Промовчати чи маніпулювати? Як депутати пояснили свою підтримку законопроєкту №12414

Після оприлюднення результатів голосування у публічному просторі це рішення вже порівнюють із практиками початку 2010-х років. Формат, у якому було ухвалено рішення, – з обмеженою дискусією, мінімальною участю профільних комітетів, без пояснень з боку депутатів або уряду – вказує на ширшу тенденцію: перехід до ухвалення чутливих рішень без внутрішньої легітимізації через процедури і публічну аргументацію.

Більшість депутатів, які підтримали законопроєкт, не оприлюднили жодної публічної позиції щодо свого голосування. Дослідження персональних сторінок у соціальних мережах показало: понад 200 парламентарів, які зазвичай звітують про свою роботу, 22 липня або не згадали подій дня взагалі, або обмежились формальними дописами без уточнення своєї ролі в голосування та особистої позиції щодо прийнятого рішення (наприклад, Перебийніс, Ватрас). Характерно, що святкування перемоги Олександра Усика зустрічалося куди частіше, ніж дописи щодо голосування 22 липня. У коментарях під цими публікаціями виборці залишали запитання щодо підтримки законопроєкту, висловлювали критику або прохання пояснити мотиви – реакції з боку парламентарів були поодинокими. Деякі парламентарі у своїх відповідях посилалися на Конституцію (наприклад, див. коментарі до допису Д.Маслова), без додаткового уточнення, яким саме чином правовий статус НАБУ та САП не відповідав її нормам. 

У цьому контексті мовчання є показовим: воно може свідчити про неготовність публічно захищати політично вразливе рішення та поспішний характер його ухвалення, що не супроводжувалося повноцінною парламентською дискусією та попередньою комунікацією з виборцями.

Але нас більше цікавить публічна комунікація тих, хто все ж дійсно вважає ухвалення законопроєкту №12414 перемогою та поніс свою радість у маси. Таких людей, як не дивно, виявилося зовсім небагато. Ми дослідили основні наративи, які використовували депутати у розлогих коментарях щодо свого голосування за законопроєкт №12414, і знайшли деякі ідеологічні патерни, які стали основою для їхньої позиції.

Наратив, який використовується найчастіше, – це заперечення загрози для незалежності антикорупційних органів і представлення ухвалених змін як технічного або процедурного оновлення. Типова рамка таких висловлювань – твердження про те, що НАБУ та САП повністю зберігають свою дієздатність, а зміни стосуються лише процесуального врегулювання підзвітності інституцій. Цей аргумент наведено в майже ідентичних дописах Ігоря Фріса та Ігоря Марчука. Обидва депутати підкреслюють: «НАБУ та САП залишаються дієздатними органами, незалежними у своїй діяльності», а сам закон «не скасовує їхніх повноважень, а лише встановлює чіткі процедури взаємодії з Офісом Генерального прокурора». Обидва депутати уникають додаткових згадок про зміну моделі підпорядкування та інституційного балансу, фокусуючи увагу на процедурній нейтральності ухваленого рішення. Схожі аргументи навела й депутатка Лариса Білозір, яка прямо послалася на дописи колег. На своїй сторінці у фейсбуці вона зазначає: «НАБУ та САП не ліквідовані. Прибрали самостійність керівника САП, яка у нього з 01.01.2024, і підпорядкували його Генпрокурору. Але так і раніше [… ] було». Таким чином вона формує наратив «відновлення нормальності», а не зміни інституційної архітектури, що, відповідно, не потребує дискусії про її відповідність зобов’язанням у сфері антикорупції.

Наступний наратив — твердження про низьку результативність діяльності антикорупційних органів. Він слугує фоновим обґрунтуванням необхідності змін у системі підзвітності та нагляду, й у більшості випадків подається як самоочевидна передумова законодавчого втручання. Аргументація побудована навколо тез про тривале функціонування антикорупційної інфраструктури без відчутних результатів, надмірні витрати бюджету й відсутність відповідальності за провалені або затягнуті розслідування.

Ігор Марчук та Ігор Фріс у своїх дописах формулюють це як оцінку всієї системи з 2015 року: «Антикорупційна інфраструктура в Україні функціонує з 2015 року, однак її ефективність у справі боротьби з топ-корупцією залишається вкрай низькою. […] Фактичний результат _ майже нульовий». Автори додають, що «ані гучні затримання, ані медійні скандали не конвертуються в реальні вироки чи системні зміни». Така подача концентрує увагу не на інституційних змінах, а на розчаруванні від очікувань, яке нібито легітимізує спробу ліквідації незалежності інституцій.

Депутатка Лариса Білозір підтримує цей мотив, акцентуючи на бюджетній неефективності НАБУ та САП. У своєму дописі вона зазначає, що в антикорупційні органи «вкладено мільярди гривень, але повернуто в бюджет корупційних коштів в рази менше». У такий спосіб аргументація зміщується в площину раціональності витрат: обґрунтування реформ подається як спроба оптимізувати витрачання публічних ресурсів, а не як політичне рішення.

Найбільш емоційно забарвлений варіант цієї риторики з’являється в дописах Олексія Кучеренка. Він не лише ставить під сумнів ефективність антикорупційних органів, а й прямо звинувачує їх у симуляції діяльності. Так, він називає справу «Роттердам+» та розслідування щодо Коболєва «мильною бульбашкою» та «пшиком», додаючи: «9 років імітації розслідування, і жодного результату».

Деякі депутати пішли далі й привітали український народ із поваленням одного зі стовпів «колоніального впливу». Промову Юлії Тимошенко у сесійній залі підтримав депутат Максим Бужанський, аналогічні мотиви звучали у постах Марʼяни Безуглої. Тимошенко акцентувала на «передачі конституційних прав українського народу іноземцям», маючи на увазі участь іноземців у наглядових радах. Її слова «колонізація України – це не панацея» римуються з аналогічними тезами Безуглої, яка заявляє, що Україна «загралася в пасочки ‘вимога партнерів’» і протиставляє «незалежну державу» впливу «ʼлівихʼ американців», які можуть заслуховувати співробітників НАБУ. Бужанський, якого можна називати хіба що одіозним політиком, не вважає за потрібне навіть пояснювати свою позицію, його виборці були шановані хіба що жартами чи то про вагову категорію Юлії Тимошенко, чи то про тих депутатів, хто виступив проти законопроєкту.

Депутати, які все ж наважилися дати опір у заздалегідь програній битві, були нагороджені назвиськами «грантові патріоти» та іншими, що повʼязували їх з участю у різних проєктах підтримки від західних організацій, хоча незрозуміло, хто саме з них дійсно колись брав гранти чи іншу допомогу від західних партнерів. До таких визначень вдавалися як Тимошенко та Бужанський, так і Безугла з депутатом Ігорем Марчуком. Останній у своєму розлогому дописі у ФБ, згадав про «грантоїдів», проте через пару абзаців поклав великі надії на громадянське суспільство. У коментарях до свого допису депутат не зміг пояснити різниці між цими термінами.

Окрему увагу варто звернути на той факт, що у свої первинній комунікації ніхто з депутатів так і не згадав про горезвісний російський слід у НАБУ, про який ішлося після обшуків СБУ. 

Тож причини ухваленого рішення залишаються невідомими. Ситуація, коли у кожного з депутатів свої аргументи, є тотожною відсутності реальних раціональних причин, які б можна було навести усім, хто натиснув зелену кнопку.

Результати проведеного нами аналізу парламентських комунікацій свідчать про відсутність повноцінної публічної аргументації ухвалення законопроєкту №12414 та уникнення депутатами чітких пояснень своїх позицій. Складається враження небажання нардепів відкрито обговорювати чутливі рішення. Це знижує рівень довіри суспільства до парламентарів та загрожує легітимності ухвалених рішень. Депутати, які все ж вирішили публічно прокоментувати своє голосування, часто використовували нейтральну риторику, зображуючи зміни як незначні та суто технічні. Це може свідчити про бажання уникнути суспільної критики завдяки спрощенню та применшенню наслідків ухвалених змін. Публічні виступи окремих депутатів характеризувалися маніпулятивними прийомами, зокрема використанням узагальнень щодо «неефективності», «грантової залежності» та «зовнішнього впливу», без надання конкретних доказів або аналітичних обґрунтувань. Це свідчить про намагання перевести суспільну увагу з суті ухваленого рішення на емоційно заряджені теми. Застосування ярликів, таких як «грантові патріоти», та риторики про «іноземний вплив» посилює політичну поляризацію в суспільстві. Це шкодить якості громадських дебатів та ускладнює конструктивну дискусію щодо реформ і антикорупційної політики.

Депутати мають регулярно і чітко пояснювати виборцям свої позиції щодо важливих законодавчих змін, особливо у випадках чутливих реформ. Не буде новою рекомендація запровадити поширену в демократичних країнах практику публічного обговорення ключових законопроєктів із залученням профільних експертів та громадськості до їхнього ухвалення. Під час обговорення та публічного висвітлення ухвалених рішень слід уникати маніпулятивних прийомів, необґрунтованих звинувачень і емоційних ярликів. Замість цього необхідно акцентувати увагу на фактах, аналізі даних та конкретних аргументах. Парламентарям слід бути готовими до відкритого діалогу з громадськістю та експертним середовищем, адекватно реагувати на критику та прохання пояснити ухвалені рішення. Це зменшить ризики політичної кризи.