатоспроможності, є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Він визначає усі засади проведення процедури банкрутства та права і обов’язки учасників цього процесу. Проте головною вадою чинного законодавства є занадто висока зарегульованість.

За приклад можна взяти процедуру повідомлення боржником кредиторів про свою майбутню неплатоспроможність з метою укладання мирової угоди або вжиття заходів фінансового оздоровлення. Стаття 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулює процедуру досудової санації, але сам Закон і підзаконні акти, які було видано різними органами влади за останні роки, майже унеможливили виконання цієї процедури через введення великої кількості обов’язкових бюрократичних процедур [5]. При цьому кримінальна відповідальність за приховування банкрутства була скасована в 2011 році. В результаті, компаніям набагато простіше не витрачати багато часу та грошей на проведення даної процедури. При цьому, полегшення даної процедури дозволило б збільшити кількість підприємств, що продовжили працювати після проведення процедури вирішення неплатоспроможності, а також зменшити час на цю процедуру, її вартість та фінансові втрати кредиторів.

Таким чином, при реформуванні процедури вирішення неплатоспроможності боржників потрібно забезпечити реформи всіх складових цього процесу, в першу чергу спрямовані на його спрощення. Для цього також необхідно знати інші, непрямі фактори, які здійснюють вплив на легкість процедури банкрутства і, як наслідок, на ведення бізнесу, але не включені до методології Світового банку під час аналізу процесу вирішення неплатоспроможності. На рис. 4 представлені непрямі фактори, самостійно відібрані нами серед індикаторів, які розраховував Світовий банк в 2014 році. Також вважаємо за доцільне включити до обраних факторів індекс сприйняття корупції, розрахований за методикою Transparency International за 2014 рік. Відбір факторів проводився керуючись власним баченням можливої вагомості їх впливу на індикатор, а також керуючись розрахованою нами вагомістю при проведені кореляційного аналізу (р-значення < 0,001).

Очікувано найбільш тісний зв’язок з індикатором вирішення неплатоспроможності має рівень корупції в країні, що є, в свою чергу, основною проблемою України. Адже наявність законів не є гарантуванням їх виконання, що дуже часто підтверджується в нашій країні. І 142 позиція за рівнем корупції в світі ніяк не буде викликати довіру ні у резидентів Україні, ні у закордонних інвесторів, які б гарні закони не були.

Крім того, суттєвим фактором, що спричинює банкрутство суб’єктів господарювання, є падіння попиту з боку населення на товари та послуги внаслідок зменшення купівельної спроможності населення. Так, внаслідок значної девальвації гривні та, як результат, падіння купівельної спроможності українців, багато підприємств були вимушені закритися через те, що низький попит на їхню продукцію не давав можливості отримувати достатньо доходів для розрахунку за своїми зобов’язаннями.

Отже, перед Україною для покращення інвестиційного клімату стоїть низка завдань. Одне з найнагальніших – це поліпшення умов ведення бізнесу в країні. Потребують негайного реформування процедури підключення до електропостачання, отримання дозволів на будівництво та вирішення неплатоспроможності, адже за цими факторами Україна відноситься до відсталих країн.

Для покращення ситуації з останнім індикатором нове законодавство про банкрутство повинно містити покращення за всіма складовими даного індикатора: вартість, час, результати процедури, забезпечення її законності. Основними напрямками реформування повинно стати її спрощення. Крім того, для отримання більшої ефективності від впровадження реформ варто приділити увагу таким факторам, як рівень захисту прав суб’єктів господарювання та, особливо, рівень корупції, як основний чинник довіри інвесторів до законодавства країни.

Посилання