Нові енергетичні центри: як громади та бізнес створюють основу енергонезалежності України

Підприємства інвестують у генерацію, зокрема зелену

Протягом першого півріччя 2025 року в Україні введено в експлуатацію 591 МВт нової генерації (для порівняння – у 2021 році 731 МВт). Серед нових потужностей 101,4 МВт  (17%) – сонячні електростанції (СЕС) промислового типу, 84 МВт (14%) – СЕС у приватних домогосподарствах і стільки ж – вітрові електростанції (ВЕС). Решта 57% – це когенераційні установки й ТЕС.

У 2024 році близько 20% усіх українських компаній інвестували у відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), тоді як у 2023 році таких було лише 6%. Ще більше підприємств, близько 40%, заявляють, що планують вкладати кошти у власну енергонезалежність найближчим часом. Найбільше їх цікавлять сонячна (51%) та вітрова (25%) енергетика. На тлі дефіциту генерації це не просто бізнесові ініціативи – це внесок у національну енергетичну стійкість.

Одним із найпомітніших напрямків розвитку стала модель «генерація для власного споживання». Підприємства все частіше будують СЕС, щоб покривати свої потреби й мінімізувати залежність від ринку.

Більшість таких проєктів реалізується без державної підтримки. При цьому встановлення СЕС дозволяє знизити енергетичні витрати бізнесу на 20-40% щороку. У поєднанні з накопичувачами енергії це самодостатня та гнучка модель. 

Акумулятори змінюють логіку споживання

Energy storage або накопичувачі енергії – одна з найдинамічніших і найперспективніших технологій у сучасній енергетиці. Сьогодні це вже не технологія майбутнього, а  інфраструктура, яка вирішує задачі сьогодення та формує архітектуру завтрашньої енергетики.

В нашій країні накопичувачі енергії вже зараз зменшують залежність бізнесу від пікових тарифів, підвищують надійність виробництва та відкривають нові моделі заробітку.

За шість років вартість систем зберігання енергії впала у 8-10 разів: якщо у 2019 році накопичення 1 МВт коштувала близько 1 млн євро, то в 2025 році — вже від 150 до 170 тисяч євро. 

Це стало можливим завдяки технологічному прогресу, масштабуванню проєктів зі зберігання енергії й припиненню домінування на ринку окремих брендів (у першу чергу Huawei). Поява нових гравців – Chint, Hitium, Deye, Jinko – посилила конкуренцію та сприяла здешевшанню систем energy storage. Наприклад, накопичувачі Huawei потужністю 2,2 МВт і ємністю 4,4 МВт⋅год наразі коштують близько 800 тис. євро, тобто на третину дешевше, ніж рік тому.

Бізнеси з приєднаною потужністю, що перевищує фактичне споживання, можуть використовувати накопичувачі без зміни свого статусу в енергосистемі. Скажімо, підприємство з приєднанням 2 МВт і споживанням 1 МВт може закачувати залишкову потужність у батарею і віддавати її в мережу в найвигідніший момент, орієнтуючись на графіки цін.

Найпоширенішими сценаріями використання акумуляторів є:

• Інтеграція з СЕС, особливо для об’єктів, не включених у «зелений тариф». Накопичувач енергії дозволяє зберігати енергію замість її продажу за копійки вдень і використовувати у вигідний момент (т.зв. енергетичний арбітраж).
• Робота на ринку електроенергії як окремого інвестиційного об’єкту: зарядка в «дешеві» години, продаж енергії, коли вона дорожча, на ринку на добу наперед чи балансуючому.
• Резервне живлення – забезпечення живлення для безпечної зупинки або перезапуску технологічних процесів під час відключень (це важливо для підприємств із неперервним виробництвом, наприклад, агросектора, харчової та хімічної промисловості тощо).
• Експлуатація обладнання з високими пусковими струмами – акумуляторна батарея здатна запустити насоси чи компресори, пуск яких перевантажує звичні джерела енергії.

Така багатофункціональність забезпечує окупність установок уже за 3–4,5 роки. При цьому технічні рішення стають дедалі адаптивнішими: від компактних систем на 100 кВт для магазинів чи складів до установок на мегавати потужності для аграрних хабів і виробничих ліній. 

Для великих об’єктів (ТРЦ, ТЕЦ, елеватори) накопичувачі перетворюються на інструмент керування приєднаною потужністю – актив, який дозволяє оптимізувати витрати чи навіть заробляти.

Тому все більше бізнесів розглядають накопичувачі енергії як окрему інфраструктуру, яка не лише зменшує ризики, а й створює додану вартість. Сьогодні десятки компаній впроваджують власні рішення, а великі гравці на кшталт KNESS і ДТЕК інвестують у сотні мегават для системного балансування.

Втім, викликом залишається нестабільність ринку та ускладнений доступ до капіталу. Тому спрощення регуляторного середовища та державна підтримка будуть критично важливими у 2025–2026 роках.

Наприклад, Європейська бізнес-асоціація пропонує низку кроків, які уряд може зробити для розвитку децентралізованої генерації:

• врегулювати заборгованість в енергетичному секторі;
• спростити дозвільні процедури;
• забезпечити визнання гарантій походження електроенергії в ЄС;
• відтермінувати CBAM (екологічну сертифікацію) до повноцінного об’єднання енергоринків України та ЄС (market coupling);
• забезпечити ринкові прайс-кепи (граничні максимальні та мінімальні ціни на ринках електроенергії на добу наперед, внутрішньодобовому, балансуючому), співставні з європейськими та ін.

Енергетичні спільноти: новий рівень участі громад

Енергетичні спільноти — це формат, коли громадяни, органи місцевого самоврядування, малий та середній бізнес об’єднуються, щоб збудувати генерацію для власного споживання та продажу надлишку енергії. Таким чином замість централізованої системи формується гнучка й стійка мережа локальних енергетичних хабів.

У Європейському Союзі створення та функціонування енергетичних спільнот регулюється Директивами 2018/2001 про сприяння використанню ВДЕ та 2019/944 про правила внутрішнього ринку електроенергії. Наприклад, директива 2018/2001 встановлює рівний доступ енергетичних спільнот до ринків та до інструментів державної підтримки ВДЕ, таких як субсидії чи спеціальні тарифи, а також передбачає усунення невиправданих адміністративних бар’єрів для цих спільнот.  Директива 2019/944 серед іншого визначає рівний вхід громадян до енергетичних спільнот та вихід із них, а також обмеження, що не дозволяють великим гравцям енергетичного ринку впливати на діяльність спільнот.

Україна тільки починає формування нормативного поля для таких об’єднань. Міністерство енергетики презентувало законопроєкт про імплементацію Директиви ЄС 2018/2001 у сфері ВДЕ. Документ визначає принципи розвитку енергетичних спільнот і створення спеціальних зон для об’єктів ВДЕ та накопичувачів, формує вимоги до прозорості даних, спрощує дозвільні процедури, зокрема з приєднання накопичувачів енергії до мереж. 

Але деякі громади за підтримки донорів уже почали підготовку до створення енергетичних спільнот: наприклад, Вінниця має відповідну дорожню карту, а в м.Славутич працює енергетичний кооператив. 

Висновок: майбутнє вже почалося

Сьогодні громади не чекають наказу з центру, а беруть на себе лідерство у відновленні енергетики. Бізнес різного розміру та з різних галузей вкладає ресурси в генерацію та накопичувачі енергії, розробляє власні рішення разом із донорами та владою.

Україна вже має перші проєкти енергетичних спільнот, промислову генерацію для власного споживання, десятки локальних проєктів СЕС, ВЕС і систем зберігання та власне виробництво турбін.

Але потрібна загальна стратегія, яка об’єднає ці зусилля в одному напрямку. Ми маємо унікальний шанс – створити сучасну, децентралізовану, гнучку енергетику, яка не лише переживе війну, а й стане прикладом для інших держав.