У багатьох країнах демократія відступає, а у США президентом стає кандидат із гаслом «Америка понад усе». Може видатись несвоєчасною книга, що переконує у неминучості перемоги демократії та закликає США активно підтримувати спроби демократизації у інших країнах. Проте саме в складні часи нагадування про важливість та стійкість демократії є особливо корисним.
У своїй книзі, перекладеній українською наприкінці 2017 року, Кондоліза Райс, колишня державна секретар США, помічниця двох американських президентів та професор політології, закликає США надалі активно підтримувати демократизацію у світі – оскільки це відповідає як їхнім моральним цінностям, так й практичним інтересам. Райс досліджує спроби демократизації та визначає чинники її успішності у країнах, що отримали шанс після падіння недемократичних режимів. При цьому вона використовує унікальний політичний досвід та знання політичної теорії[1].
Результат – книга, що має певні недоліки, проте буде корисною для тих, хто цікавиться розвитком політичних систем, прийняттям рішень у Вашингтоні та міжнародною політикою загалом.
Основні тези книги: наявні інститути, рішення лідерів та підтримка з боку США
На думку автора, три основні чинники визначають успішність демократизації: наявність зародків інститутів та активного громадянського суспільства, дії перших демократично обраних лідерів під час розв’язання кризових ситуацій, а також підтримка з боку розвинених демократій, зокрема США.
Свій заклик підтримувати спроби демократизації у світі Райс обґрунтовує на прикладах країн з дуже відмінними історією та сьогоденням. Автор починає із США та добре знайомих їй країн: Росії та Польщі, продовжує Україною, Кенією, Колумбією та потім зосереджується на країнах Близького Сходу. Кожен розділ, присвячений окремій країні, Райс починає короткою, більш чи менш детальною, історичною довідкою та описом інституційного середовища напередодні спроб демократизації.
Автор виокремлює чотири групи країн за характером падіння попереднього режиму та ступенем розвитку інститутів:
- крах тоталітарних режимів з наступним інституційним вакуумом у Лівії та Іраку після Саддама Хусейна;
- поступовий занепад тоталітарних режимів із частковим збереженням інститутів у пострадянських країнах;
- авторитарні режими з певним простором для незалежних груп у путінській Росії;
- квазідемократичні режими із крихкими інститутами в Україні, Тунісі, Кенії та сучасному Іраку.
Далі Райс зосереджується на спробах розбудови демократичних інститутів, розглядаючи взаємодію різних політичних сил та їхні відносини зі США. На думку Райс, важливим для становлення демократії є те, як і наскільки лідери країн використовують наявні зародки інститутів для подолання неминучих для молодих демократій криз. Адже саме успішне використання слабких університетів додає їм тривкості, в той час як ігнорування – завдає їм тяжкого удару.
Наприклад, Райс протиставляє дії першого президента Росії Бориса Єльцина, з одного боку, та президентів ПАР та Колумбії, Нельсона Манделли та Альваро Урібе відповідно, з іншого боку. Вона зауважує: «Єльцин зробив багато для вивільнення росіян, але мало для перетворення особистої позиції й влади в інститут президенства». Борис Єльцин використовує військо для придушення опору парламенту, заради утримання влади йде на компроміси із олігархами та маніпулювання демократичними процесами.
В той же час, Нельсон Манделла добровільно відмовляється від балотування на другий президентський термін попри високий рівень підтримки, пояснюючи це так: «Я хотів, аби африканські брати знали, що йти з посади можна». Альваро Урібе, успішно поборюючи ФАРК в умовах де факто громадянської війни, опирається на слабкі демократичні інститути під гаслом «демократичної безпеки». Лідери іракських курдів, сунітів та шиїтів долають особисті та політичні розбіжності та знаходять порозуміння заради збереження країни.
Вирішальним для становлення демократії автор називає те, як і наскільки лідери країн використовують наявні зародки інститутів для подолання неминучих для молодих демократій криз.
У завершальних розділах Райс розмірковує про очікування від демократії та аргументи захисників недемократичних режимів. Вона нагадує, що рівень підтримки демократичної влади залежить від здатності політиків прислухатись до проблем людей та вирішувати їх. Молоді демократії часто щосили намагаються задовольнити хоча б елементарні потреби народу. Якщо цього не стається, місце слабких або взагалі відсутніх державних інститутів займають такі організації як ліванська Хезболла та єгипетське «Мусульманське братство», що забезпечують базові матеріальні та духовні потреби покинутого напризволяще населення. Тому важливою є підтримка з боку розвинених країн, яка повинна надаватись на засадах прозорості та відповідальності. При цьому Райс закликає політиків та громадян країн Заходу бути терплячими: шлях до демократії є тернистим. Автор нагадує, що ще не так давно у самих США демократична конституція поєднувалась із безправним становищем чорношкірих громадян, а масштабну політичну корупцію на федеральному рівні вдалось побороти лише в середині 20-го століття.
Райс завершує книгу на оптимістичній ноті: вона впевнена, що перемога демократії є неминучою, як єдиної системи, що «цілком відповідає запитам людської гідності». Це стосується і Китаю, де перехід від тоталітаризму Мао до партійної диктатури з ринковою економікою Райс вважає етапом переходу в напрямі до демократії. Наразі в Китаї «декілька чоловіків повинні знайти відповіді на безліч викликів», породжених вивільненими ринковими силами. Демократії не завжди ефективні, але вони принаймні можуть стати більш ефективними й гнучкими, тоді як недемократичні режимі обмежені у своїй здатності вирішувати складні соціальні проблеми.
Україна
Райс утримується від прогнозів щодо України (розділ про яку виглядає порівняно поверхневим) і лише сподівається, що її політики зможуть облишити суперечки заради розвитку країни. Вона вирізняє персоналізованість української політики та атмосферу глибокої недовіри. Райс застерігає від ідеалістичних поривів та закликає до компромісів заради прийняття рішень, адже саме відсутність практичних кроків вона вважає основною проблемою в Україні: «Українці втомилися від драм. Хіба цього не бачать лідери?»[2].
Райс утримується від прогнозів щодо України (розділ про яку виглядає порівняно поверхневим) і лише сподівається, що її політики зможуть облишити суперечки заради розвитку країни.
Про що книга не розповідає
Назва українського видання може наштовхнути на думку, що книга є всеохопним трактатом про суть та умови розвитку демократії, схожим за структурою та глибиною на, наприклад, «Чому нації занепадають?» Аджемоглу та Робінсона. Проте саме оригінальна назва англомовного видання «Демократія: розповіді з довгої дороги до свободи»[3] краще передає зміст книги.
Адже осердям і найцікавішою частиною книги є розділи, присвячені демократизації в окремих країнах та взаємодії Райс із місцевими політиками. Як наслідок, книга лише побіжно обговорює теорію демократизації. В той же час, оскільки Райс розглядає цілий ряд країн, вона дуже схематично подає інформацію про більшість із них (крім Росії, Польщі та Близького Сходу). Вона також не надто заглиблюється в історію прийняття рішень у Вашингтоні.
Книзі загалом дещо бракує зв’язності – не завжди очевидно, як саме розділи про окремі країни підтримують основні аргументи книги. У праці із закликом підтримувати демократизацію також хотілось би прочитати більше, наприклад, про переваги демократії порівняно із іншими типами режимів. Та Райс, вочевидь, намагається зробити книгу якомога доступнішою, тому не заглиблюється в теоретичні міркування, а опирається на випадки з власної політичної діяльності.
Книзі загалом дещо бракує зв’язності – не завжди очевидно, як саме розділи про окремі країни підтримують основні аргументи книги.
Демократи, без паніки!
Райс написала основний текст книги ще до обрання Трампа президентом США – і тому її наголос на активній підтримці поширення демократії у світі може дисонувати із риторикою президента США. З іншого боку, в цьому і є особливість книги. Серед пригнічення та непевності щодо ролі США в міжнародній політиці книга є оптимістичним, доступним для читача та загалом обґрунтованим нагадування про практичну та вартісну важливість демократії. У короткому розділі, написаному після президентських виборів 2016 року у США, Райс стверджує, що демократія в США та інших країнах Заходу утримається завдяки численним запобіжникам і амортизаторам, тому не слід надмірно панікувати щодо зростання популярності популістів. Адже тепер виборці очікуватимуть від них вирішення проблем, а не перекладання вини на чужинців та іммігрантів.
Чим ще вирізняється книга: погляд з Білого Дому та визнання складнощів
Книга дає уявлення про прийняття рішень у Вашингтоні та про рівень інформованості політичної верхівки США. Книга показує, що важливі рішення там іноді приймають на основі неточної та неповної інформації й не у рамках продуманих стратегій, а у відповідь на непрогнозовані події. Наприклад, публікація на першій шпальті «Нью-Йорк Таймс» світлини ліберійського хлопчика-солдата фактично спонукала США використати збройні сили для усунення місцевого диктатора Чарльза Тейлора. Це засвідчує, наскільки важливою для України є активна та координована співпраця із політиками США, донесення до них актуальної та точної інформації.
Райс не зосереджується на деяких суперечливих моментах власної кар’єри, зокрема її ролі у наданні дозволу на використання тортур під час допитів в’язнів у Ґуантанамо, але розповідає про помилки США, в т. ч. на Близькому Сході. Саме розділ про намагання США розбудувати демократичну політичну систему після окупації Іраку, а також їхню політику в інших країнах Близького Сходу, є одним із найцікавіших та детальніших.
Саме розділ про намагання США розбудувати демократичну політичну систему після окупації Іраку, а також їхню політику в інших країнах Близького Сходу, є одним із найцікавіших та детальніших.
Райс також визнає, що «під час змагання США і СРСР усі регіони трактувалися як поле бою, і Вашингтон терпів відсутність верховенства права й демократії» в багатьох країнах – наслідки чого гостро відчуваються дотепер. Водночас книга підважує надмірно скептичні погляди на мотиви активного втручання США у внутрішню політику інших країн. Райс визнає всі суперечливості поширення демократії країною, яка сама є далеко не ідеальною, але запитує: чи є кращі альтернативи?
Читати чи ні?
Книга успішно передає оптимізм автора щодо демократії та часто поєднує раціональні аргументи із зверненням до почуттів читача. При цьому книзі дещо бракує чіткості та зв’язності основної думки та глибини її аргументації – можливо, через спробу поєднати в одній книзі жанри політичної біографії та академічного трактату. Як наслідок, книга моментами залишає легке враження недопрацьованості. Певною мірою це можна пробачити, якщо врахувати, що вона звернена перш за все до широкого загалу у США, а не політологів.
Цінність книги для українського читача забезпечує унікальний досвід автора, що дозволяє зазирнути у механізми прийняття рішень політичною верхівкою США та динаміку переговорів із політичними лідерами різних країн. Книга також містить інформативні, хоч і не завжди повністю точні, описи спроб демократизації по всьому світі – особливо успішно це автору вдалось у розділі про події на Близькому Сході.
Українське видання. Варто віддати належне видавництву «Клуб сімейного дозвілля» за продовження серії перекладів актуальних книг про міжнародну політику. Проте видавництву слід покращувати якість перекладу на українську мову, адже невлучно перекладені та рідко вживані слова ускладнюють прочитання книги.
Примітки
[1] Під час роботи в адміністрації Джорджа Буша-молодшого у 2001-2009рр., Райс підтримувала активне втручання США в політичні процеси на Східному Сході, країнах Африки та Східної Європи і часто зустрічалася із лідерами країн, про які розповідає у своїй книзі. До початку активної політичної кар’єри, Кондоліза Райс отримала докторат із політології, досліджувала закономірності політики США у стосунках із іншими країнами, а після завершення праці в американському уряді надалі викладає політичні науки у Стенфордському університеті. Кондоліза Райс добре знайома з історією СРСР та держав Східної Європи й розмовляє російською мовою.
[2] Розділ написано у 2016 році.
[3] Назва англійською – «Democracy: Stories from the Long Road to Freedom»
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
