Більше «боєприпасів» для антикорупційних зусиль

Для цього наша нещодавня публікація пропонує новий метод виявлення потенційно проблемних галузей із використанням базової інформації про публічні закупівлі. Інтуїція методу проста. Уявімо, що 100 компаній змагаються за 100 незалежних контрактів. Якщо їхні витрати подібні, ймовірність того, що певна компанія виграє контракт, має становити приблизно 1/100. Іншими словами, якщо компанії схожі, розподіл контрактів між ними має бути рівномірним. Якщо ж ми спостерігаємо, що невелика група компаній стабільно отримує непропорційно велику частку контрактів (скажімо, одна компанія виграє 20 зі 100), така «серія перемог» навряд чи є випадковістю і може свідчити про інші фактори. Ця компанія може або мати значно нижчі витрати порівняно з конкурентами, або вона може маніпулювати аукціонами, корумпуючи чиновників.

Без додаткової інформації ми не можемо визначити, чи викликані такі відхилення перевагами у витратах чи неконкурентною поведінкою. Але якщо ми маємо дані про аукціони в країні чи галузі, де корупція несуттєва, то будь-які відхилення від рівномірного розподілу, ймовірно, зумовлені різницею у витратах. Ця інформація дозволяє встановити орієнтир. Якщо ми спостерігаємо значно більші відхилення в інших країнах порівняно з еталоном, це може свідчити про маніпуляції з результатами закупівель.

Зрозумівши цю базову логіку, можна розглядати складніші випадки, де контракти відрізняються за обсягом. Якщо одна компанія виграє багато дрібних контрактів, це менш проблематично, ніж якщо вона ж отримує кілька контрактів вартістю десятки мільйонів доларів. Щоб виміряти концентрацію контрактів, можна використати індекс Герфіндаля–Гіршмана (HHI), який дорівнює сумі квадратів часток контрактів. Наприклад, якщо є десять контрактів вартістю по $1 млн, їхня загальна вартість становить $10 млн, а (1/10*100)^2+(1/10*100)^2+…+(1/10*100)^2=1000. Якщо ж із десяти контрактів два коштують $4 млн, а інші — $0,25 млн, тоді HHI=(4/10*100)^2+(4/10*100)^2+(0.25/10*100)^2+…+(0.25/10*100)^2=3250, що вказує на значно більш концентрований розподіл контрактів.

Далі можна показати, що за умов конкуренції HHI компаній-переможців має бути близьким до HHI контрактів. Тобто якщо контракти подібні за розміром, загальна вартість контрактів, отриманих кожною компанією, має також бути подібною. Якщо ж контракти концентровані, тоді і розподіл за компаніями має бути концентрованим. Але як визначити, чи різниця між двома HHI є достатньо великою, щоб викликати занепокоєння? Для цього ми використовували bootstrapping — статистичний метод, який дозволяє перевірити, чи різниця, тобто надмірна концентрація, статистично відмінна від нуля чи концентрації в еталонній країні або галузі.

Скориставшись цим підходом, ми проаналізували закупівлі за галузями в різних країнах та порівняли Україну з країнами Європи в 2017–2021 роках. Рисунок 1 показує, що українські закупівлі медичного обладнання, фармацевтики й товарів особистої гігієни порівнянні з найкращими країнами Європи (з точки зору низької концентрації чи корупції). Україна подібна до Німеччини та виглядає набагато краще, ніж Польща, Болгарія, Литва та Іспанія. Рисунок 2 демонструє схожу картину для транспорту. Загалом, українські закупівлі в більшості секторів досить подібні до європейських.

Але дані також вказують на дві галузі, які потребують особливої уваги: будівництво та енергетику (що включає «нафтопродукти, паливо, електроенергію та інші джерела енергії»). У 2017–2021 роках концентрація контрактів у цих секторах була значно вищою, ніж у більшості країн ЄС. Рисунок 3 показує, що в енергетиці Україна виглядає гірше, ніж країни ЄС, за винятком Польщі. Варто зазначити, що державні енергетичні компанії, такі як «Енергоатом» та «Укренерго», зазвичай є організаторами, а не учасниками, торгів. Однак наш показник має виявляти потенційно проблемні галузі незалежно від того, хто саме поводиться антиконкурентно.

Ми не маємо ігнорувати високу концентрацію в будівництві та енергетиці, але вона не є автоматичним доказом корупції. Можливо, що лише кілька компаній мали спроможність реалізувати такі масштабні проєкти. Подібні патерни спостерігалися в Іспанії під час «дорожнього буму» до 2008 року та у Польщі під час інфраструктурного сплеску 2010–2013 років. Водночас підозри в корупції щодо української будівельної галузі в другій половині періоду, який ми аналізуємо, були доволі вагомі.

Наш метод дозволяє визначати, де ймовірність корупції вища, і таким чином ефективніше розподіляти обмежені ресурси слідчих. Наприклад, викриття корупційної мережі в «Енергоатомі» підкреслює зусилля України в боротьбі з корупцією, але наш показник свідчить, що енергетичні сектори Польщі та, меншою мірою, Іспанії та Італії, також потребують ретельнішого нагляду. Аналогічно медичні закупівлі Польщі, Болгарії, Литви та Іспанії можуть бути проблемними (рисунок 1) і потребують додаткових розслідувань.

Різні позиції країн у галузевих рейтингах підкреслюють, що антиконкурентна поведінка не обов’язково поширюється на всіх. Конкурентні ринки закупівель цілком можуть існувати паралельно з проблемними (наприклад, Франція має дуже низькі результати в секторі ремонту та обслуговування, але близька до абсолютної конкуренції в інших галузях). Наш показник дозволяє уникнути підходу «все або нічого», що навішує цілим країнам ярлики «корумпована» або «чиста». Натомість він надає можливість виставляти «червоні прапорці» для окремих галузей.

Який висновок можна зробити? Коли корупційні скандали виникають в Україні під час війни, вони можуть завдати шкоди не лише репутації — вони загрожують життям, єдності та міжнародній підтримці. Нещодавні звинувачення, пов’язані з «Енергоатомом», не є винятком. Але кожне розслідування, кожне звільнення, кожне покарання — це доказ того, що система працює. Союзники України мають сприймати це не як слабкість, а як зрілість. Наші кількісні інструменти створені для того, щоб допомагати, а не засуджувати. Вони вказують, де потрібна найбільша пильність — не тому, що Україна є унікально корумпованою, а тому, що вона унікально відкрита щодо своїх проблем і рішуче налаштована їх долати.