Мінливість потоків капіталу є великою проблемою, особливо для країн з перехідною економікою, які не мають добре розвинену фінансову архітектуру. Які пріоритети лібералізації руху капіталу в Україні та як досвід інших країн може бути використаний для цього – ці питання, серед інших тем, був в центрі уваги конференції НБУ, що відбулася в Києві 19-20 травня.
Олег Чурій, НБУ.
Серйозні обмеження на рух капіталу в Україні були запроваджені на початку 2015 року, коли в країні були присутні водночас декілька негативних чинників – макроекономічна нестабільність, війна, скорочення ВВП, криза платіжного балансу та банківська криза. Обмеження на рух капіталу були запровадженні для того, щоб виграти час на проведення структурних реформ.
За останні 1,5 року ми запровадили низку реформ – гнучкий обмінний курс, підвищення якості банківської системи, більш ефективне макропруденційне регулювання, відмова від фіскального домінування.
Одночасно із запровадженням обмежень був прийнятий і план із послаблення цих обмежень. Однак, цей план прив’язаний не до часу, а до певних економічних умов. Оскільки різке зняття обмежень може призвести до сильного відпливу капіталу, ми рухаємося в напрямку лібералізації дуже поступово, щоразу ретельно вивчаючи реакцію учасників ринку.
Ми запланували три етапи лібералізації руху капіталу згідно з економічними пріоритетами:
- Економічне зростання, що передбачає лібералізацію ПІІ та поточного рахунку;
- Розвиток фінансового ринку та припинення ролі НБУ як головного учасника ринку (market-maker);
- Інвестиції та фінансування. Ми б хотіли дозволити залучення портфельних інвестицій та боргового фінансування як в Україну, так і з України, проте це буде останньою стадією лібералізації руху капіталів.
Ендрю Левін, Дартмутський коледж
Існує три принципи функціонування центрального банку, які можна застосувати практично до всіх країн.
- Головною задачею ЦБ є підтримання одиниці вимірювання вартості (грошової одиниці). Під час високої інфляції грошова одиниця стає ненадійною, стає важко вимірювати вартість товарів чи послуг. Тому головним завданням ЦБ є цінова стабільність, що передбачає прив’язку інфляційних очікувань. Для цього ЦБ має дуже чітко визначити середньостроковий інфляційний таргет та рухатися до нього.
- ЦБ може проводити інтервенції на валютному ринку лише у виключних випадках – для того, щоб згладжувати дуже сильні тимчасові коливання валютного курсу. Ці інтервенції мають бути прозорими та зрозумілими широкому загалу.
- Макропруденційне регулювання є дуже важливим інструментом підтримання фінансової стабільності.
Окрім того, дуже важливо, щоб центральний банк інформував не лише учасників ринку, а й суспільство щодо своєї монетарної політики та її впливу на економіку. Дослідження показують, що чим краще суспільство розуміє дії центрального банку, тим ефективнішою є монетарна політика.
Інші лекції конференції НБУ:
Банківське регулювання: чи безризикові державні облігації насправді, лекція Ігоря Лівшиця
Вибіркова зміна цін, динаміка інфляції та моделі змін цін із запізненням, лекція Олексія Кривцова
Правила Тейлора чи дискреція в монетарній політиці США. Урок для України, лекція Алекса Нікольсько-Ржевського
Марек Домбровський, CASE
Дискусія про те, чи запроваджувати вільний рух капіталу, зараз не на часі – вільний рух капіталу існує, і хоча де-юре можна запровадити певні обмеження, де-факто контролювати рух капіталу неможливо. Тому замість обговорення контролю за рухом капіталу потрібно сконцентруватися на обговоренні наслідків необмеженого руху капіталу. Я сконцентруюсь на двох – наслідки для торговельного балансу та для монетарної політики.
Традиційно, управління торговельним балансом було сфокусовано на тому, як профінансувати дефіцит поточного рахунку. Однак, зараз ситуація дуже змінилася. Криза 2008 року була спричинена проблемами капітального рахунку. Вона почалася з неочікуваної зупинки потоків капіталу. Відтак почався значний відплив капіталу із ринків країн, що розвиваються. Тому ця криза мала негативні наслідки навіть для країн, які традиційно мали профіцит торговельного балансу, наприклад, Росії та Азербайджану.
Тепер щодо монетарної політики. Малі країни мають обмежений простір для провадження незалежної монетарної політики, часто вони змушені слідувати у фарватері великих країн, що є серйозною проблемою. Однією з рис, притаманних країнам Центральної та Східної Європи, та особливо пост-комуністичним країнам, є значна схильність до заміни національної валюти (доларизації чи “євризації”). “Втеча” до іноземної валюти може бути спричинена різкими коливаннями валютного курсу, особливо девальвацією. Пам’ять про пережиті економічні шоки є дуже тривалою, чим і пояснюється складність запровадження гнучкого валютного курсу в пост-комуністичних країнах.
Для скорочення доларизації населення має довіряти уряду та національній валюті, а таку довіру дуже важко набути та дуже легко втратити.
Лінда Тесар, Мічіганський університет
На початку 1990х існував т.зв. “Вашингтонський консенсус”, який полягав у тому, що вільний рух капіталу принесе значні вигоди для світової економіки, такі як перерозподіл капіталу від багатших економік до бідніших, падіння вартості капіталу, згладжування споживання та, в підсумку, до пришвидшення економічного зростання. У середині 2000-х років Вашингтонський консенсус був переглянутий, і зокрема, на перший план вийшла роль інституцій та державного регулювання.
Протягом останніх десятиліть значно зросла свобода руху капіталу, так само, як і потоки капіталу до країн, що розвиваються. Однак, дослідження були сфокусовані переважно на обсягах цих потоків, а не на їхній структурі, тоді як переважна частка як прямих, так і портфельних інвестицій відбувалася між розвиненими країнами. Тож ми не побачили значного перерозподілу капіталу на користь менш розвинених країн. Ми побачили певне зниження мінливості доходу та споживання, однак, після 2008 року ця мінливість знову виросла.
Зараз як учені, так і політики переглядають свої погляди на інтеграцію фінансових ринків. Ми бачимо, що фінансові ринки дуже сильно впливають на економіку, отже, на перший план виходить їхнє регулювання. Зокрема, контроль за рухом капіталу, який був табу в часи “Вашингтонського консенсусу”, зараз знову здається ефективним інструментом державної політики.
Обмеження на рух капіталу можуть “купити час” для проведення реформ, зокрема, зміцнення фінансового сектору економіки. Однак, потрібно бути дуже обережними із цим інструментом. По-перше, запровадження контролю за рухом капіталу знижує стимули для проведення необхідних реформ. По-друге, економічні агенти починають приймати рішення з урахуванням цих обмежень, тому чим довше присутні обмеження, тим важче їх скасувати.
Зараз ведуться розмови про те, що обмеження на рух капіталу є корисним тимчасовим заходом, однак немає ані теоретичних, ані практичних рекомендацій щодо оптимального плану скасування цих обмежень, який міг би бути прийнятий одночасно із їх запровадженням.
Повну версію дискусії можна побачити тут
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
