Чому Україна потрібна світу так само, як світ − Україні

Чому Україна потрібна світу так само, як світ − Україні

Photo: ua.depositphotos.com / Viacheslav_Petrusha
12 Травня 2023
FacebookTwitterTelegram
1390

Світ зацікавлений у захисті Україною свого суверенітету. Аргументи на користь цього твердження переконливі, але можуть здатися абстрактними, занадто абстрактними. Тому значна кількість людей у багатьох країнах досі не  переконані в цьому. 24 лютого 2022 року росія розпочала тотальний наступ на міжнародний порядок, заснований на правилах. Очевидною жертвою нападу став народ України. Але російська агресія спрямована і проти громадян усіх держав, які у відносинах із рештою світу дотримуються міжнародних конвенцій, правил і законів. По суті це була атака на весь вільний світ і його цінності.

Російський напад був результатом мислення з точки зору гри з нульовою сумою, у якій є лише переможець і переможений. Привабливість цього підходу за останні 20 років виросла, особливо після того, як фінансова криза 2008 року привернула увагу до вразливості США. Росія завзятіше за інших почала просувати риторику, що критикувала наміри американської влади. Ця риторика запропонувала виклик або противагу Америці, і декому в багатьох країнах, у тому числі в США, це сподобалося.

У хаосі постсовєцького перехідного періоду певні риси гри з нульовою сумою були присутні завжди. Націоналістичний і комуністичний лідер Володимир Жириновський у 90-х роках сформулював відповідь на труднощі перехідної економіки коротко: “Чому ми повинні брати на себе страждання і труднощі? Давайте покладемо їх на когось іншого”. Це був саме той курс, яким від самого початку своєї політичної кар’єри пішов путін, коли консолідував свою владу шляхом репресивної війни проти чеченського народу.

Часто можна почути аргументи, які спрямовані на виправдання агресора і порушника правил і норм міжнародної поведінки. Така аргументація зводиться до “вотебаутизму”: як щодо інших порушників норми? Путін любить посилатися на бомбардування Белграда силами НАТО у 1999 році і обожнює згадувати про атаку коаліції під проводом США на Ірак у 2003 році. Апологети такого підходу вказують на інші частини світу, зазначаючи, що геноцид, мовляв, нерідко залишається безкарним, коли жертвами не є європейці білої раси.

Один із найпоширеніших прийомів такої “як-щодо” логіки полягає в тому, щоб вказати на історичні приклади, коли міжнародна спільнота мала б застосувати  колективну віру в правовий міжнародний порядок, проте схибила. Багато хто згадує про 2014-2015 роки та брутальне втручання путіна у війну в Сирії для захисту режиму Асада, яке також супроводжувалося масовими порушеннями прав людини, але президент Обама тоді забув про встановлені ним же “червоні лінії”. Або чому Європа та США не відреагували дієвіше  на початок війни в Україні у 2014 році? Або на російську війну в Грузії у 2008 році, яку багато хто наразі розглядає як переломний момент у відносинах росії з міжнародним співтовариством, проте ніхто в Європі (крім польського уряду) підтримати Грузію не захотів.

Звісно, є вагомі практичні причини, чому решта світу не змогла адекватно відреагувати на ці випадки: відсутність ефективного режиму санкцій, занепокоєння щодо супутніх збитків. Коли озираєшся на ті роки, доходиш висновку, що варто було підготуватися раніше, і можливо Захід був би тепер менш вразливим.

Сьогодні ситуація інша в тому сенсі, що світ уже побачив багато, часом забагато прикладів того, як руйнувалися життя, громади і як сіявся розбрат. За своїми масштабами й амбіціями акт російської агресії 2022 року приголомшує: оголошеною метою “спеціальної військової операції” було покласти край існуванню країни з 44-мільйонним населенням на тій підставі, що Україна є територією, яка власного права на існування, самовизначення і політику просто не має. Як зазначив володимир путін у програмному есе 2021 року, “і росіяни, і українці, і білоруси − спадкоємці Давньої Русі, яка була найбільшою державою в Європі”, а їхня ідентичність стала “духовним вибором святого Володимира, який був і князем Новгородським, і Великим князем київським”. Таким чином, цікавий [хоча й хибний – прим. ред.] історичний аргумент використовується для виправдання загарбництва, імперіалістичної війни та демонізації іншої сторони як нацистської.

Росія почала війну із заяви про те, що український уряд потрібно усунути. Вона стала просувати цю ідею ще наполегливіше, зіткнувшись із необхідністю змінити стратегічний підхід після того, як наступ захлинувся. Водночас є ширше трактування, яке ґрунтується на припущенні, що справа не в Україні, і що вона лише пішак у геополітичній грі. Згідно з цим баченням війна йде не за якусь російську “історичну єдність”, а радше за повне знищення Заходу і його безпекових та економічних інститутів: НАТО, ЄС, інституцій західної демократії.

Можливо росія розраховує на те, що заможні індустріальні країни не зможуть витримати труднощів, спричинених підвищенням цін на пальне і продовольство та скороченням реальних доходів. На сьогодні еквівалентним є розрахунок на те, що всесвітній голод спровокує політичні заворушення в країнах, залежних від продовольчого імпорту, зокрема у вразливих у цьому плані країнах Близького Сходу. Ці заворушення призведуть до нових конфліктів і нової хвилі біженців. Таким чином, життя цих нещасних людей використовуватиметься як людська зброя проти Заходу задля посилення ворожнечі і конфліктів. Цей сценарій вже застосовано в Сирії у 2015 році для посилення напруженості в Європі. Їжа є такою самою важливою зброєю, як і енергоносії.

Хто виграє від закінчення війни на умовах України? Звичайно, українці. Але війна проти України також дала іншим європейцям потужний приклад того, що Європа – це набагато більше, ніж просто привабливість (можливо, небезпечна) посилених економічних взаємозв’язків. Європа – це можливість самореалізації й саморозвитку, тобто  свобода.

Щоб усвідомити універсальність боротьби України проти агресора, світ також має подумати про те, що всі постконфліктні ситуації потрібно вирішувати за допомогою планів відновлення. Насамперед відновлення шляхом поліпшення доступу до міжнародних ринків і ресурсів.

Значення Європи наразі глибоко переосмислюється. Найбільш докорінним таке переосмислення було, зокрема, у Німеччині. Невдовзі після 24 лютого 2022 року канцлер Шольц проголосив нову епоху – Zeitenwende, – у якій Німеччина буде зобов’язана рішучіше ставати на захист як німецької, так і європейської безпеки. Відтоді на німецькому шляху трапляються вибоїни. Були вагання і побоювання щодо надання суттєвішої допомоги, ніж військові шоломи, які німці спочатку пропонували Україні. Було й наполягання на тому, що Європа і США мають іти по цій дорозі разом. Угода про танки радикально змінила все: німці подолали історично обґрунтований страх перед застосуванням сили в міжнародних відносинах (йдеться про Panzer – танк, який відігравав потужну символічну роль як знаряддя нацистських загарбників), а також історичне почуття провини перед росією (хоча, як кажуть численні українські історики, значна частина жертв нацистської агресії були українцями).

Подібний стимул можуть отримати й ті з американських політиків, хто давно деморалізований кіберманіпуляціями російських тролів, спрямованих на ескалацію розбіжностей, роздмухування расової ворожнечі, щоб знищити надії на солідарність і спільність громадянської позиції.

Парадоксально, але найбільшим після самої України бенефіціаром української перемоги була б росія. Є стара історична закономірність, яку всі в росії (і на Заході) добре знають: воєнні поразки росії завжди породжували великі потрясіння й революції. Розгром російської імперії у Кримській війні в 19 столітті привів до широкомасштабних законодавчих реформ Олександра ІІ, зокрема скасування кріпацтва. Після ганебної поразки в Японській війні 1905 року сталася революція, а потім і парламентаризація, тобто скликання Думи. Перша світова війна розчавила спочатку царську монархію, а згодом і тимчасовий уряд Олександра Керенського. Афганська війна прискорила розпад Совєцького Союзу. Матері загиблих солдатів відіграли помітну роль у протестах проти цієї війни.

Написати посібник про наслідки поразок може й Німеччина. Найважливішою промовою в історії ФРН була промова президента Ріхарда фон Вайцзеккера, який за збігом обставин був сином найвищого посадовця МЗС Німеччини 30-х років. У 40-у річницю завершення європейської війни, 8 травня 1985 року, фон Вайцзеккер сказав, що “для німців 8 травня не святковий день. … Деякі німці відчували гіркоту через розбиті ілюзії, тоді як інші були вдячні за подарований шанс почати життя з чистого аркуша”.

Подібно до Німеччини через десятиліття після Першої світової війни та розпаду Німецької імперії росія після розпаду Совєцького Союзу повернула не туди. Замість того, щоб думати про побудову політичного устрою на основі активного громадянського суспільства, росіяни наділили привілеями вузький прошарок політичної та ділової еліти, яка невдовзі заходилася контролювати свій народ шляхом політичних репресій, хабарництва і розкрадання державних активів. Замість того, щоб налагоджувати зв’язки з іншими суспільствами, вони прагнули помститися за розпад Совєцького Союзу і домінувати над усіма. Замість того, щоб розмірковувати над людським потенціалом, вони викопали старі історичні міфи. Замість того, щоб модернізувати та диверсифікувати свою економіку, росія зробила ставку на видобуток і експорт енергоносіїв, які вона розглядала як інструмент впливу і контролю над торговельними партнерами. 

Колись якийсь російський президент може виголосити промову, яка буде схожа на декларацію фон Вайцзеккера 1985 року. Тільки тоді, коли росія визнає свої помилки і злочини, світ переконається, що той урок, який Україна сьогодні демонструє європейцям і всім іншим, засвоїли всі. Це урок свободи. 

Ця публікація входить до збірки есе, створеної за ініціативи НБУ. У ній відомі економісти, політологи та історики – визнані світом експерти – на волонтерських засадах діляться своїми думками та аргументами про те, чому, допомагаючи Україні, ви допомагаєте всьому світу. Повну збірку есе можна прочитати за посиланням 

#допомогаУкраїні_допомогасвіту

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний