Антон Дробович: П’ять основних викликів для України в умовах війни

Які українці зараз

Існує як мінімум чотири великі групи, які складають пазл українського суспільства. По-перше, це військові і ті, хто був дотичний до сил оборони — їх понад мільйон. Друга, найбільша за кількістю, група — це українські громадяни, які залишились на території України під час війни і активно брали участь у підтримці армії, розбудові країни і стримуванні агресора. Третя група — це люди, що виїхали за кордон, десь 5-8 мільйонів людей. Четверта група — українці, що опинилися на тимчасово окупованих територіях, яких ми повернемо з відвоюванням території. Це декілька мільйонів людей. Нам потрібно розуміти, що новий суспільний договір, який ми укладемо після війни, повинен враховувати всі чотири групи. Бо всі вони дуже потужні й відмінні і за деякою строкатістю, і в очікуваннях, і в практиках.

Ця війна допомогла нам розібратися в багатьох питаннях з багатьох питань. Зібратися з думками, зібратися з цінностями. Я бачу три основні цінності, які визначають нас як спільноту, що ефективно бореться проти зла і несправедливості: свобода, справедливість та солідарність. Мікс цих цінностей може стати нашою національною ідеєю, яка буде справді близькою українцям. Її отримання, з одного боку, має величезну ціну та жертви, а з іншого боку, є великою удачею.

Запит на справедливість відгукується українцям уже протягом століть. Він формує глибоко емоційне ціннісне переживання і, м’яко кажучи, роздратованість через те, що не існує ефективної системи світової (планетарної) справедливості. 

Політика перехідного правосуддя і справедливого миру обов’язково має включати оцінку того, хто що робив під час цієї війни. Це потрібно не тільки для юридичного встановлення тих, хто вчиняв злочини, проявив себе неналежним чином чи сприяв окупаційному режиму. Це потрібно і для вшанування тих людей, які зробили все можливе для того, щоб ми перемогли.

Солідарність — це та річ, яка допомогла нам не розгубитися, пройти через ряд революцій та змін у суспільстві. У 2014 році ми швидко перейшли від Революції Гідності, де солідарність була одним із ключових відкриттів, силою і натхненням, до війни з Росією. Спочатку — локальної війни, але вона була локальною тільки тому, що завдяки солідарності суспільство не розсипалося від першого поштовху Росії: тимчасової окупації Криму і окремих районів Донецької та Луганської областей. В 2022 році, під час повномасштабного наступу Росії, солідарність забезпечила черги під центрами комплектування (колишні воєнкомати), зупинки військової техніки цивільними, взаємопідтримку. Далі ця солідарність була сублімована у потужні волонтерські рухи.

За умови перемоги і нормалізації світової системи, якщо наша війна та інші війни, що тривають, не переростуть у планетарний конфлікт — «третю світову», — відбудова країни може стати конкретною точкою прикладання зусиль і національної ідеї. Ми фізично втратили величезну кількість населених пунктів, їх більше не існує. Ми втратили величезну кількість людей. Ми будемо перевлаштовувати світ, у якому живемо. Це той компонент, якого дуже бракувало в численних дискусіях про українську національну ідею раніше. 

Ми зможемо застосовувати цю ціннісну рамку у конкретній діяльності — відбудові.  Вона стосуватиметься логістики, будівництва, енергетики, сільського господарства, економіки, освіти — всього. Тож ми можемо «за власними кресленнями», не успадковуючи від тоталітарної системи покруч у вигляді постпланової економіки і посттоталітарного суспільства, вибудовувати нове суспільство з новими містами та новими соціальними взаємодіями.

П’ять основних викликів сьогодні

Наше суспільство і зараз, і під час повоєнної відбудови має перед собою великі виклики. Серед ключових я бачу такі:

Запит на справедливість. Це дуже широке питання, яке стосується і справедливої оцінки внеску в перемогу, і реінтеграції тимчасово окупованих територій, і сепаратистів. Якщо цей виклик буде адресований, то він переросте в розумну політику перехідного правосуддя та справедливого миру, яка збалансує країну, дозволить реінтегрувати різні регіони, а також людей, які повернуться з-за кордону, і, власне, дозволить влаштувати суспільство, в якому буде знайдений мир і баланс. 

Якщо ми не відповімо на цей виклик, то ми отримаємо величезний обсяг конфліктів і суперечностей, які можуть зруйнувати нас ізсередини. 

Зменшення населення. Вочевидь, наше населення сильно зменшилося: 5-8 мільйонів людей виїхало за кордон, величезна кількість людей (зараз ми не знаємо, про яку точно кількість ідеться) загинули під час війни, мільйони осіб опинилися на тимчасово окупованих територіях. Погана відповідь на цей виклик — лишити все як є, бо це може перетворити Україну на вимираючу країну Однак цей виклик — не вирок. Для нас існує як мінімум два способи гідно його подолати. Перший варіант — це політика поміркованого ізоляціонізму, за якої нас залишиться 25-30 мільйонів. При цьому ми будемо реформувати економіку, збільшимо автоматизацію виробництва і отримаємо величезну простору країну для відносно невеликої групи людей. Над демографічними питаннями працюватиме і уряд, і суспільство. Інший підхід — політика гостинності на власних умовах, де ми визначимо чіткі правила гри для людей, які хотіли б стати резидентами однієї з наймогутніших країн світу після перемоги. Ми скажемо, який людський капітал ми готові прийняти, на яких умовах і які правила гри будуть діяти для нових мешканців країни. 

Велике військо ветеранів. Після війни українська армія буде однією з найбоєздатніших армій світу. Буде велика сила людей, які вміють воювати, знають ціну життя і смерті, мають зброю і вміють нею користуватися. Якщо ми не адресуємо цей виклик, це може перетворитися у військову диктатуру, у війну банд чи щось подібне Однак, цей потенціал може також стати фундаментом для побудови нової політики у сфері оборони чи нової військової доктрини. Можна використати напрацювання Франції, яка має Іноземний легіон. Можна на основі українського війська створити нові планетарні сили безпеки і реформувати ООН. 

Розбалансована система міжнародних відносин та правил. Ми отримаємо післявоєнний світ, у якому зміняться правила гри. Тому що перемога над Росією і її союзниками — це перемога над цілою коаліцією з певними цінностями. Ця перемога буде означати, що одна група країн перемогла іншу групу країн, і сама наявність конфлікту говорить, що попередня система не працювала. Отже, після війни ми матимемо ще більш розбалансовану систему міжнародних відносин. Якщо все так і залишити, то може відбутися хаос і війна всіх проти всіх на рівні міжнародних відносин та повна деградація і девальвація ООН. З іншого боку, ми разом із нашими союзниками можемо скористатися цим викликом, запропонувати для всього світу інший ціннісний вибір, нову архітектуру світового порядку, світової безпеки, кращу, ніж зараз. 

Знищені міста, змінене природне середовище. Якщо ми зможемо створити інклюзивну політику соціальної інтеграції і розробимо заходи для економічного стрибка, то на місцях знищених міст та екосистем зможемо створити новий зручний та ефективний простір, ефективну країну.  Інклюзивної соціальної інтеграції потребуватиме і військо. Велика частина з тих людей, які повернуться, наразі випали з економічних процесів. Частина підприємств та сфер, де вони працювали, просто перестали існувати фізично. Зараз це понад мільйон людей, а загальна їхня кількість буде залежати від того, скільки часу триватиме війна. Якщо ми не зможемо вдало інтегрувати їх, то це буде велика кількість невлаштованих у житті людей, а якщо зможемо, то вони стануть тими виробничими силами, які зможуть створити щось нове і підсилити собою сфери, що будуть затребувані після війни: логістику, будівництво, енергетику, сільське господарство, мілітарні технології, психологію, освіту та інші галузі.