Економічні проблеми і небажання відповідати за свої дії можуть перетворити Україну в таку ж неофеодальну державу, як РФ.
Минулого місяця, коли українці відзначали першу річницю Революції гідності, на центральній вулиці Києва майоріли прапори Євросоюзу. Видовище нагадувало перші студентські протести проти корумпованого режиму Віктора Януковича, що почалися 21 листопада. Криза знову винесла на порядок денний питання, які свого часу призвели до протестів на Майдані. З моменту анексії Криму українців все більше турбують внутрішні справи держави, ніж проросійський чи західний вектор розвитку.
Москві також доводиться звернути увагу на свої внутрішні проблеми (в основному – економічні), і на загрозу, яку сепаратисти в Донбасі можуть нести самій РФ. Цій загрозі під силу змусити Кремль піти на мирне врегулювання конфлікту на Сході, хоча переконати Україну прийняти автономію Донбасу і змиритися з його нинішніми лідерами буде непросто.
І все ж вплив місцевих факторів на вирішення конфлікту в Донбасі відмітати не можна. Місцеві бандити, багато з яких конкурують між собою, контролюють значні ділянки Донецька і Луганська. Зайняті сепаратистами території перетворюються в вотчини, якими керують десятки господарів. Цей режим Іван Крастев і Стівен Холмс називають «феодальною демократією». Така форма правління сформувалася в багатьох підтримуваних Росією відокремлених регіонах: місцеві лідери фальсифікують вибори і правлять завдяки силі, корупції і кумівства. Як не можна краще психіку місцевих вождів характеризує рішення лідера «ЛНР» Ігоря Плотницького викликати Петра Порошенка на дуель.
Олігархи повернулися в українську політику і потихеньку перетворюються в регіональних поміщиків. Їх влада в окремих областях все зростає.
Так що Україна може чекати не децентралізацію або федералізацію, а справжнісіньку феодалізацію. У 2011 році економіст Владислав Іноземцев назвав Росію неофеодальною державою, яка живе за єдиним принципом: громадянам простіше вирішити свої проблеми в індивідуальному порядку, ніж поміняти систему.
Є п’ять факторів, які можуть вплинути на феодалізацію України
Перший фактор – бідність. Українські економічні труднощі відправили середній клас назад в минуле. Зараз українці на 20% бідніші,, ніж під час розвалу СРСР. Середня зарплата становить 3400 грн або $ 218, що змушує людей шукати додатковий заробіток, щоб забезпечити свої базові потреби.
По-друге, дослідження показують патерналістські настрої в суспільстві. З одного боку, українці хочуть чесний уряд, але відповідати за його створення не хочуть. Вони хочуть відкритості, але боротися за неї не готові. Хоча Україна – сама корумпована держава в Європі, всього 8% українців налаштовані брати участь в боротьбі з корупцією. Стежити за роботою уряду готові ще менше – 5%.
По-третє, олігархи повернулися в українську політику і потихеньку перетворюються в регіональних поміщиків. Зростаючий вплив олігархів-губернаторів – кращий тому приклад.
По-четверте, центральна влада намагається консолідувати владу, що підсилює патрімоніальну природу їхньої політики. Найбільше турбує підпорядкування добровольчих батальйонів окремим чиновникам вищого ешелону. Як зазначив Леонід Бершидський, спосіб, яким були призначені міністри-іноземці, яскраво демонструє патрімоніальність української політики. Парламент слухняно проголосував «на прохання президента». Також Порошенко поставив свого родича і партнера Юрія Стеця на чолі новоствореного Міністерства інформації – ще один сигнал того, що клановість української політики нікуди не поділася.
По-п’яте, децентралізація підкреслить регіональні відмінності і змусить місцевих лідерів впроваджувати реформи, не заточені під ці відмінності. Україні слід прагнути до різноманітності, а не підгонці регіонів під єдиний «спущений зверху» шаблон.
Звичайно, Україна зовсім не обов’язково скотиться в феодалізм. Без сумнівів, країна стала куди більш проєвропейською, ніж була рік тому, і підтримка реформ ще ніколи не була такою високою. Зв’язки з Європою зміцнюються, хоча економічні реалії ще довго не дозволять Україні повністю звільнитися від російського впливу. Але через ослаблення гривні більшість українців втратили можливість подорожувати, а їм потрібно побачити і відчути Європу, якщо вони хочуть одного дня до неї приєднатися.
Перед Україною лежать як мінімум два варіанти: європейський шлях і шлях феодалізму. І, якщо є один урок, який Україні потрібно засвоїти на прикладі Центральної Європи, то це «приєднання до ЄС і НАТО – ще не кінець». Реформи освіти, охорони здоров’я, реформування соціальної та військової сфер повинні супроводжувати процес інтеграції, так само як і мобілізація місцевих ресурсів, їх відкритість і перехід до більш ефективного управління. Потрібно звертати увагу не тільки на макроекономічні реформи, а й на будівництво громадянського суспільства, яке буде підтримувати ці реформи. Захід зможе допомогти українцям тільки в разі, якщо вони будуть готові самі собі допомогти. Їм потрібно прийти до гідного плану дій, а не сподіватися, що хто-небудь інтегрує Україну в ЄС за них.
Застереження
Автор не является сотрудником, не консультирует, не владеет акциями и не получает финансирования ни от одной компании или организации, которая имела бы пользу от этой статьи, а также никак с ними не связан.
