Чи може Україна повторити шлях азійських тигрів? І чи взагалі їй варто турбуватися про це?

Дуже часто ми чуємо від українських політиків, що наша країна повинна підвищити експорт товарів із високою доданою вартістю. В якості прикладу вони частіше за все називають продукцію електронного або машинобудівного виробництва, або, якщо бути більш конкретними, літаки та кораблі. Ми пояснюємо, що сільськогосподарські продукти, такі як фрукти чи мед, мають більше доданої вартості, ніж, наприклад, виробництво мобільних телефонів з імпортних запчастин. Ми пропонуємо українським компаніям або спробувати увійти в глобальні ланцюги доданої вартості, або знайти власні високодиференційовані ринкові ніші, які б дозволили їм зосередити більшу частину виробничого циклу всередині країни.

Багато політиків України стурбовані тим, що сировинні товари мають перевагу в українському експорті. Так, у 2018 році експорт товарів, які можна віднести до категорії сировинних, перевищив 70% від загального українського експорту. Хоча це й правда, що сировинні товари дуже часто пов’язують з низькою доданою вартістю, складні у виробництві товари не часто створюють високу вартість для країни-експортера. Існує поширена омана щодо високотехнологічних товарів і товарів із високою доданою вартістю. Високотехнологічний товар не завжди створює високу додану вартість, тоді як простий продукт чи навіть сировинний товар можуть принести високу вартість своєму виробнику. Це виникає в тому випадку, якщо велика частина виробничих матеріалів (які є дуже дорогими) імпортується, а отже додана вартість формується лише після остаточної збірки продукту. І якщо заробітна плата в країні, що експортує високотехнологічні товари, в яких присутньо багато імпортованих виробничих матеріалів, низька, тоді й підсумкова вартість для цієї країни також може бути низькою.

Більше того, у сучасному світі високотехнологічні продукти виробляють великі багатонаціональні компанії, які використовують довгі ланцюги поставок, де кожна ланка отримує частину підсумкової доданої вартості. Це включає дослідження й розвиток, брендінг і дизайн, виробництво та розповсюдження. Кожен, хто бере участь у цьому процесі, здобуває частину доданої вартості, а виробництво зберігає лише її невелику частку. На Графіку 1 ця точка зору проявляється в концепції «усміхненого обличчя», яку розробив Стен Ши. Спочатку цю концепцію використовували у комп’ютерній індустрії, але вона поширилася на текстильну та інші сфери виробництва. Незважаючи на те, що ця концепція може бути застосована не у всіх індустріях, вона чітко демонструє модель розподілу доданої вартості, а також пропонує компаніям, які розташовані в країнах, що розвиваються, шляхи для підвищення доданої вартості їхніх продуктів.

Компанія, яка виникла в країні з економікою, що розвивається, немає ресурсів для повного циклу виробництва, тому, щоб вона могла мати можливість виробляти високотехнологічні продукти, її потрібно включати у виробничі ланцюги великих багатонаціональних підприємств. Одним із рішень могло б бути надання послуг на двох сторонах вартісного ланцюга. Такий підхід, наприклад, уряд Канади пропонує своїм малим і середнім підприємствам.

Крім того, деякі високотехнологічні індустріальні сфери, такі як авіабудівництво, вимагають довгострокових інвестицій у дослідження і виробництво, що постійно оновлюються, щоб не відставати від розвитку нових технологій і нових ринкових умов (наприклад, екологічних норм і вимог щодо ефективного використання пального) – це розкіш для однієї країни, не кажучи про Україну, яка є державою з економікою, що розвивається. В результаті, вони не приносять прибутку в короткостроковій перспективі, а в деяких випадках виробники зазнають збитків і в довгостроковій перспективі, що вимагає значних державних субсидій протягом тривалого часу. Відомий приклад комерційного провалу – виробництво й розробка компанією Airbus широкофюзеляжного реактивного пасажирського літака А380. В цілому, Airbus отримала підтримку у формі субсидії в розмірі $22 млрд на розробку реактивних пасажирських літаків А380 та А350. Однак економісти попереджали, що попиту на А380 буде недостатньо, а тому отриманого прибутку не вистачить, щоб покрити витрати на виробництво. У 2019 році, після відсутності замовлень, Airbus оголосила, що виробництво цього реактивного літака буде припинене у 2021 році, що призведе до значних втрат для ЄС. Іншим прикладом нецільового використання бюджетних коштів і провалу у виробництві конкурентоспроможного продукту є реактивний пасажирський літак Sukhoi Superjet 100, який розробляли в Росії.

У той самий час, виробництво менш технологічно просунутих продуктів може мати повний цикл в країні, що розвивається, а місцеві компанії можуть зберігати набагато вищу додану вартість. За останні декілька десятиліть країни, що експортують сировинні товари – продукти, які не потребують досліджень і розвитку, а також довгих ланцюгів доданої вартості – перевершують експортерів більш технологічно просунутих продуктів у створенні доданої вартості та в економічному зростанні. Згідно з дослідженням Девіда Джекса (Графік 2), з 2006 року ціна на сировинні товари відповідно до промислових товарів (суцільна лінія) вища, ніж більшість часу протягом ХХ століття, у той час, як довготривала перспектива ціни (пунктирна лінія) також має показник вище середнього для ХХ століття. Оскільки додана вартість залежить від ціни, це також означає, що сировинні продукти перевершують промислові товари за зростанням доданої вартості.

Приклади товарів із відносно високою доданою вартістю та повним циклом виробництва в Україні включають сільськогосподарські та харчові продукти, такі як мед і фруктовий сік. Оскільки населення світу зростає разом із рівнем доходів, очікується, що попит на ці види товарів також зростатиме по всьому світу. Україна також входить у ТОП-5 експортерів ізольованих електричних дротів до ЄС. Це є іншим прикладом продукту, який має повний цикл виробництва в Україні.

Попит на високодиференційовані товари зі сторони сучасних досвідчених споживачів надає іншу можливість для створення високої доданої вартості, де навіть маленькі компанії можуть знайти високий рівень прибутку. Виробники таких товарів мають ринкову владу й спроможні встановлювати високі ціни, що призводить до збільшення прибутку. До успішних прикладів входять херсонська компанія “Marina Group”, яка займається виробництвом та експортом прокатних яхт, і мукачівська фабрика “Тиса”, що виробляє та експортує лижі. Однак, ці нішеві продукти можуть вироблятися лише у невеликих масштабах, і потребують зусиль для дизайну, розробки й розповсюдження продукції.

Підводячи підсумок, сучасні компанії з країн із економікою, що розвивається, можуть виробляти високотехнологічні продукти лише у складі довгих ланцюгів поставок. Ця стратегія має сенс у довготривалій перспективі, тому що компанія може навчитися, як виробляти просунені продукти, і в майбутньому може запропонувати технологічні покращення й здобути ринкову владу у деяких ринкових сегментах. Цю стратегію доволі успішно використовують китайські та південнокорейські компанії. Однак компанії не можуть зберегти високу додану вартість у коротший термін, якщо тільки вони не спеціалізуються на дослідженні та виробництві, дизайні чи маркетингу цих продуктів. Альтернативою є виробництво менш технологічно просунутої продукції, де більша частина ланцюгів поставок знаходиться всередині країни. Це можливо, особливо якщо компанія знайде свою нішу й зарекомендує себе як виробника високоякісного та високодиференційованого продукту, який будуть цінувати споживачі.