Чи врятує українську науку Національна система дослідників України?

В радянській ієрархії професій науковці займали одне з почесних місць. Так, заробітна плата кандидата наук в Академії наук УРСР становила 300 руб, а доктора наук — 500 руб. при середній по країні в 150 руб. Бути вченим було престижно, оскільки країна виділяла значне фінансування на науку, щедро відзначала науковців державними нагородами та преміями. Наука віддячувала передовими технологіями та проривними ідеями. Наприклад, завдяки С. П. Корольову та М. К. Янгелю СРСР підкорив космос, В. М. Глушков і його колеги розробили унікальні алгоритми обробки даних, О. К. Антонов запустив у небо досі найбільший у світі транспортний літак.

Після розпаду СРСР Україна отримала одну з найбільших дослідницьких систем Європи. Так, якщо у 1996 році в Україні було 2856 дослідників на 1 млн населення, що співставно з такими країнами як Франція (2669) або Німеччина (2831), то в 2021 році в Україні було 774 дослідники на 1 млн осіб (за іншими даними — близько 1000 — рис. 1), а у Франції та Німеччині — понад 5,5 тис.

Через економічні проблеми країни й трансформацію економіки фінансування науки як частка ВВП скоротилося (рис. 2). Суттєве зменшення обсягів фінансування (з 0,75% ВВП у 2010 році до 0,4% у 2021) призвело до зникнення низки наукових установ (рис. 3) і падіння престижності наукової праці.

Наприклад, за даними Союзу хіміків України, в 1991 році в хімпромі нашої країни функціонували 42 наукові установи, а зараз в галузі працюють 6 НУ різного профілю та спеціалізації. Тобто в хімічній промисловості (досить складній галузі, яка має 37 підгалузей, де функціонує близько 3800 економічно активних підприємств) залишилося кілька галузевих інститутів, які вижили й за надскладних умов зберігають науковий статус, працюють над конкурентними розробками.

Молодь не йде в науку через низьку зарплату й низький соціальний статус ученого. Тому не дивно, що наукова спільнота поступово «старішає» (рис. 4). Зараз наймасовішою віковою категорією науки є вчені у віці понад 65 років: у 2020 році вони становили п’яту частину загальної чисельності науковців. Близько 40% науковців старші за 55 років. І хоча найбільша частка науковців (51% у 2020 році) мають вік 30-50 років, зменшення частки молоді—це тривожна тенденція. Адже якщо зруйновану чи пошкоджену дослідницьку інфраструктуру можна відновити, то для відтворення кадрового потенціалу потрібні десятиліття на навчання та складну професійну підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів.

При посадовому окладі старшого наукового співробітника в 2025 році в НАНУ 13 034 грн інакше й бути не може (за даними Держстату, в 2025 році зарплата у сфері «наукові дослідження та розробки» становить трохи менше середньої в країні – 22 692 грн проти 23 460 грн). Під час повномасштабного вторгнення ситуація погіршилася: згідно з опитуванням майже 3000 науковців, у понад 80% із них погіршилося матеріальне становище, а 30% повідомили, що фінансування їхнього дослідження припинене. 

У доповіді «Analysis of war damage to the Ukrainian science sector and its consequences» (2024) ЮНЕСКО повідомляє, що в результаті агресії рф 6,3% (5,5 тисяч) українських науковців були змушені емігрувати до інших країн, а 5,5% (4,9 тис.) стали внутрішньо переміщеними особами. Близько 30% усіх науковців змушені працювати віддалено. Змінилася й структура фінансування досліджень: якщо до повномасштабного вторгнення з іноземних джерел вдавалося залучати до чверті фінансування (рис. 5), то в 2022-2024 роках ця частка не перевищувала 16%. Імовірні причини цього — еміграція вчених та припинення фінансування частини досліджень. З 2022 року міжнародна спільнота надавала підтримку українським ученим — як стипендії, так і різноманітні програми обміну. Проте ця підтримка — тимчасовий захід, більшість таких програм не розраховані на тривалий період.

Тривожні зміни кадрового потенціалу науки терміново потребують втручання держави для збереження та можливого розвитку науки. Міністерство освіти і науки ці тенденції розуміє і пробує змінити ситуацію. Нещодавно МОН підготувало Концепцію підтримки та розвитку кадрового потенціалу сфери наукової і науково-технічної діяльності «Національна система дослідників України» (НСД), «яка спрямована на визначення, визнання, підтримку та промоцію найкращих українських наукових та науково-педагогічних працівників, які мають видатні результати у науковій і науково-технічній діяльності та зробили вагомий внесок у розвиток науки країни, та надання в подальшому їм індивідуальної фінансової підтримки», яку уряд затвердив 2 грудня 2025 р. 

У вступній частині Концепції в цілому правильно визначені проблеми наукової сфери України та підкреслена необхідність їх вирішення, але далі йдеться про рейтингове оцінювання індивідуальних досягнень науковців із можливістю їх подальшого додаткового фінансування та суспільної популяризації. 

З матеріалів обговорення Концепції випливає, що 2025-2026 роках додаткову фінансову підтримку в розмірі близько 9000 грн на місяць зможуть отримати 1700 осіб (наприкінці 2024р. загальна кількість дослідників становила 42,7 тис. осіб). Проте, по-перше, незрозуміло, як бути з рештою науковців. А, по-друге, лише підвищення зарплат замало, адже для продуктивної роботи науковцям потрібне сучасне обладнання, доступ до баз даних, результатів досліджень колег та ін.

При цьому набір показників для рейтингування практично повторює набір показників державної атестації установ. Проте не завжди показники для установ можна «перенести» на індивідуальний рівень. Наприклад, участь у грантових проєктах, як правило, беруть установи чи групи дослідників. Тому запропонована модель оцінювання не враховує синергію, що виникає в дослідницькому колективі, та різну забезпеченість колективів обладнанням та іншими необхідними для роботи умовами. 

Публікаційна активність (іще один запропонований у Концепції фактор оцінки) може значно відрізнятися залежно від галузі (у «складних» галузях вона очевидно буде нижчою), від тривалості наукової роботи та від посади вченого (наприклад, керівники мають кращі публікаційні показники, зокрема завдяки можливостям співавторства та тривалості наукової роботи). 

Крім того, попереді досягнення не завжди є визначальним фактором спроможності здійснювати дослідження сьогодні або в майбутньому, особливо якщо це колективне дослідження.

У 2019 році Львівська міська рада започаткувала ініціативу «Львівська система дослідників» (ЛСД), у рамках якої виділила стипендії по 72-120 тис. грн. на рік для 62 науковців. Учасників системи обирали за 17 критеріями, схожими на ті, що пропонуються в проєкті Концепції Національної системи дослідників. Це не лише кількість публікацій та цитувань, а й кількість патентів, участь в українських та міжнародних грантових програмах, участь у конференціях та експертних групах, керівництво підготовкою молодих учених тощо. Подібний комплексний підхід до оцінки науковців (із включенням такого фактора як «внесок до суспільства») пропонує і консорціум європейських дослідницьких університетів. При цьому Консорціум закликає не використовувати лише кількісні показники, а проводити і якісний аналіз діяльності науковців кваліфікованими експертами. Втім, імовірно, програму ЛСД не продовжили, й оцінки її впливу (тобто чи виросла наукова продуктивність учасників) нам знайти не вдалося.

Подібний підхід до підтримки науковців на національному рівні був запроваджений у Мексиці, де Національна система дослідників (НСД) діє з середини 1980-х років. Її запровадження стало реакцією на масову еміграцію науковців із цієї країни, в першу чергу до США (Pauro et al 2016). Втім, оскільки фінансування науки в цілому залишалося на низькому рівні, ця програма, а також інші, запроваджені паралельно (наприклад, гранти — див. Sandoval-Romero and Larivière, 2020) не зупинили відплив науковців (Czaika, 2018). Мексиканські вчені загалом визнають позитивний вплив НСД на науку, але дискутують щодо того, чи правильно оцінювати доробок науковців переважно на основі їхніх публікацій та цитувань. Частина науковців вважають НСД несправедливою, що не сприяє єдності та співпраці всередині дослідницької спільноти.

Значним негативним чинником для людського капіталу як Мексики, так й інших латиноамериканських країн є близькість США — дуже привабливого ринку праці, зокрема й для науковців (близько 80% емігрантів із Мексики живуть саме у США). Деякі американські університети (наприклад, Стенфорд) мають спеціальні програми із залучення талановитих студентів та вчених із Мексики. Проблема «відпливу мізків» характерна й для Аргентини — через політичні, економічні та «галузеві» причини (застаріла система, яка не винагороджує найкращих людей). І хоча, згідно із офіційними оцінками, емігрувала порівняно невелика кількість науковців (5%), від’їзд ключових дослідників може спричинити значні втрати для дослідницьких колективів. До того ж, реальний рівень еміграції значно вищий, адже офіційна статистика не враховує довгострокові поїздки із збереженням місця роботи. Тож у програмах розвитку науки варто враховувати, що з наближенням України до ЄС еміграція українських учених буде зростати. Особливо це стосується молодих учених, які, як правило, володіють іноземною мовою (даних лише для науковців немає, але репрезентативне дослідження показує вищий рівень володіння іноземними мовами серед молодших людей). 

Видається не дуже продуманою одна із заявлених цілей НСД — підтримка молодих учених. Вже зараз в Україні існують численні премії та стипендії саме для молодих учених (кандидати наук у віці до 35 років, доктори до 40 років). Але у зв’язку з невеликою кількістю молоді в деяких інститутах такі стипендії отримують фактично всі молоді науковці майже на постійній основі незалежно від здібностей і реальних досягнень. 

На нашу думку, для молодих науковців було б цікавіше працювати або в приватному секторі або в державній установі, але в тісній взаємодії з приватним сектором, щоб отримувати не лише більший дохід, а й можливості кар’єрного зростання, роботи з сучасним обладнанням, а також із більшою імовірністю бачити практичне втілення своїх досліджень. Проте для цього потрібно подолати недовіру приватного сектору до якості українських розробок, а також, імовірно, надати бізнесу певні фіскальні стимули. Наприклад, звіт ОЕСР про підтримку інновацій підкреслює необхідність публічних інвестицій у цю сферу та зазначає, що найбільш поширений у країнах ОЕСР інструмент підтримки — це податкові пільги для тих, хто інвестує в дослідження та розробки. Втім, звіт також вказує на необхідність проводити якісні моніторинг та оцінку будь-яких програм підтримки R&D. 

На жаль, автори Концепції не розглядають альтернативні підходи до вирішення проблем підтримки та розвитку науки. На наш погляд, більш перспективним було б запровадження низки спеціалізованих науково-технічних конкурсів різного рівня (загальнонаціональних, регіональних, відомчих тощо), де замовниками були б як центральні органи влади, так і місцева влада, приватні компанії та міжнародні партнери. 

Важливо оперативно визначити на рівні Кабміну за участі експертів усіх провідних відомств та регіонів найбільш актуальні напрями досліджень, орієнтовані на вирішення пріоритетних проблем країни. Головна відмінність цієї пропозиції від пропозиції МОН: вчені будуть отримувати гроші за конкретну роботу в актуальних проектах, а не «ренту» за хороші анкети. І в цьому випадку фінансування отримають не окремі дослідники за «формальними відзнаками», а наукові колективи з перспективними рішеннями. В результаті можуть бути вирішені конкретні проблеми науки, суспільства та економіки, а не підвищення добробуту невеликої кількості науковців. На нашу думку, варто було б мати не один канал грантового фінансування у вигляді Національного фонду досліджень, а декілька. Наприклад, у США дослідники можуть звертатися до Національного наукового фонду, Національного інституту охорони здоров’я та до численних державних і приватних фондів (програм). 

Звичайно, ухвалення ще однієї системи конкурсного фінансування наукових проєктів не зможе вирішити всіх проблем української науки. Необхідно суттєво збільшити зарплати всім науковцям, щоб повернути престижність наукової роботи й забезпечити конкурентоспроможність української науки, а також забезпечити державну підтримку патентування найкращих наукових ідей за кордоном за системою РСТ (Patent Cooperation Treaty) на конкурсних засадах. При цьому на вирішення регіональних проблем можливо залучати кошти з бюджетів громад (великі міста цілком здатні виділити частину свого бюджету на підтримку наукових установ або замовлення досліджень). Реалізація цієї ідеї може створити передумови для виникнення реальної багатоканальності конкурсного фінансування досліджень і розробок та підтримки наукових колективів в Україні. 

Література

1. Payro S., Martinez G, Zuniga A. Growth challenges of the national system of researchers (SNI) of the national council of science and technology (conacyt) in Mexico. Rev. Actual.Investig.Educ [online].2016, vol.16, n.2, pp.370-394.ISSN 1409-4703.
2. Sandoval-Romero, V., Larivière, V. The national system of researchers in Mexico: implications of publication incentives for researchers in social sciences. Scientometrics 122, 99–126 (2020).
3.  Matias Czaika High-skilled Migration: Drivers and Policies. Oxford University Press, New York, NY, USA, 2018.