Зупинити «відтік мізків»: місія можлива?

Будь-яка сучасна держава немислима без науки. Але 25 років незалежності України для вітчизняної науки стали роками відтоку мізків. Після Революції гідності на Євромайдані у науковій спільноті нарешті вдалося проштовхнути довгоочікувану реформу, яка зможе реанімувати потенціал України і, можливо, навіть повернути фахівців, що виїхали за кордон. Звісно, якщо їй вдасться пережити різке недофінансування, до якого призвела неоголошена війна Росії проти України на Донбасі.

Лише недофінансування?

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Україна мала другий за величиною науковий потенціал серед 15 колишніх республік (прим. VoxUkraine: речення було виправлене). Радянська наука перебувала під владою ідеології й працювала на користь важкої промисловості й військової галузі, проте 70 років радянської влади дали Україні, у минулому аграрній країні, значний науковий потенціал. Втім, наразі цьому потенціалу загрожують 25 років фінансової кризи і недбалого управління за роки незалежності України, впродовж яких спостерігався стійкий відтік дослідників, що покидали країну в пошуках кращих можливостей.

Результатом цього став занепад, який добре ілюструє кількість наукових публікацій у міжнародних рецензованих виданнях, індексованих у базі даних Thomson Reuters WEB of Science (Core Collection). У 1992 році Україна була одним із лідерів у групі країн, подібних за чисельністю населення й економічного розвитку (за винятком Південної Кореї), і відставала лише від Польщі. Сьогодні, 20 років по тому, Україна відстає від усіх цих країн. Росія, з її схожою пострадянською науковою моделлю, однак кращими умовами на старті, упродовж того самого періоду також перебувала в занепаді (Рисунок. 1).

Очільники Національної академії наук України, провідної науково-дослідної установи країни, стверджують, що сумний стан української науки є результатом різкого недофінансування, і що оптимальна частка має становити 1,7% від ВВП. Частково, вони мають рацію. Починаючи з 1991 року поєднання економічної кризи і зменшення витрат на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи – НДДКР – (від 1,19% від ВВП у 1997 році до 0,75% від ВВП у 2012 році; порівняйте із країнами-лідерами бюджетних витрат на НДДКР – Ізраїль із 4,25% та Південна Корея із 4,03%) перетворило українську науку на другу найменш фінансовану ($1 318 000) в регіоні з точки зору абсолютних показників і найменш фінансовану за обсягом ВВП, що виділяється на НДДКР на душу населення (в 2012 році – $29). Тільки Румунія витрачає менше на НДДКР в абсолютних показниках, але це компенсується вищими витратами на душу населення (див. Таблицю 1).

Російська агресія на Донбасі спричинила важку економічну кризу, яка призвела до трикратного знецінення національної валюти й жорстких заходів економії. Українських дослідників вразив той факт, що в 2016 році Україна витрачатиме вдесятеро менше на НДДКР, ніж зазвичай – мізерні $8 на душу населення. Цього не вистачить навіть на зарплати, при тому, що середня зарплата в Україні становить близько $200. Установи були змушені звільнити штат і скоротити тривалість робочого тижня до трьох днів.

Розрахунковий ВВП на 2016 рік був вирахуваний на основі показників 2015 року та з урахуванням прогнозованого Національним банком України зростання на 1,1%, а також співвідношення 0,3% державних коштів із загальних 0,75% від ВВП, що виділяється на НДДКР

Ні, не лише недофінансування

Втім, було б неправильно думати, що всі проблеми вирішаться, щойно українська наука отримає гроші. Незважаючи на падіння частки ВВП, що витрачається на НДДКР, українська наука насправді отримала більше інвестицій протягом 2001-2012 років завдяки загальному економічному зростанню. На Рисунку. 2 показано, що абсолютні бюджети провідних наукових установ України зросли приблизно на 800% (при рівні інфляції 270% за той же період) протягом 2001-2012 років; тим не менш, це не привело до зростання продуктивності досліджень, як показано на Рисунок. 1.

Чому українська наука перебуває в занепаді після розпаду СРСР?

Жорстке й неефективне управління

За словами Миколи Іоргова, Завідувача лабораторією теорії інтегровних систем Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова та співавтора нещодавнього законопроекту наукової реформи України, тут зіграли роль чимало факторів. Національна академія наук, провідна організація, що займається науковими дослідженнями в Україні, зберегла свою радянську структуру. Нею керують дослідники з найвищими вченими званнями в Україні – академіки й член-кореспонденти, середній вік яких становить 80 років, а її Президентом є 97-річний Борис Патон. Ця система працювала краще в радянські часи, коли як ВВП, так і відсоток від ВВП, що виділявся на наукові дослідження, були вищими, але в часи незалежності України Академія була визнана застарілою й такою, що чинить опір модернізації.

Як видно на Рисунку. 3, що показує місце України в Глобальному інноваційному індексі за різними категоріями, Україна зберегла більшу частину свого людського капіталу, знань і технологій часів СРСР, а низькі рейтинги бізнесу, інфраструктури, установ і розвинутості ринку свідчать про відсутність розвитку нових ринково-орієнтованих стратегій упродовж десятиліть після розпаду СРСР.

Радянський курс уже не актуальний

У Радянському Союзі існував державний попит на наукові дослідження та інновації, але цей попит був дуже конкретним, орієнтованим на важку промисловість й обслуговування армії – пріоритетні галузі під час Холодної війни. Технічні та фундаментальні науки розвивалися досить добре, проте гуманітарні науки служили ідеологічним вимогам комуністичної держави. В СРСР були ракети, літаки й усе, що потрібно для армії, але бракувало якісних автомобілів, холодильників і пральних машин – виробничий ланцюжок був орієнтований на оборонний сектор. Тепер усе це в минулому, а нові ланцюжки ще не сформовані.

Сьогодні в українській науці все ще простежується радянська спадщина – 2/3 публікацій українських вчених припадають на журнали, присвячені технічним наукам (від інженерії до хімії), решта 1/3 присвячені медицині, біологічним наукам, сільському господарству й гуманітарним наукам. У порівнянні з США, технічні науки в Україні розвинуті надмірно, тоді як медичні та біологічні належать до недостатньо розвинутих (Рисунок. 4), що відображає низьку цінність збереження людського життя порівняно з високою цінністю переслідування технічного прогресу в рамках комуністичної ідеології.

Відсутність бізнес-моделі

Чинний український уряд не зацікавлений у розвитку науки й якісної освіти, почасти через брак орієнтованого на дослідження виробництва, що вимагає інноваційних наукових ідей. В українському корумпованому бізнес-середовищі підприємства не відчували потреби у високотехнологічному виробництві, оскільки воно не давало жодних переваг конкуренції – хабар потрібним людям був кращим фактором зростання бізнесу. Корупція на державному рівні означає, що керівники країни пішли легким шляхом збагачення, уникаючи НДДКР і сприяння розвитку нових ідей.

«Якщо вдасться це змінити, то ми будемо мати реальну конкуренцію з вимогою пошуку принципово нових ідей, що неможливо без науки, і українська наука буде розвиватися», – вважає Микола Іоргов. На думку експерта, українська наука зберегла до сьогодні більшу частину свого дослідницького потенціалу, який зосереджений переважно в Академії. Важко оцінити, наскільки значним цей потенціал, але, якщо ліквідувати його зараз, буде набагато складніше відновити його згодом.

Таким чином, однією з цілей України є відновлення ланцюжка, що веде від фундаментальних досліджень до виробництва.

При цьому, диверсифікація джерел доходу для НДДКР стане вирішальним кроком – наразі лише близько 50% інвестицій на НДДКР надходять із недержавних джерел (Рисунок. 5).

Шанс на зміни

За словами Наталії Шульги, виконавчого директору «Українського наукового клубу» –неурядової організації, присвяченої піднесенню української науки до світового рівня, після Революції гідності Україна виборола свій «історичний шанс оживити науку». У 2015 році після багатьох місяців роботи дослідників, установ і комітетів різноманітних профілів був прийнятий новий закон «Про наукову й науково-технічну діяльність». Результатом стало нове стратегічне законодавство, засноване на європейських стандартах, із потенціалом прискорити розвиток української науки від пострадянського минулого в XXI століття.

Зміни, що запроваджує цей закон, виходять далеко за межі науки. Вони пропонують рішення більшості проблем України в процесі реалізації реформ:

1. Як зробити так, щоб ухвалені рішення служити загальному благу, а не корпоративним інтересам?
2. Як зробити так, щоб в ухваленні рішень брали участь найкращі уми?

Залучення найкращих умів у процесі ухвалення рішень. Закон передбачає виділення до 50% голосів у Раді Академії наук делегатам із різних науково-дослідних інститутів, окрім академіків і кореспондентів. Планується також надавати право голосу делегатам не старше 80 років.

Запровадження нових правил гри. В українського уряду вперше з’являться наукові консультанти у нещодавно створеній Національній раді з питань розвитку науки і технологій, яка включатиме Наукову раду. До її складу увійдуть 24 найкращих українських дослідники, обрані незалежним комітетом, який, у свою чергу, був обраний 25-ма українськими дослідниками з найвищим індексом Гірша. Із дев’яти членів незалежної ради шестеро є добре відомими дослідниками з-за меж України.

1. Карло Віллем Іоаннес Беенаккер. Номінований Лейденським університетом (Leiden University), професор Лейденського університету (Leiden University), Нідерланди. Wikipedia.Google Scholar
2. Джордж Гамота. Мічиганський університет, США (емерітус). Номінований Інститутом сцинтиляційних матеріалів НАН України. Біографія (в хронологічному порядку). Резюме. Web of Science Core Collection: 19 публікацій, 95 цитувань, h-index =7
3. Валерій Гусинін. Номінований Інститутом теоретичної фізики ім. М.Боголюбова НАН України. База даних Web of Science Core: 159 публікацій, 5982 раз цитувань, h-index =35. Scopus: 135 публікацій, 5382 раз цитувань, h-index=34. Google Scholar: 8601 цитирований, h-index=44
4. Олег Лаврентовіч. Номінований Кентський державним університетом (Kent State University), США. Trustees Research Professor, Liquid Crystal Institute, Kent State University. Lavrentovich Group web site. Google Scholar
5. Матс Леннарт Ларссон. Номінований Інститутом фізики конденсованих систем (Львів, Україна), професор Стокгольмського університету (Stockholm University), дійсний член Королівської академії наук Швеції, представник Швеції CERN (1999-2004), Глава Дослідницької ради природничих наук Швеції, член Нобелівського комітету з фізики 2016-2018.
6. Сергій Рябченко. Номінований Українським Фізичним Товариством. Wikipedia. База даних Web of Science Core: 161 публикацій, 1008 цитувань, h-index =16. Scopus: 108 публікацій, 628 цитувань, h-index=13
7. Бертран Халперін. Номінований Гарвардським університетом (Harvard University), США.
   професор Гарвардського університету, США. (Резюме, Публікації). Член: Національної академії наук (США); Американського філософського товариства. Член: Американського фізичного товариства; Американської академії мистецтв і наук. Нагороди:Lars Onsager Medal and Lecture, Norwegian University of Science and Technology (2009); Dannie Heineman Prize of the Göttingen Akademie der Wissenschaften (2007); Wolf Prize in Physics (2003); Lars Onsager Prize, American Physical Society (2001); Oliver E. Buckley Condensed Matter Physics Prize, American Physical Society (1982). Wikipedia. Google Scholar
8. Юрій Шкуратов. Номінований у Харківський Національний Університет ім. Каразіна. Біографія. База даних Web of Science Core: 178 публікацій, 2890 цитувань, h-index =30. Scopus: 188 публікацій, 3077 цитувань, h-index=31. Google Scholar: 1254 цитувань, h-index=22
9. Гюнтер Шток. Номинирован Берлинско-Бранденбургской академией наук, Германия. Wikipedia. Президент Европейской федерации академий наук (ALLEA)

Обмеження терміну перебування директорів на посаді. Віднині максимальний термін перебування на посаді директора науково-дослідної установи – два терміни тривалістю п’ять років.

Об’єктивне оцінювання наявних ресурсів. У рамках ініціативи ЄС із наукових досліджень та інновацій, «Горизонт 2020», була створена комісія, завданням якої є оцінювати наукову сферу України і робити рекомендації щодо її поліпшення до 1 вересня 2016 року.

Прозорий і конкурентний розподіл фінансування. Оскільки ВВП України зростає, і більше коштів виділяються на науку, буде необхідно забезпечити їхнє ефективне використання. З цієї причини буде створений Національний науковий фонд, а також Рада, яка здійснюватиме контроль за розподілом коштів на основі відкритого конкурсу. Для забезпечення максимальної прозорості та врахування заслуг, члени цієї Ради будуть відібрані Науковою радою.

Обмеження лобіювання корпоративних інтересів у процесі прийняття наукових рішень. На відміну від «принципу квотування», за якого кожна установа посилає певну кількість делегатів для голосування, було обрано Комітет із ідентифікації для Наукової ради, що ґрунтується на академічній успішності учасників. «Принцип квотування» вже зарекомендував себе як непродуктивний в інших ситуаціях, коли директори призначили «правильних» делегатів, що лобіювали корпоративні інтереси своєї установи, але не ухвалювали рішення, корисні для галузі в довгостроковій перспективі.

Ситуація у Науковій раді тепер дає можливість для створення системи, яка сприятиме академічним успіхам, а не корпоративному лобіюванню.

Можливо, саме ця стратегія перешкоджає раціональному прийняттю рішень в Україні загалом. Виживання інститутів в умовах обмежених ресурсів та непрозорих способів їх розподілу залежало від того, скільки ресурсів вони могли віджати собі. Про стратегічне планування тут не могло бути й мови.

Тим часом, відтік мізків триває

За словами Наталії Шульги, ситуація з наукою в Україні критична: «Ситуація з наукою зараз у країні критична. Люди не розуміють, що наука лежить в основі всіх економік успішних країн. Якщо ви не створюєте умови для роботи дослідників, атмосферу в середовищі, яке продукує нові знання, ви тим самим знекровлюєте власну економіку, ви не можете нічого запропонувати світу, нічого продати. За останні роки ми втратили понад 20 тисяч молодих, мотивованих дослідників, які виїхали з країни. Це втрата, яка дорівнює кількості дослідників, які залишилися в Академії наук», – сказала Наталія в інтерв’ю «Громадському радіо». За 2014-2015 роки загальна кількість дослідників, що працюють в Академії наук, зменшилася на 13% – 5619 осіб в абсолютних показниках, і вони рідко молоді – у НАН працюють лише 20% докторів наук віком до 35 років.

Директор Державного фонду фундаментальних досліджень України Борис Гриньов поділяє занепокоєння пані Шульги, стверджуючи, що зараз відбувається колосальний відтік мізків (відплив інтелекту), причому «відмивання» починається вже зі шкільної лави. «І, що особливо вражає, ніхто на вищому рівні цієї проблеми не порушує», – сказав Гриньов в інтерв’ю порталу dt.ua. Збільшення чистої суми дослідників, таким чином, є однією з першочергових цілей України в її стратегії НДДКР, причому цифри наразі значно нижчі від показників інших європейських країн (Рисунок. 6).

Новий закон дасть Україні шанс нарешті зупинити цю тенденцію і створювати науковий продукт у себе вдома. Але, як і з усіма реформами в Україні, успіх залежатиме від того, скільки дослідників подавлять своє бажання емігрувати і залишаться працювати, щоби розвивати свою власну країну, попри труднощі.