Квартирне питання: Лещенко, Ляшко і Хомутиннік – хто більше зловживає?

Активне публічне обговорення придбання нерухомості народним депутатом України Сергієм Лещенко, яскравий приклад, що життя українського посадовця створює численні можливості для суспільного обурення щодо його справжніх чи уявних гріхів. Держслужбовець веде кращий спосіб життя, ніж людина з порівняним доходом могла би собі дозволити? Можливо він бере хабарі? Отримує доходи з заборонених джерел? Чи є якась різниця між цими припущеннями? А як щодо сплати податків з такого неофіційного доходу? Чи правдиві пояснення щодо джерел та природи доходів для дорогих придбань?

У статті стверджується, що справа Лещенко, хоча і не містить переконливих доказів будь-яких протиправних дій, як пояснюється нижче дійсно заслуговує розслідування. Поряд з іншими нещодавніми випадками потенційного отримання державними посадовими особами неналежних переваг та вигод, які, на жаль, не привернули стільки уваги з боку громадськості та офіційних слідчих органів.

Що трапилось?

Новий народний депутат України Сергій Лещенко придбав квартиру, яку багато хто розглядає як розкіш та зареєстрував її на своє ім’я. Частина витрачених грошей, очевидно, належала йому, що підтверджується останніми деклараціями. Інша частина коштів, як стверджується, була запозичена у його дівчини Анастасії Топольської і власниці інтернет-видання Олени Притули. Квартира могла бути куплена зі знижкою. Придбання Лещенко на даний час розглядається Національним антикорупційним бюро України, на підставі звернення самого депутата.

Цей випадок є протилежним ситуаціям, коли дороге майно офіційно не належить державному службовцю. Наприклад, народний депутат України і лідер Радикальної партії Олега Ляшка пан Ляшко, як повідомляється, проживає у будинку площею понад 500 квадратних метрів, який він, як видається, орендує за ціною невеликої квартири в місті Києві. Подібним чином, екс-прем’єр-міністр України і лідер партії Батьківщина Юлія Тимошенко, як видається, насолоджується життям у маєтку у передмісті Києва, що перебуває у власності її двоюрідної сестри. Інший народний депутат України пан Хомутиннік, як стверджується, святкував своє 40-річчя на дорогій яхті та користувався приватним літаком, які, за чутками, належать йому. Жоден з цих випадків не привів до перегляду на предмет можливих порушень або суттєвого публічного розголосу.

Що, якщо не було жодних позик і Лещенко використав власні гроші?

Чи дійсно Лещенко позичили гроші? Або це було вдавання? Чи могло бути, що він використав свої власні кошти на придбання? Сумніви виникають через добре розуміння українських реалій. Таке саме виправдання, позичення грошей у товариша, хоча і у більшому розмірі, було використане суддею Зваричем, згодом визнаним винним і засудженим до десяти років позбавлення волі, а також іншими посадовими особами, що підозрювались у корупції.

Політик, який не може підтвердити раптове і значне збільшення свого достатку може бути визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, що визначене як незаконне збагачення[1]. Таким чином, краще мати договори позики або інше пояснення. Можливі дві основні альтернативи запозиченню коштів. По-перше, ці гроші могли бути зароблені у 2016 році та ще не підлягати декларуванню. Законні джерела доходів депутата обмежені заробітною платнею, оплатою за викладацьку діяльність, авторські права, наукову роботу, процентний дохід і тому подібне. Подарунки дозволені лише від близьких осіб. Отримання доходів з заборонених джерел є адміністративним правопорушенням, у кращому випадку. По-друге, гроші могли бути заощаджені депутатом. Відповідно до оприлюднених декларацій Лещенко за 2013 – 2015 роки, його доходи були недостатніми для такої інвестиції. Його декларації за попередні роки, що були незаконно опубліковані, вказують на те, що він міг заробити необхідну для придбання суму грошей. Однак, декларація за 2015 рік не показує жодних заощаджень. Правда, вони могли зберігатись у готівковій формі. У цьому випадку, у декларації не було рядку для їх розкриття, що може бути використано для захисту від звинувачень в неналежному декларуванні наявних коштів.

Незалежно від законності джерел для придбання, вартість квартири не повинна бути вигідною пропозицією для депутата, навіть якщо така знижка може надаватися іншому покупцеві; може бути, що ціна була вирішальним фактором для придбання, але пан Лещенко повинен був придбати квартиру за ціною вище порогу “мінімально ринкової ціни”: законодавство по боротьбі з корупцією надає визначення подарунку як будь-якої переваги, пільги або послуги, що надається безкоштовно або за ціною, нижчою за мінімально ринкову ціну, якщо тільки така знижка не є загальнодоступною. Незважаючи на те, що немає переважного методу для визначення такої знижки у центрі Києва на ринку нерухомості, видимість недоречності в поясненнях, наданих депутатом Лещенко, є принаймні так само важливим, як і те, що така знижка могла не дотягнути на кілька тисяч гривень до суми, що є достатньою для накладення адміністративного штрафу у розмірі до 3400 гривень і конфіскації подарунку. Тобто, менша ціна повинна бути лякаючим фактором для державного службовця.

В той же час, ціна квартири зі знижкою не може бути підставою для пред’явлення претензій в ухиленні від сплати податків.

Що, якщо Притула та Топольська дійсно позичили гроші?

Небагато відомо про позику Притули. Вона надана на 10 років, ймовірно у письмовій формі, можливо в іноземній валюті. Процентна ставка, якщо є, невідома, так само як і те чи надана позика під заставу або іпотеку. Зовсім нічого не відомо про іншу позику.

Закон дозволяє народним депутатам України позичати гроші, якщо відсутній конфлікт інтересів або прихованих платежів/вигоди. Позика може також вказувати на певні порушення.

Без письмового договору або інших документів, що підтверджують обов’язок повернути кошти, гроші, надані Притулою, можуть тлумачитись як подарунок. Подарунки в такому розмірі не дозволені для посадовця[2], якщо тільки не надані близькими особами. Притула не є такою. Залежно від розміру та обставин, можна було б стверджувати наявність адміністративного правопорушення[3], злочину незаконного збагачення[4] або, якщо буде доведено, що передача грошей пов’язана з офіційними обов’язками депутата, неправомірної вигоди[5]. Гроші від Топольської могли би бути законним, якщо би депутат та його подруга жили разом, мали спільне господарство та несли взаємні права та обов’язки сімейного характеру[6]. 

Якщо існують договори, їх умови мають значення. Використання іноземної валюти або нарахування процентів є прийнятним[7], але процентна ставка і структура забезпечення повинні бути порівнянна з ринковими умовами. За умови, що вони є надзвичайно сприятливі (наприклад, без відсотків, без забезпечення), вигоду, якою користуються Лещенко, можна розглядати в якості подарунка. Тестом є порівняння умов з “мінімально ринковою ціною”[8]. Закон і існуюча практика не є достатньо чіткими щодо того, як визначити мінімальну ринкову ціну щодо умов позики, і чи може вигода може бути зведена до певної суми, що є важливим для визначення покарання за адміністративне правопорушення.

Ця справа може також підняти запитання щодо конфлікту інтересів, якому пан Лещенко зобов’язаний запобігати. З огляду на те, що запозичена сума перевищує дохід Лещенко за останні три роки, така позика може потенційно викликати певну фінансову залежність від позикодавця, і, отже, створити можливість для впливу позикодавця на його рішення і дії, що створює потенційний конфлікт між його приватним інтересом і публічним обов’язком.

Можливо Лещенко та Топольська купили квартиру разом?

Якщо позики не було, то можливо був намір Лещенко і Топольської спільно придбати квартиру. Вони могли б зареєструвати її як спільну власність на свої ім’я, якби не було б зобов’язання для оформлення надати нотаріально засвідчену згоду пана Топольського, ще є досі офіційним чоловіком подруги депутата. Жоден офіційний документ не вимагається для надання позики без нотаріального посвідчення, так як згода одного з подружжя у цьому випадку презюмується.

Якби це було дійсно так, то при придбанні квартири депутат виступав би в якості нерозкритого агента своєї подруги та/або номінального власника частини квартири. Українське законодавство не визнає такої концепції у випадку угод із нерухомістю. Наслідками є правова невизначеність для Топольської[9], якщо її хлопець після укладення шлюбу ними відмовиться юридично передати частину квартири в її власність.

Обсяг претензій чоловіка буде також варіюватися в залежності від юридичної структури угоди. Якщо його дружина має право власності на квартиру, при відсутності шлюбного договору частка майна буде вважатися сумісною власністю її та її чоловіка, що проживає окремо. У разі наявності позики, предметом спільної власності будуть її вимоги кредитора за договором позики, тобто право на частку в надходженнях від погашення позики, якщо та коли вони отримані.

Що стосовно оренди Тимошенко та Ляшко?

Більш досвідчені професійні політики вважають за краще не користуватися дорогим майном, зареєстрованим на свої ім’я.

Наприклад, в 2015 році пані Тимошенко, схоже, користується чужим будинком площею 588 квадратних метрів та квартирою площею 59,4 квадратних метрів безкоштовно (декларація не містить ніяких посилань на витрати, пов’язані з орендою). У 2014 році, очевидно, оренда того ж будинку коштувала 200 000 гривень (основуючись на оригінальній декларації, опублікованій на офіційному сайті українського парламенту та проаналізованої в засобах масової інформації 3 квітня 2015 року). Якщо припустити, що сума оренди охоплює рік, це нормальна ціна за хорошу квартиру в центрі міста Києва, а не за величезний будинок у престижному передмісті Києва. У декларації за 2014 рік, виправленої без будь-якої видимого належного правового підґрунтя, посилання на суму орендної плати було видалено, що ще раз дозволяє припустити, що будинок міг використовуватися безкоштовно. Олег Ляшко в 2015 році орендував будинок площею 549,5 квадратних метрів за 60 000 гривень.

Незважаючи на те, що обидві ситуації можуть вказувати на використання майна безкоштовно або за цінами значно нижче мінімальної ринкової ціни, положення про незаконне збагачення не застосовуються тут з двох причин. По-перше, зазначені витрати з оренди (будь то навіть нуль) знаходяться в межах обсягу заявленого доходу. По-друге, отримання знижки, не призводить до збільшення активів, незважаючи на те, що має результатом значну економію для одержувача. Таким чином, доведення кримінального злочину вимагало б надання доказів хабаря, тобто того, що надані вигоди були платнею за переваги, надані при здійснені офіційних повноважень.

Доведення адміністративного правопорушення є простішим. Надання послуг безкоштовно або за ціною нижчою за мінімально ринкову ціну, а також преференцій і вигоди може бути кваліфіковано як подарунок, використання якого обмежено, як описано вище. Як захист, декларанти можуть заявити про помилки у своїх деклараціях (скоріш за все виключно адміністративне правопорушення).

Що стосовно всіх цих літаків та яхт?

Але навіть кращою альтернативою оренді може бути зроблений вигляд, що актив не є ні у власності, ні у користуванні особи. Наприклад, український депутат Хомутиннік, за чутками, використовує яхту вартістю 24 мільйонів доларів США та літак вартістю 17 мільйонів доларів США. Якщо чутки є правдивими, то можливі два сценарії. Пан Хомутиннік може прямо володіти активами (що є малоймовірним з причин, викладених нижче), або опосередковано, через контрольовану або офіційно неконтрольовану компанію або особу.

У декларації пана Хомутинніка за 2015 рік нічого не говориться про будь-які яхти або літаки, які перебувають у його власності, постійно орендуються або використовуються на інших підставах ним або його сім’єю. Таким чином, якщо депутат був би прямим власником, він би зіткнувся з відповідальністю за недекларування активів. Крім того, не ясно, як депутат міг напряму придбати активи, не порушуючи українські правила валютного контролю. Незважаючи на високий рівень доходів депутата, питання моли би виникнути також щодо незаконного збагачення.

Якщо навпаки, хтось інший є зареєстрованим власником яхти та літаку, то кінцевий власник може використовувати їх на основі договору оренди, послуг або без будь-яких законних підстав. Використання транспортного засобу відповідно до іноземного права, може бути задокументовано договором чартеру, довіреністю, обміном електронних листів, будь-яким подібним документом або домовленістю. Таким чином, юридичне тлумачення буде залежати від того, чи були здійснені особою будь-які платежі на користь власника. Без таких платежів, користування яхтою або літаком може бути інтерпретованим як подарунок, з наслідками, викладеними вище.

Бенефіціарне володіння компаніями, яким належать активи, в разі виявлення, ймовірно, вказуватиме на минулі порушення закону. Проти доведення зв’язку – складне завдання. Так саме як й доведення таких злочинів як незаконне збагачення, торгівля впливом тощо, ознакою чого може бути використання предметів розкоші.

Висновки

Впровадження електронних декларацій для державних службовців у цьому році повинно вирішити деякі з проблем, які стають очевидними у розглянутих випадках. По-перше, оновлена форма декларацій дуже детальна, охоплює такі активи, як, наприклад, гроші у формі готівки, і вимагає розкриття інформації про вартість активів, де це можливо. По-друге, в декларації не можуть бути внесені зміни після перебігу передбаченого періоду, а їх подання та зміст будуть контролюватися і перевірятися Національним агентством з питань запобігання корупції. По-третє, декларації є у вільному доступі. Таким чином, українська громадськість також може аналізувати інформацію на предмет дотримання законів по боротьбі з корупцією, а також, в разі необхідності, скаржаться на невідповідність (дивись, наприклад, цю опцію).

Біглий огляд декларацій, поданих на даний момент, випадок із Лещенко та іншими, однак, показує, що не тільки громадськість, але і державні службовці могли б отримати вигоду з кращого розуміння антикорупційного законодавства, зокрема, обставин, які можуть викликати питання щодо їх повної відповідності закону. Корисними можуть бути тренінги, поряд з детальними методичними рекомендаціями щодо заповнення декларації.

Існують також прогалини у чинному законодавстві (наприклад, дивись примітку 2). У центрі уваги, проте, повинно бути на даний час забезпечення дотримання чинного законодавства по боротьбі з корупцією, яке є достатньо добрим, а не його постійне вдосконалення. Особливо важливою має бути увага до непрямих порушень. Небагато корумпованих чиновників будуть відкрито брати гроші, обіцяти переваги, підписувати повністю незаконні документи. Необхідно розуміти, що такі речі робляться більш тонко, більш опосередковано. Це необхідно врахувати. У міру розвитку судової практики, стане очевидним, де реальні прогалини і які законодавчі зміни будуть корисні у боротьбі з корупцією.

Примітки:

Автори: Зоя Милованова (VoxUkraine Law), Дмитро Бойко, Василь Юрманович (Integrites)