Антикорупційна реформа: нові пріоритети

За два роки здійснено чимало кроків для боротьби з корупцією, однак цього все ще замало для подолання ключової внутрішньої перешкоди для розвитку України. Коаліція громадських організацій “Реанімаційний пакет реформ” представила нову Дорожню карту реформ на 2016-2017 р. Усі завдання, що визначені на наступний рік, спрямовані на досягнення чотирьох ключових цілей у реалізації антикорупційної реформи.

Сформована система притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення

Наприкінці 2015 року повноцінно почали свою діяльність Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура. За останні півроку ці структури показали значний прогрес у розслідуванні масштабних корупційних справ щодо нанесення збитків державі фірмами депутата Онищенка, зловживань на Одеському припортовому заводі, корупційних схем на підприємстві “Запоріжжяобленерго” тощо.

Однак, у ході діяльності НАБУ і САП відчувають ряд складнощів. По-перше, НАБУ не має можливості автономного прослуховування, що підвищує ризики витоку інформації про проведення розслідувань щодо певного посадовця. Тому парламент має найближчим часом прийняти законопроект, що надає таке право детективам НАБУ.

Ще одна серйозна проблема, що виникла у ході діяльності НАБУ та САП – взаємодія з судами. Наприклад, обинувальний акт щодо незаконного впливу Андрія Пасішника на екс-міністра економічного розвитку Айвараса Абромавічуса був скерований до суду ще 22 квітня, однак до сьогоднішнього дня не розпочався судовий розгляд справи за суттю.

Оскільки судова реформа знаходиться лише на початковому етапі, необхідним є формування антикорупційного суду. Відповідний законопроект нині розробляється громадськими організаціями та готується до подання в парламент. Ідея антикорупційного суду має бути реалізована, щоб нарешті була довершена система притягнення до відповідальності за корупційні злочини. Антикорупційний суд, відповідно до представленої концепції, матиме особливий порядок відбору суддів та серйозні гарантії їхньої незалежності, що має мінімізувати політичний вплив та сприятиме невідворотності покарання.

Досі не почали свою діяльність іще дві інституції. На завершальній стадії знаходиться процес обрання голови Національної агенції з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – до кінця жовтня агенція може отримати свого керівника за результатами конкурсу та за кілька місяців розпочати роботу. Більш проблемним є запуск Державного бюро розслідувань. Наприклад, один із кандидатів на посаду голови ДБР, військовий прокурор Матіос, оскаржує тести і називає їх “неякісними”, через що тестування кандидатів було перенесено.

ДБР та агентство з розшуку і управління незаконними активами є важливими елементами у новій структурі протидії корупції, а тому потребують прозорого відбору їх керівництва та якнайшвидшого повноцінного початку роботи.

Окремо слід запобігти спробам змінити підслідність злочинів. Нині чітко визначено, який орган має здійснювати досудове розслідування у тому чи іншому випадку. Натомість, останні заяви генпрокурора Луценка викликають занепокоєння. Так, на його думку, “в країні наскільки багато злочинності, що віддати виключне право на боротьбу з проявами високопоcтавленної злочинності одному невеликому правоохоронному органу – неефективно”. Подібні кроки зруйнують нову систему притягнення до відповідальності за корупційні злочини, яку вибудовують два останні роки, а боротьба з корупцією знову перетвориться на піар без покарання для корупціонерів.

Дієва система запобігання корупції в публічному секторі

Склад Національного агентства з питань запобігання корупції частково був обраний 16 березня цього року. Однак, досі не обрано п’ятого члена цього органу. Також не сформовано громадську раду при НАЗК, яка має забезпечити належний суспільний контроль за діяльністю новоствореного органу. Більше того, існуючий механізм формування громадської ради несе суттєві ризики, а тому необхідне внесення змін до чинного законодавства.

1 вересня офіційно у повноцінну експлуатацію була запущена система електронного декларування, у якій до 31 жовтня мають з’явитись близько 50 000 декларацій високопосадовців. Однак, досі існують серйозні проблеми з роботою системи. По-перше, існує ряд технічних прогалин та невідповідності форми заповнення чинному законодавству. По-друге, деякі депутати не полишають спроб уникнути декларування або відповідальності за подання неправдивих даних. Спроба запровадження “нульового декларування” депутатом Южаніною створює передумови для легалізації корупційних статків чиновників. У попередньому варіанті законопроекту, що був оприлюднений у пресі, є заборона на використання інформації з “нульових декларацій”  в якості доказу вчинення будь-якого кримінального правопорушення. Оскільки в законопроекті немає виключень щодо його поширення на чиновників, таке положення допоможе уникнути відповідальності за отримання статків корупційним шляхом. Спроби закрити частину інформації депутата Гриніва забирають у громадян можливість виявити невідповідність задекларованого і реального рівня життя чиновника. Законопроекти депутата Донець взагалі руйнують сенс існування електронного декларування. Задля ефективної дії цієї системи необхідно уникнути зменшення обсягу майна та коштів, що мають бути задекларовані, а також унеможливити спроби закриття ключової інформації.

Також необхідно законодавчо  визначити механізм перевірки службовців на доброчесність та гарантії захисту викривачів інформації.

Ефективний контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації

Відкритість та прозорість діяльності органів влади є однією з передумов для запобігання зловживанням посадовців. З 2011 року в Україні діє закон, який забезпечує право кожного громадянина на доступ до публічної інформації.

Однак, за даними дослідження громадського об’єднання “За демократію через право”, лише 28% державних установ дотримуються вимог цього закону, ще 55% органів систематично його порушують. Найприкріший факт – 17% держустанов взагалі ігнорують запити на доступ до публічної інформації.

Для кращої імплементації закону “Про доступ до публічної інформації” до парламенту був внесений законопроект, який посилює захист цього права та ліквідує існуючі юридичні прогалини. Ще один законопроект, який мав сприяти якісному забезпеченню цього права і встановлював адміністративну відповідальність за протиправне ненадання публічної інформації, був відхилений рішенням парламенту.

Для досягнення відповідної цілі необхідно визначення чітких механізмів, які мають застосовуватись до розпорядників інформації у випадку безпідставного відхилення запитів про доступ до публічної інформації. Зокрема, у законопроекті визначаються повноваження омбудсмена, який має забезпечувати відповідне право громадян. У випадках безпідставного відхилення запиту омбудсмен (уповноважений ВР з прав людини) може виносити приписи щодо надання публічної інформації, які є обов’язковими для виконання державними установами. Такий нормативний акт має бути прийнято парламентом.

Ефективна протидія політичній корупції

У жовтні 2015 року Верховна Рада прийняла закон про протидію політичній корупції, який містив багато новацій: запровадження державного фінансування партій, вимога подання та оприлюднення детальних фінансових партійних звітів, контроль  НАЗК за дотриманням вимог законодавства, кримінальна відповідальність за неправдиві дані у звітах, обмеження для фінансування партій тощо. Ці норми мають зробити партії незалежними від олігархів.

Цьогоріч влітку партії вперше надали детальні звіти про кошти та майно, а НАЗК розподілило 71 млн бюджетного фінансування між чотирма парламентськими партіями.

Натомість, досі залишається ряд проблем. По-перше, депутати Вілкул та Каплін зареєстрували два законопроекти, якими хочуть призупинити процес державного фінансування. По-друге, деякі політичні сили подали звіти з помилками і неточностями, що не відповідає нормам закону “Про політичні партії”, а також унеможливило б отримання ними бюджетного фінансування у випадку претендування на нього. Саботаж державного фінансування партій стане на заваді звільненню політичних сил від впливу олігархів, а також заважатиме формуванню в Україні справжніх ідеологічних партій.

Окремо слід відзначити необхідність протидії кнопкодавству в парламенті шляхом встановлення норм відповідальності, а також забезпечення відкритості інформації про діяльність парламентських комітетів та депутатів. Відповідні законопроекти внесені до парламенту та очікують на розгляд.

Таким чином, для ефективної протидії політичній корупції залишається необхідним внесення ряду змін до законодавства, а також ефективна імплементація вже чинних вимог до фінансування політичних партій.

Отже, на наступні півтора року головним завданням в антикорупційній реформі є захист новостворених інституцій від їх послаблення, ефективна імплементація прийнятого законодавства, а також створення довершеної системи притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення. Лише за наявності справжньої волі до боротьби з корупцією, а не просто гучних слів, за умов подальшого тиску громадянського суспільства і західних партнерів антикорупційна реформа має шанси на подальший прогрес та успіх.