Президент є ініціатором судової реформи в тому вигляді, в якому вона є, і тому несе всю повноту політичної відповідальності за неї. Прийняті рік тому зміни до Конституції були внесені президентом до парламенту на виконання Стратегії судової реформи, затвердженої указом президента. Окрім змін до Конституції стратегія передбачає системні зміни в законодавстві.
Всі ті органи, які, відповідно до висловлювань самого Президента, є “справжніми авторами” законопроектів, що стосуються судової реформи – Конституційна комісія, Рада з питань судової реформи, Національна рада реформ – є дорадчими органами при президентові. Кожен законопроект про судову реформу, який був прийнятий (включно зі змінами до Конституції), вносив до Верховної Ради президент. Навпаки, законопроекти, які вносили депутати, але які не “погоджувала” адміністрація Президента, прийняті не були.
Варто зауважити, що навряд чи без волі Президента могли б бути в принципі реалізовані зміни до Конституції. Це й не дивно, враховуючи, що президентська фракція налічує 140 депутатів, а для прийняття змін до Конституції необхідні 300.
З позитивних положень змін до Конституції варто відзначити
– усунення Верховної Ради від питань кар’єри суддів і обмеження впливу президента на неї;
– запровадження низки європейських стандартів щодо діяльності суддів і судів, а також органів правопорядку;
– обмеження суддівської недоторканості і запровадження відповідальності за невідповідність майна доходам у вигляді звільнення;
– основи для перебудови системи судів і оновлення її на конкурсних засадах;
– запровадження інституту конституційної скарги.
З негативних положень змін до Конституції:
– Запровадження монополії адвокатури на представництво в судах;
– Відтермінування визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду;
– Запровадження стандарту “більшість суддів, обраних суддями” в Вищій раді правосуддя, що законсервувало безкарність у судовій системі;
– Збереження на посадах старого складу Вищої ради юстиції і Конституційного Суду, які довели свою неефективність у притягненні суддів до відповідальності і причетні до узурпації влади Януковичем.
Додатково варто відзначити такі позитивні зміни, як створення нового Верховного Суду, запровадження переатестації всіх суддів, створення Громадської ради доброчесності, підвищення прозорості судової влади, зокрема, запровадження вільного відеозапису в судах.
З негативу – відсутність прийнятих ключових для реформи законів, а саме закону про Антикорупційні суди (на сьогодні відсутня політична воля президента щодо створення незалежних Антикорупційних судів) закону про Конституційний Суд – нівельоване конституційне положення про конкурсні призначення суддів Конституційного Суду.
Також потрібно прийняти зміни до процесуальних кодексів. Всі зміни до процесуальних кодексів президент чомусь вніс одним законопроектом, що ускладнило його прийняття.
В свою чергу розроблений Радою з питань судової реформи проект закону про адвокатуру не вирішує основних проблем у ній. Із підготовкою законодавства щодо правничої освіти і доступу до неї також проблеми. Попри кричущі проблеми з її якістю профільне законодавство навіть не розробляють.
Провалами варто вважати збереження специфічних положень закону і неформальних практик, які дозволяють як політикам, пов’язаним з президентом, так і іншим, впливати на суддів і суди, а також на процес формування нового Верховного Суду.
Велика проблема залишається з підзвітністю суддів. Забравши повноваження щодо кар’єри судді від політичних органів, змінами до Конституції і законом “Про судоустрій і статус суддів” ми передали їх суддівським радам (Вищій кваліфікаційній комісії суддів і Вищій раді правосуддя), які в більшості своїй складаються з суддів, обраних самими суддями. Це європейський стандарт, який добре працює в країнах, де до суддів є довіра, і погано в країнах з перехідною демократією. Наслідком маємо фактично непрацюючу систему дисциплінарної відповідальності суддів і цілу низку запитань до ВККС щодо добору суддів нового Верховного Суду.
Нарешті, система органів правопорядку (прокуратура, поліція) залишається повністю нереформованою, малоефективною і користується критично низьким рівнем довіри громадян. Створення нових органів, таких як Державне бюро розслідувань, заблоковано.