Технології Української Економіки: Біг на Місці

Використовуючи Індекс економічної складності (Economic Complexity Index), розрахований на основі даних про торгівлю, ми досліджуємо виявлений рівень технологічного розвитку української економіки. Ми встановили, що структура українського експорту залишається в основному такою ж, як і 20 років тому, з великою часткою металів, мінералів та сільськогосподарських продуктів, які належать до найменш технологічно розвинутих галузей. Як наслідок, українська економіка відстає від тих економік, яким вдалося спеціалізуватися в розвиненіших галузях. Керівництво держави повинно виявити та усунути перешкоди, які стримують інновації та процес переорієнтування на галузі, що вимагають вищого рівня знань.

Вступ

Небагато чинників є важливішими для довготривалого економічного розвитку, ніж технологічний прогрес. Вимірювання рівня технологічного розвитку або, іншими словами, виробничих знань, які можуть бути використані для створення кращої та дешевшої продукції, є складним завданням. Рікардо Хаусманн та Сезар Ідальго розробляють потрібний для цього інструмент – Індекс економічної складності (the Economic Complexity Index, далі – ECI). У цій публікації ми дослідимо, як позиція України в рейтингу ECI змінювалася з часом та у порівнянні з сусідніми країнами.

Індекс економічної складності

Творці ECI розпочинають із припущення: що більший запас знань країни про виробничі процеси (тобто що вищий рівень технології виробництва), то більше продукції країна може створити і то складнішою ця продукція буде. Таким чином, різноманіття продукції, створеної в країні, може розкрити деяку інформацію про рівень технологій – ця ідея і втілена в ECI. Загалом ECI країни буде вищим, якщо її продукція різноманітніша (виробляється більше продукції) або якщо вона виробляє складніші товари (такі, які виробляються в небагатьох країнах). Допитливі читачі можуть розглянути Атлас економічної складності, щоб краще зрозуміти математику в основі ECI.

Ідеальний показник економічної складності вимагає гігантської кількості даних, які не завжди доступні, оскільки треба знати обсяги виробництва детально класифікованих товарів та послуг в усіх країнах світу. Щоб обійти цю проблему, ECI використовує дані про міжнародну торгівлю (експорт та імпорт). Головною перевагою використання даних про торгівлю є те, що вони доступні у порівняно детальному вигляді на веб-сторінці UN Comtrade та створюються на основі високоякісних митних даних країн, що імпортують та експортують. Використання торгівельних даних, однак, має свої мінуси.

• Це не ідеальний показник виробництва, бо деякі з товарів та послуг не є предметом міжнародної торгівлі і структура експорту країни може відрізнятися від структури виробництва загалом.
• ECI повністю ігнорує послуги, які становлять понад 50% ВВП у більшості країн (і понад ⅔ ВВП у розвинутих країнах).
• ECI використовує 4-значну HS класифікацію товарів. Наприклад, він розглядає всі товари в групі «8703» («автомобілі й транспортні засоби для перевезення людей») як ті самі (іншими словами, якщо дві країни виробляють лише автомобілі, вони отримують схожі ECI). Проте товари у такій групі можуть дуже відрізнятися: порівняйте українські автомобілі з німецькими.

Таким чином, ECI вимірює складність продукції, що є предметом міжнародної торгівлі. Надалі ми припускаємо, що цей індекс є якісним показником загального рівня технологій у країні. Це може бути не таке вже й погане припущення, оскільки, як показано в Атласі, країни з вищим ECI схильні бути багатшими й зростати швидше. До того ж така залежність є міцною, навіть якщо врахувати вплив якості врядування, освіти тощо.

ECI в Україні

Рисунок 1 відображає історію показників ECI для України (переривчаста блакитна лінія) та її сусідів. Ми бачимо кілька тенденцій. По-перше, приблизно два останні десятиліття позиція України в рейтингу погіршувалася. По-друге, тенденції в країнах ЄС та країнах, що не входять до ЄС, різняться. Тоді як Угорщина, Словаччина та Польща відносно покращили свої позиції в рейтингу між 1996 та 2014 роками, Україна, Росія, Білорусь та Молдова опустилися на кілька щаблів.

Ми можемо далі розкласти експорт України за галузями і товарами, щоб зрозуміти причини погіршення вимірюваної складності української економіки. Рисунок 2 відображає склад українського експорту за 1996–2014 роки. У 2014 році три четвертини українського експорту становили метали, мінеральні продукти, продукти рослинного походження та продукти харчування, що навіть перевищує частку цих галузей у 1996-му (близько 70%). Очікувано, в середньому ці галузі є серед найменш складних за показником ECI. Сукупна частка складніших галузей, таких як машинобудування та електричне обладнання, хімічна продукція і транспортні засоби, становила 15% у 2014 році (20% у 1996-му). Можна зробити висновок, що з середини 1990-х український експорт не розвинувся у складніших галузях, а навпаки, частка складніших галузей зменшилася.

Таке групування галузей, як на Рисунку 2, можна вважати дуже грубим, і в кожній галузі може бути багато «прихованих ґатунків» товарів. За аналізований період виробництво могло зміститися від менш складних до більш складних товарів у кожній галузі. Та коли ми дивимося на детальнішу класифікацію експорту (за 4-значними рівнями продукції HS), то бачимо, що це не так. Суттєвого переорієнтування на складнішу продукцію не було. Якщо й були зміни, то таблиці 1 і 2 надають певні докази зворотного. Ці таблиці показують частки в українському експорті (стовпчик 2) та показники Індексу економічної складності за 2014 рік (стовпчик 3) для деяких HS4-товарів. Як і у випадку країн, вищі значення Індексу для товарів означають їхню вищу складність. Зауважте, що ECI трактує HS4-товари як ті самі в різних країнах (тобто українські дирижаблі та німецькі дирижаблі – це той самий товар з однаковим значенням ECI). Щоб зрозуміти, як інтерпретувати значення ECI за 2014 рік, зауважте, що значення ECI найскладнішої економіки, Японії, дорівнювало 2,20 у 2014 році (ECI України був 0,42); чверть товарів мала ECI 2,24 та вище, половина товарів мала ECI 1,07 та більше, і чверть найменш складних товарів (таких як нафта та інші мінерали) має ECI -0,43 та нижче. Таблиця 1 і Таблиця 2 містять інформацію про 12 і 10 товарів із найбільшими частками в експорті у 1996 та 2014 роках відповідно, з сукупною часткою близькою до 50% кожного року. По-перше, бачимо більшу частку зернових, що не є дуже складною продукцією, у 2014 році. По-друге, немає зміщення виробництва в напрямку складніших товарів у галузях. Наприклад, у металах частка менш складної напівзавершеної продукції зі сталі зросла порівняно з часткою складнішого гарячекатаного заліза.

Ці тенденції не мали б поганого впливу на позицію в рейтингу ECI, якби інші економіки розвивалися так само. Але багатьом країнам вдалося підвищити вимірювану складність своїх економік та, найімовірніше, покращити запас виробничих знань і технологій. Подивіться, наприклад, на Румунію, з її експортною структурою, зображеною на Рисунку 3. У 1996 році понад чверть румунського експорту становила текстильна галузь, інша чверть складалася з металів та мінеральних продуктів. Машини, електронне обладнання і транспортні засоби разом не перевищували 8%. У 2014 році частка складнішого машинобудування і транспортних засобів підскочила до близько 45% за рахунок відсталіших галузей. Це допомогло Румунії піднятися на 10 позицій в рейтингу ECI з 2004 року та обійти Україну (дивіться Рисунок 1). Тепер це одна з 30 найскладніших економік світу. Схожу історію можна розповісти про експортну структуру Угорщини, Словаччини та Польщі – усі ці країни змістили структуру свого експорту в бік розвиненіших галузей. З другого боку, Росія, Білорусь та Молдова все ще сильно залежать від експорту менш складних товарів (наприклад, нафта і газ становлять до 70% російського експорту).

Наслідки

У цій публікації ми спробували розглянути загальний рівень технологій в українській економіці, виміряний Індексом економічної складності, який використовує дані про торгівлю товарами з метою оцінки величини виробничих знань в економіці. З перспективи ECI, українська економіка поступово відставала від країн-лідерів у економічній складності, оскільки структура експорту не змінилася в бік складніших галузей і товарів. І хоча нижчі значення Індексу мала ще 81 країна (загалом у рейтингу 124 країни), тенденція розчаровує.

Ми не хотіли б стверджувати, що гірші результати ECI прямо знижують рівень економічного добробуту в Україні. Є значно заможніші країни, що мають нижчі значення ECI, наприклад, Нова Зеландія та Австралія. Радше ми розцінюємо це як вказівку на те, що в економіці є певні проблеми, які не дозволили Україні показати такі ж високі результати, як деякі сусіди, та змінити структуру її галузей. Ці проблеми, наприклад, можуть не дозволити українським виробникам використати численні напівфабрикати з заліза для того, щоб виготовити більше трансмісійних валів і використати їх для виробництва складного устаткування. Сам ECI не вказує на конкретні проблеми та не пропонує шляхів їх вирішення. Тому високі значення ECI не мають бути головною ціллю економічної політики, адже це може призвести до ручних маніпуляцій із деякими галузями та, як наслідок, шкідливих викривлень їхньої роботи. Владі слід натомість зрозуміти, що саме заважає бізнесу відкривати технологічні виробництва: чи це брак освіченої робочої сили, проміжних факторів виробництва; чи низький рівень захисту інвестицій та верховенства права; чи монополії, які приглушують конкуренцію та ускладнюють вхід нових підприємств у галузі; чи величезна корупція; чи податкова система, яка пригнічує бізнес. А також зрозуміти, що можна з цим усім зробити.