У цій статті розглянуто, як український історичний досвід окупації та територіальної роздробленості міг призвести до появи демократичної політичної культури. Використовуючи психологічні теорії індивідуального рівня, я показую, що тривалі періоди окупації сприяли розвитку продемократичних цінностей у українців та підживлювали їхнє почуття спротиву та незалежності. Крім того, історичний досвід територіальної роздробленості заохочував різноманітність поглядів, сприяючи соціальному діалогу та мотивуючи громадян до більш активної участі в політиці. Наявність цих демократичних настроїв у українців досліджується з використанням даних Світового дослідження цінностей, зібраних у період з 1996 по 2020 рік.
Статтю про те, чому росія не є демократичною країною, можна знайти за цим посиланням
Чимало досліджень показали, що Україна та росія рухалися в різних політичних напрямках від початку 2000-х років. Україна схилялася до більш демократичної системи, тоді як росія поступово поверталася до авторитарного правління. Ця розбіжність пояснювалася насамперед тим, що Україна має більш демократичну культуру порівняно з росією. Демократичні цінності, як-от політичний спротив та активізм, існували в Україні навіть за часів Радянського Союзу та набрали обертів після розпаду комуністичного блоку. Україна, з її потужним громадянським компонентом, зуміла інкорпорувати голос своїх громадян у пострадянську олігархічну структуру, рухаючись до більш демократичних виборів та посилення громадського впливу. Натомість, за відсутності подібного громадянського компоненту в росії розвинулися більш авторитарні та централізовані форми управління паралельно зі збереженням основ вільного ринку в економічній системі.
Хоча дослідження визнають, що початкові відмінності в політичних культурах вплинули на останні політичні події, пояснення, чому більш демократична культура виникла саме в Україні, але не в росії, залишається загадкою. Ця стаття покликана відповісти на це запитання, використовуючи психологічні теорії для дослідження історичного досвіду України. Подібно до психологічного аналізу на індивідуальному рівні, історія розглядається як ранній «дитячий» досвід нації, що сприяв формуванню колективної пам’яті, яка вплинула на нинішні політичні цінності українців.
Через своє стратегічне розташування на перехресті Східної Європи та Євразійського степу, історії України притаманні дві особливості: (1) часті вторгнення з боку сусідніх держав та (2) територіальна роздробленість. За територію України билися, її ділили та нею управляли ціла низка зовнішніх сил протягом понад 600 років – Річ Посполита, Австрійська імперія, Османська імперія, Московія (пізніше російська імперія та Радянський Союз). Тож країна стикалася із постійними викликами утворення й утримання єдиної держави протягом усієї своєї історії. Ці історичні взаємодії могли вплинути на психологію нації, викликаючи специфічні психологічні реакції у окремих людей, що зрештою сформували колективні політичні цінності та поведінку.
Зокрема, у періоди окупації іноземними державами українці стикалися з позбавленням їх автономії разом з обмеженнями використання української мови та придушенням їхньої культурної ідентичності. Історичні події, як-от геноцид 1932-33 років (Голодомор), показують, що окупація українських територій часто призводила до експлуатації місцевого населення та його ресурсів без інтегрування українців на рівних умовах. Цей негативний досвід міг чинити двоякий вплив на психологію українців. З одного боку, жорстке правління та утиски могли викликати глибоку недовіру до владних органів, сприяючи традиції скепсису серед українців щодо влади, який зберігається й досі. З іншого боку, динамічний характер окупації, коли політичні сили, що брали під контроль українські землі, постійно змінювалися, сприяв тому, що ставлення українців до влади залежало від їхнього досвіду взаємодії з нею. Навіть сьогодні українці пов’язують свій загальний рівень довіри інституціям із успіхом реформ, які проводить уряд.
Утиски, яких зазнавали українці під час окупації, також могли сформувати ставлення до свободи. Згідно з теорією самовизначення, автономія є фундаментальною психологічною потребою: індивідам притаманне вроджене прагнення до свободи, вибору та контролю над власними діями та рішеннями. Коли їм відмовляють в автономії, люди відчувають фрустрацію та невдоволення, що спонукає їх активно шукати можливості повернути собі почуття незалежності та самостійності. У випадку України, тривалий історичний досвід окупації, можливо, сприяв розвитку глибокого прагнення до самовизначення серед українців, підносячи свободу до рівня основоположної цінності нації. На колективному рівні це пояснює прагнення українців мати незалежну державу.
Прагнення до свободи прямо корелює з політичним спротивом. Відповідно до теорії реактивності, у осіб, які відчувають, що їхня автономія обмежена, може розвинутися психологічний стан відомий як «реактивність». Зокрема, коли люди відчувають обмеження автономії, вони мотивовані відновити свою свободу, опиратися контролюючому впливу та повернути відчуття контролю над своїм життям. Загалом цей процес сприяє розвитку практики політичного опору окупантам. У випадку України, численні повстання протягом історії окупації країни підтверджують цю теорію та підкреслюють значення, яке українці надають цінності спротиву як засобу протидії утискам.
Подібним чином окупація може сприяти розвитку громадянської активності у населення. Підхід щодо наснаги та свободи вибору постулює, що утиски послаблюють відчуття свободи вибору людини, тобто віру в її здатність впливати на оточення та приймати рішення, що є вирішальними для її життя. Бажання відновити відчуття контролю спонукає людей ставати агентами змін, прагнучи не лише до особистої свободи, а й до звільнення інших людей, які стикаються з подібними викликами. Психологічна наснага або віра у свою здатність запроваджувати зміни породжує зусилля, спрямовані на відстоювання змін для себе та інших. Цей механізм міг сприяти формуванню громадянських цінностей в Україні, які проявляються в жвавому громадянському суспільстві з активними неурядовими організаціями та в громадянському активізмі.
Водночас роздрібненість, яка є наслідком поділу українських територій між різними, нерідко мінливими, політичними силами, могла призвести до розбіжності в цінностях та поглядах серед українців, породжуючи плюралізм. Спираючись на теорії соціальної ідентичності та міжгрупових відносин, процес роздробленості має тенденцію створювати численні підгрупи населення. Коли ці підгрупи зближуються, індивіди змушені домовлятися та інтегрувати різноманітні погляди та цінності задля формування єдиної національної ідентичності. З такої перспективи, об’єднавшись, українці мали асимілювати різні уявлення та думки в єдину систему цінностей, сприяючи розвитку культури плюралізму.
Крім того, об’єднання населення в єдину ідентичність потребує комунікації між різними підгрупами. Позитивна взаємодія між членами різних підгруп може мінімізувати упередження й культивувати розуміння, таким чином покращуючи соціальний діалог. Коли різноманітні підгрупи зближуються, позитивний міжгруповий контакт розвиває соціальні зв’язки у суспільстві. Отже, історія територіальної фрагментації України, можливо, сприяла формуванню соціального діалогу, закладаючи подальшу основу для появи цінності участі серед українського населення.
Підсумовуючи, через тривалу окупацію іноземними державами та територіальну роздробленість українці надавали пріоритет суспільним зв’язкам та активізму над зв’язками із владою. Окупація стимулювала розвиток скептицизму щодо влади та внутрішнє прагнення до незалежності, сприяючи політичному та громадянському спротиву й активній громадській залученості. Водночас територіальна фрагментація під час періодів окупації породила різноманітність у поглядах і цінностях, пропагуючи плюралістичні ідеали та культивуючи участь. Разом ці фактори сформували більш демократичну політичну культуру, в якій індивіди є активними учасниками побудови держави та нації.
Щоб підтвердити правильність цих тверджень, я проводжу порівняльний аналіз політичних цінностей між Україною та росією. Основне припущення полягає в тому, що якщо історичний досвід сформував продемократичні цінності українців, то обрані індекси для України мають показувати сильнішу підтримку демократії порівняно з росією, незважаючи на спільну історію часів Радянського Союзу. Як основне джерело даних я використовую Світове дослідження цінностей, залучаючи усі наявні хвилі для обох країн (з 1996 по 2020 рр.) з метою зменшення впливу посткомуністичного досвіду демократії. Аналіз включає обчислення середніх значень для вибраних критеріїв та попарні порівняння на основі об’єднаного набору даних.
Обрані для дослідження ключові показники можна поділити на три категорії. Перша охоплює наслідки окупації та включає відсоток тих, хто віддає перевагу свободі, а не рівності чи безпеці, відсоток тих, хто довіряє уряду, відсоток осіб, які беруть участь у законних демонстраціях, та частку респондентів, які стверджують, що є членами принаймні однієї громадської організації (в широкому сенсі). Друга категорія охоплює наслідки територіальної роздробленості та включає відсоток респондентів, які довіряють представникам інших національностей чи релігій, частку населення, яке завжди голосує на загальнонаціональних виборах, та частку респондентів, які висловлюють почуття приналежності до громади.
Нарешті, я вимірюю ставлення до демократії як відсоток респондентів, які погоджуються з твердженнями, що: (1) в умовах демократії економічна система функціонує погано, (2) демократії є нерішучими, (3) вони неефективні для підтримки порядку, або (4) мають недоліки, проте все-таки є більш бажаними.
Рисунок 1 зображує середні значення для вибраних показників, розраховані для кожної країни окремо. Таблиця 1 надає t-критерії статистичної значущості відмінностей середніх значень цих показників між Україною та росією.
Примітки: *** p<0,01, ** p<0,05, * p<0,1. Індекси обчислюються як середні значення для об’єднаного набору даних, зібраних між 1996 і 2020 рр. Світовим дослідженням цінностей (WVS). Дані включають хвилі опитувань, що проводилися в Україні в 1996, 2006, 2011 та 2020 роках. Дані для росії зібрані в 1996, 2006, 2011 і 2017 рр.
Дані свідчать про те, що незважаючи на пережиту в радянські часи російську окупацію, українці демонструють більш демократичну культуру, ніж російські респонденти. Зокрема, українці цінують автономію та свободу. 70% українців надають пріоритет свободі над рівністю та майже 31% – свободі над безпекою, на відміну від відповідно 54% та 24% у росії. Крім того, українські респонденти схильні висловлювати більший скептицизм щодо своєї влади: лише 33 відсотки респондентів в Україні проявляють довіру до власного уряду, тоді як цей відсоток становить майже 44% серед росіян. Загалом ці результати підтверджують думку, що тривале перебування під окупацією породило цінності свободи, автономії та скептицизм стосовно влади в Україні.
До того ж, українці є набагато більш політично активними, ніж росіяни, якщо враховувати відсоток людей, що брали участь у законних демонстраціях. В Україні цей показник становив 29%, тоді як у росії – лише 17%. Крім того, помітно більша частка українського населення заявила про громадянську участь порівняно з росією. Зокрема, 42 відсотки українських респондентів є активними членами принаймні однієї організації, зокрема релігійних груп, спортивних або рекреаційних клубів, мистецьких та музичних груп, освітніх організацій, профспілок, політичних партій, екологічних груп, професійних, благодійних чи гуманітарних організацій, груп споживачів або груп взаємодопомоги. У росії цей показник нижчий і становить лише 32 відсотки. Ці відмінності не надто великі, проте статистично значущі (див. таблицю 1). Отже, отримані результати підтверджують припущення про те, що тривала окупація зазвичай сприяє розвитку політичного спротиву та активізації громадянської участі.
Крім того, українці демонструють вищий рівень толерантності до національних та релігійних відмінностей. Зокрема, близько 50% респондентів в Україні заявили про довіру до людей інших національностей, а 45% висловили довіру до представників інших релігій. Натомість у росії ці відсотки нижчі — у середньому 41 і 40 відповідно. Українці також більш схильні брати участь у загальнонаціональних виборах порівняно з росіянами (60% в Україні проти 44% у росії). Ці висновки узгоджуються з уявленням про те, що територіальна роздробленість сприяє розвитку плюралізму та толерантності до відмінностей, а також участі. Нарешті, дані Світового дослідження цінностей вказують на існування сильнішого почуття приналежності до своєї громади серед українців ніж росіян, підтверджуючи наявність потужного громадянського компоненту в Україні. Зокрема, 58% українських респондентів заявили про почуття приналежності до своєї громади, тоді як у росії цей показник був помітно нижчим - лише 27%.
Нарешті, більша поширеність демократичних цінностей серед українців пояснює міцнішу підтримку демократії в Україні порівняно з росією. росіяни ставляться до демократії більш скептично. Близько 60% російських респондентів вважають, що в умовах демократії економічні системи працюють погано порівняно з 43% в Україні. 78% росіян вважають демократії нерішучими, тоді як в Україні цей показник становив лише 61%. Нарешті, близько 71% росіян сумніваються в тому, що демократії можуть ефективно підтримувати порядок, на відміну від 55% в Україні. Російський скептицизм пояснює, чому лише 59% погоджуються, що, попри всі недоліки, демократія є кращою формою правління, тоді як в Україні ця частка сягає 77%.
Отже, хоча Україні все ще доведеться докласти певних зусиль, щоб досягнути європейського рівня підтримки демократичних цінностей, українці чітко демонструють більш продемократичні настрої, ніж росіяни. Важливо, що ці розбіжності - не нове явище, вони існували задовго до повномасштабного російського вторгнення, оскільки індекси розраховувалися на основі даних з 1996 по 2020 рік. Продемократичні настрої серед українців є глибоко вкоріненими в індивідуальний психотип, сформований їхнім колективним історичним досвідом.
Продемократична політична культура в Україні відіграє ключову роль у підтримці демократичної політичної системи країни. Вона сприяла розвитку середовища, яке робить акцент на представницькому врядуванні, прозорості та активній залученості громадян. Ця культура також містить потенціал запровадити й розвивати верховенство права, щоб створити сприятливі умови для розширення бізнесу й підприємництва. Нарешті, ця демократична культура заклала основи для політичної системи в Україні, яка за своєю суттю є стійкою до авторитарних методів управління та здатна породжувати протидію утискам, контролю та обмеженням свободи.
Це означає, що теперішня війна відбувається не лише між двома країнами, а є зіткненням між демократичною та авторитарною політичними культурами. Відтак світовій спільноті вкрай необхідно визнати зв’язок між війною в Україні та цінністю демократії. Якщо Україна переможе, це буде перемогою демократії. Якщо ж Україна програє, це буде втратою для демократії, яка дозволить авторитарним режимам посилитися й загрожувати іншим демократичним країнам.
Незалежно від початкових мотивів нападу росії на Україну, потенційні наслідки програшу українцями у цій війні включатимуть посилення автократій. Захоплення України росією слід тлумачити як поступку демократій автократіям а, отже, як ознаку того, що демократії менш здатні підтримувати власні системи управління та територіальну цілісність порівняно з автократіями. Парадоксально, але нинішні обставини демонструють, що на світовій арені авторитарні режими є більш згуртованими, ніж демократичні. Постійна підтримка та надання зброї росії Китаєм, Північною Кореєю та Іраном разом із недостатніми обсягами допомоги Україні від її демократичних союзників та постійним зниженням цієї допомоги вказують, що автократії є більш єдними у міжнародних конфліктах, ніж демократії. Головний висновок із поточної ситуації в Україні полягає у тому, що вторгнення авторитарних держав у демократичні країни не лише є можливим, а й може залишитися безкарним.
Таким чином, якщо Україна програє, це, по суті, надасть зелене світло авторитаризму, оскільки за кожним актом насильства стоятимуть могутні міжнародні авторитарні гіганти, які будуть готові підтримати такі дії задля поширення своєї політичної культури а, отже, й власних режимів. Обмежуючи допомогу Україні зараз, міжнародне співтовариство мимоволі сприяє посиленню авторитарних режимів, створюючи пряму загрозу власним державам. Щоб захистити свої країни, демократичний світ має вжити негайних заходів, починаючи з надання Україні необхідної зброї для перемоги над російською агресією.
t-тест для відмінностей середніх значень | ||||
Україна | росія | різниця | p-значення | |
Наслідки окупації | ||||
Пріоритет свободи над рівністю | 70,25 | 54,47 | 15,78*** | 0,000 |
Пріоритет свободи над безпекою | 31.30 | 24.38 | 6,92** | 0,018 |
Довіра до уряду | 32,83 | 43,88 | -11.05*** | 0,000 |
Нещодавня участь у політичний акціях (демонстраціях) | 28.72 | 16.96 | 11,76*** | 0,000 |
Громадянський активізм | 42.14 | 32.30 | 9,84*** | 0,000 |
Наслідки територіальної роздробленості | ||||
Довіра до представників інших національностей | 50.18 | 41.42 | 8,76*** | 0,007 |
Довіра до представників інших релігій | 45.01 | 39,67 | 5,34** | 0,025 |
Завжди голосували на загальнонаціональних виборах | 59,87 | 44,35 | 15,52*** | 0,000 |
Відчуття приналежності до місцевої громади | 57,98 | 27.21 | 30,77*** | 0,000 |
Цінність демократії | ||||
У демократичних країнах економічна система працює погано | 43.13 | 60.14 | -17.01*** | 0,000 |
Демократії є нерішучими | 60,70 | 77,76 | -17.06*** | 0,000 |
Демократичні країни погано підтримують порядок | 54,91 | 70,86 | -15,95*** | 0,000 |
Демократії можуть мати проблеми, але вони є бажанішими | 76,52 | 58,89 | 17,63*** | 0,000 |
Примітки: *** p<0,01, ** p<0,05, * p<0,1.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний