Іван Міклош: «Проблема України – не у формі правління, а в тому, що правила не працюють і постійно змінюються»

У часи розпаду комунізму в Словаччині почалися реформи, а в Україні – формування олігархічної системи

Я жив у Києві (і відвідував інші міста України) п’ять років, і не бачу жодної різниці між людьми в Україні та Словаччині. Є певні історичні відмінності, але є й речі дуже-дуже схожі. Комуністична система була у Словаччині в той самий час, коли й у Радянському Союзі. Але в Україні це тривало довше, ніж у Словаччині: у Словаччині – 40 років, в Україні – близько 70 років. Коріння цієї системи, дуже поганої системи, тут, в Україні, більш глибоке.

Друга відмінність – це географічне розташування. Раніше була Чехословаччина, а зараз Словаччина є ближчою до західних демократій. Словаччина менша за Україну за площею та населенням, і це полегшило втілення деяких реформ.

З точки зору економічного розвитку та економічного рівня все було подібне. 30 років тому валовий продукт на душу населення у Польщі та в Україні був однаковий. Хоча у Словаччині ВВП був трішки вищий, у цілому умови були однаковими.

У 1989-1993 роках, у часи розпаду комунізму, Словаччина була частиною Чехословаччини. І вже у той час у державі здійснили перші системні, глибокі реформи. В Україні їх не зробили. Я думаю, це – одна з головних причин, чому держави пішли різними шляхами. В Україні поступово склалася деформована олігархічна система, в якій ми знаємо, куди все пішло.

Відсутність реформ та інтеграції в ЄС – головна причина того, що Україна не розвивалася економічно

Після розподілу Чехословаччини Словаччина разом з іншими країнами Східної Європи робила все необхідне, щоб вступити до Євросоюзу. Багато реформ відбулися завдяки тому, що ми  були у процесі входження в ЄС. З 2004 року Словаччина стала членом Європейського Союзу (цього ж року до ЄС також увійшли Польща, Чехія, Угорщина – ред.).  2009 року Словаччина стала однією з країн Вишеградської четвірки, яка увійшла до Єврозони (група 19 держав, офіційною валютою яких є євро – ред.).

Відсутність реформ і відсутність інтеграції у Євросоюз – це головні відмінності, що були в основі того, що Україна не розвивалася економічно. Як наслідок цього нижчі рівень життя, зарплати, пенсії, інвестиції – все, що з цим пов’язано.

В Україні не було політичних лідерів, готових змінювати систему

Перша різниця, яку я бачу між Україною після розпаду СРСР та Чехословаччиною і Польщею, наприклад, – це те, що в останніх нові політичні сили, які отримали розвал комунізму, мали не тільки волю змінити систему, а й також мали технічні знання, як це зробити. Люди навколо Лєшека Бальцеровича (польський економіст і політик – ред.) у Польщі або Вацлава Клауса  у Чехословаччині (з 1989 по 1992 рік – міністр фінансів в уряді «народної єдності» Чехословаччини, пізніше – прем’єр-міністр і президент Чехії – ред.) були підготовленими, вони знали, чому комуністична економіка не працює, чому вона неспроможна і що потрібно зробити, щоб змінити систему.

В Україні, на жаль, таких лідерів не було. Українські політичні лідери того часу думали: це не так важливо, найважливіше – мати незалежну державу, і давайте домовимося з комуністами, тому що, якщо вони будуть згодні, то голосів вистачить. Ваш перший президент, Леонід Кравчук, тоді сказав: не будемо ми робити ці жорсткі реформи, бо вони – важкі для людей, в першу чергу потрібно зробити інститут незалежної держави, потім будемо економікою займатися.

Відомо, що результатом цього було 10 000% інфляції й бідність людей. Ті країни, які зробили реформи, які тогочасні критики називали жорсткими, мали провал життєвого рівня в рази менший, ніж країни, які не хотіли, щоб людям було важко, не робили реформи. Наслідки для звичайних людей були дуже і дуже поганими.

Я не кажу: робити реформи, незважаючи на те, що реформи – непопулярні, я кажу: взагалі їх робити

Проблема популізму існує скрізь. Подивіться, як Макрону (Емманюель Макрон – з 2017 року президент Французької Республіки – ред.) не вдалося втілити реформи, з якими він був обраний. Люди бояться змін, це – нормально. Значить, ризик популізму скрізь у світі існує, і це – причина того, чому політики не мають боятися реформ, щоб вони були лідерами, щоб робили реформи. Я не кажу: робити реформи, незважаючи на те, що реформи – непопулярні, я кажу: взагалі їх робити. Адже якщо будуть робити тільки те, що люди хочуть, не буде нічого, і майбутнім поколінням буде дуже важко.

Реформи – завжди більш політична проблема і виклик, ніж технічна. У Словаччині технічні проблеми були тільки спочатку, коли відбувся розвал комунізму. У цьому аспекті для мене найбільшим героєм був Лєшек Бальцерович, який казав, як робити, і це запрацювало. Тому що він був підготовлений. Але зараз всі реформи вже не мають технічних проблем, вони – політичні. Реформи завжди непопулярні, не тільки у нашій країні. Головна передумова реформ – це політична воля. Потрібно мати глибоке переконання в тому, що це потрібно зробити, тому що це буде тяжко. Чим більше реформ ви робите, тим більш це складно політично, тим більше буде атак і так далі.

Реформи – не тільки передумова вступу до ЄС, а й передумова добробуту

Україні, у першу чергу, потрібно розуміти, що без реформ неможливо бути членом Євросоюзу. Ці реформи – це не тільки передумова вступу до ЄС, вони також передумова добробуту. Якщо не буде ринкової економіки, що працює, не буде іноземних  інвестицій, реструктуризації промисловості, економіка не зростатиме. Якщо економіка не зростатиме, не зростатиме добробут людей. Членство в Євросоюзі дуже важливе. Тому що воно є стимулом реформ, які необхідні не тільки для цього членства, а й для вашого багатства, вашої конкурентоздатності.

Підготовка до вступу в ЄС була значущою для Словаччини, бо ми робили реформи і хотіли бути частиною цього. Коли країна вже є членом ЄС, це важливо для інвесторів як гарантія того, що все піде нормально. Євросоюз є важливим для нас як для країни у тому, щоб мати відповідальну фіскальну політику, тому що є правила, яких потрібно дотримуватися. Є також суворий захист конкурентності. Тобто є дуже багато прямих і непрямих вигод від членства в ЄС. А коли ви є ще й членами Єврозони, як Словаччина, наприклад, маєте валюту, яка дуже стабільна, сильна, дає гарні умови для експортерів, імпортерів, інвесторів.

Українці не підтримують приватизацію, тому що бояться, що це буде така приватизація, як у 1990-х

Державні підприємства у Словаччині у 1990-ті роки, так, як зараз є в Україні, були одним із головних джерел корупції. Але ми на 100 відсотків знали, що неможливо успішно боротися з корупцією, коли буде переважна частка державних підприємств. Так, можливо мати успішні, некорупційні державні підприємства у Швеції, інших скандинавських країнах. Але після десятиліть комунізму, у 1990-ті роки, це було надзвичайно складно.

Важливо, щоб судова реформа і приватизація були здійснені професійно. Приватизація має відбуватися відкрито, конкурентно, з контролем і опозиції, і громадськості. Судова реформа – найважча у всіх країнах. Чим пізніше ви робите цю реформу, тим більший опір. Проблема України у тому, що серйозні реформи почалися тільки у 2014 році, сім років тому, через це все так складно. Є такий парадокс: з опитувань відомо, що більшість людей в Україні знають, що державні підприємства – це джерело корупції. У той же час більшість людей не підтримує приватизацію. Вони бояться, що це буде така приватизація, як була у 1990-х.

Після Революції гідності в Україні, з одного боку, було багато зроблено, з іншого – ще недостатньо

Після Революції гідності в Україні, з одного боку, було багато зроблено, з іншого – ще недостатньо. Найбільші досягнення – це макроекономічна стабільність. Найуспішніша інституція – це Нацбанк України, який зіграв велику роль в очищенні банківського сектору.

Деякі структурні реформи відбулися. Наприклад, пенсійна реформа: тоді як раніше на Пенсійний фонд спрямовувалося 17% бюджету, що було надто тяжко, то зараз – 10%.

Багато було зроблено у боротьбі з корупцією, але не в судовій реформі або покаранні корупціонерів, а більше у зменшенні просторів для корупції через лібералізацію, наприклад, очищення банківської сфери було великим кроком проти корупції. У Словаччині найкращим методом боротьби з корупцію так само не було покарання. Це була прозорість, публічність, приватизація, дерегуляція і конкуренція на ринку.

Також відбулося підвищення цін і дерегуляція ринку газу для населення. У цій сфері спостерігається частковий відкат. Раніше ПДВ був джерелом корупції, зараз цього менше.

Багато реформних законопроєктів були прийняті в Україні тільки тому, що їх підтримувала «молода кров»

Фракція Президента  має 245 членів, але інколи не збирає 226 голосів під час голосування за чутливі норми, тому що є вплив і з іншого боку. В інших державах, Словаччині, Польщі, 90-95% законопроектів готує уряд. Адже уряд має міністерства, сотні експертів і програму. Потім пропозиції уряду обговорюються у парламенті і в принципі їх підтримує більшість. Історично в Україні інша ситуація: більшість законопроєктів готуються в парламенті. У той час, коли я був в Україні (за урядів Яценюка та Гройсмана), багато реформних законопроєктів були прийняті тільки тому, що їх підтримувала, як ми тоді називали, «молода кров» – молоді депутати, незалежно від того, представниками якої партії вони були.

Більшість успішних держав є парламентськими республіками. Але не настільки важливо, яка форма правління – парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська, важливо, щоб працювали правила. Проблема України – не у формі правління, а в тому, що правила не працюють і постійно змінюються.

Авторка конспексту – Юлія Гуз.