За даними Міністерства освіти України, російськими ударами в Україні пошкоджено понад 2000 навчальних закладів і знищено майже 300. Величезна кількість студентів, викладачів та співробітників університетів стали внутрішньо переміщеними особами або приєдналися до лав Збройних сил.
З наближенням нового навчального року урядовці, викладачі, адміністратори та студенти розв’язують величезні виклики для продовження функціонування освітньої сфери у воєнний час. Виживання багатьох українських вишів наразі під загрозою через брак фінансування, переміщених співробітників і студентів, зруйновану інфраструктуру.
В Україні дохід університетів головно складається з плати за навчання, яку покриває держава або студенти. Обидва джерела “зміліли” внаслідок війни. Український уряд, природно, спрямовує левову частку своїх ресурсів на ведення військових дій. Тому університети очікують скорочення бюджетних вливань (на дві третини або й більше) у навчальному році, що розпочинається. Багато українських студентів покинули країну, а батьки багатьох студентів, які залишилися, були змушені переїхати, часто зі втратою робочих місць, тож їм буде важко оплачувати навчання своїх дітей в університеті. Очікується, що в новому навчальному році раніше жвава міжнародна студентська спільнота суттєво скоротиться. Отже, дохід багатьох навчальних закладів становитиме незначну частку того, що необхідно для навчання студентів, що залишилися.
Передбачаючи величезне скорочення видатків бюджету, деякі викладачі завчасно звільнилися, щоб розвивати кар’єру в інших напрямках. Інші ж прагнуть залишитися в академічному середовищі, змагаючись за обмежені посади, навіть якщо вони знаходяться за межами України, вузькоспеціалізовані, чи вимагають особистої присутності. Однак викладачі, які виїхали з України, також постають перед мовними труднощами в дослідницькій роботі й викладанні, що звужує перелік посад, які вони можуть обійняти за кордоном. Отже, війна ставить під загрозу не лише нинішню когорту студентів, а й майбутнє вищої освіти в Україні загалом.
Ще один виклик, породжений війною, – це те, що багато навчальних закладів не мають достатньо пристосованих бомбосховищ для забезпечення безпечного очного навчання. Тому в багатьох регіонах не буде альтернативи онлайн-навчанню, проте воно також пов’язане з труднощами. Відсутність україномовного контенту та погане знання англійської мови обмежують можливості онлайн-освіти українських студентів. Університетським серверам бракує потужності, а її збільшення коштує недешево. Проведення ефективних іспитів онлайн, складне й у мирний час, ще більш ускладниться під час воєнного стану.
Що можна вдіяти? По-перше, стратегічне партнерство з північноамериканськими та європейськими університетами може допомогти якісним українським вишам вижити. Наразі таких партнерств небагато, але яскраві приклади – KSE та Торонтський Університет, Український Католицький Університет та Університет Нотр-Дам, і Києво-Могилянська академія та Торонтський університет.
По-друге, дистанційні стипендіальні програми (fellowships) для українських викладачів, які не бажають або не можуть покинути Україну, а це більшість чоловіків віком від 18 до 60 років, можуть зберегти чи навіть покращити людський капітал України. Такі програми дешевші та легші в адмініструванні, ніж “очні” позиції (тобто ті, які передбачають переїзд викладача до гостьового університету), що дозволить більшій кількості українських викладачів скористатися ними. Деякі університети, як-от Індіанський університет в Блумінгтоні, започатковують надання таких стипендій нерезидентам. Також можна розвивати менш формальну співпрацю, особливо з точки зору інтеграції української дослідницької спільноти в національні та міжнародні дослідницькі проєкти. Наприклад, потрібні більші зусилля із надання дозволу українським дослідникам брати участь у грантах NSF чи інших програмах. Недавній приклад – запуск Торонтським університетом програми «Stand with Ukraine».
Нарешті, зовнішні ресурси також є надзвичайно важливими для успішної онлайн-освіти. Coursera, edX та Udemy пропонують багато безплатних курсів для українців, проте щоб охопити ще більше українських студентів, знадобиться фінансування перекладеного контенту. Багатонаціональні корпорації можуть надати додатковий серверний простір чи навіть безплатно надати обладнання, щоб задовольнити все більші технологічні потреби студентів і викладачів.
Загалом ситуація з вищою освітою в Україні є вельми небезпечною та невизначеною. Однак зрозуміло одне: чим довше українській освітній системі перешкоджатиме російська війна, тим більше людського капіталу буде втрачено. Настав час для решти світу втрутитися та допомогти.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
