Україна втратила майже п’яту частину економіки протягом останніх двох років. І економічне зростання є питанням виживання країни. Одним з найважливіших інгредієнтів росту ВВП є відновлення довіри між економічними агентами. Чому гучний спір між Державною фіскальною службою і телекомунікаційною компанією “Київстар” є поганим знаком для економістів?
Після різкого спаду у 2014-2015 роках українська економіка, за прогнозами, цього року зросте приблизно на 1%. Уряд досяг макроекономічної стабілізації, і наразі ми очікуємо на певне економічне відновлення. Проте це відновлення, імовірно, буде незначним внаслідок політичної нестабільності і слабкості економічних установ.
Важливість економічного зростання
Успішне економічне відновлення і стале зростання є фундаментальними для успішної реалізації реформ в Україні. Без економічного процвітання українське суспільство розчарується в уряді та нових політичних лідерах, що прийшли до влади у 2014-2015 роках, створюючи фундамент для повернення до влади еліт, що підтримували режим Януковича. Ми вже спостерігаємо перші ознаки цього процесу: вкрай низьку громадську підтримку президента і прем’єр-міністра (що складає обов’язки) та постійну політичну кризу. Питання економічного зростання – це насправді питання національної безпеки і суверенітету України.
Економічне зростання не народжується з нізвідки або за бажанням політиків. Воно ґрунтується на дотриманні майнових прав, чинному верховенстві права, забезпечених правовими санкціями договорах і довірі підприємств одне до одного та до уряду. Створення цих передумов потребує координованих та ретельних зусиль із боку законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, а також з боку медіа, бізнес-спільноти та суспільства в цілому. Наразі поступ України вкрай повільний: Індекс економічної свободи центру Heritage Foundation розташував Україну на 162-му місці зі 178-ми, зазначивши відсутність помітного поступу за останні два роки.
Податкові органи vs «Київстар»
Яскравим прикладом є нещодавнє донарахування податків на суму 1 млрд гривень, що податкові органи наклали на провідного телекомунікаційного оператора «Київстар». Згідно з матеріалами ЛІГА.net, «Київстар» отримав більше ніж 4 млрд гривень від компанії «Ельбрус», що здійснювала роздрібну торгівлю стартовими пакетами та картками поповнення рахунку «Київстар». Компанія мала відношення до попереднього президента Віктора Януковича і нав’язувала телекомунікаційним операторам свої послуги. «Ельбрус» була посередником між «Київстар» та реальними дистриб’юторами і брала плату за свої послуги.
У відповідь на розслідування прокуратури представники «Ельбрусу» відмовилися визнавати підписи на низці документів, на підставі яких «Київстар» відвантажував їхній компанії картки. Згідно з позицією Верховного Суду, така обставина може слугувати одним із доказів того, що транзакція була «фіктивною». У такому випадку операції, подібні до тих, що здійснювали «Київстар» з «Ельбрусом», можуть бути визнані недійсними. Це дозволяє податковим органам вважати, що прибутки, отримані «Київстар» від «Ельбрусу», не пов’язані з витратами, зазнаними компанією «Київстар» у зв’язку з відвантаженим «Ельбрусу» товаром. У зв’язку із цим оподаткуванню у «Київстар» підлягає вся сума виручки, а не лише прибуток від здійснення транзакції, а також компанія має сплатити штраф за нібито ухиляння від сплати податків. Проте «Київстар» уже заплатив податки на прибуток, отриманий від цих операцій.
Який тут зв’язок з економічним зростанням?
Ситуація з «Київстар» ілюструє поширену практику, коли суди та податкові органи визнають комерційні операції «фіктивними» і таким чином юридично недійсними на сумнівних підставах, у тому числі якщо одна сторона договору відмовляється визнавати свій підпис на угоді або документах, що стосуються його виконання.
Ця практика має декілька несприятливих наслідків, які негативно впливають на здатність українського бізнесу до діяльності і зростання. По-перше, вона позбавляє договори позовної сили. Якщо будь-яка зі сторін договору може будь-коли відкликати свій підпис на відповідних документах і державні органи визнають такі договори недійсними, вони втрачають обов’язкову силу. Відповідно до цієї практики, будь-яка сторона може будь-коли переглянути договір, погрожуючи анулювати свій підпис. Унаслідок цього будь-які інвестиції стають ризикованими, тому що їх повернення залежатиме від бажання сторін. Економісти називають це середовищем неповних договорів та «холд ап», що призводить до вкрай низької ефективності.
Як і коли виконання договору забезпечується в інших країнах у разі, якщо одна сторона відмовляється визнавати свій підпис? Суди розглядають доказову базу, що доводить, чи дійсно відбулися переговори, чи вони були проведені добровільно, і чи одна або обидві сторони виконали свої зобов’язання відповідно до договору. Іншими словами, якщо є переконливі докази переговорів, виплат та поставки товарів, тоді договір визнається дійсним і забезпечується його виконання.
В Україні це не завжди так. Подальший ризик криється в оскарженні транзакції з боку податкових органів, навіть якщо обидві сторони задоволені угодою. Підприємства закономірно реагують на цю невдалу практику більш ретельною юридичною експертизою своїх контрагентів та співпрацею лише з перевіреними партнерами. Це коштує їм дорого принаймні з двох причин. По-перше, компанії змушені витрачати більше коштів на юридичну підтримку та ведення бізнесу. По-друге, вони уникають співпраці з новими партнерами, знижуючи конкуренцію на ринку і створюючи бар’єри для входу на ринок. Ця проблема є особливо руйнівною для України. Наразі країна відновлюється після економічної кризи і водночас реструктурує свій бізнес, переорієнтовуючи свою міжнародну торгівлю з Росії на ЄС та інші країни. Ці процеси неминуче означають, що підприємства повинні вибудовувати нові відносини одне з одним. Якщо компанії бояться співпрацювати з новими партнерами, відновлення й перетворення просуватимуться повільно або взагалі не зрушать з місця.
Ця практика також дискримінує малий бізнес у непомітний спосіб. Великі підприємства краще підготовлені до того, щоб мати справу з невизначеністю щодо визнання і примусового виконання договорів державою і судами. У них відбувається економія за рахунок масштабів, коли вони наймають юристів та тримають великі адміністративні відомства, що стежать за цими ризиками.
Врешті, є питання повноважень податкових органів щодо визнання договорів недійсними. Будь-які повноваження створюють умови для корупції, коли податкові органи можуть спокуситися ідеєю тиснути на фірми, не лояльні до них, до держави або до владних політиків. Лояльність у цьому випадку може набувати різних форм – від хабарів готівкою до обіцянок не конкурувати в зоні зацікавлень політиків, що керуються корисливими інтересами.
Висновки
Довіра і правила вкрай важливі для ведення економічної діяльності. Якщо Україна прагне стати успішною в економіці, а отже, і в політиці, влада має зосередитися на підвищенні безпеки майнових прав та мінімізації повноважень державних установ анулювати договори, що були укладені й виконувалися в законному порядку.
Потрібно оберігати підприємства, що працюють на законних підставах і платять податки. Важливо, щоб успішні компанії продовжували діяльність та інвестиції в економіку. Підприємства повинні платити податки, але всі вони мають оподатковуватися згідно з єдиними правилами, і податкова політика не має чинити на бізнес руйнівний вплив. Повноваження податкових установ необхідно обмежувати, аби попередити виникнення корупції.
Економічне відновлення та зростання – це питання життя і смерті для України. За його відсутності суспільне невдоволення підтримуватиметься, штовхаючи країну з однієї політичної кризи в іншу. Якщо Україна прагне зростати економічно, вона потребує зарубіжних інвестицій, обміну технологіями і приходу на ринок успішних зарубіжних компаній з високою репутацією, що використовують найкращі бізнес-практики. Це відбудеться лише за достатньої прозорості, легкості в навігації та відкритості бізнес-середовища. А головне – правила мають бути чесними й однаковими для всіх.
