Гендерна рівність: жінки, які керують

Ключові висновки

• Рівень зайнятості жінок знизився з 53% 2019 року до 51,2% 2020 року внаслідок кризи.
• Хоча жінки складають майже половину працюючого населення України, вони обіймають найвищі посади лише на 27% розглянутих з 329 тисяч підприємств (детальніше у розділі «Дані та методологія»).
• Частка керівниць зменшується зі зростанням розміру підприємства. Винятки — освіта, медицина, держуправління й адміністративне обслуговування, а також інформаційні технології (ІТ).
• Найчастіше жінки керують підприємствами у сфері освіти, торгівлі, туризму та краси. Найрідше — видобувними та заготівельними підприємствами, а також підприємствами з виробництва устаткування і металевих виробів.
• У різних областях жінки керують майже однаковою часткою підприємств — 20-30%. Порівняно вища частка керівниць у південно-східних областях (26-28%).
• Найбільше керівниць — 77,5% — у комунальних організаціях (це, наприклад, лікарні, дитсадки, парки тощо) та профспілкових організаціях — 61,6%. Найменше керівниць у релігійних організаціях (4,6%) та на казенних підприємствах (3,1%). 

Контекст

Стереотипи часто впливають на поведінку та рішення людей — зокрема на вибір професії та кар’єру. Дослідження свідчать, що в Україні все ще існує як горизонтальна сегрегація (тобто розподіл професій на «жіночі» та «чоловічі»), так і вертикальна — тобто керівні посади переважно обіймають чоловіки. 

Дослідження програми ООН із відновлення та розбудови миру (2020) виявило, що майже 60% населення України вважають, що в нашому суспільстві існує розподіл професій за ознакою статі. Професії, які потребують навичок керування механізмами або фізичної сили, такі як машиніст, тракторист, будівельник, сталевар, більшість респондентів уважають «чоловічими», а професії бухгалтера, флориста, фітнес-тренера, дієтолога тощо — «жіночими». 38% опитаних вважають, що «жінки не мають прагнути опанувати типово «чоловічі» професії» (49% хлопців і 31% дівчат віком 13-23 роки повністю або частково погодились із цим твердженням).

Про наявність гендерних стереотипів та сегрегації у професійному навчанні та роботі йдеться і в звіті О. Купець (2010) для Міжнародної організації праці. Під час опитування респонденти зазначили, що факторами, які найімовірніше обмежують доступ жінок до краще оплачуваної, більш престижної роботи та посилюють існуючу нерівність, є дискримінація з боку роботодавців і гендерні стереотипи. Водночас ця робота показує, що через «традиційні» обов’язки, пов’язані з неоплачуваною доглядовою працею, жінки починають будувати кар’єру після 30 років. Наприклад, рівень економічної активності жінок у віці 20-29 років та 30-39 років відрізнявся на 7,6 відсоткових пункта (72,3% та 79,9%), а у чоловіків різниця становила лише 1,3 відсоткових пункта (88,6% та 89,9%). Зайняті жінки зосереджені переважно у бюджетному секторі, зокрема в освіті, охороні здоров’я та державному управлінні (46,1%), а серед галузей промисловості — головним чином у харчовій та легкій (20,2%).

Костюченко (2019) виявила, що станом на 2018 рік частка жінок серед професіоналів у галузі фізики, математичних та технічних наук і технічних фахівців прикладних наук і техніки була втричі меншою, ніж чоловіків (22-24% у цій сфері становили жінки). Водночас дівчата мають кращі бали ЗНО з математики (Михайлішина, 2018) — різниця становить 8,6 бала, тому відсутність математичних навичок чи зацікавленості цим предметом не може бути поясненням такого розподілу у професії.

В енергетичному секторі (який зазвичай вважається «чоловічим») частка працівниць досі доволі низька: 23-27% у 2013-2017 роках. Більш того, ймовірність зайняти керівні посади на підприємствах енергетичного сектора для жінок на 3,4 відсоткових пункти нижча, ніж для чоловіків (Дячук та інші, 2019).  

Дослідження ПРООН щодо гендерного розподілу керівників підприємств та ФОП виявило, що значно більше керівниць працює на підприємствах сфери освіти (73%) та у діяльності домашніх господарств (82%), тоді як у транспортній сфері, будівництві та добувній промисловості в середньому 85% підприємств керують чоловіки. Частка керівниць у Києві (34%) є найнижчою серед усіх регіонів України, а найвища вона у Донецькій, Луганській та Хмельницькій областях (понад 45%). Найбільше керівниць юросіб та ФОПів у маленьких містах (із населенням 15-70 тис.), а найменше — у мегаполісах (понад 900 тис. населення). 

Низька частка жінок спостерігається і в українській політиці, хоча Захарова та інші (2017) зафіксували позитивні тенденції. У I скликанні Верховної Ради було лише 12 жінок (3%), а у VIII вже 53 (12%). У парламенті ІХ скликання (станом на серпень 2019 – першу сесію депутатів ВРУ ІХ скликання) був 21% депутаток. Місцеві вибори 2020 року стали першими, на яких на практиці застосовувалися виборчі гендерні квоти. Хоча не всюди вони спрацювали так, як було задумано, до наступних виборів є час провести роботу над помилками.

У законодавстві України закладені підвалини для забезпечення гендерної рівності. Кодекс законів про працю, що був ухвалений у 1971 році та зі змінами діє донині, акцентує увагу на забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Стаття 24 Конституції України (1996) також гарантує рівність чоловіків та жінок — зокрема у професійній підготовці, праці та винагороді за неї.

Водночас із 1994 по 2017 рік в Україні діяв наказ №256 Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». До цього переліку входило 458 професій, зокрема котельник, розкатник, каменяр, машиніст (бульдозера та деяких інших видів техніки), монтажник, корчувальник тощо. Оскільки скасували наказ не так давно та не повністю, не дивно, що у свідомості людей багато із цих професій залишаються суто «чоловічими».

Задля подолання такого сприйняття у 2020 році Кабінет Міністрів своїм розпорядженням схвалив Концепцію комунікації у сфері гендерної рівності. Серед способів розв’язання гендерної нерівності, записаних у Концепції, є сприяння збільшенню участі жінок і чоловіків у сферах праці, в яких вони менш представлені. 

За даними Держстату, жінки складають 48% зайнятого населення в Україні (близько 8 млн з 15,6 млн працюючих). 

На рисунку 1 проілюстрована динаміка частки зайнятих жінок та чоловіків (серед усіх жінок та чоловіків відповідно) протягом 2010-2020 років.

Протягом 2010-2012 років близько 55% жінок були працевлаштовані, після 2013 року ця частка знизилася до 52%. У 2020 році частка працевлаштованих жінок та чоловіків становила 51,2% та 61,8% відповідно, що може бути наслідком локдаунів.

На рисунку 2 представлена динаміка частки самозайнятих жінок та чоловіків від загальної кількості економічно активних жінок та чоловіків відповідно протягом 2010-2019 років. 

Протягом 2012-2013 років частка самозайнятих жінок в середньому становила 18,6%. В результаті виключення тимчасово окупованих територій з розрахунку, з 2014 року спостерігається різке падіння частки самозайнятих жінок з 18,7% до 12,9%, в той час як частка самозайнятих чоловіків скоротилася лише на 0,7%. Це може свідчити про те, що на тимчасово окупованих територіях частка самозайнятих жінок була значно вища за частку самозайнятих чоловіків. Протягом 2014-2019 років середнє значення частки самозайнятих жінок становило 12,6%.

Частка зайнятості жінок у різних професіях з 2010 року незначно змінилася (рис. 3). У більшості професій частка працівниць дещо скоротилася. Трохи виросла частка кваліфікованих робітниць з інструментом та службовиць і керівниць.

Методологія та дані

Під час кабінетного дослідження ми використали вибірку, яка включає дані активних фінансових та нефінансових підприємств (S11 та S12 за Класифікацією інституційних секторів економіки (КІСЕ) в Україні станом на 1 січня 2020 року — майже 387 тисяч підприємств, що становить 28,6% від загальної кількості підприємств. Близько тисячі цих підприємств є відокремленими підрозділами іноземних юридичних осіб). Для кожного підприємства відомі:

• правовий статус підприємства (юридична особа або відокремлений підрозділ юридичної особи)
• його розмір за кількістю працівників: до 10 осіб – мікропідприємство, 10-49 — мале, 50-249 — середнє, понад 250 — велике 
• організаційно-правова форма (код за КОПФГ), 
• регіон (код за КОАТУУ), 
• сфера діяльності, 
• кількість найманих працівників/ць, 
• стать керівника (жіноча/чоловіча). Стать керівника визначалася алгоритмом на основі імені, прізвища та по-батькові. Таким чином не вдалося визначити стать керівника лише для трьох підприємств зі всієї вибірки.

Близько 58 тисяч підприємств прозвітували, що мають 0 найманих працівників/ць або утримались від відповіді. Ці підприємства були виключені з аналізу, оскільки неможливо визначити їхній розмір. Отже, ми отримали вибірку з майже 329 тисяч підприємств. 

Результати

Станом на 1 січня 2020 лише на 26,7% розглянутих підприємств жінки обіймали керівні посади.

Чи залежить кількість жінок та чоловіків на керівних посадах від розміру підприємства? Так — частка чоловіків-керівників підприємств росте разом із розміром підприємства (рис. 4).  

Така ситуація у більшості галузей (рис.5). «Вибиваються» із загальної картини освіта, надання медичних послуг та соціальної допомоги, діяльність у сфері державного управління й адміністративного обслуговування, а також ІТ. У цих галузях картина відрізняється від загальної тенденції зниження частки керівниць зі зростанням розміру підприємства.

Так, на малих та середніх освітніх підприємствах частка жінок серед керівників вища, ніж чоловіків. А великих підприємств у галузі освіти всього 12, і їх усі очолюють чоловіки. У сфері ІТ частки підприємств очолюваних жінками практично однакові для всіх розмірів підприємств (29-31%), в галузі медицини та соцдопомоги ці частки майже однакові для мікро-, малих та середніх підприємств, а для великих ця частка нижча. У державному управлінні та соціальному страхуванні частка керівниць на мікро- та великих підприємствах більш ніж удвічі вища, ніж на малих та середніх. А для галузі адміністративного обслуговування частки керівниць на малих, середніх та великих підприємствах майже не відрізняються.

На рис. 6 представлені сфери зайнятості з найвищою часткою жінок та чоловіків у керівництві. Таблиця для всіх сфер доступна за посиланням.

Найчастіше жінки керують підприємствами у сфері освіти, краси, торгівлі, туризму. Найменше керівниць на підприємствах, які займаються литтям кольорових металів та мисливством, а також промисловим виробництвом устаткування та інших металевих виробів. Найбільш гендерно паритетними сферами є виготовлення виробів із хутра, роздрібна торгівля газетами і канцелярськими товарами, надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання та професійно-технічна освіта.  Тож в Україні поділ на чоловічу і жіночу роботу все-таки присутній.

Чи відрізняються частки підприємств очолюваних жінками за регіонами?

У регіональному розрізі практично не виявилося відмінностей (рис. 7): у більшості областей частка керівників становить 70-80%, а жінки відповідно керують 20-30% підприємствами. При цьому трохи вища частка керівниць у південно-східних регіонах, особливо в Одеській області, а також у Києві.

Практично в кожній області, окрім Закарпатської, Миколаївської та Чернігівської, зберігається ситуація, коли зі збільшенням розміру підприємств зменшується частка керівниць.

На рисунку 9 ми розглянули регіональні відмінності частки керівниць підприємств у різних галузях. Довжина кожної горизонтальної лінії на рисунку показує різницю частки керівниць в областях, де вона найвища і найнижча, для певної галузі.  Виявилося, що в деяких галузях частка керівниць майже рівна для всіх областей — переважно це «традиційні» галузі, такі як сільське господарство чи промисловість. Наприклад, у будівництві частка керівниць найнижча у Волинській області (10,4%), а найвища, але також невисока, — у Донецький області (18%). 

Натомість у галузі «фінансова та страхова діяльність» найнижча частка підприємств очолюваних жінками в Житомирській області — 13%, а найвища — 56,5% — у Луганській області. Різниця між цими областями доволі велика. У галузі готелів та ресторанів також велика різниця частки керівниць за областями — від 28% у Кіровоградській до 62% у Волинській області.

На додаток: чи впливає тип підприємства на частку керівниць

Найбільше керівниць (аж 77,5%) у комунальних організаціях (це юридичні особи, які здійснюють неприбуткову діяльність, наприклад, лікарні, дитсадки, парки тощо). В комунальних підприємствах, які створені для одержання прибутку, жінок серед керівників суттєво менше — 33,8%. Значна частка керівниць у профспілкових організаціях (61,6%).

Приблизно порівну жінки та чоловіки представлені у керівництві органів самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети) та об’єднань співвласників/ць багатоквартирного будинку (ОСББ), споживчих товариствах, приватних організаціях (це ті ж музеї, садочки та школи, але у приватній власності). 

Найменше керівниць у релігійних організаціях (4,6%) та на казенних підприємствах (3,1%). Також дуже мало жінок очолюють концерни (7,5% керівниць).

Висновки

В Україні досі сильно відчутне розділення  галузей на «жіночі» та «чоловічі». Жінки частіше керують невеликими підприємствами, що мають соціальну складову — це заклади освіти, охорони здоров’я, профспілкові організації, споживчі товариства тощо. А на великих промислових підприємствах більші шанси зустріти чоловіка-керівника. Виключно «чоловічою» справою лишаються казенні підприємства та релігійні організації. Зважаючи на позитивні тенденції в інших сферах, ми сподіваємося, що з часом таке чітке розмежування лишиться в минулому й кожна людина обиратиме сферу діяльності базуючись на власних преференціях, а не на законодавчих обмеженнях (які, на щастя, були здебільшого скасовані у 2017 році) та суспільному тиску.

Додатки

Додаток 1. Класифікація підприємств за їх розміром

Розмір	Кількість працівників
Мікропідприємство	до 10
Мале підприємство	до 50
Середнє підприємство	до 250
Велике підприємство	понад 250

Джерело: ч. 2 ст. 2 Закону про бухоблік.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14#Text

Додаток 2. Юридичні особи, якими керують жінки, за регіонами

Додаток 3. Юридичні особи, якими керують жінки, за організаційно-правовими формами господарювання