Чи корисні колишні бізнесмени на держслужбі: світовий досвід

В 2014 році на держслужбу в Україні перейшла велика кількість представників з приватного бізнесу – тобто людей, що до того моменту будували свою кар’єру поза державним сектором, розбудовуючи бізнес як наймані топ-менеджери або як власники. Серед найбільш резонансних подій можна виділити призначення Наталії Яресько на посаду міністра фінансів та Айвараса Абромавичуса на посаду міністра економіки. За власними підрахунками авторів, кабінет міністрів Арсенія Яценюка на 40% складався з представників бізнесу. Та чи є ці події та інші аналогічні дійсно новими для України?

Даний матеріал готувався в рамках тематичного тижня, присвяченого діяльності українського кабінету міністрів (публікувалася влітку). Але з незалежних від редакції причин виходить тільки зараз.

Якщо детально розглянути склад останніх урядів України за останні 10 років, стає очевидним, що бізнесмени завжди були у виконавчій владі. Наприклад, за часів прем’єрства Юлій Тимошенко її кабінет міністрів, за нашими підрахунками, на 20% складався з представників бізнесу. Що ж стосується її наступника Миколи Азарова, то в обох його урядах кількість вихідців з бізнесу наближалась до 50%.

Тобто, якщо не зважати, що в 2014 році вперше були призначені іноземці, на перший погляд, нічого надзвичайного не трапилося. Проте, задля об’єктивної оцінки ситуації, необхідно розібратися, хто ж саме з колишніх бізнесменів перебував на держслужбі. Говорячи про часи прем’єрства Азарова, необхідно підкреслити, що більшість його міністрів мали бізнес в 90-х та на початку 2000-х років, а вже потім поступово переходили в політику та на державну службу (часто продовжуючи так чи інакше керувати своїми активами). З 2014 року спостерігаємо іншу ситуацію: на державну службу запрошуються (саме запрошуються, а не намагаються за будь-яку ціну отримати посаду) представники з різних секторів економіки (як фінансового, так і нефінансового), які мають суттєві досягнення. У зв’язку з цим б цікавим буде згадати світовий досвід та проаналізувати досягнення представників бізнесу на держслужбі в різних країнах світу.

Європа

Почнемо з Польщі, як одного з наших сусідів та яскравого прикладу в рамках цієї теми. З 2013 по 2015 роки міністром фінансів був Матеуш Щурек, який до цього працював головним економістом в справах країн центральної та східної Європи в ING Group. Період перебування Щурека на посаді характеризується активною боротьбою з тіньовою економікою в паливному та енергетичному секторах. Важливу роль також зіграло проведення реформ в податковій сфері, що дало змогу збільшити надходження до державного бюджету. За підсумками 2014 року економіка Польщі зросла на 3,3%, що було в 4 рази більше, ніж середній показник по ЄС, а дефіцит бюджету знизився з 4% ВВП 2013 році до 2,6% в 2015 році.

З 2015 року посаду заступника прем’єр-міністра та міністра економічного розвитку Польщі займає Матеуш Моравецький, який до цього 8 років був головою правління банку BZ WBK, одного з найбільших комерційних банків у Польщі, який належить іспанській групі Grupo Santander. На даний момент підбивати підсумки його роботи ще рано. Політика, якої дотримується міністр спрямована на різного роду спрощення для підприємців та загальну дебюрократизацію. Також готується новий закон про держзакупівлі. Серед запланованих змін Матеуш Моравецький перерахував відхід від критерію найнижчої ціни та зміну законодавства таким чином, щоб малі та середні компанії мали змогу більш активно приймати участь в державних закупівлях. Під час перебування Матеуша Моравецького на посаді Польща має стабільний ріст ВВП (3,64% за 2015 рік, та заплановано 3,57% на 2016 рік), проте в країні спостерігається незначна дефляція.

(Ease of Doing Business: 2013 р. – 55 місце, 2016 р. – 25 місце)

Угорщина також входить до переліку країн, в яких керівні посади займали вихідці з бізнесу. В 2004 році уряд очолив Ференц Дюрчань. Перед прем’єрством він протягом року займав посаду міністра молоді та спорту, а до цього був головою правління компанії ALTUS Investment and Assets Management Inc. Після приходу Дюрчаня на посаду прем’єр-міністра в програмі уряду значна увага приділялася зміцненню принципу розподілення державних коштів та створення рівних можливостей для всіх соціальних груп. Уряд взяв на себе зобов’язання виконати всі вимоги ЄС, пов’язані з переходом на євро (який, до речі, не відбувся й до сьогодні). Це вимагало прийняття ряду непопулярних заходів та суворої економії бюджету. В результаті політики уряду дефіцит бюджету Угорщини був скорочений з 10,1% від ВВП в 2006 році до 3,2% в 2009. Економіка зростала з 2004 по 2006 роки, проте, внаслідок фінансової кризи 2007-2008 років, темпи росту ВВП значно знизилися (0,64% за 2008 рік), а інфляція досягла 8% за підсумками 2007 року.

На початку 2009 року Ференца Дюрчаня на посаді прем’єр міністра змінив Гордон Дьордь Байнаї, в минулому генеральний директор інвестиційної компанії Wallis Rt., який в 2008-2009 роках був міністром національного розвитку і економіки. Одним з головних завдань, які стояли перед урядом Байнаї, було зменшення дефіциту бюджету. Досягти цього він намагався за рахунок скорочення соціальних витрат та підвищення податку на додану вартість. Також була проведена податкова реформа, яка передбачала зменшення податкового навантаження на працівників з низьким рівнем доходу. Таким чином уряд сподівався на розвиток та збільшення легального ринку праці в Угорщині.

Проте вже через рік Гордон Байнаї залишив посаду, причиною цьому слугувала відмова балотуватися від Соціалістичної партії. Результати роботи його уряду були помітні вже наприкінці 2010 року – економіка виросла на 1,3%, при скороченні на 6,7% за підсумками 2009 року. Ще одним досягненням було скорочення витрат бюджету на 5%. Своїми діями уряд Байнаї зміг певною мірою оздоровити економіку, яка сильно постраждала внаслідок кризи 2007-2008 років.

(Ease of Doing Business: 2006 р. – 46 місце, 2010 р. – 47 місце)

Коли мова йде про бізнесменів при владі та їх внесок в покращення економічної ситуації в країні, не в останню чергу згадають про країни Балтії.

Однією з країн, яка найбільше відчула на собі наслідки економічної кризи 2007-2008 років була Латвія. Рятувати ситуацію були покликані Андріс Вілкс, колишній головний економіст SEB банку, та Даніель Павлютс, директор по корпоративним відносинам в Swedbank AS в Ризі. Вілкса було призначено на посаду міністра фінансів в 2010 році, а Павлютс став міністром економіки в 2011році. Станом на 2010 рік економіка країни перебувала в рецесії. Першим кроком Андріса Вілкса було формування бюджету на 2011 рік. В майбутньому були проведені реформи в службі державних доходів та досягнуто успіхів в боротьбі з тіньовою економікою. Не менш важливою подією було входження Латвії до Єврозони з 1 січня 2014 року.

Результати діяльності Вілкса та Павлютса стали помітними дуже швидко. За підсумками 2011 року економіка Латвії зросла на 5,5%. Проте зростання ВВП зумовило підвищення рівня інфляції (4,2% в 2011 році), яку в подальшому вдалося взяти під контроль. Проведення реформ для подолання наслідків фінансової кризи призвело до покращення ситуації та стабільного зростання економіки. (Ease of Doing Business: 2010 р. – 27 місце, 2014 р. – 24 місце).

Схожий досвід має Естонія – інший представник цього регіону. Андрус Ансіп, прем’єр міністр країни у 2005-2014 роках, свого часу залишив посаду виконавчого директора акціонерного товариства Fondiinvesteeringu Maakler AS, щоб перейти на державну службу. Однак перед тим він обіймав посади мера свого рідного міста Тарту та міністра фінансів.

Під час перебування Ансіпа на посаді прем’єр-міністра Естонія пережила як економічний підйом (зростання ВВП в 2006 році – 10,4%), так і спричинену світовою фінансово кризою рецесію та ріст рівня безробіття (падіння ВВП в 2009 році склало майже 14%, а рівень безробіття 14,5% в 2010 році).

Серед основних досягнень Андруса Ансіпа потрібно виділити входження Естонії в Єврозону в 2011 році. Загалом, протягом його прем’єрства, було впорядковане фінансування країни та досягнуті значні успіхи в сфері IT-технологій. (Ease of Doing Business: 2006 р. – 18 місце, 2014 р. – 22 місце)

З 2015 року посаду міністра фінансів займає Свен Сестер, ще один представник бізнесу, який раніше був генеральним директором Baltic Real Investments, компанії, яка займається нерухомістю.

За словами Сестера, увага повинна приділятися більш ефективному використанні європейських фінансових фондів та подальшій підтримці політики зближення з ЄС. На сьогоднішній день виділяються значні кошти на підтримку підприємництва та створення науково-дослідницьких центрів. Однією з головних цілей є розвиток інфраструктури за рахунок інвестицій. Поки ще рано підбивати підсумки роботи Свена Сестера, проте результати його роботи буде видно вже до кінця цього року.

(Ease of Doing Business: 2015 р. – 17 місце, 2016 р. – 16 місце)

Північна та Латинська Америка

Говорячи про представників бізнесу на державній службі не можна не згадати США. В цій країні колишні бізнесмени традиційно часто займають важливі державні посади. Почнемо з післявоєнного періоду. В 1953 році міністром фінансів став Джордж Хамфрі, який до цього був президентом металургійної компанії Ханна. Він вважав високий рівень інфляції головною проблемою в економіці США на той момент, тому виступав за скорочення державних витрат. Була проведена податкова реформа, яка передбачала зниження податку на прибуток.

Його наступником на посаді став Роберт Бернард Андерсон, в минулому президент Ventures Ltd. Він продовжував боротися з інфляцією шляхом скорочення державних видатків. Також він виступав за вільний ринок та зниження тарифів.

Після Андерсона міністром фінансів став ще один представник бізнесу – Кларенс Дуглас Діллон, який до цього був головою правління інвестиційного банку Dillon, Read & Co. Діллон запропонував п’ятий раунд перемовин в обговоренні Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, результатом якого стало значне зниження тарифів на зовнішню торгівлю. Він приймав участь в підготовці закону “Про доходи”, було встановлено податковий кредит в розмірі 7% для стимулювання промислового росту.

З 1977 року посаду міністра фінансів займав Вернер Міхаель Блюменталь. Перед переходом на державну службу він був головою правління Bendix International, інженерної компанії, яка розробляла та випускала автомобільне устаткування та електротехніку. Будучи міністром фінансів, Блюменталь відповідав за фіскальну політику та державні доходи. Під час його перебування на посаді долар значно знецінився, а рівень інфляції значно виріс внаслідок підвищення ціни на нафту країнами ОПЕК. Через те, що монетарна політика не знаходилася під його контролем, Блюменталь не міг адекватно відреагувати на події і був змушений піти у відставку в 1979 році.

В 1981 році Дональд Томас Ріган був призначений міністром фінансів. Ріган, в минулому голова правління та виконавчий директор банку Merrill Lynch, був одним з найближчих радників президента Рейгана в питаннях економічної політики. Він приймав участь в підготовці “Акту економічного відродження” (1981). Його пропозиція щодо податкової реформи втілилася в “Закон про реформу податкової системи” (1986). Він вважав, що зменшення податків може простимулювати інвестиції та збільшити рівень зайнятості.

З 1988 року міністром фінансів був Ніколас Фредерік Брейді, який залишив посаду голови правління інвестиційного банку Dillon, Read & Co. для переходу на державну службу. Після колапсу позикоощадних асоціацій Брейді запропонував провести найбільшу з 30-х років реформу банківської системи. Він був прихильником вільного ринку та проводив стриману фіскальну політику. Брейді також виступав за скорочення державних витрат та створення стимулів для збільшення приватних інвестицій.

Роберт Едвард Рубін – ще один представник бізнесу, який був міністром фінансів за часів президентства Біла Клінтона. Взагалі необхідно відзначити, що уряд Клінтона на третину складався з бізнесменів. Рубін займав цю посаду з 1995 по 1999 роки. За цей час він провів реформи в Федеральній податковій службі та сприяв відкритій торговій політиці для подальшої глобалізації. На думку багатьох експертів, реформи з дерегуляції економіки, які проводив Рубін, були одним з ключових елементів, які в майбутньому призвели до фінансових криз. В цьому контексті важливо відзначити, що Едвард Рубін на державну службу перейшов з інвестиційного банку Goldman Sachs, де він займав посаду голови та виконавчого директора, а залишивши посаду увійшов до ради директорів Citigroup, де працював одним з головних стратегічних консультантів.

З іншого боку, результатом роботи Едварда Рубіна було стабільне зростання економіки з 1995 по 1999 роки, а інфляція не перевищувала 3%.

Менш успішним був Джон Вільям Сноу, який був міністром фінансів США в 2003-2006 роках. Перед тим, як перейти на держслужбу, він був головою та виконавчим директором CSX, однієї з найбільших транспортних компаній США. З його приходом пов’язують відмову адміністрації США від політики сильного долара. Він постійно закликав Сенат до збільшення верхньої межі запозичень, що й спричинило його відставку в 2006 році.

На зміну йому прийшов Генрі Полсон, ще один працівник Goldman Sachs, який займав в інвестиційному банку посаду голови та виконавчого директора. Слід зазначити, що працівники Goldman Sachs досить часто займають керівні посади в фінансовому секторі США. Одним з перших кроків Полсона стало налагодження економічних зв’язків з Китаєм. Іншим важливим завданням для економіки США було подолання наслідків іпотечної кризи. В грудні 2007 року Полсон виступив з планом оздоровлення даного сегмента національної економіки, за яким кредитні організації повинні були заморозити плаваючі ставки по виданим раніше позикам на придбання житла.

У вересні 2008 року, коли в економіці США почався спад, Полсон підготував «План порятунку фінансової системи США» (Emergency Economic Stabilization Act of 2008). У відповідь на банкрутство великих банків та іпотечних агенції ФРС запропонувала виділити позику в розмірі 700 млрд. доларів. Цей законопроект було відхилений Палатою представників, що призвело до обвалу на біржах. Пізніше в законопроект були внесені зміни: в новій редакції передбачалися податкові пільги для підприємців малого та середнього класу, а також виділення додаткових коштів для викупу неліквідних активів. Полсон відіграв важливу роль у відновленні економіки США після фінансової кризи.

(Ease of Doing Business: 2006 р. – 3 місце, 2009 р. – 4 місце)

Ще один приклад можна спостерігати в Канаді, де з 1993 по 2002 роки посаду міністра фінансів займав Пол Едгар Філіп Мартін. Перед переходом на державну службу він володів кампанією Canada Steamship Lines, яка займалася морськими перевезеннями вантажу. Перші дії Пола Мартіна на посаді міністра фінансів були спрямовані на скорочення дефіциту бюджету, що в майбутньому дозволило перебалансувати економіку в бік приватного сектору. Так, дефіцит бюджету в 1993 складав 5,18%, а державні видатки були на рівні 51,6% від ВВП. В 1998 державні видатки вже були на рівні 43,5% і в подальшому продовжували зменшуватися, був зафіксований профіцит бюджету на рівні 0,3%, який збільшувався в наступні декілька років. Політика скорочення бюджету поставила під загрозу здатність провінцій робити виплати в соціальній сфері та сфері охорони здоров’я. У відповідь на політику Мартіна Центральний банк Канади знизив процентну ставку, наслідком чого було зростання економіки не в останню чергу через стрімке зростання кредиту приватному сектору економіки, що загалом з часом збільшило державні доходи.

Також слід звернути увагу на той факт що в 1992 році була підписана угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі, яка дала значний поштовх економіці країни (на той час 86% експорту здійснювалося в США). Тобто, лібералізація зовнішньої торгівлі була зроблена на фоні сталого зростання країн-торгівельних партнерів (основний партнер — США).

Загалом, під час перебування Мартіна на посаді, рівень інфляції тримався в рамках 3%. Також серед досягнень Пола Мартіна — стрімке скорочення рівня державного боргу (співвідношення державного боргу до ВВП) з 70% до 50% в середині 90-х.

Залишивши посаду міністра фінансів в середині 2002 року Пол Мартін очолив уряд в кінці 2003 року. Період прем’єрства супроводжувався численними скандалами і невдалими намаганнями сформувати коаліцію. На початку 2006 року Пол Мартін пішов у відставку.

В рамках обраної теми варто звернути увагу на країну Чилі, де на початку 2010 року президентом країни став бізнесмен та мільярдер Себастьян Піньєра. Дуже добре прослідковується паралель з Україною. Піньєра свого часу заснував компанію Boncard, яка випускала кредитні картки, мав 27% акцій в найбільшій в країні авіакомпанії LAN Airlines (LAN) та був власником телеканалу Chilevisión та 13% акцій футбольного клубу Коло-Коло, але після перемоги на виборах продав усі свої активи.

Незважаючи на катастрофічний землетрус та наслідки світової фінансової кризи, вже за підсумками 2010 року економіка країни виросла на більш ніж 6% і продовжувала стабільно зростати в наступні роки його президенства. В 2013 році рівень безробіття впав до рекордно низького рівня – 5,9%. До досягнень Себастьяна Піньєри слід також віднести проведену комп’ютеризацію країни. Він збільшив та законодавчо допрацював декретні відпустки та проводив чітку праву капіталістичну політику. По закінченні терміну президенства на початку 2014 року він залишив свою посаду.

(Ease of Doing Business: 2010 р. – 49 місце, 2014 р. – 34 місце)

В іншій латиноамериканській країні, Перу, в липні цього року президентом був обраний Педро Пабло Кучинські – ще один колишній бізнесмен, який до цього був головою First Boston International в Нью-Йорку, пізніше працював в Deutsche Bank AG в Латинській Америці, а згодом став одним з засновників інвестиційного фонду Latin America Enterprise Fund Managers в Маямі.

Варто зазначити, що в новостворений кабінет міністрів увійшли й інші вихідці з бізнесу: прем’єр-міністром став Фернандо Завала, в минулому голова SABMiller PLC в Перу, а міністром фінансів був призначений Альфредо Торне, до цього виконавчий директор в J.P. Morgan Chase & Co.

Пабло Кучинські ставить собі за мету зниження рівня бідності з 22% до 10%. Він планує зменшити податкове навантаження, щоб вивести економіку з тіні. Серед інших завдань важливе місце посідає диверсифікація доходів бюджету за рахунок розвитку туризму та залучення інвестицій в сільське господарство.

З іншої сторони слід звернути увагу на той факт, що партія президента має тільки 18 із 130 місць в парламенті, в той час як опозиційна партія – 73, тому перед Педро Пабло Кучинські стоїть дуже складне завдання.

Голови центральних банків

Ще одну паралель з Україною можна провести, якщо подивитись, хто очолював центральні банки різних країн світу.

Доречним буде знову почати з нашого сусіда – Польщі. На початку 2007 року головою Центрального Банку став Славомир Скшипек, який до цього виконував обов’язки голови правління PKO BP, найбільшого банку Польщі. Основними завданнями, які він ставив перед собою, були підвищення курсу національної валюти та підтримка незалежності центрального банку. МВФ хотів, щоб Польща збільшила свою кредитну лінію до 20 мільярдів доларів, проте центральний банк був не згоден з такою пропозицією. Скшипек не підтримував жодну з форм екстремальної монетарної політики. Польща – одна з небагатьох країн, яка не увійшла в рецесію внаслідок кризи 2007-2008 років. Більше того, за підсумками 2007 та 2008 років економіка зросла відповідно на 6,8% та 5%, а рівень інфляції залишався на прийнятному рівні. Багато польських економістів бачать в цьому заслугу Славомира Скшипека. Продовжити свою роботу Скшипеку не зміг, 10 квітня 2010 року він загинув в авіакатастрофі під Смоленськом.

(Ease of Doing Business: 2007 р. – 64 місце, 2010 р. – 72 місце)

Зважаючи на певні паралелі з Україною, цікавим також буде досвід Аргентини, яка в 2001 році оголосила дефолт, а потім займалася реструктуризацією боргу. Одним з тих, хто повинен був покращувати ситуацію, був Альфонсо Прат-Гей, який став головою Центрального Банку Аргентини. Перед тим, як зайняти цю посаду, він був головую правління компанії з управління активами Tilton Capital, а також мав досвід роботи в JP Morgan. Результати його роботи говорять самі за себе: рівень інфляції був знижений з майже 26% в 2002 році до 4,4% в 2004 році. При скороченні економіки на 10,9% в 2002 році, вже в наступному вона зросла на 8,8%, а в 2014 – на 9%. В 2004 році він залишив посаду через непорозуміння з президентом в питаннях антиінфляційної політики та незалежності Центрального Банку. З 2015 року він є міністром фінансів Аргентини.

Його наступником став Мартін Редрадо, в минулому голова правління Trident Investment Group, який займав посаду голови Центрального Банку Аргентини до 2010 року. Редрадо дотримувався політики заниженого курсу аргентинського песо щоб зміцнити експортні позиції, що дозволило збільшити золотовалютні резерви до 50 млрд. доларів США. ВВП Аргентини зростав щорічно більш як на 8% з 2005 по 2007 рік, однак рівень інфляції був також високим (майже 11% в 2006 році). Фінансова криза 2007-2008 років знизила темпи зростання ВВП до 0,83% в 2009 році, але економіка не увійшла в рецесію. Внаслідок фінансової кризи року президент Аргентини почав вимагати використання золотовалютних резервів для фінансування бюджетних видатків та облігацій зовнішнього державного боргу. Незгодний з такою політикою, Мартін Редрадо був вимушений залишити посаду голови Центрального Банку, незабаром він перейшов на роботу в Світову організацію торгівлі.

(Ease of Doing Business: 2007 р. – 85 місце, 2010 р. – 112 місце)

В Бразилії посаду голови центрального банку був ще однин представник бізнесу – Енріке Мейрелеш, який раніше був головою FleetBoston Financial’s Global Banking. Перший рік перебування на посаді не здавався успішним: інфляція в країні склала 14,7%, а зростання економіки знизилося до 0,55%. Проте вже в наступному році інфляція була 6,6%, а ВВП зріс на 4,9%. Мейрелешу вдалося втримувати інфляцію на досить низькому рівні та забезпечити стабільне зростання економіки. Серед його досягнень також встановлення найнижчої в історії (на той час) процентної ставки на рівні 8,65%, а за весь період перебування Мейрелеша на посаді голови ЦБ Бразилії золотовалютні резерви збільшилися з 38 до 280 мільярдів доларів. Енріке Мейрелеш залишив посаду на початку 2011 року.

(Ease of Doing Business: 2007 р. – 99 місце, 2011 р. – 129 місце)

Висновки

Перш за все варто відзначити, що до переліку увійшли представники бізнесу, які перебували на державній службі не менше одного року. Це дало можливість реально оцінити їх вплив на економічну ситуацію в своїх країнах. Також варто враховувати той факт, що іноді існують певні часові рамки для досягнення результату, що значно обмежує можливості посадовців.

Як показує світовий досвід, переважна більшість вихідців з бізнесу досягла певних успіхів під час перебування на державній службі у вигляді відновлення або прискорення економічного зростання та зниження інфляції. Але були також випадки, коли нічого надзвичайного досягнуто не було, як приклад – прем’єрство Ференца Дюрчаня в Угорщині. Див табл. внизу.

Важливим є той факт, що ці люди займали свої посади в тяжкі економічні часи, як то в Латвії, Аргентині та інших країнах, і результати їх роботи не завжди були помітні одразу, як у випадку з Енріке Мейрелешем. Проте робота колишніх бізнесменів мала істотний вплив на покращення економічної ситуації в країні.

Тож поки ще рано підбивати підсумки про роботу вихідців з бізнесу на державній службі в Україні. Адже наведений вище досвід показує також, що в кожній країні були свої обмеження та початкові умови для діяльності урядовців. Тим паче, що в Україні були та й залишаються свої унікальні обставини (згадати хоча б військову агресію та й постійний ризик її поновлення), з огляду на які приймаються рішення владою України задля відновлення добробуту громадян.

Щоб переглянути всю таблицю, будь ласка, завантажте файл