Після півтора року повномасштабної війни загроза для української економіки нікуди не зникла, вона просто стала іншою. У перші тижні війни ми боролися з обставинами, тепер ми боремося з ризиками відповідальності. Ми — уряд та бізнес — так само, як і в перші дні війни, постійно на зв’язку одне з одним, координуємо наші дії. Але тепер, коли думаємо про власні ризики і свою відповідальність, ми інколи блокуємо одне одного. Така гіперобережність шкодить економіці.
Найяскравіший приклад — питання граничного строку валютних розрахунків. Нацбанк зараз дуже повільно рухається у напрямку прийняття дорожньої карти щодо валютної лібералізації. Я завалений запитами на продовження строку перерахування валютної виручки, на мене ображається весь бізнес, мене постійно перевіряє СБУ: чи це не є витоком валюти, а Національний банк ображається, що я втручаюся до їхньої політики.
Оскільки економіка встояла, сьогодні нам здається, що на початку великої війни ми зробили все правильно. Однак, якщо придивитися уважніше, зрозуміло, що в перші тижні повномасштабного вторгнення ми робили багато помилок: приймали рішення, які повністю скасовували будь-яке регулювання, потім відновлювали регулювання, і так далі. Але тоді ми не боялися робити помилки, а зараз боїмося. І це додатково обмежує всіх нас.
Сьогодні більше не треба адреналіну перших днів війни. Нам треба заспокоїтись і зрозуміти, що питання, які стоять перед нами зараз, потребують копіткого, деталізованого налагодження взаємодії бізнесу і влади. Виклик полягає не у швидкості ухвалення рішень, а в тому, щоб налагодити роботу — в тому числі налагодити стабільну роботу органів влади.
Ми не можемо залучити талановиту молодь до роботи у міністерстві, оскільки минулого місяця ми своїм головним спеціалістам заплатили по 12 тисяч гривень. Це — нонсенс. Не може працювати основа інституції, якщо отримує таку мізерну зарплату. Втім, зрештою, наші інституції переживали й важчі часи — наприклад, у 1990-х, під час кризи 2008 року, в 2014 році було гірше. Сьогодні нам найбільше бракує спокійної спільної роботи над майбутнім.
Уже згадана валютна лібералізація (постанова НБУ №18 за 2022) потребує швидкого і якісного рішення. Якщо ми не ухвалимо рішення про нормальний обіг капіталу для нових інвестицій до проведення конференції в Лондоні, то конференція в Лондоні залишиться просто рекламою, а в реальності інвестувати в Україну буде неможливо, тому що руху капіталу назад немає. Дорожню карту з валютної лібералізації маємо ухвалити до 22 червня (захід відбувся 19 травня – ред.). Для цього Мінекономіки, Мінфін та НБУ мають спокійно, стабільно і злагоджено співпрацювати.
Авторська колонка підготовлена за матеріалами міжнародної конференції «Вперед і вгору: реформування України під час війни», що відбулася 19 травня у Києві. Організувала конференцію аналітична платформа «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy (NED).
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
