Beta

Демографічні перспективи України

30 Листопада 2019
FacebookTwitterTelegram

Якщо рівень участі робочої сили, що залежить від статі та віку, залишатиметься стабільним на рівні 2016 року, то за прогнозами, до 2030 року робоча сила в Україні скоротиться приблизно до 2,9 мільйона людей у ​​віці від 15 років і старше. Навіть якщо більший відсоток людей похилого віку 65 років років приєднається до робочої сили в майбутньому, цього буде недостатньо, щоб компенсувати зменшення кількості молоді та населення працездатного віку в цілому. Як наслідок, навантаження на людей працездатного віку поступово збільшуватиметься.

За підрахунками ILO, у 2024 році на кожну сотню робітників припадатиме 155 непрацюючих утриманців, порівняно з 137 утриманцями у 2015 році (див. коефіцієнт трудової залежності, таблиця 1). Ці коефіцієнти залежностей були б ще більшими, якби до робочої сили зараховували тільки офіційно зайнятих осіб, тобто тих, хто офіційно платить податки, а люди, що працюють неофіційно, були класифіковані як утриманці.

Читайте більше у Білій книзі реформ.

Таблиця 1. Коефіцієнти залежності в Україні, 2000-2030

Коефіцієнт залежності Визначення 2010 2015 2020 2025* 2030
Коефіцієнт демографічної залежності Діти віком 0-14 років та пенсіонери віком 65+ років на 100 осіб віком 15-64 років 43 45 50 53 55
Коефіцієнт економічної залежності 1 Особи віком 15+ років, що не входять до зайнятого населення, на 100 зайнятих осіб  82 83 87 94 99
Коефіцієнт економічної залежності 2 Діти віком 0-14 років та особи віком 15+ років, що не входять до зайнятого населення, на 100 зайнятих осіб  112 116 123 130 134
Коефіцієнт трудової залежності Діти віком 0-14 років та особи віком 15+ років, що не входять до зайнятого населення або є безробітними, на 100 зайнятих осіб  130 137 146 155 n.a.

Джерело: Коефіцієнт демографічної залежності – Перспективи розвитку чисельності населення в світі ООН за 2017 рік (populacija.un.org/wpp/Download/Standard/Населення), коефіцієнт залежності від трудової залежності – розрахунки ILO, листопад 2018 року (ilo.org/ilostat), коефіцієнт економічної залежності – авторські розрахунки на основі чисельності населення з перспектив розвитку чисельності населення в світі ООН за 2017 рік та рівня участі робочої сили від ILO (ilo.org/ilostat) за статтю та п’ятирічними віковими групами. Дані на 2020-2030 роки базуються на прогнозах населення ООН (середній варіант), причому рівень участі в робочій силі за віком та віком вважається стабільнимна рівні 2016 року. Примітка: *2024 рік — це останній рік підрахунку коефіцієнта залежності праці, передбаченого ILO (станом на вересень 2019 року).

 

Є три ключових підходи до відновлення демографічного балансу та зменшення можливих негативних економічних ефектів зменшення та старіння населення в Україні та інших країнах регіону [1]. А саме:

  • підвищення рівня народжуваності та мотивація вищого рівня участі в робочій силі серед жінок, за допомогою політики, яка допомагає жінкам поєднувати материнство з роботою (відпустка  для матері та батька, послуги з догляду за дітьми тощо), а не фінансові трансферти для заохочення народжувати;
  • поліпшення здоров’я (старших) людей та забезпечення більш тривалого та продуктивного трудового життя, з політиками, спрямованими на розвиток навичок старішої робочої сили, усунення стимулів старших працівників до раннього виходу на пенсію та підтримка роботодавців, які приязно ставляться до старших працівників;
  • сприяння імміграції та відлякування еміграції, за допомогою ефективної політики, що зробить економіку України більш привабливою для потенційних мігрантів за рахунок поліпшення бізнес-клімату та зменшення бар’єрів для роботи в Україні іноземних громадян, отримання ними освіти та соціального захисту.

Міграція

Згідно з даними ООН, загальна кількість мігрантів з України суттєво не мінялася з 1990 року і на середину 2017 рокі становила 5.9 мільйонів осіб. В усі ці роки одним з лідерів за кількістю мігрантів з України була Росія, на яку припадало близько 60% мігрантів. Однак переважна більшість мігрантів з Росії, про які повідомляє ООН, насправді є російськими громадянами, народженими в Україні до розпаду СРСР, а не справжніми емігрантами, які переїхали з України в Росію у 2000-х роках. Загальна частка всіх країн ЄС/ЄАВТ, США та Канади становить 28% від загальної кількості мігрантів з України у 2017 році, що визначені відповідно до підходу ООН. Таким чином, використовуючи статистику Євростату щодо дозволів, виданих громадянам України країнами ЄС/ЄАВТ, та доповнюючи їх порівнянними даними з Росії, США та Канади, коли це можливо, ми охоплюємо левову частку громадян України, які проживають та працюють за кордоном.

Аналіз даних Євростату показує, що кількість громадян України, які проживають у країнах ЄС ЄАВТ з дійсними дозволами на кінець 2017 року, становить 1188 088 осіб, що в 1,7 рази більше, ніж наприкінці 2010 року. Зростання відбулося за рахунок збільшення кількості дозволів, виданих на оплачувану діяльність, далі йдуть інші причини та сімейні причини (рис. 1). Наразі головною приймаючою країною ЄС для громадян України є Польща: на кінець 2017 року на неї припадає 38% від кількості українців, які мають дійсні дозволи. Іншими країнами-лідерами є Італія, Німеччина, Чехія, Іспанія та Португалія, які разом видали половину всіх дозволів, що їх мали українці в зоні ЄС/ЄАВТ станом на кінець 2017 року.

Рисунок 1. Усі дійсні дозволи, які мають громадяни України в країнах ЄС/ЄАВТ станом на 31 грудня кожного року з різних причин, 2010-2017 роки

Джерело: Євростат (дані за липень 2019)

 

Слід зазначити, що мігранти з України, які набули громадянства в приймаючих країнах, не враховуються вищезгаданими статистичними даними. За даними Євростату, загальна кількість громадян України, які набули громадянства держав-членів ЄС/ЄАВТ у 2010-2017 роках, становить 144 155 осіб, найбільша кількість зареєстрована в Німеччині (32 672), Португалії (22 377) та Італії (15 258). Крім того, за той же період у США було натуралізовано 64 845 українців (за даними Міністерства внутрішньої безпеки США). За даними Immigration, Refugees and Citizenship Canada, кількість нових громадян Канади серед колишніх громадян України у 2012-2017 роках становить 12 324 особи. Але всі ці цифри значно менші, ніж кількість українців, які набули громадянства Російської Федерації протягом останніх трьох років (2016-2018) — 268 896.

Кількість дійсних дозволів на оплачувану діяльність, виданих громадянам України в країнах ЄС/ЄАВТ на кінець року, збільшився більш ніж удвічі з 2010 року: з 265 344 у 2010 році до 574 498 у 2017 році (рис. 2). Однак очікується, що справжня кількість українців, які працюють в ЄС/ЄАВТ, буде значно більшою, ніж 574 498. Це тому, що щонайменше три категорії мігрантів не враховуються статистикою дозволів на оплачувану діяльність: (i) власники дозволів на проживання, виданих з сімейних чи інших причин, які можуть легально працювати в країні перебування без додаткових дозволів; (ii) нелегальні мігранти без законного права жити та працювати в країні перебування; (iii) короткочасні мігранти, які працюють за кордоном до 3 місяців, особливо після того, як в червні 2017 року набув чинності безвізовий режим з країнами Шенгену.

Згідно з даними Міністерства сім’ї, праці та соціальної політики Польщі, кількість декларацій про доручення роботи іноземцю, виданих у Польщі, громадянам України збільшилася з 20 260 в 2007 році, коли була запроваджена система декларацій, до 1714,891 в 2017 р. (Мал. 2). Декларації дозволяють українцям та громадянам деяких інших країн пострадянського простору працювати в Польщі шість місяців на рік без дозволу на роботу або необхідності проходити Labor market test. Незважаючи на те, що кількість декларацій роботодавців значно більша, ніж фактична кількість сезонних працівників з кількох причин, зазначених у польській літературі (Kalisz and Chrapek, 2019; Jóźwiak and Piechowska, 2017), існує чітка тенденція до зростання кількості українських сезонних працівників у Польщі.

Рисунок 2. Кількість декларацій про доручення роботи іноземцю, виданих у Польщі українським громадянам, 2007-2017 роки

 

Джерело: Міністерство сім’ї, праці та соціальної політики Польщі

 

На додачу до загального збільшення міграційних потоків з України, також існують докази збільшення рівня міграції висококваліфікованих працівників до країн-членів Євросоюзу (Таблиця 2) та США (Рисунок 3).

Таблиця 2. Кількість блакитних карт ЄС, виданих громадянам України топ-країнами, 2012-2017 роки

  2012 2013 2014 2015 2016 2017
ЄС-28 149 536 782 1,427 1,541 1,253
Німеччина 109 468 608 848 863 849
Польща 0 6 21 272 431 167
Чехія 11 16 25 57 62 53
Латвія 6 6 20 49 40 48
Литва : 4 31 54 33 41
Болгарія 0 0 7 36 25 22
Люксембург 0 3 4 12 19 16
Франція 2 4 6 22 12 15
Італія 0 0 6 9 14 8
Австрія 15 14 20 13 10 8

Джерело: Євростат (дані за липень 2019). Примітка: Країни розташовано у таблиці за зменшенням кількості блакитних карт, виданих у 2017 році.

 

Рисунок 3. Кількість неіміграційних в’їздів громадян України до США з різними типами віз за фінансовий рік, 2010-2017

 

Джерело: DHS (дані за липень 2019)

 

Ключові кроки, зроблені у напрямку просування гендерної рівності:

  • 7 червня 2017 року було створено посаду урядового Уповноваженого з питань гендерної рівності [2]. У лютому 2018 року на цю посаду було призначено Катерину Левченко. Це допомагає впроваджувати гендерне балансування в усіх центральних та місцевих органах влади.
  • У 2017 році Міністерство освіти та науки розпочало антидискримінізаційну експертизу підручників, за якими навчають у молодшій та середній школах. Це допоможе подолати проблему можливої дискримінації та гендерних стереотипів у дітей.
  • У 2017 році Міністерство охорони здоров’я скасувало список заборонених для жінок професій [3]. Проте посилання на цей список досі збереглися у статті 154 Трудового кодексу. Це утруднює ефективне впровадження прийнятої політики.
  • У 2017 році було введено кримінальну відповідальность за домашнє насильство, а також на державному рівні закріплено захист жертв фізичного, психологічного чи економічного насильства в сім’ї. 
  • Міністерство фінансів за підтримки міжнародних організацій впроваждує в Україні гендерно-орієнтоване бюджетування. Починаючи з січня 2019 року, гендерно-орієнтоване бюджетування є обов’язковим.
  • У січні 2019 року набула чинності нова державна соціальна програма “Муніципальна няня” після затвердження урядом у травні 2018 року в рамках Національного плану дій щодо імплементації Конвенції ООН про права дитини до 2021 року. Її ідея полягає в тому, щоб надавати допомогу батькам для фінансування послуг з догляду за дітьми до трьох років. Політика може потенційно підвищити рівень зайнятості матерів, але через досить невеликий розмір цієї допомоги вона може бути ефективною лише у невеликих містах чи селах, де зарплата низька.

[1] Детальніше див. Bussolo M., J Koeetle та E. Sinnott (2015) Золоте старіння: перспективи здорового, активного та процвітаючого старіння в Європі та Центральній Азії, Вашингтон: Всесвітній банк

[2] До головних завдань Уповноваженого входять координування роботи міністерств, а також інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, з метою забезпечення рівних можливостей для жінок та чоловіків, проведення  моніторингу розрахунків Кабінетом міністрів України принципу гендерної рівності, допомога у розробці державних програм з гендерної рівності, співпраця з міжнародними організаціями та громадянським суспільством.

[3] Перелік 458 важких, небезпечних та шкідливих робочих місць в Україні був ухвалений за наказом Міністерства охорони здоров’я № 256 від 29.12.1993р. Він забороняв працевлаштування жінок на певних робочих місцях, включаючи керування транспортними засобами з понад 14 пасажирських місць, тракторів та інших сільськогосподарських транспортних засобів, морських і річкових катерів, або працювати на ряді виробництв та у сільському господарстві. 

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний