Заступник міністра фінансів Юрій Джигир розповідає, чому у 2018 році області, що роблять наприкінці року запити на додаткові кошти, їх не отримають.
Під кінець року завжди збільшується кількість хворих на ГРВІ та грип. А ще – загострюються хронічні проблеми у фінансуванні соціальних видатків на місцях. Наприклад, зарплат освітянам. Чим холодніше надворі і чим коротший світловий день, тим більше запитів з областей на додаткові кошти. Чи значить це, що ми не передбачили в бюджеті достатньо грошей? Ні. Діагноз – так зване «наближення видатків».
Це – дуже характерне явище в нашій бюджетній системі. Протягом року розпорядники бюджетних коштів, в яких починає наростати заборгованість (здебільшого – з виплати зарплат), звертаються до Мінфіну з проханням «наблизити» бюджетні призначення, тобто дозволити витратити в поточному місяці ті кошти, які вони планували витратити пізніше. Наприклад, здійснити видатки, заплановані на жовтень, у травні. Але це не проста формальність, часто це – розрахунок, що коли прийде жовтень, Мінфін знайде можливість додати коштів до цієї програми і збільшити її видатки.
У економічній теорії це називається «м’якість бюджетних обмежень», тобто планування, якому не можна довіряти. З часом, м’які бюджетні обмеження розмивають довіру не лише до рішень, але до інституцій і правил гри в цілому.
Протягом 2018 року особливо важким фронтом для відстоювання жорстких бюджетних обмежень були і залишаються видаткові обмеження на виплати заробітної плати освітянам. Традиційно, всі регіони країни ще за теплої погоди відчули, що узгоджені на рік видаткові обмеження не дозволять провести рік без важких структурних змін.
Україна витрачає на освіту понад 6% від ВВП, і це значно вищий відсоток, ніж в середньому у країнах ОЕСР. У Європі всього п’ять країн тратять більше – це Данія, Норвегія, Ісландія, Фінляндія та Бельгія.
І тим не менше, цих коштів не вистачає на оплату поточного стану речей в освітньому секторі.
Освітня інфраструктура в Україні ще багато де залишається застарілою, роздутою і вкрай неефективною. В загальній середній освіті наявна кількість шкіл перевищує необхідну майже вдвічі, а чисельність працівників – на 20-30%, згідно з розрахунками Світового банку. Чисельність шкіл, вчителів і невикладацького складу вже не відповідає фактичній кількості дітей. Сьогодні у кожній п’ятій початковій школі України навчається менше 10 дітей, а у кожній третій – від 10 до 19 дітей. При цьому якість цієї інфраструктури є вкрай низькою. Необхідно принципово оновлювати матеріальну базу, зокрема – утеплювати школи, міняти системи їх опалення. Оновлення потребують і навчальні матеріали.
Насправді, важкий, але чесний показник реальної оптимізації шкільної мережі – це фактичне скорочення кількості працівників. Не через масові звільнення, якими нас періодично лякають деякі зацікавлені особи. А внаслідок скорочення посад фахівців, які виходять на пенсію.
У цьому році Мінфін зайняв принципову позицію. Тим регіонам, які витратили свої кошти завчасно, в надії на традиційне «доливання» коштів наприкінці року, ми, як і належить, пояснили, що додаткових резервів цього року немає. Як вихід, регіони можуть вирішити цю проблему шляхом перерозподілу освітньої субвенції в межах області, в першу чергу за рахунок обласних бюджетів. І багато областей вчинили саме так.
Уперше жорсткість бюджетного обмеження почала втілюватись в жорсткі політичні дебати на місцевому рівні. Ідея закриття шкіл і скорочення вчителів – мабуть, найстрашніша тема для будь-якої громади. Попри загальний консенсус, що наявна система жодній області та країні не по кишені, доки є можливість випросити у Мінфіну додаткові кошти в останній момент, болючий вибір ніколи не буде зроблено, важкі рішення – не буде прийнято. Проте нескінченно так тривати не може. Бюджетна дисципліна не повинна бути предметом торгів, виборчий рік чи не виборчий. Колись це замкнене коло треба розірвати. Фіскальна відповідальність і дисципліна повинна стати нормою, і відкладати цих рішень далі не можна.
Цього року важкий, але необхідний крок зробили багато областей. Проте є такі, які досі розраховують на манну небесну у вигляді «доливу» з державного бюджету. Але правила гри для всіх повинні бути однакові. Виняток для одного гравця зводить нанівець всі зусилля, і робить вкрай несправедливим ті труднощі, через які у спробі знайти структурне рішення для ситуації пройшли решта регіонів. Бюджетний процес працює тоді, коли всі ми – в одному човні. І в добру погоду, і у шторм.
