Парламент підтримав урядовий законопроект про пенсійну реформу.
Одна із змін, яка чекає на українців – запуск обов’язкового накопичувального рівня пенсійної системи з 1 січня 2019 року.
Для його запровадження потрібно вирішити три основних завдання.
Перше – визначитися з органом, який здійснюватиме нагляд за накопичувальною системою. Таким органом має бути комісія з цінних паперів та фондового ринку. На сьогодні функції з нагляду та контролю розподілені між Мінфіном, НКЦПФР, Національним банком.
Комісії потрібно дозволити притягувати до відповідальності тих, хто зловживатиме своїми функціями, захоче вкрасти ці кошти. Державна фіскальна служба в свою чергу повинна здійснювати контроль за повнотою сплати накопичувальних внесків.
Другий крок, який потрібно зробити – визначитися з інструментами, в які вкладати ці кошти. У першу чергу мова про гривневі та валютні ОВДП, євробонди. У перші рік-два дії накопичувальної системи можна дозволити інвестувати накопичення у іноземні цінні папери. На початковому етапі інвестиції у іноземні інструменти не матимуть значного впливу на платіжний баланс – суми будуть відносно невеликими. А пізніше доцільно ввести обмеження щодо об’єму накопичень, який можна вкладати в іноземні папери.
На вітчизняному фондовому ринку почнуть з’являтися нові інструменти, у які можна буде вкладати накопичення – таким чином ці гроші працюватимуть на українську економіку.
Третє важливе питання, на яке потрібно дати відповідь – хто повинен мати право управляти накопиченнями? Точно не повинно бути державного накопичувального фонду – у такому випадку ризики розкрадання та маніпуляцій з цими коштами дуже великі.
Держава не повинна бути гравцем, вона повинна бути наглядачем і контролером.
Хто повинен бути гравцем?
У першу чергу – недержавні пенсійні фонди (НПФ), частина з яких може належати державним банкам. Наприклад, Приватбанк, або Ощадбанк можуть мати свої НПФи. Коштами громадян також можуть розпоряджатися страхові компанії, які, як свідчить європейська практика, цілком ефективно інвестують пенсійні накопичення.
Ще один варіант – покласти ці кошти на банківські пенсійні рахунки. Це спеціальні рахунки, з яких не можна зняти кошти до виходу на пенсію. Завдяки цьому у банків з’явиться довгостроковий ресурс, який вони зможуть інвестувати у стратегічні проекти.
І ще одна можлива опція – депозитарні рахунки у цінних паперах. У випадку з останніми людина, яка сама розбирається у ринку, самостійно обирає у що їй інвестувати.
Польща запустила обов’язковий накопичувальний рівень через три місяці після ухвалення відповідного закону. Україна зараз знаходиться на більш розвинутому рівні фінансових ринків, аніж поляки свого часу, тому ми можемо легко зробити це з 1 липня 2018, навіть не чекаючи січня 2019-го.
Справа лише у політичній волі.
Проблема в тому, що уряд нічого не робитиме, якщо його не штовхати у напрямку запровадження накопичувальної пенсійної системи.
Сьогодні при Кабміні під керівництвом заступника міністра соціальної політики Миколи Шамбіра працює робоча група, мета якої – розробити дорожню карту запровадження обов’язкового пенсійного накопичення.
