Армія, Мова, Віра (і не тільки): чи визначають соціальні маркери наше ставлення до інших?

Українське суспільство справді різноманітне: у кожного є власні погляди на події та явища, які можуть не збігатися з думками оточуючих. Подекуди це виражається у невдоволенні одних українців діями чи висловлюваннями інших. Але чи можна сказати, що таке невдоволення вже переросло у відверту неприязнь українців один до одного?

Аби спробувати відповісти на це запитання, Громадянська мережа «ОПОРА» спільно із Київською школою економіки провели дослідження поляризації між різними групами суспільства, які нерідко протиставляються в українському медійному просторі. Науковці вивчають різні прояви поляризації. В цьому дослідженні ми зосередились на афективній поляризації, яка характеризує ступінь антипатії до представників іншої групи, що виражається через негативні оцінки цієї групи, недоброзичливість до неї, бажання дистанціюватися (McMurtrie et al., 2024). Розуміння рівня афективної поляризації важливе, оскільки неприязнь між соціальними групами може з часом трансформуватися у дії, що поглиблюють соціальні розколи. Якщо негативні установки одних українців щодо інших посиляться, вони можуть вплинути на їхню поведінку і рішення, призводячи до конфліктів і відчуження.

Цей текст складається з двох частин. У першій частині розповідаємо, як за допомогою шкали афективної поляризації ми тестували взаємне ставлення представників різних груп одне до одного. У другій частині ми намагалися зʼясувати, чи впливає належність до певної соціальної групи на ставлення до людини. Для цього було застосовано віньєткове дослідження (різновид експерименту, що дає змогу вивчати оцінки респондентами гіпотетичних ситуацій або персонажів).

Дистанція, неприязнь, жорстокість: як ми сприймаємо одне одного

Афективна поляризація характеризує ступінь емоційної антипатії до іншої групи, що проявляється у небажанні взаємодіяти, негативних оцінках, недоброзичливому й ворожому ставленні. Однак поляризація проявляється не лише в наявності таких почуттів в однієї з груп — вона має взаємний характер, тобто обидві групи мають негативне ставлення одна до одної. 

Використовуючи твердження шкали афективної поляризації, ми вивчали ступінь недоброзичливості між п’ятьма парами груп: 1) українці в Україні — українці за кордоном, 2) ті, хто проживали на ТОТ/у зоні бойових дій — ті, хто не мають такого досвіду, 3) представники ПЦУ та УГКЦ — представники УПЦ МП; 4) військові/їхні родичі — цивільні/ті, хто не має родичів-військових, 5) українськомовні — російськомовні. Респонденти оцінювали свою згоду з 28 твердженнями за пʼятибальною шкалою. Кожне з тверджень стосувалося таких вимірів афективної поляризації: 1) соціальна дистанція (небажання взаємодії з іншою групою); 2) неприязнь (негативні оцінки іншої групи); 3) жорстокість (вороже, але ненасильницьке ставлення до іншої групи). Один і той самий респондент міг потрапити лише до однієї групи та оцінити свою згоду із твердженнями лише один раз. Розподіл респондентів за групами відбувався випадковим чином.

Як видно з Рис. 1 та 2, середні значення загального показника поляризації та трьох його вимірів переважно невисокі. За п’ятибальною шкалою, середні значення переважно були від 1.5 до 2.5, і жодного разу не були вищі за 3, що вказувало б на помітну чи навіть значну антипатію. Тобто респонденти загалом не схильні відчувати неприязнь або відразу до представників іншої групи. При цьому показник жорсткості має менші середні значення, ніж показник соціальної дистанції чи неприязні. 

Найбільша відстань за всіма показниками спостерігається між групами «представники ПЦУ та УГКЦ» і «представники УПЦ МП». До того ж, представники ПЦУ та УГКЦ характеризуються гіршим ставленням до УПЦ МП, ніж навпаки, демонструючи чи не найвищі показники дистанційованості, неприязні й жорстокості порівняно з рештою груп. Рівень дистанційованості та неприязні представників ПЦУ та УГКЦ до прихожан УПЦ МП наближається до значення 3, що вказує на досить виражену неприязнь до останніх. Оскільки період опитування збігся з дискусіями про заборону релігійних організацій, пов’язаних із російською православною церквою, можна припустити, що активний політичний процес та медіаскандали могли вплинути на погляди та реакції респондентів. Цілком імовірно, що афективна поляризація може зростати під впливом медіа, однак цю гіпотезу варто перевіряти окремо.

Натомість найменша відстань спостерігається між групами «українці в Україні» та «українці за кордоном». Українці за кордоном мають дещо вище значення загального показника поляризації та трохи більшу дистанційованість і неприязнь до українців в Україні, ніж останні до них.

Серед інших пар груп, військові та їхні родичі демонструють трохи гірше ставлення до цивільних, ніж цивільні до них. Серед україномовних теж спостерігається дещо гірше ставлення до російськомовних. Ті, хто не проживав на ТОТ або в зоні бойових дій, показують трохи більшу дистанційованість від тих, хто має досвід проживання там. 

Таким чином, ми часто спостерігаємо певну асиметрію у ставленні одних груп до інших, де одна група ставиться до іншої групи дещо гірше, ніж навпаки. Також видно досить виражену дистанційованість та неприязнь представників ПЦУ та греко-католиків до УПЦ МП. Проте загальні показники поляризації та окремих її вимірів навряд чи можна назвати настільки значними, щоб це сигналізувало про ненависть чи свідоме бажання завдати шкоди іншій групі.

Що, якщо «чужий» ще й «свій»?

Афективна поляризація є тоді, коли люди закриваються у «своїй» соціальній групі та вороже ставляться до «чужої». Теоретично для виникнення неприязні між групами неважливо, на основі чого формується ідентичність (Billig and Tajfel 1973) — хоч би й на тому, якою стороною вони б’ють яйця. Головне, щоб люди вважали важливим належати до групи, яка б’є яйця «правильною» стороною, і уникали тих, хто робить це «неправильно».

У реальному житті ми належимо до різних соціальних груп: можна одночасно бути гостроконечником, читачем VoxUkraine та українцем. І як би нам всім не подобались гостроконечники, конкретного гостроконечника ми оцінюємо на підставі набору характеристик:   якісь із них нам подобаються, а якісь — ні.

Для ілюстрації цієї ідеї розглянемо іншу частину нашого дослідження. В ній ми вимірювали вплив належності до певної соціальної групи на ставлення до її представників у ситуації, коли вони одночасно належать до декількох груп. Респондентів просили оцінити гіпотетичних персонажів, які могли б жити поруч із ними, за трьома критеріями: чи подобається їм ця людина (симпатія), чи хотіли б вони мати її за сусіда (дистанція) та чи радітимуть, якщо з нею станеться щось погане (зловтіха). Відповіді на запитання мали шкалу від 1 до 10. 

Описи гіпотетичних персонажів (їх іще називають віньєтками) складалися з набору характеристик (див. Таблицю 1), за якими різні групи випадково відібраних респондентів оцінювали персонажів. Це дало змогу оцінити вплив кожної характеристики окремо та дослідити реакцію на суперечливий образ, коли одна характеристика може викликати симпатію, а інша — неприязнь (методологію і загальні результати детальніше див. у звіті). 

Ми проаналізували, як респонденти, котрі в першій частині оцінювали УПЦ МП (група, яку оцінили в дослідженні найгірше за шкалою афективної поляризації), ставляться до її прихожан, якщо надати додатковий контекст. На Рис. 3 показані оцінки, зроблені прихожанами ПЦУ та УГКЦ у різних сценаріях. Попри певний зсув розподілу значень симпатії та дистанції вліво, можна побачити, що оцінки дуже різні (медіанне ставлення до персонажів за шкалами симпатії та дистанції становить 5 із 10). Водночас більшість респондентів не раділи б нещастю персонажів (медіанне значення шкали зловтіхи – 1).

Окрім цього, ми подивились, як характеристики гіпотетичних персонажів впливали на ставлення до них прихожан ПЦУ та УГКЦ — тих самих, що оцінювали ставлення до УПЦ МП за шкалою афективної поляризації (залежна змінна — симпатія). Для цього ми скористалися дворівневою лінійною регресією. Її результати наведені у Додатку 1. Бачимо, що приналежність гіпотетичного сусіда до УПЦ МП навіть за умови врахування низки інших характеристик дійсно в середньому погіршує ставлення до нього серед прихожан ПЦУ і УГКЦ.  

Втім, інші характеристики теж визначають ставлення представників ПЦУ та УГКЦ до персонажа. Так, служба в ЗСУ, українська мова спілкування та відмова від споживання російського медіаконтенту позитивно впливає на ставлення до людини. З отриманої моделі ми спрогнозували ставлення до гіпотетичних «україноцентричних» та «більш схильних до росії» персонажів різних конфесій. З Таблиці 2 бачимо, що прогнозовані середні значення симпатії до «україноцентричних» персонажів є досить високими, а до «більш схильних до росії» — низькими незалежно від їхньої конфесійної приналежності. 

Висновок

Наше дослідження не виявило значного рівня афективної поляризації між згаданими групами. Однак початок повноцінного політичного циклу в майбутньому може стати каталізатором посилення такої поляризації між різними групами в українському суспільстві, про що свідчать результати щодо релігійних груп. Втручання з боку внутрішніх або зовнішніх гравців, зокрема рф, може додатково загострити цей процес. Використовуючи маніпуляції в інформаційному просторі, росія та інші зацікавлені сторони можуть впливати на політичні й соціальні процеси в Україні, що може посилити розбіжності та викликати нові конфлікти між різними сегментами суспільства. Проте сьогодні ці розбіжності не настільки глибокі, щоб призвести до серйозних конфліктів.

Результати дослідження дозволяють сформулювати декілька рекомендацій. Перша з них стосується виявлення причин напруги та превентивної роботи з конфліктами. Важливо зрозуміти причини, які формують у суспільстві негативне ставлення до деяких українців. Держава має працювати над усуненням цих причин, зокрема через превентивні дії та моніторинг «точок напруги» у суспільстві. 

По-друге, необхідно змістити акцент з міжгрупового конфлікту на конструктивне обговорення політики. Політичні конфлікти — це природна частина демократії, але важливо, щоб вони не перетворювались на емоційне відторгнення та ненависть до іншої сторони. Замість підживлення протистояння слід зосереджуватися на суті політичних пропозицій, що дозволяє обговорювати розбіжності у поглядах без ескалації поляризації. 

По-третє, важливо підтримувати спільну українську ідентичність. Державна інформаційна політика має зміцнювати українську ідентичність, підкреслюючи спільні цінності та досягнення. Важливо уникати поділу на «правильних» і «неправильних» українців, а замість цього наголошувати на спільності цілей. Це допоможе не лише зменшити відчуття розмежування, але й розбавити негативний образ позитивними прикладами, що підкреслюють єдність і прагнення до спільного блага.

Наше дослідження привернуло багато уваги, особливо після допису Валерія Пекаря. Дослідження отримало багато позитивних коментарів, його навіть закріпив Євген Клопотенко у себе в Instagram.

Валерій Пекар у своєму дописі зазначив, що розколів в українському суспільстві немає, і ця думка викликала дуже різні реакції. Дехто погодився з такою оцінкою, проте були й ті, хто вважав, що розколи в суспільстві все ж існують. Наше дослідження не охоплювало всі можливі соціальні групи в українському суспільстві, а зосереджувалося на п’яти вищевказаних парах груп. Тож ми можемо казати про відносно невелику поляризацію саме між цими парами груп і саме у момент проведення дослідження (адже ситуація може стрімко змінюватись). Також ми зосередились на вивченні лише афективної поляризації, не враховуючи інших можливих аспектів поляризації чи соціальних розбіжностей, які могли б вказувати на ті чи інші форми соціальної напруги.

Були й зауваження з боку професійної спільноти щодо методології дослідження (з частиною дописів ви можете ознайомитися тут, тут і ось тут). Їх можна звести до трьох основних: вибірка, вимірювання і представлення результатів.

• Вибірка. Колеги звернули увагу на помилку у звіті, де зазначено, що вибірка для українців в Україні є репрезентативною, хоча рекрутинг відбувався через онлайн-панель, що не забезпечує репрезентативності. В цьому матеріалі під час опису вибірки даний момент було враховано. Разом з тим, навіть побудова репрезентативної вибірки для українців в Україні не розв’яже питання зі зміщеннями в оцінках респондентів. В ідеалі нам потрібно було б мати репрезентативні вибірки для кожної з 10 груп, для яких визначався рівень афективної поляризації (що досить складно реалізувати). Для забезпечення статистичної надійності оцінок для нас важливо було мати достатню наповненість цих груп. Саме тому ми пішли на компроміс і скористалися цільовим відбором через онлайн-панель. Ми вітаємо будь-які майбутні дослідження, які врахують більше можливих загроз зміщення оцінок, в тому числі пов’язаних із вибіркою.
• Вимірювання. Ми не робили валідизації шкали афективної поляризації. Водночас ми розрахували альфу Кронбаха для шкали афективної поляризації в цілому та її окремих субшкал і виявили, що вони мають високий рівень узгодженості (в усіх випадках α > 0.9), що дає нам підстави будувати загальний показник поляризації й показники для окремих субшкал. Не всі погодилися з обраним нами способом вимірювання поляризації. Наш підхід є одним із можливих способів вимірювання афективної поляризації, хоча, безумовно, існують інші підходи.
• Подання результатів. Ми вважаємо, що для різної аудиторії варто адаптувати формат подання результатів. Для науковців та фахівців у певній сфері доцільно надавати детальнішу інформацію з використанням складніших методів аналізу та форм візуалізації даних. Для ширшої аудиторії краще уникати надмірної методологічної деталізації — саме цього ми намагалися дотримуватися у нашому звіті. Будемо раді відповісти на будь-які запитання, що можуть виникнути щодо окремих деталей з приводу методології чи аналізу даних нашого дослідження.

Ми віримо, що дискусії навколо досліджень, навіть критичні, можуть бути конструктивними й корисними для всіх, якщо вони проводяться з повагою та орієнтовані на покращення якості результатів досліджень. Сподіваємося, що обговорення результатів і порівняння підходів у різних дослідженнях сприятиме підвищенню якості соціологічної науки в Україні. Також запрошуємо читачів цікавитись іншими дослідженнями українських соціологів.