Владислав Рашкован: Україна застрахована від нових економічних потрясінь

У квітні МВФ погіршив прогноз зростання світової економіки з 3,6% до 3,3% на 2019 рік. Глобальна економіка переживає непрості часи, говориться в доповіді World Economic Outlook. Що це означає для України і чи можлива нова світова криза – в інтерв’ю Владислава Рашкована, заступника виконавчого директора МВФ і члена Ради директорів фонду.

Коротко про головне:

• Що буде з Україною, якщо почнеться світова криза
• Чому МВФ ставить Україну за зразок іншим країнам
• Що відбувається з економікою Китаю та Індії
• Чи буде МВФ працювати з новим урядом і президентом України

Нещодавно МВФ знизив прогноз зростання світової економіки з 3,6% до 3,3% на 2019 рік, при цьому оцінка зростання економіки України лишилася на колишньму рівні 2,7%. Чому?

МВФ попереджав і раніше про потенційне уповільнення глобальних темпів зростання, і ось ми це бачимо – у 70% країн світу спостерігається зниження, але все ж не скрізь воно відбувається синхронно. Наприклад, в Індії економіка зростає навіть більшими темпами, ніж раніше (7,3% прогноз на 2019, 7,1% зростання в 2018), а у Китаю зростання сповільнюється, хоча і залишається на відносно високому рівні (6,3% прогноз на 2019, 6,6% зростання в 2018). Крім того, різні країни реагують на зміни в світовій економіці по-різному – наприклад, на зміни цін на нафту.

Україна показала помітне зростання внутрішнього споживання в останні роки, воно нівелювало зовнішні негативні ефекти. Платіжний баланс у нас теж покращився, оскільки зросли ціни на руду і сталь, які ми експортуємо. Це призвело до збільшення обсягів торгівлі та дало приплив валюти в Україну. При цьому споживання та імпорт газу знизилися, також знизилися ціни на енергоносії.

Також позитивну роль зіграв плаваючий валютний курс і обсяги переказів «заробітчан» у країну. Так що не все так погано з українською економікою.

Це ж ваш базовий прогноз, а як щодо песимістичного?

Є ризики. Наприклад, ми бачимо різні сценарії Brexit. Країни Скандинавії однозначно відчують негативний ефект при жорсткому розставанні Великобританії з Європою. Сама Британія також постраждає. При цьому поки складно сказати, як це відіб’ється на Україні, але перші оцінки свідчать, що негативний ефект буде незначним.

Однак ігнорувати сигнали МВФ не варто. Україна – відносно невелика економіка (близько $130 млрд, за даними 2018 року), вона відкрита і сильно залежить як від потоків капіталу, так і міжнародної торгівлі.

Якщо у світі розпочнеться зниження сукупного попиту, то з певним лагом (тобто затримкою) це відчує і Україна. Сповільнення китайської економіки, проблеми в Африці, яка купляє нашу аграрну продукцію, зростання цін на енергоресурси – усе це позначиться на Україні. Погіршення умов на фінансових ринках ми відчуваємо одними з перших, оскільки залежні від зовнішніх запозичень.

Словом, якщо почнеться глобальна криза, то Україну вона знову зачепить?

Однозначно, і фонд про це говорить у всіх своїх меседжах усім країнам, і Україна тут – не виняток. Хоча сама тональність висловлювань МВФ у звітах і виступах керівництва постійно різна.

Наприклад, у 2017 році МВФ казав: глобальна економіка зростає, але не всі країни зростають однаково, є країни, які відстають. Потім – не в усіх країнах громадяни відчувають зростання економіки, багато де зростає нерівність. У квітні 2018 року виконавчий директор МВФ Крістін Лаґард казала «fix the roof while the sun is shining» («ремонтуйте дах, поки світить сонце»), не чекайте дощу, проводьте реформи зараз, створюйте буфери стабільності, не відкладаючи на потім. А восени 2018 року на річних зборах МВФ в Індонезії прозвучало, що світова економіка скоро почне сповільнюватися.

Ми пройшли пікову точку зростання світової економіки. На горизонті – швидше за все сповільнення. Причин багато – від торгових суперечностей між Китаєм і США, не до кінця зрозумілий сценарій «Брекзіту», ефект податкової політики в Штатах й інші чинники.

Як Україні застрахуватися від нової світової кризи?

В якомусь сенсі Україна вже застрахувалася, і ситуація буде точно краще, ніж у 2008 році. У нас з’явився незалежний Центробанк з дієвими інструментами валютної, монетарної політики. У нас плаваючий валютний курс, який у багатьох випадках абсорбує зовнішні шоки. У 2008 році ми працювали з фіксованим курсом, прив’язаним до валюти. Ця політика з’їдала резерви НБУ, коли центробанк тримав курс. Потім під час кризи курс обвалювався, потім виходив на нове плато, а потім знову падав. Сьогодні курс реагує відразу – поява дисбалансів передбачається наперед, ризики знижуються.

Нарешті, у нас валютних кредитів набагато менше в економіці, ніж у 2008. Значить, потенційні рухи курсу не призведуть до неплатежів по кредитах, і банкам не потрібно буде шукати новий капітал – банківська система теж стала стійкішою. Все це дозволить нам проходити кризи набагато простіше, якщо, звісно, самі собі не зашкодимо.

Тобто у нашому випадку принцип «не зашкодь» (do no harm), про який часто говорить МВФ, означає збереження незалежності НБУ, гнучкий курс тощо?

Це важливо, але не тільки це. У нас ще є Мінфін, який проводить правильну фіскальну, боргову і бюджетну політики. Так, борг до ВВП знизився з 80% до 60%, у планах знизити його ще більше – до 50%. Саме це радить робити МВФ.

Крім того, Мінфін плавно переходить від бюджету на рік до середньострокового бюджетування. Це дуже важливо для передбачуваності державних фінансів. Також Мінфін зміг знизити дефіцит держбюджету навіть у виборчий рік, хоча це й було складно зробити. Фонд це вітає і ставить Україну за взірець іншим країнам.

Це також дозволяє не «друкувати гроші»?

Можно й так сказати. Один із меседжів Фонду: «Спочатку думайте, як зібрати податки, а потім думайте, як їх витратити». І в цьому сенсі реформа Фіскальної служби дуже важлива, це частина програми з МВФ, від неї залежить продовження нашої програми співпраці.

Таким чином «Do not harm» означає – продовжуйте свою правильну, адекватну політику. Правильну інституційну трансформацію, зважену монетарну та фіскальну політику, реформуйте свої податкові служби, обережно керуйте боргом і не йдіть на поводі у популістів. І це не лише для України меседж, це повідомлення для багатьох країн світу.

Чи готує МВФ якісь нові інструменти для боротьби з глобальною кризою?

В Україні багато хто вважає, що Фонд займається лише кредитуванням країн. Але це не так. Кредитування (lending) – лише один з трьох основних напрямів діяльності МВФ, і він не основний. Основним є surveillance або інспектування, діагностика. Фонд аналізує не лише Україну, а й Японію, Сполучені Штати, Коморські острови, Перу – майже всі країни світу проходять таку діагностику щороку.

Згідно 4-й статті статуту МВФ країни зобов’язані не тільки допускати місії Фонду для проведення такої діагностики, але й слідувати порадам Фонду, навіть якщо Фонд не дає грошей. Простіше кажучи, Фонд має право пропонувати коригування до економічної політики будь-якої країни-члена та стежити за тим, щоб його рекомендації виконувалися.

Тільки в другу чергу ми говоримо про кредитування фондом. Сьогодні з 189 країн, у яких працює фонд, кредитні програми є трохи більше, ніж в 40-ка. Тобто менше, ніж в кожній 4-й країні. Програми десь великі, десь менші. На сьогодні найбільшою поточною програмою є Аргентина – понад $57 млрд.

Здебільшого програми спрямовані або на стабілізацію макроекономічної ситуації (stand-by agreement), або на структурні реформи (у нас це була програма EFF, Extended Fund Facility, а для low-income countries такий продукт називається ECF). Є ще інструменти policy consultations (PCI, PSI), коли грошей не дають, але консультують, тобто все одно країна знаходиться в програмі з МВФ. Найчастіше таке буває в країнах, які ще не готові до програми або закінчили її й не хочуть залежати від фінансування фонду, але при цьому хочуть залишатися в постійному діалозі з фондом щодо структурних реформ.

І третій напрям роботи фонду – це capacity development – зусилля, спрямовані на інституційний розвиток країн, тобто розбудову та посилення державних інститутів. Напевно з точки зору використання людських ресурсів це найбільший напрям фонду. МВФ працює в сотні країн за цим напрямом через різні інструменти. Є тренінгові центри, є місії. Україна, до речі, на першому місці в Європі за обсягами отриманої від МВФ допомоги в галузі capacity development. В основному ця допомога йде Мінфіну і Нацбанку, але є проекти і для служби статистики, Фонду гарантування та інших держорганів.

МВФ якось аналізує свої помилки чи прорахунки в програмах різних країн?

Я б сказав, що МВФ – найбільш рефлексуюча і самонавчальна організація, яку я бачив. У нас є підрозділи, які аналізують, наскільки ті чи інші умови, які закріплені в кожній кредитній програмі Фонду, працюють або не працюють. Є спеціальні ресурси для візуалізаціі, побудовані на Tableau software, які показують динаміку умов і виконань по різних регіонах, країнах, програмах, продуктах, роках – у будь-якому розрізі, будь-якій агрегації. За ними цікаво вчити історію Фонду, розуміти його фокус у регіонах в різний час.

Також є спеціальний підрозділ, який розробляє всілякі політики і стежить за тим, щоб усі співробітники в рамках місій або проектів технічної допомоги їм слідували. Самі по собі політики періодично переглядаються. Буквально через пару тижнів на Раді директорів ми якраз будемо обговорювати, наскільки ефективно останні десять років працювали політики в країнах, де були кредитні програми. Аналогічна робота ведеться з питань Стратегії діагностики (comprehensive surveillance review), аналізу фінансових систем країн (financial system assessment), програм для бідних країн тощо.

Важливо також, що у фонді є Independent Evaluation Office – офіс, який аналізує помилки та ефективність роботи МВФ, такий собі якісний, контентний, методологічний аудит. Схожі структури є також в найрозвиненіших центробанках. У МВФ цей офіс залучає також зовнішніх фахівців для аналізу ефективності різних програм, щоб незамиленим оком подивитися на те, які інструменти працюють, які – ні і чому.

Наприклад, на сайті цього офісу ви можете знайти великий звіт про те, що зробив правильно і неправильно Фонд під час кризи в Греції, Ірландії та Португалії. Дуже цікаво. Шкода, що українських аналітиків і дослідників це зрідка цікавить.

Якщо Україна така молодець, чому за понад 20 років співпраці ми все ще залежимо від грошей Фонду?

Тому що жодна програма МВФ в Україні не була доведена до кінця.

У 1994-му, здається, на кілька сотень мільйонів доларів програма була закінчена…

І це все. З того моменту всі проекти, спрямовані на макростабілізацію, виглядали таким чином: дайте гроші наперед, ми на все згодні. А щойно ми вибиралися з ями, одразу забували про свої обіцянки. Через кілька років дисбаланси в економіці накопичувалися – і ми знову благали про допомогу. Це було очевидно в 2008/2009 роках. У 2014 році нам уже потрібно було вирішувати проблеми не лише 2014-го, але й невирішені проблеми попередньої кризи.

За Петра Порошенка ми, здається, просунулися доволі далеко в програмі EFF – отримали чотири транши від МВФ.

Справа не в кількості траншей, а в уже третьому перегляді виконання умов програми. Це здорово, цього жодного разу раніше не було. За останні п’ять років ми дійсно зробили набагато більше, ніж було зроблено до цього, зокрема у співпраці з МВФ. Зараз в Україні проходить оцінка роботи програми EFF, як ця програма працювала, які уроки ми можемо винести. Ми не вперше проходимо схожу оцінку, але схоже, що вперше позитиву буде більше, ніж негативу. Втім, це геть не означає, що у нас все вийшло.

Нова програма stand by: ми отримали перший транш, але виглядає так, що чергові транші під питанням.

Я б так не сказав. Так, є ризики, але діалог з урядом і Нацбанком активний. І оціночна місія планує приїхати до Києва за розкладом.

Незалежно від результатів виборів? (Розмова проходила до оголошення результатів другого туру. – ред.)

Важливо пам’ятати три важливі принципи. Перший: МВФ працює з інститутами виконавчої влади, а не з конкретним прем’єр-міністром, міністром фінансів або президентом. І робить це в 189 країнах, більшість із яких є демократіями. З високою ймовірністю будь-яка кредитна програма може потрапити в рамки внутрішньополітичного циклу, тож зміна керівництва країн – досить рутинна практика для фонду.

Друге: фонд працює з політиками (policies), а не з передвиборчими обіцянками політиків (politicians). Лист про наміри та меморандум, підписані керівництвом країни, містять зобов’язання перед МВФ. Якщо фонд згоден з цими політиками, а також узятими і виконаними зобов’язаннями, він надає гроші. Фактично влада пропонує і реалізує свою власну програму, а не програму, яку написали у МВФ. Фонд лише фінансує таку програму. Якщо фонд не згоден з політиками, гроші в країну не приходять.

І третє: все одно на перетині інститутів і політик з’являються конкретні люди в уряді (в широкому сенсі), які реалізують програму, фінансовану МВФ. У будь-якій програмі в будь-якій країні для МВФ це є ключовим питанням. Більш того, аналіз того ж Independent Evaluation Office показує, що наявність реальних зацікавлених «власників» програми в країні є одним із важливих чинників успіху програми.

Вибори можуть привести в країну політиків, чиї дії МВФ не буде розділяти. У такому випадку програми співпраці будуть згорнуті. Але якщо пропоновані зміни відповідатимуть підходам і принципам фонду, то імена політиків не мають значення.

Чому МВФ продовжує кредитувати країни, які регулярно не виконують програми, включаючи Україну?

Важливо розуміти, що фонд піклується про макро і фінансову стабільність на глобальному рівні, і Україна, як би нам не хотілося вважати себе головною темою для МВФ, є лише одним з елементів глобального економічного пазла.

Повірте мені, Україна з точки зору фонду – країна, яка не так уже й погано розвивається. Можливо, трохи повільніше розвивається, ніж прогнозує фонд, але це знову-таки більшою мірою пов’язано з тим, про що я вже говорив – у період кризи відповідальність за країну в української влади прокидається, а після кризи всі поради відразу забуваються.

Звісно, у МВФ є люди, які за 25 років бачили всіх українських президентів, усіх голів уряду, і голів центрального банку тощо. Може здатися, що у цих людей є «втома від України» (Ukraine fatigue). Але інституційної втоми точно немає. Україна є повноправним членом МВФ. Наша країна володіє часткою у фонді. Як член МВФ, вона має право на доступ до ресурсів. І фонд готовий допомагати Україні, як і іншим країнам теж.

Є політики, які називають МВФ світовим урядом за нібито втручання у внутрішні справи країни.

Якщо країна йде шляхом ліберальної економіки, то ось обов’язкове меню, пропоноване фондом:

• фіскальна консолідація,
• приватизація держпідприємств,
• зменшення ролі держави,
• розумна монетарна політика,
• плаваючий валютний курс,
• відсутність протекціоністських обмежень у торгівлі тощо.

Набір цих концепцій пов’язаний не з політичними гаслами, а з принципами ліберальної економіки. МВФ готовий допомагати країнам іти в цьому напрямі. На наступному рівні розвитку фонд працює над питаннями продуктивності праці, ефективності соціальних витрат, інклюзивному зростанні. Хіба не цього ж хочуть демократичні країни? Хіба не до цього закликають ліберальні політики? Фонд лише допомагає порадою країнам на цьому шляху. Хіба це втручання?

Чому МВФ говорить про корупцію і права жінок, яке це має відношення до його роботи?

Виглядає так, що МВФ займається не лише питаннями макрополітики, є ще багато нових інших тем, але на практиці всі вони взаємопов’язані. Наприклад, гендерні питання: якщо в Японії жінки не будуть (наслідуючи культурні звичаї) сидіти вдома, а підуть працювати нарівні з чоловіками, то ВВП Японії виросте на 15%. Якщо в Саудівській Аравії жінки почнуть працювати нарівні з чоловіками, це призведе до значного зростання ВВП і споживання. Якщо жінки будуть настільки ж освічені та мобільні в Тунісі, як і чоловіки, то це принесе економіці користь.

Якщо говорити про боротьбу з корупцією, то фонд займається цим питанням понад 20 років. Дослідження й аналіз показують, що корупція дуже часто стоїть на шляху структурних реформ, особливо таких як приватизація, руйнування монополій. Корупції багато в зайвому регулюванні, нечесних податкових практиках. Поруч із корупцією завжди йдуть питання відмивання грошей, задіяна банківська система. Все це знижує економічне зростання, робить його менш інклюзивним, призводить до зростання нерівності та бідності. А забезпечення інклюзивного зростання – одне із завдань фонду, тому питання боротьби з корупцією знаходять своє відображення в програмах МВФ. Тоді як боротьба з бідністю – місія Світового банку.