Чи довіряють українці демократичним інститутам? Інституційна впевненість і демократія на тлі війни в Україні

Довіра до державних інститутів є критично важливою для стабільності політичної системи та легітимності урядової політики. Водночас інституційна довіра стимулює економічну активність, зміцнюючи у громадян відчуття порядку та заохочуючи участь, співпрацю і навіть інновації. У контексті України це питання набуває особливої ваги, оскільки рівень довіри до інституцій безпосередньо впливає на успіх економічної відбудови та забезпечення рівних можливостей після завершення війни.

Політична або інституційна довіра відображає рівень довіри індивідів до інституцій та політиків, зокрема віру в те, що ці суб’єкти діятимуть на користь громадян. В Україні це питання залишається надзвичайно чутливим, оскільки характеризується глибоко вкоріненим скептицизмом щодо органів влади та інституцій, що, ймовірно, пов’язано з історичним досвідом іноземних окупацій. У порівнянні з іншими посткомуністичними країнами, Україна вирізняється значно нижчим рівнем довіри до інституцій, незважаючи на запровадження демократичного врядування.

Низький рівень довіри часто пояснюється бідністю та нерівністю доходів в Україні. Такі фактори, як нестабільна зайнятість, обмежені можливості для кар’єрного зростання та низька соціальна мобільність, тільки посилюють недовіру, викликаючи розчарування серед населення. Українці вважають урядові інституції відповідальними за нездатність впровадити ефективні економічні та соціальні реформи, а корупцію основною перешкодою для досягнення прогресу в цьому напрямку.

На початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, опитування зафіксували значне зростання довіри до всіх інституцій, що свідчило про підвищений оптимізм щодо можливих змін. Однак це зростання виявилося короткочасним, і вже незабаром довіра до всіх інституцій, окрім військових, різко знизилася. 

Респонденти оцінювали свою довіру до різних інституцій за 7-бальною шкалою Лайкерта, де 1 означало «Зовсім не довіряю», а 7 — «Повністю довіряю». Оцінка 4 відповідала нейтральній позиції, що трактувалася як стан нерішучості або амбівалентності. Окрім стандартних запитань про довіру, опитування також включало питання щодо здатності української влади та політиків впроваджувати конкретні політичні реформи.

Дані свідчать про значний скептицизм, що часто межував із відвертою недовірою до більшості політичних інституцій. Зокрема, оцінюючи довіру за 7-бальною шкалою, респонденти здебільшого обирали оцінку, близьку до 3 (див. Рисунок 1).

Найвищий рівень недовіри (оцінки 1, 2, 3 за 7-бальною шкалою) спостерігався до державного апарату та чиновництва (81,3%), парламенту (75,4%), судової системи (74,9%) та виборчих комісій (69,8%) (див. рис. 1). Трохи нижчий, але все ж значний рівень недовіри був зафіксований щодо національного уряду (62,7%) та місцевого самоврядування (61,0%). Натомість, захисні установи мали порівняно нижчий рівень недовіри: 48,8% респондентів висловили недовіру до поліції, і лише 13,1% — до армії.

Ця недовіра не обмежувалася лише конкретними інституціями, а також включала скептицизм щодо здатності української влади та політиків швидко вирішувати актуальні проблеми. Згідно з результатами опитування, 74,2% респондентів не вірять у здатність української влади та політиків забезпечити політичну стабільність у країні. Крім того, 75,6% сумніваються в дотриманні верховенства права, а 83,5% висловлюють скептицизм щодо можливості зменшення корупції. Трохи нижчий, але все ж значний рівень недовіри спостерігається щодо забезпечення чесних та прозорих виборів (68,9%), збереження свободи слова (69%) та забезпечення національної безпеки (55,5%).

Схожий скептицизм спостерігається і щодо економічних реформ. Зокрема, 74,9% респондентів не вірять у здатність влади сприяти загальному економічному покращенню. Наприклад, 84,9% сумніваються, що влада може зменшити рівень бідності, 84,1% не довіряють її зусиллям зі зменшення нерівності доходів, а 72,1% не вірять у підвищення сталості зайнятості. Крім того, 75,8% респондентів висловили недовіру щодо здатності влади забезпечити соціальний захист громадян України.

Довіра громадян до здатності української влади та політиків проводити реформи тісно пов'язана з довірою до різних політичних інституцій (коефіцієнти кореляції між 0,5 та 0,9 без урахування армії). Це свідчить про серйозні проблеми, з якими стикається Україна у різних сферах, а також про загальну нездатність політичних інституцій ефективно їх вирішувати.

Загалом, політична довіра в Україні повернулася до рівня, який існував до війни. Опитування 2021 року мали схожі показники, що вказує на стабільно низький рівень довіри серед українців. Це означає, що, попри великі зміни через шокові події війни, люди знову не довіряють інститутам, що є стабільною тенденцією для України.

Такий низький рівень інституційної довіри суперечить теорії конфлікту. Зовнішні конфлікти зазвичай спричиняють шок, який об'єднує людей між собою та з державою для протистояння спільному ворогу. Вважається, що такі потрясіння можуть призводити до радикальних змін, потенційно переводячи країну на новий інституційний шлях, дозволяючи вирішити існуючі проблеми. Однак в Україні цього не сталося. Натомість, тривалий конфлікт ще більше загострив ситуацію, поглибивши зневіру українців щодо всіх інститутів, окрім військових.

В Україні це явище проявилося особливим чином. У контексті війни за незалежність від Росії, яка по суті є боротьбою за демократію, люди висловлюють глибоку недовіру до демократичних інститутів, зокрема до уряду, парламенту, виборчих комісій, органів місцевого самоврядування та судів. Однак ця недовіра не зменшує прагнення українців до демократії чи їхньої віри в Україну як незалежну державу. Це вказує на те, що низький рівень довіри до інститутів не підриває легітимність демократичного режиму в країні.

Зокрема, респондентів попросили оцінити важливість низки питань за шкалою від 1 («Зовсім не важливо») до 7 («Цілком важливо»). Результати показали, що 80,7% учасників вважають важливим, щоб Україна залишалася демократичною країною. Крім того, 83,3% зазначили, що громадяни повинні використовувати свій голос для впливу на національну та місцеву політику. 88,6% підкреслили важливість незалежності України, а 82,5% вважають важливою територіальну цілісність. Окрім того, 83,8% заявили, що державною мовою країни має бути українська. 

Кореляція між вищезазначеними питаннями та довірою до інституцій низька, переважно від 0,02 до 0,20. Це підтверджує, що поширений серед українців скептицизм щодо політичних інституцій не підриває підтримку самого політичного режиму. Недовіра, спрямована, скоріше за все, на політиків, які їх представляють.

Ці результати дозволяють зробити два важливі висновки щодо інституційної довіри в Україні. По-перше, українці мають потенціал для досягнення вищих рівнів довіри. Хоча багато досліджень класифікують Україну як суспільство з низьким рівнем довіри, де важко подолати «за замовчанням» низький рівень довіри, але стійка висока довіра до армії свідчить про можливість покращення ситуації. За відповідних умов (наприклад, правильної комунікації між владою і суспільством) Україна має потенціал підвищити загальний рівень інституційної довіри.

По-друге, інституційна довіра серед українців, імовірно, є стратегічною та тісно пов'язана з інституційною ефективністю. Однак, як свідчить довіра до армії, ця ефективність не завжди оцінюється виключно на основі фактичних результатів, часто її оцінка базується на сприйнятті зусиль, які інститути докладають для досягнення цих результатів. Як показує наше опитування, довіра до армії та задоволеність її діями оцінюється на рівні 6 із 7. Незважаючи на тривалий глухий кут у війні, постійні ракетні обстріли та неможливість зупинити наступ російських військ, довіра до Збройних Сил залишається високою. Ця довіра зберігається, оскільки суспільство визнає, що армія робить усе можливе в дуже складних умовах.

Загалом це свідчить про те, що українці не очікують миттєвого подолання бідності й нерівності в доходах, щоб почати довіряти інститутам. Вони прагнуть бачити щирі зусилля та ініціативи з боку цих інститутів для вирішення проблем. Це означає, що політики мають докладати більш зусиль, аби переконати громадян у своїй готовності діяти в їхніх інтересах, щоб сформувати достатній рівень інституційної довіри серед українців. Такий процес може включати прозору комунікацію щодо кроків, що вживаються для вирішення різноманітних проблем, а також чітко виражені дії, які демонструють прогрес. Ефективне залучення громадськості, підзвітність та реальні покращення є вирішальними для формування переконання в тому, що лідери насправді працюють на благо нації.