Управління переходом до відновлюваної енергетики: знецінені активи, інвестиції та нова олігополія

Ця трансформація створює нову економічну вартість у відновлюваних енергетичних активах, одночасно знижуючи та врешті-решт знищуючи економічну вартість існуючих активів, заснованих на викопному паливі.

Економічна вартість «традиційної» енергетики включає вартість запасів вугілля, нафти та газу, які можна видобути з родовищ (in-situ) плюс вартість усіх надземних активів, побудованих для перетворення природних запасів у корисні форми енергії, зокрема електроенергію та пальне. Ці запаси та фізичні активи втрачають вартість, оскільки все більш застарівають як технологічно, так і економічно. Застарілі активи, що не мають економічної цінності, називаються блокованими активами.

Блоковані активи – це ті, які більше не приносять економічної віддачі. Блоковані активи визнаються в міжнародних системах фінансового обліку стовідсотково знеціненими під час списання та ліквідації. Вартість активів може швидко знизитися, оскільки ринки принципово трансформуються у відповідь на зміни, що впливають на попит, пропозицію та технологічні інновації. Блоковані активи – це втрачена вартість попередніх інвестицій. Блоковані активи є джерелом значного фінансового та економічного ризику як для державних, так і для приватних компаній.

Залежні від викопного палива активи, які не мають економічної цінності або швидко знецінюються, розкидані по всій Україні обтяжуючі компанії та громади економічними втратами та ускладнюючи перехід на енергію відновлюваних джерел.

Енергетичний перехід

Глобальний перехід до відновлюваної енергії зменшує економічну вартість існуючих активів енергетики викопного палива (ЕВП), тоді як ризики, пов’язані з подальшими інвестиціями та підвищенням потенціалу активів ЕВП, зростають. Всесвітній економічний форум підрахував, що «споживання викопного палива в Європі досягло свого піку в 2006 році… світовий попит на вугілля досяг максимуму в 2013 році, а глобальний попит на транспортні засоби з двигунами внутрішнього згоряння, ймовірно, досяг максимуму в 2017 році [1]». Сьогодні, як зазначається в аналізі ВЕФ, «попит на викопне паливо знизився і, можливо, ніколи не перевершить пікових значень 2019 року. До моменту відновлення світової економіки все зростання може бути задоволено відновлюваними джерелами енергії [2]».

Глобальні інвестиції у потужності відновлюваних джерел енергії та постійні інновації, особливо у виробництві сонячної та вітрової енергії та акумуляторів, уже перевищують інвестиції в енергетику викопного палива (ЕВП). Витрати на виробництво відновлюваної енергії за рахунок різних джерел та технологій знизилися приблизно на 90% за останні 10-12 років, а собівартість електроенергії з відновлюваних джерел зараз нижча, ніж вартість «традиційної» електроенергії, в більшості країн світу [3].

Специфічні тенденції та фактори в кожній країні, які сприяють знеціненню активів ЕВП, часто недостатньо вивчені. Конкретні фактори трансформації – технологічні, економічні, соціальні чи політичні – часто недооцінюються в розрахунках державних та приватних ризиків. Це призводить до продовження економічно невиправданих інвестицій в активи ЕВП. Блоковані активи є наслідком інерції розвитку та фінансового спротиву, які можуть сповільнити та спотворити подальший прогрес трансформації енергетичної системи України.

Статистичні дані демонструють темпи змін та неминучість зниження вартості активів ЕВП внаслідок переходу до енергетичної системи, заснованої на відновлюваних джерелах. У 2019 році 72% глобального розширення потужності в енергетичному секторі було у «зеленій» енергетиці. Річний темп приросту потужностей відновлюваної енергетики у 2019 році склав 7,4% [4] і продовжив багаторічну тенденцію високих темпів зростання. Натомість темпи приросту виробництва енергії з викопного палива в останні роки становили близько 1% [5].

Зростання – це експоненційна функція, і оскільки потужності відновлюваної енергетики зростають значно швидше, ніж потужності енергетики викопних джерел (при цьому більшість інвестицій у «традиційному» секторі спрямовуються на підтримку існуючих потужностей, а не на створення нових) – це лише питання часу, коли «зелені» джерела стануть домінуючими для виробників електроенергії та транспортної галузі. Цей історичний перехід – уже питання не «якщо», а «коли». Більшість аналітиків очікують, що це станеться до 2030 року, якщо не раніше. Зараз відновлювана енергія становить третину світових потужностей.

В той час як «зелена» генерація повсюдно зростає, «традиційні» потужності майже скрізь зменшуються. Протягом наступних трьох років у межах глобальної категорії активів ЕВП нові генеруючі потужності на основі вугілля прогнозуються на нульовому рівні, а нафтова генерація приросте лише на 2 МВт, що фактично дорівнює нулю. Понад 99% нових генеруючих потужностей базованих на викопних джерелах, споживатимуть природний газ. Значна частина нової газогенерації радше буде заміщувати газом нафту та вугілля, ніж нарощувати «традиційні» потужності. 

Прогнози щодо потужностей, які будуть виведені з експлуатації протягом наступних кількох років, ще більше підкреслюють майбутній кінець доби викопного палива у виробництві електроенергії: 99% усіх виведених з експлуатації потужностей у світі становитимуть «традиційні» активи [6]. Сьогодні всюди у світі відновлювана енергія стало зростає.

Вартість блокованих активів та термін використання залишків корисних активів в Україні

Активи «традиційної» енергетики складаються із запасів, які можна видобути, плюс фізичні активи, такі як шахти, нафтогазові свердловини, трубопроводи, сховища, переробні заводи, теплові електростанції тощо. Українська «традиційна» генерація історично покладалася на вугілля та газ.

Вугілля в Україні вже не є економічно вигідним і викидає значно більший об’єм парникових газів, ніж електрогенерація, що працює на газі або вітрі чи сонячній енергії. Це два фактори, які разом зробили запаси вугілля та фізичні активи, пов’язані з експлуатацією цих запасів, повністю знеціненими та застарілими. В Україні вартість видобутку вугілля значно перевищує його ринкову ціну навіть без урахування витрат на транспортування та переробку, які потрібно здійснити до використання на ТЕС. Без штучно сприятливих схем ціноутворення, прямого субсидування чи короткочасної необхідності запаси енергетичного вугілля (крім коксівного вугілля) та значна частина фізичних активів, що використовуються для його видобутку та переробки, вже фактично є блокованими активами. Зрештою ці активи мають бути виведені з експлуатації та ліквідовані чи перепрофільовані, якщо це можливо. Тим часом безпека закритих, але не регенерованих вугільних шахт потребує постійних витрат (таких, як відкачування води). Подальші інвестиції у видобуток вугілля економічно невиправдані.

Вугільні ТЕС зараз працюють на субсидованому вітчизняному або на імпортному вугіллі. Така ситуація не може тривати вічно. Якщо їх не перевести на газ, вони й далі втрачатимуть вартість та стануть блокованими активами поруч із запасами вугілля та шахтами.

Поточна справедлива вартість українських запасів нафти й газу, які можна видобути, становить близько 12 мільярдів доларів [7]. Ця величина в майбутньому знизиться у міру збільшення витрат на розробку та видобуток та зниження валової норми прибутку. Виходячи з тенденцій середньо- та довгострокових оцінок, більшість запасів нафти та газу фактично вже є блокованими активами.

Є низка країн зі значно більшими запасами нафти та газу та видобувною потужністю, ніж Україна, витрати на видобуток у яких значно нижчі, ніж в Україні. Запаси та обсяг видобутку в нашій країні зменшаться значно раніше, ніж у цих країнах. Отже, Україна не зможе скористатися переважною частиною енергетичної та економічної цінності цих запасів.

Фізичні (побудовані) активи, необхідні для видобутку, переробки, зберігання та транспортування запасів нафти і газу, включаючи нафтопереробні заводи та електростанції, наразі мають високу облікову вартість судячи із загальнодоступної фінансової звітності. Але оскільки ці фізичні активи прив’язані до підземних запасів, для експлуатації які вони були збудовані, вони також втрачатимуть вартість, а частка блокованих активів серед них зростатиме. Станом на 2019 рік вартість фізичних активів, про які повідомляють найбільші приватні та державні компанії, включно з найбільшими видобувними потужностями, переробними заводами та електростанціями, які працюють на викопних джерелах, перевищує 26 мільярдів доларів [8]; загалом по країні їхня вартість іще вища. 

Загалом у секторі «традиційної» енергетики в Україні є запасів та активів приблизно на 38 мільярдів доларів США, але ця цифра невблаганно зменшується, оскільки перехід до відновлюваної енергії з часом прискорюється. 

Додатковим фактором, який слід врахувати, є непрямий вплив електрифікації транспортних послуг на вартість запасів нафти та нафтопереробних заводів. Оскільки електромобілі та акумулятори продовжують дешевшати та підвищувати ефективність та ємність, електрифікація транспортних послуг прискориться та все більше витіснятиме нафтове пальне. Зниження попиту та низькі ціни й далі блокуватимуть запаси нафти та супутні фізичні активи – від свердловин до нафтопереробних заводів, які виробляють пальне з нафти. Більшість нафтопереробних заводів в Україні вже закриті. За достовірними оцінками, вже близько 900 мільярдів доларів світових запасів нафти та газу фактично є блокованими активами завдяки як ринковим механізмам, так і політичним рішенням [9].

Фінансові ризики

Фінансовий ризик у нафтовій та газовій галузях протягом наступних 5-10 років продовжить зростати, тоді як очікувана економічна віддача й далі знижуватиметься в рамках «низхідної спіралі», що спостерігається в інших перехідних економічних секторах. Зниження вартості активів (як викопних, так і збудованих) усе більше негативно впливатиме на фінансовий стан приватних та державних компаній, пов’язаних із викопним паливом, та урядів, надмірно залежних від них. Випуск акцій та облігацій стануть менш доступними та дорожчими.

Це ставить питання про ефективність продовження інвестицій у нові нафтогазові потужності. Наприклад, середній термін корисної експлуатації нафтових та газових свердловин становить близько 40-50 років. В Україні є свердловини «віком» від 15 років до понад 100 років. Поточний перехід енергетики з викопного палива до відновлюваних джерел із часом погіршить параметри попиту, ціни та видобутку нафти та газу. Тому інвестиції у розвиток нових покладів та розширення бази необхідних фізичних активів для їх підтримки стає важче обґрунтувати економічно й особливо як питання політики розвитку на національному рівні. У 2017 році глобальні інвестиції у відновлювані джерела енергії значно перевищили інвестиції у вугілля, газ та ядерну енергію разом. Ця тенденція буде продовжуватися та пришвидшуватись, і досвід України відображатиме світовий перехід.

Дилема для України полягає в тому, що негайною та найближчою необхідністю є забезпечення доступу до надійних та адекватних джерел постачання нафти та газу. Певні геополітичні фактори явно впливають на необхідність збільшення обсягів виробництва в Україні та зменшення імпортозалежності. Однак повний облік довгострокових капітальних та експлуатаційних витрат та переваг від нових нафтогазових інвестицій в Україні свідчить проти інвестицій у нові нафтогазові потужності.

Фінансовий ризик для інвесторів у активи викопного палива в усьому світі дуже важливий. Наприклад, банки в Індії мають 38 мільярдів доларів США збитків від безнадійних позик енергетичним компаніям, пов’язаним з вугіллям, оскільки вони не змогли адекватно врахувати ризик зменшення вартості вугільних активів [10]. Важливо, щоб ця ситуація не повторилася під час енергетичного переходу в Україні.

Протягом наступного десятиліття потрібно буде балансувати між задоволенням негайних потреб в енергетичній безпеці базуючись на існуючих активах ЕВП та необхідністю якнайшвидшого переходу енергетичного сектору на відновлювані джерела енергії. Річні капітальні бюджети великих нафтогазових компаній дуже великі. Як один із прикладів, у 2019 році «Нафтогаз» вклав близько 100 мільйонів доларів у свою операційну діяльність. Але враховуючи, що типова газова чи нафтова свердловина має середній термін корисного використання не менше кількох десятиліть, велика ймовірність того, що нові свердловини стануть блокованими активами задовго до кінця терміну їх експлуатації.

Відновлювана енергія як інструмент економічних реформ 

Структура енергетичних систем, а також питання власності та методи експлуатації мають важливі наслідки для економічного та соціального розвитку України. Це повчальний приклад, щоб подивитися на сучасну структуру систем виробництва електроенергії на основі викопного палива та порівняти її із сонячною енергією.

Електроенергетика на основі викопного палива є вертикально інтегрованою та високо концентрованою за власністю та місцезнаходженням. «Традиційна» генерація значною мірою залежить від невеликої кількості великих та централізованих генеруючих станцій, вбудованих у вертикальний ланцюг поставок з обмежених та висококонцентрованих ділянок видобутку та переробки. Електроенергія стає доступною для економіки через великі та концентровані розподільчі потужності. Така концентрація активів призвела до олігополістичної структури власності в Україні та накопичення економічної та політичної влади. В секторі теплової генерації України близько 2/3 всіх потужностей знаходиться в одних руках [11].

Сонячна енергетика натомість має зовсім іншу структуру. Сонячна енергія горизонтально розповсюджується на дуже велику кількість місць та потужностей – від промислових електростанцій до мікро- сонячних установок. Щоб бути економічно життєздатною, «традиційна» енергетика вимагає великих структур генерації та розподілу, а сонячна – ні. Сонячна енергетика масштабується. Кілька панелей на даху можуть живити один будинок та не бути приєднаними до мережі або бути інтегрованим до «розумної» мікромережі будинків в одному мікрорайоні. Масштаб і структура мікромереж значно зменшує втрати при передачі порівняно з діючою масштабною системою розподілу. Для ефективного функціонування мікромережі потребують акумуляторів відповідної ємності для управління попитом і пропозицією як у межах мікромережі, так і між мікромережею та широкомасштабною системою розподілу.

Фактично немає обмежень, окрім урядових, для кількості розумних сонячних мікромереж. Мікромережі можуть забезпечувати власні потреби та продавати надлишки енергії до діючої системі розподілу. Це перетворює колишніх споживачів електричної енергії на постачальників-споживачів, і це змінює економічну динаміку ринку електроенергії. Цей тип ринкової структури фактично дуже широко розподіляє власність та прибутки, на відміну від структури ринку «традиційної» енергії, де власність та прибутки сконцентровані у дуже невеликій кількості суб’єктів.

Тим не менш, залишається технологічна та економічна потреба у значному постачанні енергії обмеженою кількістю сонячних та вітрових станцій промислового масштабу. Однак надзвичайно важливо, щоб Україна в рамках політики розвитку не дозволила галузі відновлюваної енергетики стати ще однією олігополією. Забезпечення високого «зеленого тарифу» може сприяти розвитку відновлюваних джерел енергії, але також може створити стимул для кількох великих компаній домінувати в галузі, щоб мати ексклюзивний доступ до «щедрої руки» держави. Дозволити відновлювальній енергетиці перерости у вертикально інтегровану висококонцентровану галузь, де панує обмежена кількість дуже великих вітрових та сонячних станцій – означає наступити на ті самі граблі.

Вже близько 21% «зелених» потужностей України загалом, 15% сонячних потужностей та 40% потужності вітроенергетики перебувають в одних руках. Натомість сонячні мікромережі сумарно забезпечують лише близько 8% національної потужності сонячної енергії [12]. Перехід старої олігополії з «традиційної» енергетики до «зеленої», що розвивається, не є технологічно чи економічно обгрунтованим, це суто політичне рішення.

Енергетичний перехід не має бути грою з нульовою сумою. Нові сонячні та вітрові станції мікро масштабу, які живлять розсіяні мікромережі, можна розвивати для доповнення великих виробників та збалансування енергетичних потреб. Якщо загалом приріст відновлюваної енергії принаймні задовольняє або продовжує перевищувати зростання попиту на електроенергію, це зменшить тиск на «традиційні» активи, що дозволить здійснити більш надійний та керований перехід.

У будь-якому разі протягом наступного десятиліття технологія, операційні системи та основи ринку сонячної та вітрової енергії прискорять зниження цінності активів у ЕВП, скорочуючи тривалість їхнього корисного використання та зрештою блокуючи їх. Додайте до цього ефект від розробок «розумних» сонячних доріг, пов’язаних із розумними електричними транспортними засобами, пов’язаними із розумними, ефективно масштабованими відновлюваними енергомережами — і переход до «зеленої» енергетики стає неминучим.

Висновки

В Україні економічна вартість запасів викопного палива та відповідних фізичних активів знижуються, а термін корисного використання активів скорочується. Блоковані активи традиційної енергетики є серйозною проблемою з точки зору фінансів, економіки та розвитку. Вугілля вже мертве, а нафта починає старіти. Газ залишається важливим викопним джерелом енергії. Однак витрати на розробку нових довгострокових потужностей з видобутку газу та нафти, а також витрати на будівництво та обслуговування ТЕС та нафтопереробних заводів зростають. Таким чином, інвестиційне планування повинно балансувати короткострокові енергетичні потреби з ризиком створення нових довгострокових знецінених активів. Вартість поточних блокованих активів, швидкість, із якою енергетичний перехід буде знецінювати активи найближчим часом, і витрати, пов’язані з виведенням з експлуатації та ліквідацією знецінених активів, потрібно зважено враховувати, щоб уникнути марних інвестицій, які просто створюють майбутні блоковані активи.

Уряд України має підтримувати перехід до відновлюваної енергетики відповідною правовою та регуляторною політикою та розумними фінансовими стимулами, які сприяють децентралізованому та постачанню «зеленої» енергії у невеликих кількостях значним числом учасників ринку. Уряд повинен чинити опір спробам відтворити олігополію у власності та контролі над відновлювальною енергетикою через домінування серед постачальників невеликої кількості вертикально інтегрованих великих систем, що виграють від невиправданих зелених тарифів.

Примітки