Соціальний контракт у Білорусі зруйновано. Що буде з економікою країни?

У новому випуску подкасту «Що з економікою?» на Громадському радіо разом із Катериною Борнуковою, академічною директоркою Центру економічних досліджень BEROC у Мінську говорили про те, якою є економіка Білорусі, як на неї вплинув коронавірус та масові протести проти Олександра Лукашенка, які тривають в країні з початку серпня. Спілкувалися Юлія Мінчева, менеджерка проєктів VoxUkraine та Андрій Федотов, директор з комунікацій Центру економічної стратегії. 

Економіка Білорусі. Огляд

Економіка Білорусі характеризується дійсно дуже великим державним сектором. Ми знаємо, що в цьому секторі зайнято як мінімум 30% працездатного населення, і він створює близько половини ВВП – і це лише комерційні державні підприємства, без урахування стандартних бюджетних типу охорони здоров’я та освіти. Це перша велика характеристика. Друга – сильна залежність від російської економіки. Це основний ринок для продукції наших держпідприємств, по-перше. А по-друге, навіть наш експорт, який йде в Європу і в Україну, створюється з російської нафти, тобто це, в першу чергу, нафтопродукти. Ми купуємо російську нафту, раніше ми купували її зі знижками, і продавали потім нафтопродукти за ринковими цінами в Європу і в Україну. 

Періодично ця енергетична субсидія досягала більше 10% ВВП в хороші роки, а в останні роки вона суттєво скорочується. І ось ці дві характеристики зумовили той факт, що, фактично, останні 10 років для економіки Білорусі були втраченим десятиліттям. Тобто держпідприємства – це величезний неефективний сектор економіки, який почав вже активно заважати приватному сектору зростати, забираючи у нього ресурси у вигляді праці та капіталу. Крім того, вся система економічного управління в Білорусі в першу чергу спрямована на те, щоб сприяти розвитку державного сектора. Звичайно, як тільки приватний сектор став досить великим, це стало серйозною перешкодою для розвитку. Ще момент – це зав’язка на Росію, а російська економіка теж знаходиться в стагнації, і, відповідно, білоруська економіка в останні 10 років теж не росла. У нас останнім роком зростання з високими темпами був 2011 рік, тому в цьому році навіть ще до політичної кризи, до корона-кризи ми підходили до цього року з перспективою росту в 1-2%. 

Звичайно, коли трапилася пандемія, Білорусь використовувала частково цю величезну частку державних підприємств в економіці як спосіб пом’якшити удар пандемії багато в чому. І це вийшло. Це пояснює, чому падіння білоруської економіки не таке велике. Ще частина пояснення – той факт, що Білорусь не вводила карантин, можливо керуючись багато в чому економічними мотивами, тому що для економіки це був би великий удар. Але в той же час, ми встигли накопичити величезні макроекономічні дисбаланси навіть за ось ці півроку, вірніше навіть кілька місяців пандемії. У чому вони виражалися? У тому, що держпідприємства працювали фактично на склад, експорт падає, продавати продукцію нікуди, вони працюють у збиток, і бюджет змушений все це фінансувати.

У машинобудуванні деякі підприємства могли б спокійно не працювати кілька місяців, і запасів вистачило б для того, щоб задовольняти весь попит без роботи підприємства. Але, що стосується інших підприємств, критичними є такі підприємства, як «Білоруськалій» – це виробник калійних добрив. Видобуток калійних солей і виробництво калійних добрив – це один з наших основних пунктів експорту. І нафтопереробка – це галузь, яка приносить валюту в країну. Це те, що зараз критично важливо. Їхня зупинка дуже критична в короткостроковому періоді для надходжень валюти в країну. На валютному ринку вже складається напруга. Якщо виникне дефіцит валюти, ми можемо зіткнутися з валютною і фінансовою кризою.

З таким станом справ ми підійшли до дня виборів. Ну і ще одна важлива річ, яку хотілося б відзначити, це те, що в останні роки ми бачимо в Білорусі величезне зростання нерівності. Якщо раніше, в 2000-х роках, економічне зростання дозволяло якраз скоротити значно нерівність і бідність, і Білорусь була одним з лідерів в регіоні за успіхами в боротьбі з бідністю і нерівністю, то останні 5 років відбувалися зворотні процеси, що багато в чому пояснює ті політичні явища, які ми бачимо зараз.

Про містоутворюючі підприємства та поглиблення нерівності

У 2000-х, коли було зростання, держпідприємства грали роль системи соціальної підтримки. Якщо ти втратив роботу, ти завжди можеш знайти її на заводі. Сьогодні у нас інші методи соціальної підтримки, але вони в зачатковому стані. Наприклад, у нас немає достойної виплати по безробіттю. Ту, яка є, дуже складно отримати, і розмір цієї виплати складає $10-20 на місяць, тобто це значно менше, ніж мінімальна зарплата або прожитковий мінімум.

Держпідприємства опинилися у важкому фінансовому стані, на них висить купа боргів через навдалі спроби їх модернізувати та оновити обладнання, і вони більше не можуть виконувати ці соціальні функції. І найбільша проблема виникає у регіонах, у мономістах, там, де ці держпідприємтва забезпечують 20-30% зайнятості, і фактично вся економічна екоструктура зав’язана на них.

Ми бачимо, що, наприклад, ріст середніх зарплат, який спостерігається останні роки, багато в чому пояснюється зростанням зарплат у приватному секторі, зокрема в ІТ-секторі. Виходить, що в суспільстві виникає розподіл: частина населення не бачить ніякого зростання доходів, у іншої частини вони стрімко зростають. Відповідно, виникають соціальні проблеми.

Крім того, ми бачили і в ситуації з коронакризою, і в ситуації з кризою, яка була у нас в 2015-2018 роках, що в першу чергу від кризи страждали саме регіони і верстви населення з найнижчим рівнем доходів. А державна система підтримки через держпідприємства була не в стані впоратися з цим, хоча під час коронакризи спроби були великі, але все одно наші опитування показують, що велика кількість людей пішла у неоплачувані відпустки, людям зменшили зарплати і так далі. Тобто все одно ці люди виявилися незахищеними.

Що стосується заощаджень людей, згідно нашим опитуванням десь у 30% населення немає достатніх заощаджень, щоб прожити хоча б місяць без заробітку. Тому зараз у білоруському суспільстві є розуміння, що робочих потрібно підтримати. Вже запущені декілька зборів коштів, і ми бачимо, що поки вони йдуть дуже успішно. Люди готові підтримати тих, хто бастує заради спільної справи.

Про економічну програму опозиційних лідерів Білорусі

Опозиція, опозиційні кандидати, у першу чергу я говорю про кандидатів, які навіть не були зареєстровані, і на даний момент один із них знаходиться поза межами країни, а двоє інших знаходяться під вартою, они говорили багато про економіку. Це був один із центральних пунктів їхнього посилу людям. Йшлося про те, що необхідні реформи. Так, можливо підходи у кандидатів були різні, але всі сходилися до того, що те, що зараз відбувається з економікою, не підходить людям. 

Один із кандидатів – популярний блогер – був більше націлений на висвітлення проблем регіонів та давав слово у тому числі працівникам держпідприємств, тому що це ті люди, які розуміли, що їхнім підприємством керують неефективно. Це люди, які своїми очима бачили неоптимальні речі, які відбуваються на їхньому підприємстві просто за рахунок того адміністративного керування, яке там є: націленість на валові показники замість ефективності і так далі.

Звісно, інші опозиційні кандидати говорили про те, що потрібна приватизація, говорили про те, що потрібна нормальна система соціальної підтримки, тому що якщо ми будемо реформувати цей величезний державний сектор, у нас у будь-якому випадку люди втрачатимуть роботу. Частина із цих людей втрачатиме її в регіонах, де складно знайти щось альтернативне, потрібно буде їм допомогти. Але я думаю, що те, що ми бачимо зараз із робочими, так, там є економічні причини, є їхня фрустрація через те, що вони останнім часом не бачили зростання заробітку, вони не бачили перспектив, вони бачили те, що їхні підприємства не розвиваються так, як їм хотілося би це бачити. Але, дійсно, наші опозиційні кандидати не представляли їхні економічні інтереси в першу чергу насправді.

Вони не говорили про те, що потрібно розвивати наші держпідприємства далі та підтримувати їх. Вони швидше говорили про необхідність досить болісних реформ і та підтримка, яку ми бачимо, вона багато в чому, мабуть, пов’язана не з економічними причинами, а з політичними, з тим потоком беззаконня, який ми побачили за кілька місяців і особливо минулого тижня.

Про економічне співробітництво України і Білорусі і можливі зміни

Найактивніша у нас сфера експорту – це нафтопродукти, бензин. Я думаю, що в цьому році це не є таким актуальним, тому що і в самій Україні попит знизився через економічну кризу. Але все одно це основа наших економічних відносин, що стосується експорту з Білорусі в Україну. Якщо наша нафтопереробка буде досить довго страйкувати, можливо, білоруського бензину стане на українському ринку менше. Але поки що занадто рано говорити про те, що страйки триватимуть досить довго, щоб Україна це на собі відчула. А ось що стосується більш довгострокових речей, в першу чергу, я думаю, це відіб’ється на Україні через те, що ми імпортуємо з України: продукти харчової промисловості, металопрокат і так далі. Можливо, попит на це впаде просто тому, що нас в Білорусі чекає попереду велика економічна криза незалежно від того, як довго триватимуть забастовки, вона буде пов’язана, напевно, з іншими причинами, не тільки з цією.

Про економічну залежність від Росії

Це весь держсектор, в першу чергу машинобудування, виробництво транспортного устаткування, сільгоспобладнання, наші знамениті заводи МАЗ і МТЗ, вони орієнтовані в першу чергу на російський ринок, і поки спроби переорієнтуватися не мають успіху через низьку ефективність цих підприємств. Їм складно бути конкурентоспроможними на європейському ринку, і все прекрасно розуміють, що наша економічна залежність від Росії досить істотна. Не тільки як для ринку збуту. Це ринок збуту, крім машинобудування, і для нашої харчової промисловості, це величезний шматок нашого експорту, зокрема молочки. Це все експортується теж в Росію. 

Саме через цю велику залежність, яка ще й в енергетичній сфері, тобто залежність від російського газу, наприклад, дуже велика, думаю, це знайома Україні ситуація, хоча у нас тільки зараз вводиться в дію атомна електростанція, яка допомогла б хоч якось цю моментальну залежність усунути. Крім неї, в основному, енергія практично вся виробляється з енергоносіїв, які поставляються з Росії, тобто це значна її частина. Ще один аспект залежності – це фінансова залежність. Якщо ми подивимося на наш зовнішній борг, то половина державного боргу – це або суверенні борги Росії, або борг Євразійського фонду стабілізації і розвитку, в якому Росія має вирішальне слово як найбільший акціонер. Тому залежність дуже велика, і саме тому навіть жоден з наших опозиційних кандидатів не говорив про те, що ми з Росією будемо розривати відносини якимось чином. Навпаки, йшлося про те, що економічні відносини будуть продовжувати розвиватися, просто нам потрібно піти від величезної залежності.

Наскільки ми можемо від неї піти? Ну ось з нафтової голки нас вже потихеньку знімають, з газової теж: у цьому році Білорусь платить за газ вище за ринкову ціну. Домовилися про певний рівень ціни, потім на ринку вона впала, а домовленість залишилася. Тому, що стосується ринку запозичень, теж принаймні з грудня ніяких великих позик у Росії ми не брали, і Росія їх не надавала. Тому тут залежність теж потихеньку знижується, я думаю, що це частково багато в чому бажання Росії позбутися необхідності фінансувати Білорусь в ситуації, коли у Росії самої є певні фінансові проблеми. Звичайно, для нас це велика проблема. З приводу того, наскільки ми зможемо переорієнтуватися, є кілька аспектів. Якщо ми говоримо, наприклад, про нашу харчову промисловість, то переорієнтація на Європейський союз пов’язана зі складнощами в тому плані, що Європейський союз, як українцями добре відомо, захищає свої сільськогосподарські ринки. Тут у Білорусі багато що впирається в політичне питання взаємин і домовленостей з Євросоюзом. Ну а що стосується продукції машинобудування, в загальному продукції технологічної промисловості, то тут впирається в нашу неконкурентоспроможність, і це безсумнівно те питання, яке ми могли б вирішувати і якось вписуватися в глобальні ланцюжки вартості.

Якщо ми реструктуруємо свої держпідприємства, для початку хоча б якось зробимо їх більш ефективними, ефективно керованими, а потім і приватизуємо, тоді це питання, я думаю, можна було б вирішити без якихось значних потрясінь. Мова про шоки масштабу 90-х років не йде, про розрив усіх економічних зв’язків. Йдеться швидше про якийсь поступальний, але рішучий рух у певному напрямку. Ось тут всі опозиційні кандидати сходилися до того, що реформа державного сектору необхідна.

Про довіру як дуже важливий фактор економічного зростання

Я думаю, що у нас це буде найбільша проблема нашої економіки в найближчі роки, тому що на даний момент довіра повністю підірвана тим, що сталося минулого тижня. Та безпрецедентна хвиля насильства і тортур, яку ми з жахом побачили, думаю, надовго відіб’є бажання у підприємців діяти, у людей – проявляти будь-яку ініціативу, і взагалі, по суті, вона підірвала той соціальний контракт, який існував у Білорусі. 

Так, він і так з економічних причин трохи застарів і втратив актуальність, але, тим не менш, він все ще був, і ось минулого тижня він був зруйнований. Поки, чесно кажучи, мені не дуже зрозуміло, як ми будемо з цим розвивати нашу економіку далі. Звичайно, першим кроком мала б були бути відмова хоча б від «полювання на відьом», але ми поки бачимо зворотнє. Людям, які страйкують, погрожують звільненнями. Людей, які висловлюють свою думку, звільняють. Поки ми бачимо тільки репресії, і, на жаль, для довіри і для економічного зростання це все виглядає дуже песимістично