Протягом 2019-2020 років низка українських та іноземних науковців писали про те, як Україна проходила шлях від радянської республіки до сучасності. Книга охоплює різні аспекти розвитку України – політичні, економічні, суспільні, культурні, у ній також розглянути розвиток ЗМІ та демократії. Сьогодні ми публікуємо уривок із розділу книги «Тридцять років релігійного плюралізму в Україні» авторства Тимофія Бріка та Хосе Казанови.
Книга вийшла англійською та українською мовами. Сторінка книги містить записи онлайн-дискусій з авторами окремих розділів.
Релігійні відродження в Україні: чотири знайомі історії
З численних теорій, яким віддають перевагу для пояснення релігійних змін як на глобальному рівні, так і в конкретному випадку посткомуністичного простору, найвпливовішими (тобто такими, які постійно згадують у дослідженнях на цю тему) є чотири:
- теорія соціоекономічної модернізації та її остання видозміна відома під назвою «теорія екзистенційних викликів» (Inglehart & Baker, 2000; Norris & Inglehart, 2011);
- роль національних поглядів і традицій, зокрема роль націєтворення (Brubaker, 2012; Bruce, 2000);
- активна роль релігійних груп, а також масштаб чи структура релігійної пропозиції, зокрема опір церков репресіям Радянського союзу (Stark and Finke, 2000; Meulemann, 2004; Northmore-Ball & Evans, 2016); і
- характер конфесійних ідеологій та їхня організаційна структура, зокрема роль ключових історичних подій, які вплинули на їхній розвиток (Casanova, 1998; Norris & Inglehart, 2011).
Нижче ми коротко представимо ці теорії й розглянемо теоретичні та емпіричні дослідження, пов’язані з Україною та іншими посткомуністичними суспільствами, а також наведемо власні дані, які показують, як ці теорії стосуються України.
Теорія соціоекономічної модернізації та непевності
Інґлгарт і Бекер (Inglehart and Baker, 2000), а пізніше — Норріс та Інґлгарт (Norris and Inglehart, 2011) розробили низку аргументів та емпіричних досліджень, які пізніше привели до створення теорії, що отримала назву «теорія екзистенційних викликів». Спершу ці автори зацікавилися впливом економічної модернізації на релігійність. Загалом модернізація надає людям соціальне забезпечення, освіту та добробут. Коли люди соціалізуються в сучасних суспільствах, вони менш схильні бути релігійними, бо мають спеціальні інституції, які забезпечують піклування, соціальну підтримку, емоційну підтримку та погляди на те, як організований світ.
З часом ця теорія — що люди в модернізованих суспільствах менш схильні до релігійності — ставала дедалі більш деталізованою. Наприклад, соціологи виявили, що особиста релігійність у сучасному суспільстві формується під впливом не лише контекстуальних змін, а й особистого досвіду екзистенційних загроз, таких як війна, бідність чи смерть близьких. Коли люди живуть у світі сповненому непевності та негараздів, вони з більшою ймовірністю покладатимуться на релігію, яка забезпечує впевненість та передбачуваність. Різні аспекти цієї оновленої теорії були перевірені по всьому світу з використанням численних масивів даних і статистичних інструментів (Immerzeel & van Tubergen, 2011; Ruiter & van Tubergen, 2009; van Ingen & Moor, 2015). Як контекстуальні, так і особисті непевності були статистично значущими для пояснення релігійних змін у світі, і водночас освіта й урбанізація зберігали за собою статус важливих контекстуальних причин зниження релігійності.
Одним із найбільш послідовних емпіричних доказів наведених у цій літературі є те, що з модернізацією кожне нове покоління зазвичай є менш релігійним, ніж попереднє. Цей процес, відомий як «заміна поколінь», нещодавно почали спостерігати навіть у США — країні, яку раніше вважали винятком із теорії спаду релігійності з ростом модернізації (Voas & Chaves, 2016).
Однак Україна винятком не є. Існують емпіричні дослідження, які підтверджують, що соціоекономічні варіації є важливим показником, який дозволяє прогнозувати релігійність українців (Balakireva & Sereda, 2013). Більше того, пряма перевірка змінних «екзистенційної непевності» на основі даних українських опитувань з 1992 до 2012 року підтвердила, що теорія непевності — релігійність зростає з підвищенням особистої чи контекстуальної непевності — працює відповідно до очікувань (Brik, 2018). Багаторівневі моделі та регресії з фіксованими ефектами, застосовані до даних Європейського соціального дослідження та національних репрезентативних опитувань, підтверджують, що українці різного віку, гендеру та з різних регіонів, які стикаються з більшою кількістю екзистенційних непевностей (таких як безробіття чи втрата партнера), схильні бути більш релігійними.
На графіку 7.1 показана проста кореляція між часткою безробітних респондентів та часткою релігійних людей у нашому масиві даних. Кореляції, продемонстровані у цій схемі, є невеликими: −0,33 для Центру, −0,38 для Сходу, −0,21 для Півдня і −0,25 для Заходу. Однак зв’язок виявляється значно міцнішим при застосуванні складнішого статистичного аналізу (див. Brik, 2018). Тут ми не намагаємося перевірити гіпотезу, а просто використовуємо ці дані для ілюстрації тези. (Розумний і критичний читач знайде більш переконливі емпіричні докази в літературі наведеній наприкінці цього розділу.) Графік 1 демонструє цікаву варіацію. Кожна точка на графіку — це адміністративна область України у певний рік. Рівень безробіття в областях з року в рік змінюється. Легко помітити, що в усіх регіонах, крім Західної України, релігійність варіюється сильніше. Цей простий висновок узгоджується з ідеєю, що в посткомуністичних суспільствах роль модернізації опосередкована досвідом комуністичного минулого та національним відродженням (Brubaker, 2012; Northmore-Ball & Evans, 2016). Простіше кажучи, безробіття у Західній Україні та безробіття у Східній Україні має різні наслідки. Нижче ми розглядаємо інші теорії, які можуть пролити більше світла на цей контекст.
Графік 1. Безробіття та релігійність у макрорегіонах України, 1992–2018
Джерело: Підрахунки авторів на основі даних ІС НАНУ.
Примітка: Внаслідок накладання утворюються круги, які виглядають темнішими.
Національні погляди та націєтворення
Національні погляди та процес націєтворення вважаються одними з найважливіших (і часто найбільш кардинальних) змін пов’язаних із регіоном, до якого належить Україна (Brubaker, 2012). У деяких посткомуністичних суспільствах релігійність була тісно переплетена з національними та етнічними протистояннями, що призводило до конфліктів чи навіть воєн. В окремих випадках релігійні групи були пов’язані з дисидентськими рухами, які підживлювали антикомуністичний опір і патріотичні настрої. Загалом релігійні групи в посткомуністичних суспільствах підкреслюють історію, традицію та культуру як потужні джерела солідарності (Tomka, 1991; Zrinščak, 2014). Роздробленість автокефальних національних церков у країнах з православною більшістю створила важливе інституційне середовище для виникнення зв’язку між релігійними та національними наративами (Brubaker, 2012; Krindatch, 2003). Наприклад, УПЦ МП звертається до «доктрини Російського Світу» та її трьох стовпів: російської православної релігійної традиції, російської мови та російської історичної традиції (Balakireva and Sereda, 2013). Водночас інші гілки українського православ’я просувають більш нейтральні чи україноцентричні історичні та національні наративи.
Це поєднання релігійної та націоналістичної конкуренції між церквами корелює з електоральною поведінкою в Україні. Більш ранні опитування показують, що приналежність до раніше заборонених і більш проукраїнських православних церков дозволяє прогнозувати голосування проти лівих в Україні (Birch, 2000; Yelensky, 2010). Новіші дослідження на основі українських даних за 1992–2012 роки, а також даних Європейського соціального опитування за 2004–2012 роки підтверджують, що мова та виборчі вподобання корелюють з релігійною поведінкою українців (Brik, 2018). Інші дослідження (Brik, 2018) підтверджують, що україномовне населення зазвичай є загалом більш релігійним, ніж російськомовне, і з більшою ймовірністю ідентифікується з УПЦ Київського патріархату, ніж Московського патріархату.
На графіку 2 показана частка респондентів, які віддають перевагу українській мові вдома, відносно частки релігійних респондентів. Кожен вузол — це область у певний рік (з 1992 до 2018 року). Кожне спостереження марковано відповідно до певного макрорегіону. Загалом існує статистичний зв’язок між цими двома змінними (кореляція становить 0,48). Візуалізація даних також вказує на сильну варіацію між макрорегіонами. У Центральній та Західній Україні цей зв’язок проявляється значно сильніше, ніж у Східній та Південній. Знову-таки, як і на графіку 1, ми не намагаємося перевірити гіпотезу щодо зв’язку між цими змінними. Натомість ми наводимо цей графік як ілюстрацію закономірності, яка детально розглянута в джерелах наприкінці цього розділу.
Графік 2. Українська мова та релігійність у макрорегіонах України, 1992–2018
Отже, ми продемонстрували складний зв’язок між соціоекономічним контекстом, національним відродженням та релігійним відродженням. Хоча численні докази свідчать про те, що економічні непевності та національні вподобання належать до чинників особистої релігійності, ми досі не представили роль релігійних організацій. Чому релігійні організації є важливими? Проста відповідь у тому, що вони є рушіями релігійних змін. Релігійні організації — це дуже активні та конкурентні суб’єкти, які просувають і заохочують релігію по всьому світу, зокрема в Україні (Krindatch, 2003). Варіації релігійної пропозиції, а також її взаємодії з іншими змінними, теж можуть частково пояснити історію змін в українській релігійності. Далі ми обговоримо цей аспект релігійного життя в Україні.
Посилання
Balakireva, O., & Sereda, Iu. (2013). Religion and civil society in Ukraine and Russia. In Religion and Civil Society in Europe (pp. 219–50). The Hague, Netherlands: Springer.
Birch, S. (2000). Elections and democratization in Ukraine. The Hague, Netherlands: Springer.
Brik, T. (2018). When church competition matters? Intra-doctrinal competition in Ukraine, 1992–2012. Sociology of Religion, 80(1), 45–82.
Brubaker, R. (2012). Religion and nationalism: Four approaches. Nations and nationalism, 18(1), 2–20.
Casanova, J. (1998). Ethno-linguistic and religious pluralism and democratic construction in Ukraine. In M. Von Hagen, B. R. Rubin,
Inglehart, R., & Baker, W. E. (2000). Modernization, cultural change, and the persistence of traditional values. American Sociological Review, 65(1), 19–51.
Krindatch, A. D. (2003). Religion in post-Soviet Ukraine as a factor in regional, ethno-cultural and political diversity. Religion, State & Society, 31(1), 37–73.
Meulemann, H. (2004). Enforced secularization—Spontaneous revival? Religious belief, unbelief, uncertainty and indifference in East and West European countries 1991–1998. European Sociological Review, 20(1), 47–61.
Norris, P., & Inglehart, R. (2011). Sacred and secular: Religion and politics worldwide. Cambridge, UK: Cambridge University Press.
Northmore-Ball, K., & Evans, G. (2016). Secularization versus religious revival in Eastern Europe: Church institutional resilience, state repression and divergent paths. Social Science Research, 57, 31–48.
Stark, R., & Finke, R. (2000). Acts of faith: Explaining the human side of religion. San Francisco, CA: University of California Press.
Immerzeel, T., & van Tubergen, F. (2011). Religion as reassurance? Testing the insecurity theory in 26 European countries. European Sociological Review, 29(2), 359–72.
Snyder (Eds.), Post-Soviet political order: Conflict and state building (pp. 81–103). London, UK: Routledge.
Ruiter, S., & van Tubergen, F. (2009). Religious attendance in cross-national perspective: A multilevel analysis of 60 countries. American Journal of Sociology, 115(3), 863–95
Tomka, M. (1991). Secularization or anomy? Interpreting religious change in Communist societies. Social Compass, 38(1), 93–102.
Voas, D., & Chaves, M. (2016). Is the United States a counterexample to the secularization thesis? American Journal of Sociology, 121(5), 1517–56.
Yelensky, V. (2010). Religiosity in Ukraine according to sociological surveys. Religion, State & Society, 38(3), 213–27.
Zrinšak, S. (2004). Generations and atheism: Patterns of response to Communist rule among different generations and countries. Social Compass, 51(2), 221–34.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
