Вирішити проблему корупції однією лише правовою реформою не вдасться. Поточні правові реформи часто характеризують як нагромадження нових законів на величезному пострадянському місиві. Повільний темп проведення правових реформ вимагає тривалих зусиль та культури чесності. За найсприятливіших умов вплив закону все одно є надто слабким для того, щоб запобігти корупції, і має бути доповнений етичними переконаннями. У теперішній ситуації в Україні наголос на правових питаннях у парламенті недостатній. Громадянське суспільство, молоді професіонали, школи та сім’ї повинні активно популяризувати українські цінності та відкинути культуру корупції.
Зниження рівня корупції в Україні вимагає зміни культури – одна лише правова реформа не досягне успіху
Дихотомія цінностей та правил в антикорупційних законах [1]
«Коли ризик бути спійманим дуже низький, як це є з корупцією, цінностей дотримуватимуться краще, ніж правил».
Корупцію в Україні практикують державні посадовці високого рівня, міністри, депутати Верховної Ради та глава держави. Вони готові отримати вигоду від активів, що залишилися в спадок після розпаду Радянського Союзу, інфраструктурних проектів, продажу ресурсів своєї країни, державних закупівель тощо. Доходи від таких оборудок легко ховаються на таємних банківських рахунках, як правило, на ім’я непрозорих корпоративних структур, зареєстрованих в офшорних центрах, єдиною метою яких є приховати особу справжніх власників [2]. Всепоглинаючий рівень корупції за часів президентства Януковича призвів до протестів та революції. Ключовою проблемою була корупція.
Корумпований державний чиновник використовує владу держави не для суспільного блага, як це має бути, а задля приватного збагачення; що є порушенням закону – або має вважатися таким. У чому і полягає один каламбур. Верховенство закону прагне прозорого та безвиняткового застосування закону, але теперішні закони або застарілі («привиди» радянського періоду), або містять внутрішні суперечності, які, як багато-хто вважає, були створені свідомо впродовж минулих десятиліть. Як наслідок, корупція все ще порівняно необмежена, попри значне бажання суспільства її викоренити.
В Україні державні посадовці відчувають себе захищеними системою. Кожного дня обговорюються реформи, і триває боротьба між тими, хто, як кажуть, отримує вигоду від нинішньої системи, і тими, хто хоче знищити корупцію. Рух за реформи був започаткований в середовищі людей, які повстали проти правової системи та бажають жити у кращій системі – більш етичній та з позитивними моральними цінностями.
Причетні до корупції представники влади розглядають ризик бути впійманими та ймовірність обійти його. «Коли ризик бути спійманим дуже низький, як це є з корупцією, цінностей дотримуватимуться краще, ніж правил».
У Конвенції ОЕСР вказано, що «хабарництво… викликає серйозні моральні та політичні проблеми» [3].
Це означає, що вплив закону є слабким і має бути доповнений етичними переконаннями. Таким чином, у теперішній ситуації в Україні також потрібно наголошувати на моральних або етичних питаннях.
«Чинне українське законодавство є безладним пострадянським місивом, яке враховує численні особливі інтереси та містить корупційні схеми, що накопичувалися 20 років… Накидання нових законів на цю масу мотлоху не перетворить її магічним чином на нову систему… Верховенство закону означає, серед інших речей, строге виконання чинних законів, але якщо застосувати всі нинішні застарілі та часто абсурдні законодавчі акти, країна буде паралізована. Саме тому теперішня система не може функціонувати без вибіркового застосування законів, що дає численному бюрократичному класу, включно із системою забезпечення виконання закону та судовою системою, величезну дискреційну владу над звичайними громадянами та підживлює систематичну корупцію. Жодні антикорупційні заходи не можуть бути успішними, якщо їх застосувати в межах цієї системи…» [4].
Після «Революції гідності» в Україні було зроблено значні спроби побороти корупцію [5]. Проте ніхто не задоволений досягнутим до цього моменту поступом.
Дихотомія українських та радянських систем цінностей
Цінності та закон належать до концептуально різних світів. Дотримання цінностей залежить радше від внутрішнього переконання, а не від закону. У нещодавньому опитуванні респонденти пов’язали проблеми з корупцією в пострадянській Україні з цінностями радянського періоду [6].
Зрештою, відмінності між цінностями, успадкованими від Радянського Союзу, та цінностями України як окремої нації (що відображають теперішнє та майбутнє) суттєво вплинуть на результат правової реформи.
- 100 років культурного пригноблення
Історія України (від середини ХХ століття) є історією фізичного нищення українського патріотизму та націоналізму [7]. Практично немає сумнівів, що підґрунтям теперішнього конфлікту в Україні є протистояння цінностей.
Революція гідності виявила дихотомію між українськими цінностями (тобто цінностями патріотів, що не бажали жити в культурі корупції) та урядом і культурою, успадкованими з минулого. Цінності, яких багато українців дотримувалися приватно, стали відкрито вираженими під час революції. Значна більшість українців, чи з Заходу, чи зі Сходу, не захотіли продовжувати вести справи з Росією як звичайно і жити в культурі, де корупція та брак її засудження сприймалися нормально.
Епплбаум [8] написала, що «явно є зміна поколінь, люди мають інші види стосунків між собою, люди говорять по-іншому та діють інакше, ніж у минулому…» Це свідчить про зміну в культурі.
- Пасивна згода з корупцією
«Більшість корупційних практик в Україні відбувається внаслідок мовчазної згоди громадян, які знають про факти корупції, але не збираються про них повідомляти» (Transparency International Ukraine).
Перебуваючи в замкнутому колі, підсиленому роками невиконаних обіцянок, населення загалом не вірить, що декларації влади про боротьбу з корупцією є щирими. Внаслідок цього цинізму багато старших українців притримуються фаталістичного погляду щодо можливостей змін на краще. Це значною мірою є частиною проблеми.
Сумним фактом є те, що корупція насправді полегшує життя звичайному українцеві [9].
Більшість громадян не помічають власної ролі як у культивуванні, так і в продовженні корупції, знищення якої вони очікують від влади. Думка, що дрібна корупція (плата хабарів) є такою ж нищівною для якісного врядування, як масштабна корупція (шукачі ренти у владі), має мало підтримки. Мало хто бачить, що хабарі розмивають верховенство закону, меритократію та довіру органам влади у всьому суспільстві.
Важливо, щоб молодше пострадянське покоління почало вірити в те, що зміна можлива. Нові цінності та їх утілення в закони є надзвичайно важливими [10].
- Любов до власної країни
Нещодавнє дослідження двох американських науковців повідомляє про ставлення та поведінку українських громадян та зосереджується на зміні теперішньої поведінки [11].
Епплбаум [12] зауважила, що з боку влади національна ідентичність усе ще досить слабка. Однак вона «значно виросла серед населення». Дослідниця продовжує: «Внаслідок вторгнення Росії люди чітко усвідомили, що вони хочуть жити у країні з цінностями, відмінними від тих, які панують у Росії…»
Релігія забезпечила фундамент для моральних та правових кодексів, які перетворили анархічні системи на складніші форми врядування [13]. Цінності, які є підґрунтям культури чесності, є нічим іншим як тими цінностями, що їх навчають усі релігії та підтримують ті, хто не дотримується релігії. Щоб культивувати нову суспільну свідомість, слід розглядати корупцію як нищівну для суспільства, аморальну та неприйнятну.
Епплбаум [14] наголошує на потребі любити свою країну, свій простір та бажати зробити місце, в якому живеш, кращим. «Відчувати себе пов’язаним із місцем, у якому ти живеш, та відчувати за нього відповідальність – це надзвичайно важливо…»
Зміцнення цінностей та правова реформа
Зосередження лише на правових реформах недостатнє для подолання культури корупції. Щоб створити нову культуру, потрібні ширші суспільні зусилля. Нова культура обов’язкова для заміни ендемічної корупції, успадкованої, як багато хто вважає, від Радянського Союзу та періоду після його розпаду. Нова культура відображатиме любов до України як до окремої національної спільноти – відмінної від її радянського минулого.
А державна підтримка – це неодмінна умова для цієї реформи [15]. Мають бути породжені нові суспільні цінності, що створюють нову культуру, такі як надійність, відкритість, прозорість, активна участь та відповідальність. У сучасній Україні ці слова та цінності повторюють як мантру в контексті правової та урядової реформ. Проте для успіху потрібні глибші суспільні зусилля, які б залучили не лише владу, а й бізнес-лідерів, університети, школи та сім’ю.
Надто часто в сучасній Україні заяви про чесність та цінності сприймаються лише як пусті балачки, призначені прикрити старі практики. Воррен Бенніс визначає чесність (англ. integrity) як співзвучність слів та вчинків із внутрішніми цінностями. Щоб перебороти мовчазну згоду з корупцією, потрібна достатня кількість конкретних прикладів того, як збігаються слова та вчинки.
Потрібно розвинути культуру чесності. Цей розвиток має набути багато форм. Наприклад, бізнес-спільнота повинна взяти на себе лідерство та виразити нові цінності в дії, або МBА-програми можуть навчати бізнес-лідерів про позитивні наслідки бізнес-культури на основі чесності (цього як джерела конкурентної переваги навчають у Західній Європі та Північній Америці). Шкільна система має навчати, що особисті цінності впливають на щастя та успішність і що корупція не лише погана для суспільства, а й також спотворює внутрішнє життя задіяних у ній. Неурядові організації можуть використати своїх членів та унікальний активізм для участі у практичних діях із подолання корупції та заміни її новою українською культурою та чесністю.
Висновки
Правова та судова реформа є дуже важливими для зниження рівня корупції. Але закон – це лише частина потрібних зусиль. Велику кількість антикорупційних заходів перелічено в недавньому звіті про реформи права та урядування в Україні. Деяких із них треба вжити негайно, зокрема:
- запровадження комплексного захисту свідків корупційних діянь;
- вимога розкриття інформації про кінцевих власників підприємства (незрозумілі офшорні структури мають стати прозорими);
- посилення суспільного нагляду та незалежності антикорупційного агентства;
- суспільний тиск щодо продовження реформи державної системи прокуратури з метою забезпечення її об’єктивності та прозорості.
Але щоб досягнути успіху в боротьбі з корупцією, теперішню культуру корупції має замінити нова культура чесності. Українська революція виявила, що багато українців прагнуть змін, як це показав ненасильницький активізм та бажання жертвувати (зокрема, й власним життям) заради змін. Створення нової культури вимагає активності бізнес-спільноти, шкіл та університетів, сімей та неурядових організацій. Для того, щоб перейти від держави, де корупція проникає в усі аспекти щоденного життя, до держави, де громадяни та підприємства зустрічаються з корупцією лише в дуже рідкісних випадках, потрібна широка суспільна відповідь.
Примітки
[1] Див. детальніше про це в “J.P. Méan, The Dichotomy of Values vs. Rules in Anti-Corruption Law, in: The True Value of Corporate Social Responsibility, Palgrave MacMillan, Edited by Barbara Fryzel, 2015”.
[2] На жаль, банківська система за межами України, здається, без жодних докорів сумління обслуговує ці фінансові потоки та надає притулок публічним посадовцям, яких звинувачено в злочинах в Україні. Глобалізація забезпечує значною мірою нерегульований простір для корупції. Наприклад, для того, щоб конфіскувати активи, які вивів державний посадовець, обвинувачений в корупції в Україні, докази мають подати українські прокурори, котрі самі могли бути частиною корупційної схеми, завдяки якій ці активи були незаконно отримані. Тому активи залишають у спокої, тому що в Україні немає змоги провести дослідження та здобути потрібні факти.
[3] Конвенція про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб при здійсненні міжнародних комерційних угод
[4] White paper: “LEGAL AND GOVERNANCE REFORM IN UKRAINE: STRATEGIC PRIORITIES. Business and Economic Sector.”
[6] Changing Corrupt Behaviours Assessment, USAID, Sept 2015. Roberts, Sean R. and Robert Orttung, George Washington University, Washington, DC.
[7] Інтерв’ю з володарем Пулітцерівської премії, міжнародним журналістом та експертом із питань Східної Європи Анною Епплбаум про розвиток українського націоналізму впродовж минулого століття та про те, як Євромайдан дав поштовх громадянському активізму; 23 жовтня 2015 року.
[8] Там само.
[9] Як щоденна корупція виглядає в Україні?
- Хабарі як компенсація браку ринкових механізмів (наприклад, в охороні здоров’я, початковій та середній освіті).
- Хабарі як засіб уникнення відповідальності або наслідок вимагання (наприклад, дорожня поліція, органи регуляторного нагляду, податкове шахрайство, платежі суддям тощо).
- Хабарі як засіб подолання бюрократичних перепон (наприклад, отримання водійських прав, реєстрація, отримання бюрократичних довідок).
- Хабарі як засіб отримання соціально-економічної переваги («відкати» за державні замовлення, платежі за отримання роботи в державному секторі, за отримання наукових ступенів).
[11] Roberts, Sean R. and Robert Orttung. Sept 2015. Changing Corrupt Behaviours Assessment: Addressing Everyday Corruption in Ukraine. USAID, Ukraine.
[12] Див. Примітку 7.
[13] Заява Міжнародної спільноти багаї з нагоди 60-річчя Організації Об’єднаних Націй.
[14] Див. Примітку 7.
[15] Див. Hart, H.L. (1961) The Concept of Law (Clarendon Press, Oxford), за інформацією про правові аргументи.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
