Фотографії, які змінили закон. Промисловий бум та дитяча праця у фото Льюїса Гайна

Після Громадянської війни доступність природних ресурсів, розвиток технологій та сприятливі ринкові умови спричинили індустріальний бум у США. Цей час отримав назву «Ери прогресивізму» (1897–1920). Однією з головних рис індустріального буму була дитяча праця, бо вона широко використовувалась та дешево коштувала.

Саме в цей час американський фотограф Льюїс Гайн за допомогою фотографії боровся проти негативного ставлення до мігрантів, привертав увагу до проблем міської бідності та дитячої праці. Йому вдалося своїми знімками малолітніх робітників змінити законодавство – у 1916 році був виданий закон Кітінг-Оуенса про заборону дитячої праці.

У кінці XIX – на початку XX століття багато дітей були задіяні у виробництві та сільському господарстві, бо попит на робочу силу стрімко збільшувався. Діти працювали, щоб допомогти своїм сім’ям, хоча їм платили ще менше, ніж дорослим. Підприємці із задоволенням наймали дітей також через те, що завдяки маленьким рукам вони були більш вправними в обробці дрібних деталей.

До 1870 року 764 тис. дітей віком від 10 до 15 років були задіяні у праці – це 13% усіх дітей цього віку в Америці. До 1900 року їхня кількість зросла до 1 млн 750 тис. – це 18% усіх дітей віком від 10 до 15 років [1].

У 1904 році група прогресивних реформаторів, яких непокоїла ситуація з дитячою працею, заснувала Національний комітет дитячої праці (National Child Labor Committee) – організацію, що мала на меті скасування дитячої праці. Організація отримала дозвіл на діяльність від Конгресу в 1907 році. Було сформовано групи дослідників, які мали зібрати докази того, що діти працюють у тяжких умовах, та організувати виставки з фотографіями та статистикою про драматичне положення дітей. У 1908 році головним фотографом NCLC стає Льюїс Гайн.

Хто такий Льюїс Гайн?

Льюїс Гайн ніколи не залишався осторонь суспільних явищ та визначних подій у США та світі. Соціолог за освітою, він брав участь у першому соціологічному дослідженні житлових умов індустріальних центрів, що проводилося Полем та Артуром Келлогом у 1909 році, після Першої світової війни працював у Червоному Хресті в Європі, фотографував мігрантів на острові Еліс.

Гайн бачив Америку як націю мігрантів, яка від вливання нової сили буде лише міцніти, тож заперечував зневажливе ставлення до них як до нікчемних біженців. У своїх фотографіях він прагнув висвітлювати передусім людську особистість, незважаючи на обставини та оточення. На жаль, сьогодні політика щодо мігрантів у США стає менш сприятливою.

Після плідної роботи над фотографіями малолітніх робітників, у 30-ті роки XX століття Гайн фотографував дорослих робітників, і його колекція фотографій була опублікована у 1932 році під назвою Men at Work. На думку історика фотографії Б’юмонта Ньювелла, найкращими фотографіями в цій книзі були фотографії спорудження будівлі Empire State Building у Нью-Йорку, яка після завершення у 1931 році стала найвищою у світі.

Фотографії Гайна цікаві тим, що вони для його часу були новою соціальною оптикою, яка дала можливість побачити дитячу працю та вжити заходів, переосмислити проблему мігрантів, по-новому поглянути на робочі будні робітників, яких Гайн називає «справжніми героями суспільства». Саме завдяки цьому Гайна називають «батьком соціальної документальної фотографії» (social documentary). Без впливу його робіт неможливо уявити творчість таких відомих фотографів як Волкер Еванс, Роберт Франк.

Малі робітники

Льюїс Гайн їздив Америкою та фотографував умови праці дітей у різних галузях виробництва: у вугільних шахтах, на м’ясокомбінатах, на текстильних фабриках та консервних заводах. Він робив знімки дітей, які працюють на вулицях як чистильники взуття, рознощики газет та лоточники. У багатьох випадках Гайн потрапляв на заводи хитрістю, щоб зробити знімки того, що управлінці не бажали оприлюднювати. Також Гайн приділяв увагу тому, щоб усі фотографії були з точними фактами та даними. Наприклад, щоб отримати підписи для фотографій, він опитував дітей під якимось приводом, а потім нашвидкуруч строчив нотатки рукою в кишені.

Робітники заводів та фабрик

Приміщення мануфактур не опалювалися, в них стояв постійний шум, повітря було насичене пилом та частинками бавовни. Хлопчики зазвичай підмітали підлогу, змінювали бобіни з бавовною, чистили станки. У перервах мали змогу відпочити. Дівчатка займалися прядінням бавовни та її завантаженням на бобіни – їхня робота була монотонною та рідко переривалася на відпочинок.     

Коли Гайн фотографував у цехах, він намагався вибудовувати композицію так, щоб було зрозуміло, наскільки діти малі порівняно з розмірами агрегатів. Але частіше він фотографував дітей на вулиці – щоб хоч на якийсь час звільнити їх із полону машин.

Через шкідливі умови праці у дітей-робітників розвивалися проблеми зі здоров’ям: недостатня вага, затримка росту, викривлення хребта. Діти, які працювали у вугільних шахтах та на текстильних фабриках, страждали від туберкульозу та бронхіту.

Наприклад, на цій фотографії зображена група дівчаток-підлітків, що працюють на мануфактурі. Вони вийшли надвір в обідню перерву. Одяг дівчат покритий частинками бавовни, вони заморені, зі статури можна побачити, що в усіх проблеми з хребтом. Обличчя дівчинки, яка стоїть по центру, має порожній, беззмістовний вираз – обличчя дорослої-дитини, що бачила в своєму житті тільки тяжку працю.

 

А ось хлопці – «знімачі» на текстильній фабриці міста Мейкон, Джорджия. Їх завданням було вчасно замінювати порожні бобіни з бавовною. Від пилу та сухого повітря на обличчях дітей зморшки. Одежа брудна та недбала, сорочка у хлопця в центрі знімка застібнута через один ґудзик.

До речі, на багатьох фотографіях Гайна діти одягнені недбало – чи то не вистачає ґудзика чи він не застібнутий. Отже, матері не лише дозволяють дітям тяжко працювати, але й не слідкують за їхнім одягом. У хлопців в очах справжня дитяча цікавість, але разом з тим вони, мабуть, усвідомлюють, що ця дивна людина з великим приладом скоро поїде собі, а вони повернуться у свої цехи.

 

Діти працювали також на заводах з виробництва сигар (де змалечку привчалися палити), на консервних заводах та на заводах з виробництва скла. Усталеною практикою було відправляти дітей у нічні зміни. Через це рівень дитячого травматизму через фізичну та моральну втому, викликану важкою роботою та довгими годинами праці, був дуже високим.

 

 

 

Часто відправляли своїх дітей на роботу або працювали разом із ними емігранти та сільські приїжджі. Діти розглядалися як частина сімейного бюджету, тому вони повинні були пожертвувати своїм дитинством заради того, щоб в родині була їжа. У дописі до цієї фотографії Гайн акцентує увагу на тому, що маленька дівчинка в центрі теж працює. Мати не вбачає в цьому нічого дивного, натомість каже, що «вона дуже допомагає мені».

Міські робітники

У містах діти здебільшого працювали кур’єрами, роздавали газети, чистили перехожим взуття – на роботу потрібно було виходити за будь-яких обставин та погоди.

 

Через міські розваги та вседозволеність хлопчики обертались у не завжди гарному для себе колі й набували шкідливих звичок. Наприклад, відвідувати повій для міських дітей-робітників було звичною справою.

Хлопець на цій фотографії виглядає дитиною, але очі в нього – як у дорослого чоловіка, що вже бував у бувальцях.

 

 

Гайн фотографував обставини та умови життя родин з різних регіонів країни. Ця жінка у Джорджії з 11-ма дітьми має такі самі проблеми, як її товаришка з Нью-Йорка, у якої чоловік став інвалідом.

 

Малі шахтарі

З огляду на специфіку роботи шахтаря на початку XX століття (шахтарі використовували власне обладнання, розподіляли час так, щоб видобути найбільшу кількість вугілля за мінімальний термін, бо платили тільки за фіксовану тону), дітей залучали для прискорення процесу, бо маленькі пальці дозволяли їм вправно та швидко сортувати вугілля від шлаку на конвеєрі. Коли вони дорослішали, їх відправляли на інші роботи або ними замінювали тих, хто гинув від хвороб легень та аварій.

Щоб показати, що шахта – неприродне місце для дітей, Гайн фотографував їх на поверхні, заморених й у вугільному пилу.

На інших знімках, наприклад, в забої, він так вибудовував композицію, щоб також досягти цієї мети. Наприклад, на цій фотографії поряд із дітьми-сортувальниками стоять «погоничі» зі стусанами напоготові – щоб не барилися. Це моторошна алюзія на галеру з рабами.

Подібна до цієї фотографія малих шахтарів також у Пенсильванії. Гайн написав, що зробив її в обідню перерву – єдиний час відпочинку дітей за весь день роботи. На цій фотографії повітря вже чисте, але з огляду на попередню зрозуміло, яким воно було – адже пил зберігся на обличчях робітників.

Сільські робітники                                                        

На відміну від діяльності заводів та фабрик, яку можна було контролювати, праця у сільському господарстві не була жодним чином врегульована, а діти працювали так само тяжко і за ще меншу платню. У фотографіях сільськогосподарської праці Гайна дописи мають велике значення, бо саме вони дають розуміння того, що це є проблемою. В іншому випадку можна було б подумати, що діти просто допомагають на власному городі, як Лора Петті, шестирічна збирачка малини.

На цій фотографії Гайн також показує, який хлопчик малий порівняно з кінними граблями – так само, як діти у цехах мануфактури, яких затулили від денного світла прядильні станки.

 

 

Майбутнє, вкрадене фабриками

Можливості ходити до школи та тим самим підготувати собі краще майбутнє неповнолітні робітники не мали або користувалися нею вкрай рідко. У більшості районів країни дітям не давали ні їжі, ні освіти, ні підготовки до життя поза межами заводу – тільки майбутнє у неписемності, злиднях та постійній убогості.

У дописі до цієї фотографії Гайн зазначає, що ніхто з дітей не вміє написати власне ім’я. Частина машини на передньому плані виступає як грати, що закривають дітям дорогу в майбутнє.

 

Їх відправляли на виснажливу працю щодня, поки вони не були використані повністю. Тоді замість них наймали когось іншого. Щоб проілюструвати це, було зроблено окремий виставковий плакат під назвою «human junk» – «людське сміття». 

Фотографії були опубліковані в газетах і журналах, на їх основі були зроблені плакати комітету. Саме завдяки цій діяльності стала можлива зміна трудового законодавства країни. У 1916 р. Конгрес прийняв закон Кітінг-Оуенса, що встановив такі стандарти дитячої праці: мінімальний вік 14 років для працівників на виробництві та 16 років для працівників гірничо-видобувної промисловості; максимальний робочий день 8 годин; заборона роботи в нічний час для працівників молодше 16 років; документ, що підтверджує вік.

До 1920 року кількість дітей-робітників було скорочено майже вдвічі порівняно з 1910 роком.

Дитяча праця у XXI столітті

Сьогодні питання дитячої праці регулюється трьома основними міжнародними документами: Конвенція МОП (Міжнародна організація праці) про мінімальний вік для прийому на роботу № 138, Конвенція МОП про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, Конвенція ООН про права дитини.

Незважаючи на це, проблема із дитячої працею все ще є актуальною у країнах, що розвиваються, та залишається одним із найбільших викликів для діяльності гуманітарних організацій та для МОП зокрема.

За даними ЮНІСЕФ за 2017 рік, у Африці на південь від Сахари працюють 29% дітей віком від 5 до 17 років, на Близькому Сході та у Північній Африці 7% дітей цього віку задіяні у шкідливій роботі порівняно із 11% дітей у Латинській Америці та країнах Карибського басейну.

Використані джерела

1. Kate Sampsell-Willmann «Lewis Hine, Ellis Island, and Pragmatism: Photographs as Lived Experience», Journal of the Gilded Age and Progressive Era,” Vol. 7, No 2 (April 2008) [Електронний ресурс.] – Режим доступу за посиланням.

2. Kate Sampsell-Willmann «Student-Centered Reading of Lewis Hine’s Photographs», The History Teacher Vol. 47, No 3 (May 2014) [Електронний ресурс.] – Режим доступу за посиланням.

3. Kate Sampsell-Willmann «Using Lewis Hine’s Child Labor Photographs, Part 2: The Miners», The Journal of the Gilded Age and Progressive Era Online, 2010 – [Електронний ресурс.] – Режим доступу за посиланням.

4. Newhall B. The history of photography: from 1839 to present/Beaumont Newhall. – New York: Museum of Modern Art, 2009 – 319 p.: ill
5. Library of Congress – National Child Labor Committee Collection – [Електронний ресурс.] – Режим доступу за посиланням.
6. The U.S. National Archives and Records Administration – Photographs of Lewis Hine – Documentation of Child Labor – [Електронний ресурс.] – Режим доступу за посиланням.